70. Опишіть види антисоціальної спрямованості особистості та види мотиваційної сфери особистості.

1.За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості виділяємо наступні групи злочинців:

1. Злочинці з антисоціальною корисливою спрямованістю. Ця група злочинців зазіхає на основне надбання суспільства - розподіл матеріальних благ відповідно з мірою і якістю витраченої праці. Тут виділяються чотири підгрупи: а) корисливо-господарська підгрупа злочинців (фальсифікація товарів, ігнорування оподаткування, ліцензування тощо);б) корисливо-службова підгрупа злочинців (розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обману клієнтів, вимагання хабарів); в) злодії - особи з корисливими посяганнями, пов'язаними з таємним викраденням майна (крадіжки); г) шахраї (підробка документів, обманне вимагання тощо).

2. Злочинці з антисоціальною корисливо-насильницької спрямованістю - особи з корисливими посяганнями, з'єднаними з насильством над особистістю (насильницьке вимагання, пограбування, розбійні напади).

3. Злочинці з антигуманною, агресивної спрямованістю - особи з вкрай зневажливим ставленням до життя, здоров'ю та особистій гідності інших людей. У цій групі виділяються наступні чотири підгрупи: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які заподіюють шкоду честі та гідності особи шляхом образ і наклепів; г) особи, які вчиняють агресивно-насильницькі дії проти особистості, - вбивства, згвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень.

Виділяють наступні мотиви антисоціальної діяльності: мотиви самоствердження (статусні), захисні, які заміщають, ігрові мотиви, мотиви самовиправдання.

Мотиви самоствердження. Потреба в самоствердженні - найважливіша потреба, стимулююча найширший спектр людської поведінки. Вона проявляється у прагненні людини утвердити себе на соціальному, соціально-психологічному та індивідуальному рівнях. Затвердження особистості на соціальному рівні означає прагнення до завоювання соціального статусу, тобто до досягнення певного соціально-рольового становища, пов'язаного з визнанням особи у сфері професійної або громадської діяльності. Затвердження на соціальному рівні зазвичай пов'язано із завоюванням престижу і авторитету, успішною кар'єрою, забезпеченням матеріальних благ.

Захисна мотивація. Дослідження показують, що значне число вбивств має суб'єктивний, як правило, неусвідомлюваний, зміст захисту від зовнішньої загрози, якою насправді може і не бути. У даному випадку страх перед імовірною агресією зазвичай стимулює вчинення запобіжних агресивних дій. Нерідко захисною мотивацією викликається зґвалтування і наступне вбивство жертви, це має місце в тих випадках, коли поведінка жінки, реальне або уявне, сприймається злочинцем як таке, що принижує його чоловічу гідність або загрожує його самосприйняттю та оцінці себе в чоловічій ролі.

Мотиви заміщення. Нерідкі випадки вчинення насильницьких злочинів за механізмом заміщуючих дій. Суть цих дій полягає в тому, що якщо початкова мета стає з яких-небудь причин недосяжною, то особа прагне замінити її іншою - доступною. Завдяки "заміщує" діям відбувається розрядка (зняття) нервово-психічної напруги в стані фрустрації.

Ігрові мотиви. Цей тип мотивації досить поширений серед злодіїв, розкрадачів, особливо шахраїв, рідше - серед інших категорій злочинців. До представників злочинців - "гравців" належать ті, хто скоює злочини не тільки, а в багатьох випадках і не стільки заради матеріальної вигоди, скільки заради гри, яка приносить гострі відчуття.

Мотиви самовиправдання. Одним з універсальних мотивів злочинної поведінки в переважній більшості випадків є мотив самовиправдання: заперечення провини і, як наслідок, відсутність каяття за скоєне. Узагальнено мотиви самовиправдання злочинної поведінки проявляються в: спотвореному уявленні про кримінальну ситуацію, в якій вибірково перебільшується значення одних елементів і применшується роль інших; зображенні себе жертвою примусу, віроломства, підступності і обману інших осіб або власних помилок і помилок, які й призвели до протиправних дій; переконанні у формальності порушуваних норм, буденності подібних дій, в силу чого вони розцінюються як допустимі; запереченні жертви злочину і предмету злочинного посягання і тим самим ігноруванні шкідливих наслідків і суспільної небезпеки діяння; применшенні і прикрашанні своєї ролі у скоєному злочині; облагороджування істинних мотивів своїх дій, в результаті чого вони представляються звичайнісінькими і навіть правомірними (захист справедливості і т.д.); розгляді себе в якості жертви ненормальних умов життя, середовища, які як би неминуче штовхнули на вчинення злочину; гіпертрофії власних особистісних якостей в утвердженні своєї винятковості, що ставить особа, на його думку, вище закону.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------