1.1. Основи інвестиційної діяльності

Вимоги економічного розвитку початку XXI століття перед­бачають радикальне оновлення основного капіталу, ріст капіта­льних вкладень в нові технології, модернізацію основних фондів у виробничій та невиробничій сфері з урахуванням довжини інве­стиційного циклу. Нині інвестиційна діяльність держави та інших учасників інвестиційного процесу не відповідає цим вимогам. Ін­фляція та гіперінфляція, що спостерігалися протягом майже шес­ти років, призвели до згортання інвестиційних процесів. У суб'єктів господарювання збереглися інфляційні очікування, які стримують їх щодо довгострокових вкладень капіталу. Незважа­ючи на появу протягом останніх двох років перших позитивних зрушень зростання обсягів інвестицій, це ще зовсім не той рівень інвестиційної діяльності, який би міг стати базою економічного відновлення. За цих умов необхідні кардинальні реформи для стимулювання інвестиційної діяльності в Україні як з боку вітчи­зняних, так і іноземних інвесторів.

Наприкінці 80-х років в економічну літературу і практику увійшло поняття "інвестиції"', яке певний час ототожнювалось з поняттям "капітальні вкладення". Вважаємо, що капітальні вкла­дення реалізуються лише у відтворенні основних фондів і приро­сті матеріально-виробничих запасів. Поняття ж "інвестиції" окре­слює всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вклада­ються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності. При цьому інвестиції поділяються за характером походження у такий спосіб: гроші, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, спорудження, устат­кування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випли­вають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, ноу-хау оформлених і запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами будинками, спорудженнями, оснащен­ням, а також і інші майнові права; інші матеріальні і нематеріаль­ні цінності.

7

Рис. 1.1. Розподіл інвестицій за формами

Багатогранний зміст інвестицій як економічної категорії ви­значає широкий спектр їх форм, а це вимагає обґрунтованої кла­сифікації інвестицій. На рисунку 1.1 представлені основні форми інвестицій, які доцільно використовувати в практиці господарю­вання. Проте така градація не є єдиною і остаточною. З точки зо­ру проектного аналізу найважливішими є наступні сім ознак кла­сифікації інвестицій: за об'єктами вкладення коштів, за термінами інвестування, за характером участі в інвестуванні, за формами власності інвестицій, за джерелами фінансування, за ступенем ризику та регіональною ознакою. При цьому основною ознакою класифікації інвестицій є перша серед наведених вище, яка пе­редбачає їх поділ на реальні та фінансові і є придатною як на ма­кро-, так і на мікрорівні.

Здійснення процесу інвестування сполучено з певним ступе­нем ризику, тому доцільно розрізняти безризикові і ризикові ін­вестиції. У зв'язку з тим, що абсолютно безризикових інвести­ційних проектів не існує і з огляду на багатофакторність поняття "економічного ризику", у цьому випадку припускається відносна безризиковість, безпека вкладень, порівняно з іншими проекта-

ми. З огляду на це до безризикових інвестицій можна зарахувати короткострокові вкладення, що здійснюються на рівні країни. До ризикових інвестицій відповідно належать усі інші інвестиції, де існує вища з першою групою, можливість недосягнення заплано­ваних цілей інвестування, прибутку або соціального ефекту, а та­кож отримання грошових збитків.

Оскільки у різні періоди залежно від низки економіко-політичних факторів змінюються можливості інвестування зале­жно від його джерел, доцільно звернути особливу увагу на похо­дження інвестицій. За джерелами фінансування інвестиції поді­ляються на власні фінансові кошти інвестора; позичкові фінансо­ві кошти інвестора; залучені фінансові кошти інвестора; бюджет­ні інвестиційні асигнування; безоплатні і добродійні внески, по­жертвування організацій підприємств і громадян.

Особливий інтерес як на державному рівні, так і на рівні окремих фірм, підприємств мають довгострокові інвестиційні проекти, що, хоча й відрізняються підвищеним ступенем ризику, але в остаточному підсумку спроможні давати великі прибутки, а також переваги економічного характеру. Однією з форм довго­строкового інвестування є капітальні вкладення, які можна кла­сифікувати відповідно до ряду ознак: за цільовим призначенням майбутніх об'єктів; за формами відтворення основного капіталу; за джерелами фінансування; за напрямками використання.

За цільовим призначенням майбутніх об'єктів розрізняють виробниче будівництво, будівництво культурно-побутових уста­нов і адміністративних будинків, дослідницькі і геологорозвіду­вальні роботи. За формами відтворення основного капіталу - но­ве будівництво, розширення і реконструкція діючих підприємств і технічне переозброєння. За джерелами фінансування - централі­зовані і децентралізовані; за напрямками використання - вироб­ничі і невиробничі.

Загальновизнаним положенням є те, що інвестиції - це голо­вний "двигун" економічного розвитку. Тому забезпечення висо­кого рівня інвестування національної економіки слугує стратегіч­ним завданням економічної політики української держави.

Інвестиції є багатогранною категорією. Але для державної інвестиційної політики найбільше значення має визначеність ме­ти, джерел фінансування та об'єктів інвестиційної діяльності.

9

Якщо інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цін­ностей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання при­бутку або досягнення певного соціального ефекту, то інвестицій­на діяльність сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Передумовою інвестиційної діяльності є наявність джерел фінансування інвестицій, до яких відносяться заощадження до­машніх господарств; нерозподілений прибуток та амортизаційні кошти підприємств; кошти державного бюджету, які залишають­ся після здійснення видатків на державне споживання; іноземні заощадження. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути основні фонди, що створюються або модернізуються, оборотні кошти в усіх сферах економіки, науково-технічна продукція, фі­нансові активи та інші об'єкти власності, а також майнові права на інтелектуальну власність.

Інвестиційна ситуація - це становище країни з точки зору підприємців, які вкладають свої капітали в її економіку. Вона фо­рмується під впливом чисельних факторів, які умовно можна об'єднати на три групи:

1. соціально-політична ситуація в країні та її перспективи.

2. внутрішньо економічна ситуація в країні та перспективи її розвитку.

3. зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Існують чинники, які визначають несприятливий інвестицій­ний клімат в Україні. На макрорівні це довгострокова інфляція, що прямо впливає на зростання вартості будівництва і стримує інвести­ційну активність; зрушення сукупного попиту, що породжує неви­значеність в оцінках ринкових перспектив; незадовільне фінансу­вання державних інвестиційних програм та нерозвинутий фондовий ринок, зниження платоспроможного попиту. На мікрорівні виявля­ється невміння підприємств працювати на ринок, низька якість оці­нок потенційного попиту, нестача відповідної інформації.

Як відомо, економічне зростання визначається попитом і пропозицією. Інвестиції - важлива складова факторів пропозиції. За своєю природою вони зумовлюють прогресивні зміни в еко­номіці країни. Як правило, чим вища частка заощаджуваних кош­тів, тим вищі темпи росту економіки (за умови, що всі заощаджу­вані кошти інвестуються).

10

Для української економіки характерним є зростання цін, що є наслідком інфляції витрат. Ціни на внутрішньому ринку на бі­льшість вітчизняних товарів наближаються до світових, чого не завжди можна сказати про їх якість. Тому з точки зору споживача такий товар дешевше імпортувати, що призводить до згортання ряду галузей промисловості.

Скорочення виробництва та зниження купівельної спромож­ності населення призвели до різкого падіння попиту. Для виходу із такого становища необхідно забезпечити зростання економіки, чого можна досягти шляхом збільшення ресурсів та їх раціональ­ного і ефективного використання. Реалізація цієї стратегії вима­гає інвестицій.

Водночас інвестиції не повинні спрямовуватись на віднов­лення дореформеного рівня виробництва як необхідної умови підвищення рівня життя. Адже потужності, сформовані на поча­ток 1991 року, відповідали зовсім іншій економіці. Ось чому не­обхідна структурна перебудова економіки, яка представляє собою своєрідний рух у двох напрямках. Перший - це виявлення і запо­внення ніш, в яких пропозиція товарів явно недостатня, а також виробництво товарів (крім сировинних), на які є попит на світо­вому ринку. Другий напрям - ліквідація надлишкових потужнос­тей і скорочення в зв'язку з цим затрат на їх підтримання.

Обидва описаних варіанти претендують в кінцевому рахун­ку на один і той же ресурс - інвестиції. Банкрутства підприємств тільки частково вирішують друге завдання, оскільки працевлаш­тування людей, котрі працювали на збанкрутілих підприємствах, на нові робочі місця теж вимагає певних витрат.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспек­тів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією.

Перший - організація виробництв, які базуються на вітчиз­няних розробках світового рівня. Частка таких розробок в загаль­ному обсягові освоюваних технологій, за оцінками експертів, не перевищує 10%. Тут принципово важливо в стислі терміни ство­рити потужності, орієнтовані на попит світового ринку, щоб ви­користати ефект монополії на виробництво, яку вдасться утриму­вати максимум п'ять років.

Другий - це відмова від стратегії імпортозаміщення, що при­кривається лозунгом незалежності. Для конкуренції з імпортом все-

11

редині країни ціна на вітчизняний товар повинна бути приблизно в два рази нижчою. Досягнення цієї мети крім здешевлення викорис­товуваних ресурсів потребує якісного нового рівня управління.

Загальна ситуація в Україні для довготермінових інвестицій за­лишається несприятливою: падіння виробництва супроводжується суттєвими темпами інфляції. За таких умов увагу власників коштів привертають тільки високоприбуткові інвестиційні проекти.

Зниження інфляції буде стимулювати інвестиційну актив­ність в першу чергу за рахунок зменшення відсоткової ставки.

На сьогоднішній день все більшої актуальності набуває питан­ня вибору об'єктів інвестування. Як показує світовий досвід, пріо­ритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швид­кої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність роз­витку супутніх виробництв. До приоритетних сфер можна віднести житлове будівництво, підприємства по зберіганню і переробці сіль­ськогосподарської сировини, об'єкти інфраструктури.

В даний час існує декілька варіантів розрахунку потреби украї­нської економіки в інвестиціях: максималісти називають цифри від 40 млрд. дол. і вище, а скептики, що відзначають неадекватність на­ціональної економіки використанню інвестицій, практично зводять можливі обсяги інвестування до мінімуму. В результаті інвестицій Україна змогла б відновити і стабілізувати економіку та забезпечити задовільні стандарти життя населення. Масштаб потреби в інвести­ціях свідчить про необхідність припливу їх зовні.

При всій гостроті сучасної інвестиційної ситуації важливо враховувати, що майбутнє України визначгється не просто пере­ходом від спаду інвестування до його росту. Необхідно в першу чергу забезпечити не тільки валове зростання інвестицій, а зрос­тання ефективних інвестицій, що сприятимуть створенню конку­рентоспроможного виробництва. Це вимагає змін в традиційно­му, що перейшов як спадок від минулого, інвестиційному проце­сі, а також в психології підприємництва.

На нинішній день в Україні існує розрізнений та малорозви-нений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють не узгоджено та малоефективно.

Залежність обсягів інвестування від окремих макроекономі-чних процесів та умов описується як прямою, так і обернено про­порційною залежністю (рис. 1.2).

12

Першою передумовою активізації інвестиційного процесу є придушення інфляції. Приоритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швидкої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність розвитку супутних виробництв.

13

Досвід багатьох країн показує, що періоди високої інфляції завжди супроводжуються інвестиційним спадом або інвестицій­ним застоєм. Це зрозуміло, адже інфляція робить невигідним вкладення капіталу в сферу виробництва порівняно з інвестуван­ням сфери обігу та посередництва, термін обігу та повернення коштів значно коротший. Інфляційні процеси призводять до сут­тєвого зростання відсоткової ставки по банківських кредитах, що робить їх майже недоступними для багатьох напрямів інвесту­вання. Інфляція створює обстановку економічної та політичної нестабільності, підвищуючи ризики, особливо довготермінових вкладень капіталу. Зниження темпів інфляції - обов'язкова умова створення нормального інвестиційного клімату.

Другою передумовою активізації інвестиційного процесу є зниження банківського відсотка та ставки рефінансування. Зни­ження відсоткової ставки проходить дуже повільно, хоча це одна із важливих цілей антиінфляційної політики. Причиною цьому є надто обережна оцінка банками перспектив стійкого придушення рост цін, а також загальне становище на фінансових ринках.

Третьою передумовою активізації інвестиційного процесу є послаблення жорсткості грошової політики та зростання внутрі­шнього попиту. Провідне місце при цьому належить зниженню податкового пресу і впорядкування системи податків. Таке зни­ження потрібне для того, щоб збільшити масу прибутку, котра буде використана на оновлення та розвиток виробництва. Впоря­дкування системи податків - це не тільки зниження податкових ставок, але й скорочення чисельності сплачуваних податків та зборів, спрощення порядку їх утримання, зупинити безперервні зміни порядку оподаткування, які не дають змоги скласти більш-менш достовірний прогноз на перспективу.

Четвертою передумовою активізації інвестиційного процесу є перетворення заощаджень населення та коштів інших суб'єктів ринку джерелів фінансування інвестицій. Це стає реальністю в разі концентрації вказаних коштів в банківській системі, в стра­хових та інших фінансових організаціях, в акціях підприємств.

На сучасному етапі розвитку, як засвідчує світовий досвід, ін­вестиції відіграють центральну роль в економічному розвитку краї­ни, вони визначають загальне зростання її економіки. Наслідком ін­вестицій в економіку є збільшення обсягів виробництва, зростання національного доходу, розвиток галузей та підприємств, що найбі­льшою мірою задовольняють попит на певні товари та послуги. Отриманий приріст національного доходу знову частково нагрома­джується, відбувається подальше зростання виробництва. Отже, ін­вестиції, що утворюються за рахунок національного доходу внаслі­док його розподшу, самі зумовлюють його зростання та розширене відтворення. Проте зростання національного доходу не можна пов'я­зувати лише з виробничими інвестиціями, хоча останні безпосеред­ньо визначають збільшення виробничих потужностей та випуск продукції. На національний доход також впливають інвестиції у га­лузь нематеріального виробництва, причому, як свідчить загально-

14

світова тенденція, їх значення в подальшому нарощуванні економі­чного потенціалу зростає.

За умови покращення загального стану національної еконо­міки, що позитивно впливатиме на інвестиційну галузь і сприя­тиме збільшенню фінансових джерел інвестування, для активіза­ції інвестиційної діяльності необхідно здійснити певні заходи:

> науково обґрунтувати пріоритетні напрямки інвестування згідно з державними інтересами, програмними цілями національ­ ного відродження України;

> сформувати засади активного і в той же час виваженого державного регулювання інвестиційної діяльності з метою пла­номірного акумулювання інвестиційних ресурсів;

> визначити шляхи прискорення реалізації інвестиційних про­ грам та проектів.

Розв'язання зазначених завдань створить можливість при­скорити темпи виходу економіки України із затяжної інвестицій­ної кризи та досягти відповідного рівня економічного зростання. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвес­тиційного комплексу. Тому головним завданням інвестиційної політики є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дає змогу забезпечувати стійкі темпи зростання національного господарства, запроваджувати найнові-тніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соці­ально-економічні проекти.