12. Які загальні особливості можна визначити для формування цивілізацій третього покоління?

Важливою ознакою регіональних цивілізацій третього покоління, заснованих світовими релігіями, особливо двох наймолодших з них (іслам і католицизм), було те, що до переважно «технологічних» чинників «демократизації» суспільств другого покоління (залізо, спрощене письмо, натурфілософія й політична філософія), в суспільствах третього покоління додався ідеологічний чинник – спільна для всіх верств населення релігія. Таким чином демократизація суспільств другого й третього поколінь в загальноісторичному масштабі виявляє «пульсаційний» характер», закріплюючи від покоління до покоління все більше потенційних чинників соціальної солідарності.

Як бачимо, у своїй послідовності три ойкуменізації виявляють, по-перше, «прискорення» і, по-друге, ознаки «діалектичної тріади». Прискорення виявляється в тому, що кожна наступна ойкуменізація відбувалася швидше (див таблицю). Прояв діалектичного характеру в послідовності трьох ойкумен полягає, відповідно до ідеї У. Мак-Ніла, у тому що Космополітична цивілізація Середнього Сходу (теза) формувалася як монокультурна, з єдиним культурним центром у Середній Месопотамії і діловою міжнародною мовою (акадською). Антитезою їй виступає мультикультурна Ойкумена античності, у якій існують кілька цивілізаційних центрів і домінує «Євразійська рівновага» [ ] окремих самобутніх регіональних суспільств – Кельтського, Еллінського, Індоарійського, Іраноарійського, Середньоазійського, Давньокитайського. «Синтезом» у цій тріаді виступає сучасна глобальна космополітична цивілізація, де панують «суспільства європейського типу»³, але ідеологічною домінантою виступає Старо-заповітна культурна традиція⁴.

13. Чим, на вашу думку, вплив світових релігій відрізняється від впливу античних філософських вчень на формування цивілізацій?

14. Передумови переходу Європи від середньовіччя до Нового часу

1. Падіння Костянтинополя 1453 року. Візантійська імперія, що більше тисячі була для західної Європи буфером між ним і напівварварськими імперіями Сходу, втратила свою міць, а потім і припинила своє існування. На її теренах піднеслась нова могутня держава Османська Порта – в плани правителів якої входило завоювання всієї Європи. Турки контролювали все Середземномор’я, захопили всю східну Європу, утвердилися в Італії і кілька разів підступали до Відня.

2. Лихоліття самої Західно-християнської цивілізації. Воно виявилося в міжусобній боротьбі італійських міст-республік, які в ХІ-ХV століттях були основними носіями європейської цивілізованості, перейнявши її від Візантії. В цю боротьбу в ХV-ХVІ століттях втручаються, за визначенням Н. Макіавеллі, «північні варвари» – зміцнілі великі територіальні держави, передовсім Іспанія й Франція. Вони відкривають період «італійських війн» (1494-1559 р.), в яких переможцями вийшли іспанські й австрійські Габсубурги, що військовою силою і «шлюбною дипломатією» утворили величезну імперію, над якою «не заходило сонце». На відміну від «лихоліть», наприклад, Шумерської чи Еллінської цивілізацій, які, за А.Тойнбі, закінчилися створенням однієї «світової держави», в Західній Європі висока «щільність» центрів державотворення спряла тому що всю подальшу історію на роль «світової держави» в Західній Європі претендують Іспанія, Австрія, Франція, Англія, Швеція, Росія.

3. Відкриття світу європейськими мореплавцями. Нетривалому піднесенню імперії Габсбургів значною мірою сприяло відкриття Америки Колумбом. Слідом за португальськими, генуезькі мореплавці (Колумб на кастильській, Кабот на англійській службі) вивели Західноєвропейську цивілізацію на якісно новий рівень світової гегемонії. Географічні відкриття європейців ХV-ХVI століть, які здійснювалися в умовах жорсткої конкуренції різних європейських націй, мало наслідком значні соціальні, економічні та політичні зрушення, які визначили сутність Нової історії – усвідомлення загальнонаціональних інтересів, піднесення ролі податного стану, розвиток торгівлі, товарного виробництва, науки, технологій, зрештою, виникнення необхідності в розробці міжнародно-правових механізмів узгодження міжнаціональних конфліктів.

4. Становлення великих територіальних монархій. Становлення в цьому протистоянні великих територіальних держав з активним податним станом, ефективним адміністративним апаратом і зрілою політичною організацією під необмеженою владою монарха – стало важливим кроком до розвитку майбутніх держав-націй, які, зрештою, прийшли до ідеї громадянського суспільства. В кінці 15 століття майже одночасно завершують своє територіальне становлення Франція (1477 р); Англія (1485 р.) і Іспанія (1492 р.), в них утверджується абсолютна влада монарха, і вони одразу ж починають між собою змагання за володіння територіями дрібних послаблених міжусобицями держав Європи і колонії.

5. Гуманізм і реформація. Гуманізм, як відомо звільнив людину з під диктату церкви, відновивши ідею Парменіда, що людина є мірилом всих речей. Він почав змінювати життя і свідомість європейців в напрямку пошуку істини і того, що потрібно особливості для розкриття свого потенціалу. Він, подібно античності, сприяв окультуренню європейського суспільства. Італійський гуманізм як «перша хвиля», зайшов досить далеко у своєму поваленні церковних авторитетів, крім того на півдні Європи діяли потужні «антисистеми» (катари, альбігойці), йшла міжусобна війна між станами і державами Італії, розкладалося папство, все це «пересічним жителем Європи» також ототожнювалося з італійським гуманізмом. «Північний гуманізм» Франції, Нідерландів і Англії (Еразм Роттердамський, Томас Мор) на відміну від італійського, залишався в руслі релігійності, намагаючись лише покращити, а не змінити існуючий лад. і хоч саме він став ідеологічною основою Реформації, Ні Еразм ні Томас Мор її не підтримали.