М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

r, %
I1
I2	T1	S
10
8	T2
35	40	I, S

Рис. 8.6. Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високоеластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис. 8.6 крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил.

Припустимо, що в стані повної зайнятості заощадження та інвестиції в економіці становили 40 млрд грн. За цих умов перетин кривої S з кривою І1 у точці Т1 фіксує, що рівноважна процентна ставка дорівнює 10 %. Тепер припустимо, що внаслідок закінчення буму в будівництві житла обсяг інвестицій скоротився до 35 млрд грн. Цю ситуацію відображує переміщення кривої інвестицій від положення І1 у положення І2 і зниження процентної ставки до 8 %.

Згідно з класичною теорією таке зниження процентної ставки викличе скорочення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн, що забезпечить нову рівновагу на фінансовому ринку в точці Т2. Оскільки С = Y – S, то це означає, що на 5 млрд грн збільшується споживання. У підсумку виходить, що зменшення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн компенсується збільшенням споживання на 5 млрд грн Внаслідок цього обсяг виробництва не зменшується, а зниження параметрів рівноваги між заощадженнями та інвестиціями досягається в умовах повної зайнятості.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями знаходить своє відображення на рис 8.7. У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим на рис. 8.7 крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

I2

S2

I1

S1

r, %

T1

10

8T2

35	40	I, S

Рис. 8.7. Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

171

Припустимо, що початково економіка знаходиться в умовах повної зайнятості, а заощадження та інвестиції становлять 40 млрд грн. На рис. 8.7 цю ситуацію відображує перетин кривої S1 і кривої І1 в точці Т1, якій відповідає рівноважна процентна ставка на рівні 10 %. Тепер змінимо умови і припустимо, що песимізм підприємців змусив їх скоротити обсяг інвестицій на 5 млрд грн. Внаслідок цього крива інвестицій переміститься вліво в положення І2, а ставка процента впаде до 8 %. Оскільки заощадження у кейнсіанців є нееластичними до процентної ставки, то це не вплине на їх обсяг, який, як і раніше, становитиме 40 млрд грн.

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив на заощадження справляє дохід у тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сумніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Виникає питання: про що свідчать факти? Багато сучасних науковців, аналізуючи факти, намагаються дати відповідь на нього. Але мало хто з них дійшов висновку, що процентна ставка справляє суттєвий вплив на заощадження. Переважна більшість досліджень довела, що вплив процентної ставки на заощадження є настільки незначний, що його дуже важко виявити.

Якщо заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший спосіб досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій. Оскільки інвестиції є компонентом сукупного попиту, то в наведеному прикладі їх зменшення означає падіння сукупного попиту порівняно з потенційним ВВП і відповідно скорочення обсягів доходу, тобто фактичного ВВП.

Знову звернемося до рис. 8.7. У міру скорочення інвестицій і доходу заощадження як функція доходу зменшуватимуться: S = s Y. Врахуємо, що зменшення доходу є екзогенним чинником нашої графічної моделі. Тому на рис. 8.7 вплив доходу на заощадження відображується через переміщення кривої заощаджень у положення S2. Обсяг заощаджень зменшиться до обсягу інвестицій, тобто 35 млрд грн. Це означає, що рівновага між заощадженнями та інвестиціями буде досягнута в точці Т2, в якій процентна ставка дорівнює 8 %. Проте, на відміну від класиків, у кейнсіанців така рівновага досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу.

До викладеного слід додати ще одну відмінність кейнсіанської теорії. Вона полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійсно, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може зменшуватися до обсягу інвестицій.

Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції. Досі заощадження приватної закритої економіки нами розглядалися як єдине ціле. Насправді ж приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Заощадженн я Особистий Споживання . (8.23) домогосподар ств наявний дохід домогосподар ств

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток — це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці:

172

Чисті	Чистий
заощадження		Дивіденди.	(8.24)
підприємств	прибуток

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:

Валові	Чистий
заощадження			Девіденди	Амортизація.	(8.25)
підприємств	прибуток
або
Валові			Чисті
заощаджання				Амортизація.	(8.26)
		заощаджання
підприємств

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи (рис. 8.8).

	Заощадження			Фінансові	Інвестиційні кошти
				посередники

			Інвестиційні
	Заощадження		кошти
Домо-		Фінансові		Підприємства
господарства		ринки

Рис. 8.8. Переміщення заощаджень від домогосподарств до підприємств

Як видно з рис. 8.8, фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.

Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акціонер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випустило один мільйон таких акцій, то він має право на одну мільйонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну частку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підприємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основна вада звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що акціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих акцій, емітованих даним підприємством.

173

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи порівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників — це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди — через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники — переважно шляхом продажу цінних паперів.

3. Модель малої відкритої економіки. Взаємозв’язок позичкового та валютного ринків

Під відкритою економікою розуміють економіку, яка бере значну участь у міжнародному поділі праці і ступінь відкритості якої вимірюється через частку зовнішньоторговельного сектору у ВВП, відповідно, під закритою економікою розуміють такий стан економіки, де ця частка дорівнює нулю.

Абсолютно відкритої економіки, тобто такої, коли обмін товарів, капіталів відбувається без будь-яких обмежень, не має жодна країна світу. Уряди практично всіх країн регулюють міжнародний оборот ресурсів за допомогою різних засобів, в тому числі і чисто адміністративних. При цьому відкритість економіки в країнах Західної Європи, Японії, США, перш за все, передбачає пріоритет національних економічних інтересів.

Мала відкрита економіка – національна економіка, якій властиві такі ознаки:

-її частка у світовій торгівлі незначна, тому вона не має внутрішнього впливу на світову економіку;

-уряд національної держави здійснює контроль за рухом капіталу;

-відносна відособлення національної грошової системи від валютного ринку;

-внутрішні процентні ставки національної економіки залежить від світових процентних ставок, а світова процентна ставка не відчуває на собі впливу зміни процентних ставок малих відкритих економічних систем.

Слід брати до уваги масштаби економіки: велика країна, наприклад, своєю політикою здатна впливати на ситуацію у світовій економіці, рівень середньосвітової відсоткової ставки, етап фінансових ринків тощо. Наслідки її політики більш схожі на ситуацію в «закритій» економічній системі. Малі економіки, навпаки, самі перебувають під впливом ситуації на світових ринках. Мають значення і ступінь залежності країни від імпорту, рівень конвертованості її валюти, стан економіки основних торговельних партнерів, зміни в умовах торгівлі тощо.

Для аналізу функціонування відкритої економіки, наслідків макроекономічної політики використовують різноманітні моделі: довгота короткострокової рівноваги, моделі, розроблені для малої та великої економіки, з урахуванням різних режимів валютного регулювання, найпростіші моделі та складніші, які враховують різний ступінь мобільності капіталу.

У закритій економіці національний продукт виробляється внутрішніми національними ресурсами. Тут внутрішній і національний продукт тотожні.

Внутрішні заощадження країни можна використовувати як для інвестування в інші країни світу (придбання активів за кордоном).

Пропозиція позичкового капіталу всередині країни визначається національними заощадженнями. Попит на позичковий капітал залежить як від внутрішніх інвестицій (І), так і від іноземних інвестицій (NFI).

174

Реальна процентна ставка внутрішнього ринку запозичень впливає і на обсяг чистих іноземних інвестицій (NFI).

Пояснюється це тим, що якщо внутрішня реальна процентна ставка буде вищою за світову, то резидентами вигідніше купувати активи у межах своєї країни, тобто вигідніше здійснювати інвестиційний процес у внутрішню економіку, що зумовить зменшення чистих іноземних інвестицій цієї країни. І навпаки, якщо внутрішня реальна процентна ставка буде нижчою за світову, то резиденти будуть купувати активи іншого світу, тобто будуть вливати інвестиційні ресурси в інші країни, що збільшить чисті іноземні інвестиції цієї країни.

Обсяг заощаджень дорівнює сумі внутрішніх та чистих іноземних інвестицій, тобто

S = I + NFI

На ринку запозичень чисті іноземні інвестиції (NFI) є частиною попиту (інша частина попиту – внутрішні інвестиції(І)). На валютному ринку NFI – джерело пропозиції, обсяг якої визначається процентною ставкою.

Із сказаного випливає, що:

а) якщо внутрішні заощадження (S) перевищують внутрішні інвестиції (I), то різницю (S - I) країна може надати «іншому світу» у позику шляхом придбання іноземних цінних паперів, іноземної валюти чи в будь-який інший спосіб;

б) якщо внутрішні інвестиції (I) перевищуватимуть внутрішні заощадження (S), то різницю (I - S), якої не вистачає для урівноваження (I = S), країна може запозичити у «іншого світу». Це означає, що чисті іноземні інвестиції є балансуючою статтею платіжного балансу, яка підтримує рівновагу інвестицій і заощаджень у відкритих економічних системах;

в) чисті іноземні інвестиції (S - I), завжди дорівнюють зовнішньоторговельному сальдо (NE). Якщо (S - I) > 0, NE > 0, то країна виступає чистим кредитором на світових фінансових ринках.

Якщо (S - I) <0, NE < 0, то країна є чистим позичальником (отримувачем позики), оскільки вона більше купує (ввозить в країну), ніж вивозить (продає).

Під світовим ринком позичкових капіталів розуміють грошові відносини, які складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал з боку різних країн.

Світовий ринок позичкових капіталів віддзеркалює відносини, представлені механізмом залучення заощаджень і перетворення їх в інвестиції, та процес акумуляції вільних грошових ресурсів. Світовий ринок позичкових капіталів - комплексне й багатофункціональне утворення, що охоплює різноманітні ринки і складається з багатьох інститутів.

З погляду функціональної структури виділяють грошовий ринок (сукупність попиту і пропозиції на короткостроковий позичковий капітал) та ринок капіталів (забезпечує здійснення довгострокових інвестицій домогосподарств, фірм та урядів). У свою чергу ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів -- із диференціацією останнього щодо домінування певного фінансового інструменту (ринок акцій, облігацій та ін.). Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. В аспекті географічної структури виокремлюють традиційні фінансові центри (Нью-Йорк, Лондон, Цюрих, Франкфурт- на-Майні та ін.) та нові фінансові центри (Гонконг, Бахрейн, Панама, Багамські, Кайманові острови тощо).

Функція чистого експорту. Чистий експорт відображує чистий попит іноземців на продукцію національного виробництва або їхні чисті витрати на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Отже, чистий експорт є особливим компонентом сукупних витрат, оскільки залежить не лише від виробничих можливостей національної економіки та її попиту на імпорт, а й від виробничих можливостей іноземців та їх попиту на вітчизняну продукцію. Тому виникає питання, які чинники впливають на чистий експорт, або якою є функція чистого експорту?

Чистий експорт залежить від багатьох чинників, проте основними можна вважати такі: реальний валютний курс; ВВП іноземних країн — покупців вітчизняної продукції, національний

175

NX NX z є,

ВВП, торговельна політика. За базову екзогенну змінну функції чистого експорту можуть прийматися різні чинники. В нашій функції чистого експорту базовою екзогенною змінною є реальний валютний курс.

Припустимо, що реальний курс гривні зменшився. Зменшення може відбутися за рахунок номінального знецінення гривні чи випереджального зниження внутрішніх цін порівняно з іноземними. У цьому випадку вітчизняні товари і послуги ст ають дешевшими відносно іноземних товарів і послуг. Тому, з одного боку, вітчизняні покупці з певною еластичністю переключають свій попит з імпортної на вітчизняну продукцію, що відповідно скоротить імпорт; з іншого — іноземні покупці з певною еластичністю збільшать свій попит на українські товари і послуги, що викличе відповідне зростання вітчизняного експорту. У підсумку зменшення імпорту і збільшення експорту спричинює зростання чистого експорту. Це означає, що між чистим експортом і реальним валютним курсом існує обернена залежність.

Будь-який попит, у тому числі і попит на експортні та імпортні товари і послуги, залежить від доходу покупців. Так, попит на продукцію українського експорту залежить від доходу іноземних покупців, який визначається іноземним ВВП країн, що є торговельними партнерами України. Чим більший дохід у торговельних партнерів України, тим більші їхні платоспроможність і попит на український експорт. Попит на український імпорт залежить від внутрішнього доходу України, тобто від українського ВВП, оскільки його збільшення означає зростання спроможності національної економіки щодо закупівлі іноземних товарів.

Нагадаємо, що за базову екзогенну змінну функції чистого експорту нами прийнято реальний валютний курс. Це означає, що інші чинники, які впливають на чистий експорт, відносяться до зовнішніх екзогенних змінних, від яких залежить автономний компонент чистого експорту. Виходячи з цього, запишемо таку функцію чистого експорту:

(12.2)

де NX — автономний чистий експорт, тобто такий, що не залежить від реального курсу валюти; z — еластичність чистого експорту до змін рівня реального валютного курсу, яка показує, на скільки процентів обернено змінюється чистий експорт зі зміною рівня реального курсу валюти на один процент.

Щоб показати, як використовується функція чистого експорту в макроекономічному аналізі, звернемося до числового прикладу. Нехай у попередньому році реальний курс гривні становив 0,80, а у поточному він зменшився до 0,76. Отже, реальний курс гривні зменшився на

5 % (0,76 100 / 0,80 – 100).

Далі припустимо, що еластичність чистого експорту до реального курсу гривні (z) становить 0,6. Це означає, що в разі зміни реального курсу гривні на 1 % чистий експорт обернено змінюється на 0,6 %. Отже, чистий експорт збільшиться на 3 % (5 0,6).

Для графічної ілюстрації рівняння (16.2) звернемося до рис. 16.1. Крива чистого експорту має від’ємний нахил, оскільки між реальним валютним курсом і чистим експортом існує обернена залежність. При цьому нахил кривої чистого експорту визначається чутливістю чистого експорту до змін рівня реального валютного курсу, тобто величиною z.

Згідно з рис. 16.1 початкова величина чистого експорту визначається кривою NX1. Тепер врахуємо інші змінні, які впливають на автономний компонент чистого експорту. Припустимо, що за даного рівня реального курсу валюти збільшився ВВП у країнах, які є покупцями наших українських товарів і послуг. Це збільшить національний експорт і зумовить приріст чистого експорту. На рис.16.1 такий наслідок відобразиться зміщенням кривої чистого експорту з положення NX1 у положення NX2. Аналогічний наслідок матиме місце в разі зменшення національного ВВП, яке викликає зростання чистого експорту за рахунок скорочення імпорту. Припустимо тепер, що національний ВВП збільшився та/або зменшився ВВП у країнах — покупців української продукції. За цих умов в Україні збільшиться імпорт і зменшиться експорт, що зумовить скорочення чистого експорту. Такий наслідок позначиться на графіку зміщенням кривої чистого експорту вліво, тобто в положення NX3.

176

є

NX2

NX1

NX3

NX

Рис.12.5. Крива чистого експорту в координатах NX — є

Торговельна політика також може викликати збільшення або зменшення чистого експорту. Наприклад, український уряд прийняв рішення підняти мито на певне коло іноземних товарів. За фіксованого валютного курсу це підвищить ціни на такі товари і зменшить їх імпорт, що збільшить чистий експорт. На графіку крива чистого експорту переміститься вправо від кривої NX1, тобто в положення NX2.

ТЕМА 12. РИНОК ПРАЦІ

1.Безробіття, його види, причини та наслідки

2.Теорія жорсткої реальної заробітної плати

3.Модель ринку праці: класичне та кейнсіанське трактування

1.Безробіття, його види, причини та наслідки

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва — робочої сили.

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі статистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота — постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг.

Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15— 70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві,

177

вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

Рівень зайнятості	Зайняті	100 (%);	(3.1)
	Доросле населення

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно активного населення):

u	U	100
	L		(%), (3.2)
де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;
3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності
дорослого населення:
Коефіцієнт участі				Робоча	сила	100 (%).	(3.3)
в робочій силі				Доросле	населення

Як зазначалося в лекції 1, одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кількісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, — випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої сили.

Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіття виникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці,

178

тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція співпадає з очікуваною. Якщо безробіття зменшується порівняно з природним рівнем, то відбувається прискорення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є такий рівень безробіття, що не прискорює інфляцію. Тому природний рівень безробіття ще називають

NAIRU-not accаlaration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була запропонована М. Фрідманом у 1968 році і незалежно від нього в цьому ж році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоретичний інструментарій кривої Філіпса.Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

179

v U l L U ,

(3.4)

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

	un	l	.	(3.5)
		l v

У різних країнах природний рівень безробіття є різним.

Усі чинники (причини), що впливають на безробіття, доцільно поділити на дві групи:

—ті, що впливають на природне безробіття;

—ті, що впливають на циклічне безробіття.

Відмінність між цими групами чинників зумовлена неоднаковими умовами виникнення природного та циклічного безробіття.

Чинники природного безробіття. Як ми знаємо, безробіття на природному рівні забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і визначається втратами часу, пов’язаними із пошуками вакантних робочих місць з урахуванням інтересів безробітних і професійних вимог до них з боку роботодавців. Тому до чинників природного безробіття відносяться такі, від яких залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні ведуть пошуки вільних робочих місць в умовах рівноважного ринку праці. До основних чинників, які впливають на тривалість цих пошуків, можна віднести: допомогу по безробіттю, діяльність державних служб зайнятості, демографічні зміни у складі робочої сили.

Допомога по безробіттю. В багатьох країнах законодавство передбачає допомогу (виплати) по безробіттю з метою полегшити долю безробітних на період пошуку роботи. Але така допомога впливає і на активність безробітних щодо пошуку ними роботи, і, як наслідок, на тривалість періоду, протягом якого кожен із них має намір знаходитися в стані пошуку. У разі незначної суми допомоги по безробіттю бути без роботи обходиться людині дуже дорого і тому вона намагається найшвидше працевлаштуватися на першу-ліпшу роботу. Якщо ж допомога по безробіттю значна, то безробітний не погоджується на будь-яку роботу, а витрачає більше часу, відшукуючи найкраще для себе робоче місце. Таке безробіття називається добровільним. Це означає, що в процесі вирішення проблеми щодо свого працевлаштування людина враховує співвідношення між доходом, який вона отримує як безробітний, і доходом, який вона може заробити в умовах зайнятості. Таке співвідношення називається коефіцієнтом заміни:

Коефіцієнт	Дохід в умовах безробіття	.	(3.6)
заміни	Дохід в умовах зайнятості

Чим вищим є коефіцієнт заміни, тим дешевше бути безробітним, що спонукає безробітного витрачати більше часу на пошук роботи. Але на тривалість періоду пошуку роботи, крім величини допомоги по безробіттю, суттєво впливає і тривалість періоду, протягом якого безробітний може отримувати цю допомогу. В різних країнах цей період є неоднаковим: в одних його тривалість становить кілька років, в інших — менше року.

Діяльність державних служб зайнятості. Крім бажання знайти роботу на тривалість періоду, протягом якого безробітний здійснює її пошук, впливає діяльність державних служб зайнятості. Вони виконують дві основні функції. Перша — надання інформації про вільні робочі місця, від оперативного отримання якої залежить швидкість переходу людини з одного робочого місця на інше. Друга — організація професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації. Від цього залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні можуть перейти з депресивних галузей чи регіонів у прогресивні.

Демографічні зміни у складі робочої сили. Природний рівень безробіття в країні є середньозваженою величиною від природного рівня безробіття окремих демографічних груп населення. Оскільки рівень цього безробіття коливається між окремими демографічними

180