28. Опишіть психологічні особливості правопорушників з різною спрямованістю поведінки

До підструктури спрямованості особистості, в якій природного, біологічного майже немає, входять: бажання, схильності, інтереси, ідеали, переконання, світогляд. Чинне кримінальне законодавство враховує вказану підструктуру у вигляді мотиву та мотивації злочину.

На основі класифікації злочинів, згідно з кримінальним законодавством України, психологічні портрети можуть складатися з урахуванням такої типології: корисливий тип – злочини проти особистості, вчинені з метою власного збагачення; насильницький тип – вбивства, тілесні ушкодження з хуліганських спонукань, з мотивів ревнощів та помсти; корисливо-насильницький тип – злочини проти особистості, які поєднують мотиви корисливого та насильницького типів; випадкові злочини – результат неадекватної реакції особи на випадкову конфліктну ситуацію.

За результатами проведеного дослідження встановлено, що найбільш типовими за психологічними особливостями є злочинці, які вчинили тяжкі насильницькі злочини (зґвалтування, грабежі, розбої тощо), менш типовими - особи із корисливою спрямованістю (крадії, шахраї тощо).

Вбивці – це люди, поведінка яких визначається афективними ідеями, які реалізуються в певних ситуаціях. Вони дуже чутливі до будь-яких елементів міжособистісної взаємодії, підозріливі, сприймають зовнішнє середовище як вороже. Вбивці,відносяться до такої категорії людей, для яких вільна і самостійна адаптація до життя завжди проблема. Це призводить до дисгармонії його розвитку (затримці, інфантильності, формується комплекс неповноцінності) У своїх невдачах такі особи схильні звинувачувати інших.

Корисливо-насильницьким злочинцям притаманні такі властивості, як імпульсивність поведінки і нехтування соціальними нормами, агресивність, відчуженість від соціального середовища, неадекватна оцінка ситуації. Для них характерна підвищена ворожість до оточення, труднощі в засвоєнні моральних і правових норм.

Психологічні особливості злодіїв подібні до особливостей корисливо-насильницьких злочинців, але мають меншу степінь вираження. Вони більш соціально адаптовані, менш імпульсивні, в більшій степені можуть контролювати свою поведінку. Злодії добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, але внутрішньо їх не приймають і свідомо порушують. Для них характерне те, що при внутрішньому несприйнятті та свідомому порушенні соціальних норм, вони добре в них орієнтуються.

У мотиваційній сфері корисливого злочинця виділяється спотворення в структурі потреб, що визначає специфічні інтереси і ціннісні орієнтації, які, в свою чергу, формують корисливу спрямованість особистості. При вчиненні корисливих злочинів вихідним етапом генезису є актуалізація спонукання добути матеріальні засоби і одночасно установки на використання злочинного способу дій, типового для злочинця.

Особистості насильницького злочинця властивий, як правило, низький рівень соціалізації; мотиваційна сфера характеризується егоцентризмом, стійким конфліктом, агресією і виправданням себе. Засуджені за насильницькі злочини насилу реагують на профілактичні заходи та психолого-педагогічний вплив. Насильницькі злочинці своєрідно усвідомлюють позитивне значення злочинного способу дій, відзначаючи, що нанесення побоїв або заподіяння більш тяжкого фізичної шкоди або вбивство є найбільш успішними або єдино можливими способами відстояти свої інтереси в конфліктній ситуації або відплатити іншій людині за заподіяну шкоду. Більшість з них переконані у неможливості в конфліктних ситуаціях відстояти свої інтереси, не вдаючись до загрози насильством, або вважають безглуздим або негідним використання правомірних способів вирішення гострих проблемних ситуацій в міжлюдських стосунках. У розглянутому типі генезису насильницьких злочинів, вихідним моментом є негативна оцінка поведінки іншої людини (або кількох осіб), в результаті якої у суб'єкта виникає негативна емоційна реакція (образа, гнів) з агресивним спонуканням і установкою заподіяти цій людині фізичний чи іншу шкоду. психологічні дослідження свідчать, що в осiб, якi вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби видозмінилися таким чином: потреба у спілкуванні – в насильство над оточуючими; потреба у самоствердженні – у прагнення домінувати, застосовувати силу, принижувати iншу людину; потреба у визнаннi – в егоцентризм; потреба у повазі – в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином. Висока емоційна насиченість думок, ідей насильницьких злочинців межує з патологією емоційної сфери та в цілому свідчить про їх соціальний відчуженості. З цим пов'язана певна некерованість їх поведінки не тільки для оточуючих, але й для самих злочинців. Разом з тим вони схильні пред'являти досить високі вимоги до оточуючих, образливі і егоїстичні, грубі і розв'язні в поведінці, схильні до сильних перепадів настрою «... від пристрасного тріумфування до смертельної туги» (К. Леонгард). Вельми примітною рисою особистості деяких з насильницьких злочинців є схильність до дуже глибоким і сильним переживанням, за змістом подібним з станами екстазу. Психологічний зміст цього стану дуже складний, але в ньому захоплюються найглибші шари особистості, в момент вчинення насильницьких дій виникає почуття духовного звільнення, яке представляє виняткову цінність для даної особи. одним з найсильніших мотивів насильницького злочинної поведінки (зокрема, вбивства) і є потреба в переживанні цього стану. в основі його лежить неусвідомлюване прагнення до виходу зі стану залежності, в конкретній ситуації представлене певною особою, щодо якої і відбувається агресія. Інша категорія насильницьких злочинців вирішує проблему виходу з-під залежності шляхом активного нав'язування своєї особистості іншим, цілком конкретним людям. Вони проваджені потребою довести цінність свого «я» і домогтися її визнання. Це нав'язування нерідко носить яскраво демонстративний характер, використовуються всі способи втягнути іншої людини в сферу свого впливу, по суті підпорядкувати його собі і використовувати в якості Залежність від таких людей виявляється, як правило, нестерпною для інших, тому рано чи пізно вони неминуче прагнуть розірвати її. Тут і виникає ситуація насильства з боку описуваної категорії злочинців з метою запобігання цього розриву відносин, так як при цьому втрачається «донор», без якого існування неможливо. Серед насильницьких злочинців існують люди, спонукувані потребою утвердитися у власній думці про себе як про особу, здатну на рішення, вчинок, незвичайне ризиковане, небезпечне дію. Їх найбільш характерною особистісною особливістю є постійна невпевненість у собі, коливання, нездатність до прийняття рішень.

Особистісно прийнятна тяжкість заподіяння шкоди більш виражено виявляється у злочинців, які скоюють насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Для переважаючого їх більшості злочинців прийнятна тяжкість нанесення шкоди визначається суб'єктивно оцінюваної "шкідливістю" дій потерпілого, небезпекою в подальшому помсти з його боку. Психологічний аналіз тяжких насильницьких злочинів показує, що усвідомлювані межі тяжкості заподіяння фізичної шкоди не завжди дотримуються, і їх перевищення найчастіше обумовлено афективною або нетверезим станом злочинця або психологічним зараженням в процесі групового насильства. Для осіб, які вчиняють корисливі та корисливо-насильницькі дії, прийнятність злочинного способу визначається, насамперед, можливістю отримати матеріальні засоби в достатній кількості, не витрачаючи на це багато часу і праці. Цей спосіб також розцінюється ними як доступний і іноді як цікавий, азартний, тобто - Емоційно позитивний. Більшість з них переконані, що в деяких конфліктних ситуаціях відстояти свої інтереси, не вдаючись до насильства неможливо. Інтеллектуальная регуляція проявляється в злочинних діяннях насильницького і корисливого типів, які попередньо плануються і готуються. Вона також може проявлятися при скоєнні злочинів у випадково виниклих ситуаціях, але при цьому, злочинець в силу розумових здібностей і злочинного досвіду зважує обставини і прагне прийняти раціональне рішення. Для осіб, які вчиняють корисливі та корисливо-насильницькі дії, прийнятність злочинного способу визначається можливістю отримати матеріальні засоби в достатній кількості, не витрачаючи на це багато часу і праці, а також його доступністю і нерідко - емоційною привабливістю.

При скоєнні сексуально-насильницького злочину умисел виникає в результаті актуалізації сексуального потягу і наміри використовувати насильницький спосіб для його задоволення. Такий потяг і намір актуалізуються реактивно при сприйнятті конкретної особи жіночої статі, коли суб'єкт оцінює прийнятність вчинення сексуально-насильницьких дій. Така оцінка часто пов'язана з уявленням суб'єкта про категорії осіб жіночої статі, щодо яких ці дії цілком припустимі і не матимуть негативних наслідків, помсти з їхнього боку. При скоєнні сексуально-насильницьких злочинів суб'єкт оцінює стан потерпілої як безпорадний або безвихідний, а так само те, що вона не буде в подальшому вживати зусилля для його притягненя до відповідальності. Така оцінка положення потерпілої і спонукання до вчинення згвалтування можуть виникнути у суб'єкта і під впливом інших осіб, наприклад тих, які вже скоїли у відношенні такі дії.

У деяких осіб, що вчиняють насильницькі і сексуально-насильницькі злочини, виявляється також позитивна емоційне забарвлення протизаконних дій і в меншій мірі її суперечливість. При цьому сам процес вчинення насильницьких дій і протиборства для частини з них є напруженим і тривожним. Однак придушення іншої людини викликає позитивні емоції, розрядку негативного емоційного збудження і напруженості.

Для осіб, які здійснили зґвалтування, характерна наявність таких якостей, як схильність до домінування і подолання перешкод, зниження чутливості до відношенні до інших людей. Цей злочин пов’язаний з такими особистими властивостями як імпульсивність, соціальна відчуженість, порушення адаптації, дефекти правосвідомості і можливості регулювання своєї поведінки. Для них характерними рисами є імпульсивність, зниження чутливості та емпатії, схильність до домінування заради самоствердження в чоловічій ролі.

Організована злочинність існує у вигляді злочинних угруповань. Основою внутрішньої організації подібних угруповань можуть бути корисливі мотиви, ідеологічні і навіть політичні цілі До найбільш простого типу злочинних формувань належать випадкові злочинні групи, які виникають випадково і здійснюють злочин без попередньої змови, мають низький рівень психологічної згуртованості. В таких групах відсутній лідер, рішення приймаються під впливом емоцій, настрою, нема розподілу ролей і функцій. Наступним різновидом злочинних формувань є групи типу компанії, які здійснюють злочини за попереднім зговором. В них вже виділяється керівне ядро з найбільш активних членів, підвищується значимість взаємовідносин, але вони побудовані переважно на особистих симпатіях і емоційних зв’язках. Організована злочинна група – більш досконала і більш небезпечна форма кримінального об’єднання. Вона являє собою стійку групу осіб, які попередньо об’єдналися для скоєння одного або декількох злочинів. Така група детально готує і планує злочин, розподіляє ролі між співучасниками, забезпечує техніку. В таких групах є лідер, керівне ядро. Такі групи існують досить тривалий час. Найбільш активні члени організованих злочинних груп – це особи, які систематично займаються злочинною діяльністю, мають кримінальні навики і досвід. Серед організованих злочинних угруповань банда (озброєна злочинна група) відрізняється самим високим рівнем організованості, безумовним підкоренням главареві.

Н.Г.Іванов зазначає, що великий відсоток "істериків" виявлений серед осіб, які вчиняють крадіжки в складі групи, психопатів - серед злочинців, які роблять заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, посягання на працівників міліції, згвалтування і корисливо-насильницькі злочини відчувають більш-менш усвідомлюване вимотуюче почуття неповноцінності, своєї нікчемності і знаходяться тому в постійній готовності позбутися, подолати його. Чого досягають вони своїми насильницькими діями? Почуття впевненості у власному існуванні, в визначеності існування і праві на існування.

Типологія, де критерієм типологізації є соціальна спрямованість особи злочинця. Одним із варіантів такої типології є розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Остання типологія передбачає виділення таких типів, як: професійний тип – найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів; звичний тип – для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями “можна” та “не можна”. Від професійного типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, зокрема й рецидивісти; нестійкий тип – для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної та позитивної спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є “привід”, особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії; необережний тип – у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності; випадковий тип – особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє лише через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликаний неправомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------