1.Поява потреби, як джерела активності особистості.

Характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням в її структурі духовно збіднених, асоціальних потреб, які суттєво переважають нормальні потреби цих осіб і у випадку боротьби мотивів можуть „переважити”, негативно вплинувши на вибір цілей і засобів діяльності. Потреби можуть змінювати свою напругу, згасати і відтворюватись знову, персоніфікуватись у відповідності до основних структур особистості - світоглядом, ціннісними орієнтаціями.

Важливо наголосити, що ніяких власне антисуспільних, злочинних потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але деформовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, психологічні дослідження свідчать, що в осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби видозмінилися таким чином:

- потреба у спілкуванні - в насильство над оточуючими;

- потреба у самоствердженні-у прагнення домінувати, застосовувати силу, принижувати іншу людину;

- потреба у визнанні - в егоцентризм;

- потреба у повазі - в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.

Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб таких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, жорстокість тощо.

Потреби злочинця відрізняються за такими ознаками:

1) нерозвиненість соціально-необхідних потреб;

2) матеріально-утилітарний характер;

3) перебільшення потреб, тобто перевищення середнього стандарту і правомірних можливостей їх задоволення.

Перехід потреби в мотив протиправної поведінки

На основі потреб виникає відповідна система інтересів і прагнення до вчинення конкретного злочину.. Інтерес - це крок від потреби до поведінки, це усвідомлення потреби і співвіднесення її з наявними умовами і засобами реалізації.

Прагнення - 4 групи: 1) до результату дії- при співпадінні мети і наслідків, що наступили: 2) до самих дій (коли мета і результати не співпадають); 3) до злочинної поведінки безвідносно її результату; 4) до самоствердження через демонстрацію сили, хоробрості, домінування та інших проявів злочинного змісту.

Потреби особи та необхідність їх задоволення опосередковують виникнення мотиву.

Мотиви за джерелами утворення:

1) особистого характеру (помста, ревнощі, особиста зацікавленість); 2) такі, що не мають прямого (безпосереднього) особистісного значення (хуліганство, прагнення протидіяти законним вимогам представників закону, порушення громадського порядку); 3) зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією (ексцес оборони, невиправданого ризику), коли утруднена правильна оцінка подій та прийняття адекватного рішення. Окрему групу складають мотиви злочинів неповнолітніх, забарвлені їх віковими особливостями, що за умови недостатньої сформованості соціальних властивостей особистості та наявності псевдосоціалізації нерідко призводить до неповного чи викривленого усвідомлення спонукань та змісту фактично вчиненого.

Причиною виникнення мотиву виступає Привід - об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину: це може бути образа, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типовими чи нетиповими, суттєвими чи незначними..

Мотивація, (похідна від мотиву) це: 1) процес виникнення мотиву в результаті взаємодії особи з оточуючим середовищем; 2) сукупність спонукань і мотивів, які визначають поведінку, їх система; 3) динаміка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (від прийняття рішення діяти до результату).

3). Закінченням мотиваційного етапу є прогнозування, і потім - прийняття рішення.

Досить важливе місце в процесі формування мотивів мають психологічні механізми цілеутворення. Ціль дій, в порівнянні з мотивами завжди більш предметна. В ній ніби кумулюються в свідомості людини і її потреби, її прагнення, інтереси і самі мотиви зсуваються на ціль діяльності. Людина ставить собі ціль – виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.

Прийняття рішення - психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки, безпосередньо пов'язаний із її вибірковістю. У рішенні знаходять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому), модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як результат, але й як можливість покарання за його вчинення. Тут, безсумнівно, присутня оцінка співрозмірності Інтересів, що зумовлюють зміст мотивації, і названих наслідків. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один прагне його уникнути, інший - ігнорує, третій - над ним не задумується.

Після того як прийняли рішення, оцінюються умови, в яких будуть скоюватись протиправні дії, з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей, підшукуються, вибираються засоби та способи, знаряддя злочину. У випадку підготовки групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов’язками між його учасниками.

Структура процесу прийняття рішення, етапи: 1) підготовчий - переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків: 2) основний - вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний - оцінка рішення з позицій необхідності і доцільності, його можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення, у тому ЧИСЛІ - сполученого з відстроченням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу.

4) Операціональним етапом психологічної структури злочинної поведінки є реалізація прийнятого рішення - безпосереднє вчинення злочину. Власне поведінкою є лише цей заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.

Реалізація може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости в розбій або, навпаки, піде від відмова доведення злочинного наміру до кінця. І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними.

Правильна оцінка злочинного діяння припускає з'ясування того, як фактично виглядав процес породження злочинної поведінки на кожнім з виділених перших етапів, під впливом чого переважно сформувалися мотивація і рішення: стійких характеристик особистості або складної, незвичайної ситуації.

Важливо з'ясовувати, чому прийнято рішення про обрання саме злочинного варіанту поведінки. Адже самі по собі мотив і мета можуть не носити антигромадського характеру, злочинним а поведінку здатні зробити обрані засоби досягнення цілі. Так, деякі насильницькі дії здійснюються задля того, щоб припинити катування, образи. Мотиви у таких випадках виглядають цілком виправданими. Інша справа, що закон передбачає лише правомірні засоби боротьби зі суспільно небезпечними діяннями.

Значно і те, під впливом яких обставин прийнято рішення саме про злочинну поведінку: випливає воно із звичного для даної людини способу вирішення конфліктів або продиктовано незвичною для нього ситуацією, іншими обставинами. У тому числі і такими, як невіра у можливість швидкого і ефективного захисту порушених прав законними засобами, незнання цих коштів і т. п.

Чи підлягає встановленню, чому рішення про скоєння злочину було реалізоване у відповідній формі. При цьому відмова від доведення злочину до кінця не завжди можна оцінювати однозначно - як результат каяття злочинця. Ця відмова може бути викликаний і незалежними від злочинця обставинами (скажемо, раптовою появою працівників міліції).

5). На етапі посткрімінальної поведінки злочинець аналізує те, що сталося, наслідки, приховує сліди злочину, розпоряджається придбаним злочинним шляхом майном, вживає заходів щодо легалізації (відмивання) такого майна, а також до того, щоб уникнути кримінальної відповідальності і покарання (погрози, усунення свідків, підкуп співробітників правоохоронних або контролюючих органів і т. п.).

Часто, зізнавшись у скоєні злочину, винуватці вперто відмовляються назвати справжні мотиви, приховуючи їх від суспільства і свого оточення менш засуджуючими спонуканнями. Це - своєрідний психологічний захист, самовиправдання, перенос відповідальності за скоєне на потерпілого, приписування собі благородних мотивів, прагнення до справедливості.

Таким чином, особистісний зміст самооцінок злочинців має ніби дві сторони; одна для себе (своєрідний "робочий варіант") і інша - для навколишніх, яка виконує тактичну (приховати справжні спонукання від органів правосуддя, щоб полегшити міру покарання) і морально -психологічну (виправдати свої вчинки перед найближчим оточенням) функції.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------