2. Основні етапи становлення етносів. Етногенез

Застосовуючи при вивченні етносів іс­торичний підхід, важливо розрізняти два аспекти: 1) розгляд чинників і умов виник­нення, етапів розвитку етносу як особливого, характерного для всього людства феномена, що проходить у своєму розвитку кілька історичних форм, історичних типів етносу, і 2) ви­вчення закономірностей формування та розвитку конкретних етносів.

Традиційно виділяють кілька основних історичних типів етносу. При цьому мається на увазі те, що протягом десятків тисяч років людство у своїх домінуючих конкретних формах існування етносів поступово переходило від простих, невели­ких за чисельністю етносів, до усе більш складних і масштаб­них. При розвитку етнічних форм від простих до більш склад­них відбувається ослаблення чинника кровної спорідненості, відхід від чинника безпосереднього спілкування членів групи, заглиблюється розподіл праці. Ці історичні типи етносів є ос­новою суспільств .

				нація
			народність
		союз племен
	плем'я
рід

Основні історичні типи етносів.

• Рід — форма спільності людей, заснована на кровній спорідненості.

• Плем'я — об'єднання декількох родів, що має загальну мову, територію, уподобання та звичаї. Рід і плем'я зароджу­ються, існують при первісному суспільстві.

• Союз племен. На цьому етапі відбувається перше значне ослаблення принципу кровної спорідненості. Союзи утворю­ють як племена, що мають значне генетичне споріднення, так і племена, генетично далекі одне від одного. Деякі вчені вва жають типовим для такої стадії розвитку людства союз різних племен, що мають культури, які досить розрізняються. Одна з них може бути «набіговою», для якої характерна більшою мірою не трудова, виробнича майстерність, а військова. Союз племен — це перша велика група людей, у якій вже не здійс нюється безпосередній контакт всіх членів даної спільноти з усіма іншими. Таким чином, тут різко зростає вплив політич­ного чинника утворення спільноти.

• Народність — форма язикової, територіальної, економіч ної та культурної спільності людей, що складається з виник ненням приватновласницьких відносин, характерна для рабов­ласницького та феодального суспільств. Формуванню народ­ностей сприяє більш складна й чітка організаційна структури суспільства, більш розвинені політичні форми.

• Нація — тип етносу, що виникає в період подолання фео­дальної роздробленості та інтенсивного розвитку капіталістич­них відносин. До характерних ознак нації, що відрізняють її від народностей, можна в першу чергу віднести:

* уніфікацію мови, головним чином у процесі поширення її літературної форми через систему освіти, літературу й засоби масової інформації;

* розвиток професійної культури й мистецтва;

* формування соціально-класового складу, що відповідає епосі промислово-культурного розвитку, через певну форму державності або значно розвинений рух за її досягнення, а та­кож визначення економічної спільності в рамках своїх націо­нальних держав.

Сьогодні у світі співіснують різні історичні типи етносів. На­самперед це нації (ця форма домінує), народності, збереглися подекуди й більш давні форми — племена та рудименти роду.

При визначенні етносу ми звернули увагу на ті ознаки, чин­ники, які впливають на утворення етносів. Однак що лежить в основі механізму формування етносу? Якими є головні п ри­чи ни їх виникнення та розвитку? Відомо кілька концепцій, що дають відповіді на питання про причини і механізми виникнен­ня, формування та розвитку етносу.

Теорії примордиалістського (об'єкти­вістського) підходу припускають, що ет­нічна ідентичність ґрунтується на природному зв'язку людини з групою або відповідною культурою. Прихильники примордиалізму вважають етнос і етнічність реально існуючими феноменами, що мають об'єктивну основу в природі або суспільстві. На підставі існування етносу всі тео­рії примордиалістського підходу можна поділити на два напря­ми — природний та еволюційно-історичний.

Природний напрям. Його послідовники вважають етнос первозданним (примордиальним, споконвічним) утворенням, заснованим на спільних предках, належності до однієї раси, функціонуванні певних біологічних механізмів. Прихильники цього напряму пояснюють етнічність за допомогою еволюцій­них ідей, тобто як явище, детерміноване генетичними та геогра­фічними чинниками, інтерпретуючи етнічність як «розширену родинну групу» або як «розширену форму родинного відбору та зв'язку».

Представником примордиалізму був російський учений Л. Гумільов. Спираючись на ефект, відкритий В. Вернадським, він дійшов висновку, що всі живі системи (разом із спільнота­ми) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля.

Така система знаходиться в ідеальному, гармонійному стані лише тоді, коли абсорбує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії приводить до ак­тивізації системи, дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду. Саме з такої точки зору Л. Гумільов описував етнічні системи, які існували дуже довго, від 1200 до 1500 років кож­на. Такі системи утворюються і розвиваються завдяки нако­пиченню значної кількості пасіонаріїв, тобто людей, які мають здатність іти до мети всупереч інстинктам самлзбереження. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впли­вом різноманітних процесів у біосфері, наприклад, підвищен­ня сонячної активності або активізація тектонічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а лише окремих осіб, до того ж різною мірою. Такими особами були Олександр Македонський, Корнелій Сулла, Ян Гус, Жанна Дарк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції приводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально-економічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності і депресії, а далі настає повільний занепад, що приводить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв'язків між її компонен­тами і подальше входження до нової етносистеми.

Еволюційно-історичний напрям, відповідно до якого, ет­нос — це група людей, які говорять на одній мові та визнають своє єдине походження. Етнос має загальні, відносно стабільні цінності культури і психіки. Мова виступає не тільки умовою формування етносу, але і підсумком етногенезу.

Відповідно до цього підходу існування етнічної групи може бути визначене об'єктивно; етнічні групи також можна об'єктивно відрізнити від інших соціальних і біологічних спів­товариств типу класів, станів, конфесіональних груп, рас, каст і т. д. Етнічні групи розглядаються як такі, що базуються па культурній єдності і, отже, онтологічно реальні.

Теорія конструктивізму. Відповідно до конструктивістсь­кого підходу, представником якого є Е. Геллнер, етнічне почут­тя свідомо формується в масі людей інтелектуальною елітою: політиками, письменниками, вченими. У цьому підході особли­ва увага приділяється ролі свідомості й мови як ключового сим­волу, навколо якого формується розуміння етнічної відмінності та підкреслюється роль розбудови національної держави.

У рамках психологічної концепції (Е. Ренан) акцент ро­биться на психологічних передумовах формування й розвитку етносів: на волі, бажанні належати до етнічної спільності. При цьому прихильники даного підходу вказують на важливість розуміння того, що не можна через перерахування ознак нації усвідомити, що це таке, оскільки однаковість людей не означає, що вони становлять органічну цілісність. Головне тут — внут­рішня психологічна єдність людей, що дає можливість відчува­ти себе активно діючим суб'єктом історичного процесу.

У марксистській теорії більш виразно ніж в інших підхо­дах, вказується на фундаментальне значення для зародження й розвитку етносів матеріальних, насамперед економічних чин­ників, у першу чергу вміння й необхідності для людей тими або іншими способами добувати, виробляти й розподіляти матеріальні блага. При цьому визнається виняткове значення людської свідомості, психіки, мислення, але вони розглядають­ся як похідні від матеріальних чинників.

Процеси виникнення й існування конкретних етносів, про­ходження ними етапів розвитку й занепаду називаються етно­генезом (походження, розвиток народу). Етногенез має свої за­кономірності. Він пов'язаний з виникненням і розвитком мови, самосвідомості, самоназви, культури. На нього здійснюють вплив природні умови, географічні чинники, взаємодія з ін­шими етнічними й неетнічними спільнотами.

Глибоко теорію етногенезу розробив Л. Гумильов.

Згідно до цієї теорії етнос є біосоціальна спільність, пород­ження й частина біосфери, тому на зародження й розвиток цих утворень визначальний вплив роблять природні закони. Етно­си являють собою системи, важливим сполучним чинником яких є компліментарність позитивна або негативна, тобто від­чуття підсвідомої взаємної симпатії або антипатії членів етніч­них колективів, тяжіння до близьких за культурою індивідів і етнічним спільнотам, що визначає розподіл на «своїх» і «чу­жих». Явище компліментарності лежить в основі етнічного поділу й об'єднання людей.

Л. Гумильов виділяє кілька рівнів етнічних утворень: су­бетнос, етнос і суперетнос. Субетнос — підсистема етносу, що виділяється усередині етносу своїми стереотипами поводжен­ня. Субетноси завдяки неантагоністичному суперництву між собою роблять внутрішню структуру етносу більш гнучкою, не порушуючи його єдності. Суперетнос — етнічна гіперсистема, що складається з декількох етносів. Для позначення цих етніч­них утворень вживаються також терміни «цивілізація», «світ», «культура». Народи усередині цієї цілісності не обов'язково об'єднані політично й навіть можуть вступати в гострі про­тистояння.

Перш за все по відношенню до великих етносів і суперетносів Л.Гумильов описує закономірні фази етногенезу, які розгортаються протягом багатьох сторіч: поштовх до динаміч­ного розвитку, підйом, перегрів, занепад, загасання. Це загаль­на логіка розвитку етносу, яка може .бути перервана в будь-якій фазі досить потужними зовнішніми чинниками, або ускладне­на до зигзагоподібного руху.

Енергія на розвиток етносу є біохімічною. Особливе значення для розвитку етносу має пасіонарний поштовх, що пов'язаний з появою надлишку біохімічної енергії. Наприклад, під впливом змін сонячної активності, сприятливої динаміки природних умов (зволожився клімат у степу й т. п.). У результаті мутацій виникає й перевищує критичні параметри кількість людей, що мають таку якість як пасіонарність, що відрізняються активніс­тю, яка проявляється у прагненні індивіда до мети (часто ілю­зорної), і в здатності до понаднапруження і жертовності заради досягнення цих цілей. Жертовність розуміється тут широко — як відмова від задоволення найближчих потреб, іноді життєво важливих, заради домінуючої соціальної або ідеальної потреби, усвідомлюваної як ціль. У цей період у відповідних просторах виникають нові перспективні етнічні системи.