М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

в економіці зростуть удвічі, а номінальна кількість грошей залишиться незмінною, то люди за ці гроші зможуть купити товарів удвічі менше, ніж до зростання цін. Це дало Кейнсу підстави стверджувати, що попит на гроші відображує бажання людей володіти певною величиною реальних грошових запасів. Вона визначається за допомогою коригування номінальних грошових запасів на індекс цін. Це означає, що у кейнсіанській функції попиту на гроші ціни не є екзогенною змінною, а замість номінального доходу чинником попиту на гроші стає реальний дохід.

Підсумовуючи, можна записати кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності:

M d / P L (Y, i),	(5.19)

де Md / P — попит на реальні грошові запаси (або залишки); L ( ) — символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші.

У рівнянні (5.19) знак «+», розміщений під Y, означає, що попит на реальні грошові запаси знаходиться в прямій залежності від реального доходу, а знак «–», розміщений під і, вказує на обернену залежність між реальним попитом на гроші та номінальною процентною ставкою.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу грошей, яка показує, скільки разів протягом року грошова одиниця використовується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швидкість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

	Y		Y
V				.(5.20)
	L Y , i		M d / P

Кейнс уважав, що процентні ставки мають значні коливання. Тому, коли і підвищується, L(Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (теорія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслідок коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предметом гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.

Фрідманівська функція попиту на гроші. Як зазначалося вище, в обґрунтуванні функції попиту на гроші Кейнс використав припущення, що всі активи складаються лише з високоліквідних грошей та облігацій. За таких умов сукупне багатство в економіці дорівнює сумі цих активів. Насправді зазначеними активами багатство людей не обмежується. Цю обставину враховує Мільтон Фрідман для обґрунтування своєї функції попиту на гроші.

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції і товари, Фрідман розширив функцію попиту на гроші. Проте це уточнення по суті не додає нічого нового порівняно з кейнсіанським підходом, оскільки не відкидає положення про обернену залежність між попитом на гроші та процентною ставкою.

Новим у фрідманівській функції попиту на гроші є інше. По-перше, у Фрідмана, як і у Кейнса, дохід є головним чинником попиту на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує інше визначення доходу — постійний дохід. На відміну від поточного доходу, постійний дохід розглядається як очікуваний середній дохід у довгостроковому періоді, який у процесі економічних коливань змінюється менше, ніж поточний дохід.

По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинників попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. На його думку, процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками за негрошовими активами та процентними ставками за грошовими активами, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можна спростити

до такого рівняння:
M d / P f У р ,	(5.21)

де Yp — постійний дохід.

241

У Фрідмана попит на гроші є нечутливим до процентної ставки. Тому він робить висновок про те, що функція попиту на гроші та швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Це положення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.

Будь-яка теорія має право на існування за умови, що її положення підтверджуються фактами. Американський економіст Стівен Гольфельд здійснив емпіричні дослідження еластичності попиту на гроші за реальним доходом і процентною ставкою за період 1952— 1972 рр. Для цього він використав процентні ставки за строковими депозитами і комерційними векселями. Згідно з дослідженнями, еластичність попиту на агрегат М1 за реальним доходом у короткостроковому періоді дорівнювала 0,19 у довгостроковому — 0,68; еластичність за процентною ставкою — відповідно — 0,019 та — 0,067. Дещо більші показники еластичності спостерігалися щодо агрегату М2.

Отже, попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня реального доходу. Це дає право вважати, що факти підтверджують обґрунтованість кейнсіанської функції попиту на гроші, яка набула широкого визнання в макроекономічній літературі. Тому у подальшому ми спиратимемося на кейнсіанську функцію попиту на гроші. Виходячи з цього конкретизуємо кейнсіанське рівняння попиту на гроші:

M d / P k Y h i ,

(5.22)

де k — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни доходу на одну грошову одиницю; h — чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни процентної ставки на один пункт.

З рівняння (5.22) видно, що в кейнсіанській функції попиту на гроші можна виділити два компоненти. Перший компонент (k Y) назвемо попитом на гроші для угод. Його величина знаходиться в прямій залежності від обсягу угод, тобто від реального ВВП. Другий компонент (h і) назвемо попитом на гроші як активи, величина якого знаходиться в оберненій залежності від процентної ставки.

Для ілюстрації кейнсіанської функції попиту на гроші використовують графічну модель. Оскільки процентна ставка є важливим елементом монетарної політики, то графік попиту на гроші будується на основі його залежності від процентної ставки (рис. 5.2).

i

k Y

M / P

Рис. 5. 2. Крива попиту на гроші

Як видно з рис. 5.2, крива попиту на гроші є спадною функцією від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим менший попит на гроші за даного рівня доходу. В графічній моделі дохід впливає на грошовий попит екзогенно. Тому з його збільшенням крива попиту на гроші зміщується вправо за даної процентної ставки.

3. Цілі та інструменти монетарної політики

242

Використовуючи загальне визначення поняття «політика», можна стверджувати, що монетарна політика — це мистецтво управління пропозицією грошей. Але таке визначення є надто загальним, оскільки воно не відображує практичну спрямованість монетарної політики. Щоб визначити роль монетарної політики в регулюванні економіки, слід розглянути її цілі та інструменти.

Усі цілі монетарної політики поділяють на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні). Кінцеві цілі монетарної політики збігаються з основними цілями стабілізаційної політики. Але ще раз наголосимо на них, щоб показати їх відмінність від проміжних цілей. Кінцеві цілі монетарної політики — це такі макроекономічні змінні, які характеризують загальні результати функціонування економіки країни і на досягнення яких монетарна політика має націлювати весь комплекс своїх заходів. Тому кінцевими цілями монетарної політики мають бути зростання реального ВВП, зменшення безробіття та зниження інфляції.

Окремі кінцеві цілі узгоджуються між собою, але можуть бути й суперечними. Так, зростання реального ВВП поєднується зі зниженням безробіття. Стимулюючи зростання обсягів виробництва, монетарна політика водночас сприяє підвищенню рівня зайнятості. На противагу цьому зменшення інфляції може суперечити досягненню інших цілей — зростанню реального ВВП і зниженню безробіття. Якщо центральний банк з метою стримання інфляції уповільнить зростання грошової маси, то в короткостроковому періоді зростання обсягів виробництва може загальмуватися, а безробіття — зрости. Отже, виникає конфлікт цілей, який монетарна політика може розв’язати лише на основі принципу пріоритетів. Наприклад, якщо перевага віддається зниженню інфляції, то певне гальмування темпів зростання реального ВВП слід розглядати як вимушені втрати, пов’язані з досягненням пріоритетної цілі.

Монетарна політика спирається на певний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, в якому кінцеві цілі є завершальною ланкою. Тому безпосередньо вплинути на кінцеві цілі вона не може. Для цього використовуються проміжні цілі. До них належать макроекономічні змінні, що опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі. Іншими словами, проміжними цілями є такі показники, що пов’язують інструменти монетарної політики з кінцевими цілями. До проміжних цілей можна віднести пропозицію грошей, процентну ставку, обсяг кредитування, рівень заборгованості тощо. Головними серед них є пропозиція грошей та процентна ставка. Так, гальмування темпів зростання пропозиції грошей може бути проміжною ціллю відносно цільових орієнтирів щодо зниження інфляції; зниження процентної ставки може слугувати проміжною ціллю щодо зростання реального ВВП.

Установлення проміжних цілей є складною проблемою монетарної політики, оскільки вони, як правило, не узгоджуються між собою. Показовим є використання таких проміжних цілей як пропозиція грошей та процентна ставка. Припустимо, що центральний банк має намір контролювати процентну ставку на певному цільовому рівні. Для цього він повинен регулювати пропозицію грошей таким чином, щоб рівноважна процентна ставка встановилася на цільовому рівні. Але, прагнучи досягти цільового значення процентної ставки, центральний банк втрачає контроль за пропозицією грошей, оскільки остання потрапляє в залежність від процентної ставки. Тепер припустимо, що центральний банк передбачає досягти певної цільової величини пропозиції грошей. За цих умов він втрачає контроль за процентною ставкою, оскільки вона змінюватиметься таким чином, щоб урівноважити грошовий ринок на базі цільової величини пропозиції грошей.

Проблема вибору проміжних цілей вирішується залежно від рівня пріоритетності відповідних їм кінцевих цілей. Наприклад, якщо інфляція в країні досягає небажаного для економіки рівня, то найкращою проміжною ціллю може бути зменшення темпів приросту пропозиції грошей, оскільки остання є основним інструментом регулювання інфляції. Якщо ж центральний банк дійде висновку, що процентна ставка є надто високою, стримує інвестиційну активність, то як проміжну ціль він вибере зниження процентної ставки.

Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує заходи, що пов’язані з використанням певних інструментів. Серед цих інструментів головними є: операції

243

на відкритому ринку, операції на валютному ринку, облікова ставка, нормативи обов’язкового резервування.

Операції на відкритому ринку — це купівля-продаж центральним банком цінних паперів на відкритому ринку. В Україні ринок цінних паперів почав функціонувати з 1995 р. у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом державних облігацій є Міністерство фінансів України, а його генеральним агентом щодо обслуговування, розміщення державних облігацій та проведення відповідних платежів — Національний банк України. Крім операцій з облігаціями внутрішньої державної позики, які є казначейськими зобов’язаннями, Національний банк України може здійснювати купівлю-продаж власних цінних паперів у вигляді депозитних сертифікатів, а також облігацій зовнішньої державної позики та інших боргових зобов’язань. Покупцями цінних паперів є вітчизняні комерційні банки, юридичні та фізичні особи, а також нерезиденти.

Операції на відкритому ринку проводяться з метою регулювання пропозиції грошей. Купуючи або продаючи цінні папери, центральний банк отримує можливість впливати на резерви комерційних банків як компонента грошової бази і в такий спосіб з урахуванням грошового мультиплікатора змінювати пропозицію грошей в економіці. Якщо центральний банк купує цінні папери у комерційних банків на 1000 грн, то останні збільшують свої резерви на цю суму. Якщо, навпаки, центральний банк продає комерційним банкам цінні папери на 1000 грн, він зменшує їхні резерви на цю суму. В обох випадках грошова база збільшується на величину чистої купівлі цінних паперів, а пропозиція грошей змінюється з урахуванням грошового мультиплікатора за відомою формулою: ΜS = Η mm.

Розрізняють два типи операцій на відкритому ринку — динамічні та захисні. Динамічні операції застосовуються з метою цілеспрямованої зміни величини банківських резервів і пропозиції грошей. Захисні операції покликані нейтралізувати дію чинників, які можуть викликати небажані зміни в банківських резервах і пропозиції грошей.

Операції на валютному ринку — це валютні інтервенції, які здійснюються у формі купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти на валютному ринку. Якщо центральний банк виходить на валютний ринок як покупець іноземної валюти, то на певну суму він збільшує обіг національної валюти. І навпаки, якщо центральний банк виступає на валютному ринку як продавець іноземної валюти, то він вилучає з обігу певну суму національної валюти. Аналогічно операціям на відкритому ринку, оп ерації на валютному ринку справляють прямий вплив на банківські резерви, грошову базу і пропозицію грошей.

Проте основною метою операцій на валютному ринку є регулювання курсу національної валюти та валютних резервів. Зміна банківських резервів є похідним наслідком валютних інтервенцій. Якщо ці наслідки небажані для банківських резервів, то центральний банк має змогу застосувати захисні операції на відкритому ринку, про що йшлося раніше.

Облікова (дисконтна) ставка — це процентна ставка, за допомогою якої центральний банк надає кредити комерційним банкам. Кредити центрального банку надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Тому ставки процента, за якими вони надаються, також називаються ставками рефінансування. Облікова ставка відіграє серед них провідну роль. Так, згідно з чинним законодавством України облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і водночас слугує орієнтиром для всієї системи процентних ставок.

Крім облікової ставки до ставок рефінансування належать такі ставки: за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами (овернайт), за операціями репо тощо. Зі зниженням облікової ставки знижуються інші ставки рефінансування, зростає попит комерційних банків на кредити центрального банку, що збільшує резерви банківської системи та обсяги кредитування економіки і в кінцевому підсумку — пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки спричинює протилежні наслідки.

Для визначення рівня облікової ставки враховуються різні чинники, найважливішими серед яких є рівень інфляції та темпи приросту ВВП. Світова практика показує, що у разі підвищення рівня інфляції на 1 %, облікова ставка зростає на 1,5 %, а у разі зниження темпів приросту ВВП на 1 % — зменшується на 0,5 %. При цьому незалежно від рівня інфляції

244

облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному рівні. Це означає, що облікова ставка має бути на кілька пунктів вище за інфляцію.

Нормативи обов’язкового резервування — це мінімальні норми депозитів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати на безпроцентних рахунках центрального банку. Нормативне регулювання обов’язкових резервів має подвійне значення: з одного боку, воно гарантує мінімальний рівень ліквідності комерційних банків, з іншого — виступає як інструмент, за допомогою якого центральний банк впливає на здатність комерційних банків збільшувати пропозицію грошей, тобто створювати гроші.

На здатність комерційних банків створювати гроші зміна нормативів обов’язкового резервування впливає у два способи. Перший — впливаючи на величину надлишкових резервів у складі загальних банківських резервів. Чим нижчою є норматив обов’язкового резервування, тим меншим є відрахування в обов’язкові резерви і більшими є надлишкові резерви, а отже, більше кредитів може надати банківська система, що збільшує величину новостворених депозитів. Другий — змінюючи рівень грошового мультиплікатора, який знаходиться в оберненій залежності від нормативів обов’язкового резервування.

Нормативи обов’язкового резервування можуть установлюватися єдиними для всіх банків і депозитів або диференційованими по окремих групах банків і видах депозитів. Для довгострокових депозитів застосовуються вищі нормитиви обов’язкового резервування. Зміна нормативів обов’язкового резервування справляє на пропозицію грошей потужний вплив. Проте застосування цього інструмента викликає певні труднощі в роботі комерційних банків і зменшує їхню прибутковість. За цих обставин нормативи обов’язкового резервування, як правило, не використовуються для вирішення поточних проблем грошового ринку, а є інструментом досягнення довгострокових цілей монетарної політики.

4. Механізм досягнення рівноваги на грошовому ринку

Ринок грошей — це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на умовах рівноважної процентної ставки. Врахуємо, що попит на гроші є попитом на грошові запаси. Тому тут і надалі в моделях грошового ринку під пропозицією грошей ми

будемо мати на увазі пропозицію реальних грошей, яка позначається M s / P . Для розгляду механізму грошового ринку будемо спиратися на графічні моделі. Почнемо з моделі рівноважного ринку (рис. 5.3.)

i

MS / P

T0 i0

Md / P

M0 / P

M / P

Рис. 5.3. Рівновага на ринку грошей

На горизонтальній осі графіка відкладено кількість реальних грошей (M / P), на вертикальній

— процентна ставка (і). Крива грошової пропозиції (MS / P) є зростаючою функцією від процентної ставки і тому має додатний нахил. Крива попиту на гроші (Md / P) є спадною функцією від процентної ставки, що зумовлює її від’ємний нахил. Рівновага на грошовому ринку досягається в точці Т0, де крива пропозиції грошей перетинається з кривою попиту на гроші. Цій точці відповідає

245

рівноважна процентна ставка і0. У розгорнутому вигляді рівновагу на грошовому ринку можна подати рівнянням

H / P mm k Y h i .

(5.23)

Рівновага між попитом і пропозицією грошей свідчить про те, що на грошовому ринку немає ні надлишку, ні нестачі грошей. За таких умов відсутні причини для зниження або зростання рівноважної процентної ставки. Але рівновага на ринку — це не статичний стан, а тенденція, яка постійно підтримується ринковим механізмом. Щоб розкрити механізм, на основі якого ринок підтримує тенденцію до рівноваги між пропозицією грошей і попитом на гроші, розглянемо кілька варіантів порушення і відновлення рівноваги на грошовому ринку.

Перший варіант передбачає збільшення доходу (ΔΥ) на умовах, що центральний банк підтримує грошову базу на незмінному рівні (H). Для унаочнення цього варіанта звернемося до графіка (рис. 5.4).

i	M1s / P
		M 2s / P
i2
i1
		M 2d / P
		M1d / P
M1 / P	M2 / P	M / P
Рис. 5.4. Реакція грошового ринку на зростання доходу

Згідно з функцією попиту на гроші (5.17), зростання реального доходу збільшує грошовий попит на величину k Y. На цю величину за даної рівноважної процентної ставки (і1) попит на гроші перевищить пропозицію грошей. Це викликає нестачу грошей. Щоб її усунути, економічні суб’єкти намагатимуться продавати негрошові активи, скажімо, облігації. Намагання економічних суб’єктів продати облігації збільшить пропозицію на ринку фінансових активів, що викличе зниження їхньої ціни. Зниження цін на облігації, у свою чергу спричинює зростання процентної ставки за такою формулою:

i Процентний дохід 100. (5.24) Ціна облігації

Процент, який нараховується за облігаціями, є фіксованою величиною. Тому в разі зниження ціни облігації процентна ставка зростає. Припустимо, що річний фіксований процент за облігаціями дорівнює 80 грн, а ціна облігації — 1000 грн. Отже процентна ставка дорівнюватиме 8 % (80 : 1000 100). Якщо внаслідок нестачі грошей і збільшення пропозиції облігацій ціна облігації впаде до 800 грн, то процентна ставка зросте до 10 % (80 : 800 100).

Таким чином, внаслідок виникнення нестачі грошей і зумовленого цим збільшення пропозиції облігацій ціна облігації падає, а процентна ставка зростає. В міру падіння ціни облігації і зростання процентної ставки на грошовому ринку відбуватимуться похідні ефекти, які коригують початкові наслідки: 1) зростання альтернативної вартості грошей, що зменшить попит на гроші ( Md / P = –h i); 2) підвищення грошового мультиплікатора, що збільшить пропозицію грошей ( Ms / P = H / P mm). Процентна ставка зростатиме допоки чистий приріст попиту на гроші не врівноважиться зі збільшенням пропозиції грошей, викликаним підвищенням грошового мультиплікатора:

k Y h i H / P mm .

(5.25)

246

Під впливом зростання реального доходу та похідних ефектів рівноважна процентна зросте до і2. Це означає, що ринок грошей повертається до рівноваги за допомогою зростання процентної ставки, яка, з одного боку, частково зменшує приріст попиту на гроші, викликаний зростанням реального доходу, з іншого — збільшує пропозицію грошей за рахунок підвищення мультиплікатора.

Наведений механізм порушення та врівноваження грошового ринку можна виразити за допомогою такого алгоритму:

зростання попиту на гроші під впливом збільшення реального доходу виникнення нестачі грошей збільшення пропозиції облігацій зниження ціни облігацій зростання процентної ставки збільшення пропозиції грошей за рахунок зростання мультиплікатора і зменшення попиту на гроші під впливом зростання процентної ставки.

Другий варіант передбачає, що центральний банк збільшує грошову базу (ΔН) за незмінності реального доходу (Y). Графічне зображення цього варіанта наведено на рис. 5.5.

i

M1s / P

M 2s / P

i2 i1

M 2d / P

M1d / P

M1 / P

M2 / P

M / P

Рис. 5.5. Реакція грошового ринку на збільшення грошової бази

Згідно з функцією пропозиції грошей (5.9), емісія грошової бази мультиплікативно збільшує пропозицію грошей на величину H / P mm. На таку саму величину за даної процентної ставки (і1) виникає надлишок грошей. Для того щоб позбутися надлишкових грошей, економічні суб’єкти намагатимуться купувати облігації. Це збільшує попит на облігації і викликає зростання їхньої ціни. Внаслідок цього, згідно з формулою (5.19), зменшиться процентна ставка.

Одночасно із падінням процентної ставки на грошовому ринку виникають похідні ефекти. По-перше, зменшується альтернативна вартість грошей, що викликає зростання попиту на гроші: Md / P = –h i. По-друге, знижується грошовий мультиплікатор, який зменшуючи пропозицію грошей, гальмує її збільшення: Ms / P = (Н1 / P + H / P) mm. З урахуванням емісії грошової бази та похідних ефектів рівноважна процентна ставка зменшиться до і2. За такої процентної ставки скориговане збільшення пропозиції грошей врівноважиться з індуційованим збільшенням попиту на гроші:

H / P mm H / P H / P mm h i .

(5.26)

У формулі (5.21) мультиплікатор грошей зменшується. Тому величина (H / P + H / P)mm є від’ємною. Процентна ставка знижується. Отже, величина ( h i ) є додатною.

Підсумовуючи, можна навести алгоритм, який відображує механізм порушення рівноваги на грошовому ринку та її відновлення:

збільшення пропозиції грошей, викликане емісією грошової бази виникнення надлишку грошей збільшення попиту на облігації зростання ціни облігацій зниження процентної ставки зростання попиту на гроші, викликане зменшенням альтернативної вартості грошей зменшення пропозиції грошей внаслідок падіння грошового мультиплікатора, викликаного зниженням процентної ставки.

247

Третій варіант передбачає, що змінюються і реальний дохід, і грошова база. Цей варіант найбільше відповідає практиці, оскільки центральний банк завжди реагує на зміни реального доходу виходячи з необхідності досягнення певних цілей монетарної політики. Графічне зображення цього варіанта наведено на рис. 5.6.

Центральний банк може ставити перед собою різні цілі. Припустимо, що він поставив за мету утримувати процентну ставку на незмінному рівні. Це є можливим лише за умови збільшення пропозиції грошей пропорційно збільшенню попиту на гроші. Саме на таких умовах побудовано графік, що розглядається.

Припустимо, що під впливом зростання реального доходу попит на гроші збільшився:Md / P = k Y – h i. Щоб врівноважити грошовий ринок, пропозиція грошей має бути збільшена на таку саму величину: H / P Mm = k Y – h i.

i

M1s / P

M 2s / P

i1

M 2d / P

M1d / P

M1 / P

M2 / P

M / P

Рис. 5.6. Реакція грошового ринкуна одночасне збільшення доходу і грошової бази

Оскільки у нас i = 0, то приріст пропозиції грошей, який необхідний для врівноваження грошового ринку, визначається так: H / P mm = k Y. Звідси збільшення грошової бази, необхідне для збалансованого зростання пропозиції грошей, можна визначити за формулою

H / P	k Y	.	(5.27)
	mm
На рис. 5.6 показано, що внаслідок			цілеспрямованої емісії грошової бази крива

пропозиції грошей змістилася вправо в положення M 2s / P рівно настільки, наскільки крива попиту на гроші змістилася вгору в положення M 2d / P . Тому процентна ставка залишилася на

попередньому рівні (і1). Алгоритм наведеного механізму врівноваження грошового ринку є досить простим:

збільшення попиту на гроші, викликане зростанням реального доходу, дорівнює збільшенню пропозиції грошей, викликаному цільовою емісією грошової бази, що забезпечує стабільність процентної ставки.

Інші цілі монетарної політики можуть бути досягнуті лише на умовах незбалансованої зміни пропозиції грошей. Тоді виникає або нестача, або надлишок грошей. У таких випадках урівноваження грошового ринку відбувається на основі одного з алгоритмів, наведених у перших варіантах порушення і відновлення рівноваги на грошовому ринку.

Розглянутий механізм урівноваження грошового ринку передбачає його автономне функціонування. Насправді ж грошовий ринок тісно пов’язаний з товарним ринком, що суттєво впливає на алгоритм механізму його врівноваження. Для дослідження грошового ринку у взаємодії з товарним ринком використовується модель IS — LM.

ТЕМА 16. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

1. Основні економічні функції держави.

248

2.Зв’язок безробіття з інфляцією. Цикли економічної політики

3.Взаємодія монетарної та фіскальної політики

4.Концепції макроекономічного регулювання. Крива Лаффера

5.Протекціоністська зовнішньоторговельна політика

1.Основні економічні функції держави

Відомо, що головним координатором економічної діяльності є ринок. «Невидима рука» ринку регулює найважливіші параметри національної економіки: обсяг виробництва, рівень зайнятості та інфляції. Проте ринок не є самодостатньою формою організації національного виробництва, оскільки має певні вади. Тому в економіці сучасних країн ринкове саморегулювання економіки з об’єктивною необхідністю доповнюється державним регулюванням. Це означає, що економіка будь-якої країни сучасного світу є змішаною, в якій ринкова система і держава розподіляють між собою відповідальність за ефективність економічної діяльності. Отже, об’єктом аналізу четвертої частини підручника є змішана закрита економіка, тобто економіка без урахування

їїзв’язків із рештою світу.

Влекціях 2, 7 було розглянуто модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто в бездержавній економіці, суб’єктами якої є лише домогосподарства і підприємства. Але в реальному житті не існує чистого ринку, а панує змішана економіка, в якій поряд із суб’єктами приватної економіки велику координаційну роль виконує держава. Щоб зрозуміти роль держави в економіці, звернемося до моделі економічного кругообігу в умовах змішаної закритої економіки. Для цього модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку доповнимо державою в особі уряду та центрального банку. (рис.11.1).

Ринок ресурсів

Державні закупівлі

	Домогоспо-	Чисті податки	Чисті податки
		Уряд	Підприємства
	дарства
		Товари та	Товари і
		послуги	послуги

	Позики						Центральний
Фінансові					Позики
ринки		Державні закупівлі					банк

Ринок продуктів

Рис. 11.1 Держава в економічному кругообігу

Усі потоки, які відображають економічні відносини між домогосподарствами і підприємствами, залишаються такими, як і в умовах чистого ринку. Тому на рис. 11.1 вони не показані. Предметом цього рисунку є лише ті потоки, в яких бере участь уряд. З іншими суб’єктами економічної системи він пов’язаний через такі інструменти: податки трансферти, державні закупівлі і позики.

Податки є основним джерелом доходів державного бюджету і стягуються із суб’єктів приватної економіки: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. Сума податкових платежів до державного бюджету — це валові податки. Але поряд із цим уряд має справу зі зворотними платежами приватному сектору економіки, які приймають форму трансфертних платежів. До них належать пенсії, стипендії, виплати безробітним, дотації, субсидії тощо. Валові податки за мінусом трансфертних платежів назвемо чистими податками:

249

Т = АТ – ТR,

(11.1)

де Т — чисті податки; АТ — валові податки; ТR — трансфертні платежі.

У наведеній моделі економічного кругообігу доходи уряду подано за допомогою чистих податків, оскільки лише вони характеризують дійсну величину коштів, які надходять у розпорядження уряду від приватного сектору економіки. Іншими словами, чисті податки — це наявний дохід уряду. Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Вони охоплюють платежі уряду за товари та послуги, які закуповуються у приватних підприємств на відповідних ринках (вертикальні стрілки) і надаються суб’єктам приватного сектору економіки (нижні горизонтальні стрілки). До товарів, які закуповує уряд, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канцелярські товари, комп’ютери. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти, охорони здоров’я тощо.

Позики є обіговим інструментом фінансування уряду. Практика показує, що уряд не завжди спроможний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, які надходять від приватного сектору економіки. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фінансуватися за рахунок позик. Ці позики здійснюються переважно за рахунок продажу державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП).

Передусім позики можуть надаватися уряду приватним сектором економіки — безпосередньо домогосподарствами або фінансовими посередниками через механізм фінансових ринків. В особливих випадках уряд може запозичувати грошові кошти у центрального банку за рахунок грошової емісії.

На рис. 11.1 державні позики показано стрілками, спрямованими від фінансових ринків і центрального банку до уряду. Але інколи бюджетні доходи можуть перевищувати урядові видатки. За таких умов ці стрілки матимуть зворотний напрям. Це має означати, що уряд повертає борги за отриманими в минулому позиками в більшій мірі, ніж отримує нові позики. Отже, державні закупівлі, як і державні видатки в цілому, залежать не лише від доходів ур яду, а й від обсягів чистого державного запозичення.

Із наведеної моделі економічного кругообігу можна побачити, яку роль виконує держава в системі макроекономічного регулювання. По-перше, вона виконує перерозподільчу функцію в економіці. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє доходи між приватним сектором економіки і виробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможних домогосподарств, держава за допомогою трансфертних платежів, що надаються незаможним домогосподарствам, зменшує розрив у доходах між окремими домогосподарствами. Отже, виконуючи перерозподільчу функцію, вона реалізує певну соціальну політику.

По-друге, потоки, що пов’язують уряд із суб’єктами приватного сектору економіки, подають інформацію про методи, за допомогою яких держава може виконувати стабілізаційну функцію в економіці. Наприклад, в умовах надмірного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. За незмінних податків і трансфертів цей захід збільшить сукупний попит і обсяг виробництва, що зменшить рівень безробіття. Аналогічно, за незмінного рівня державних закупівель зниження урядом податків або збільшення трансфертних платежів викличе збільшення наявного доходу приватного сектору економіки, що стимулюватиме зростання сукупного попиту та обсягів виробництва. В умовах високої інфляції уряд може вдаватися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або скоротити трансфертні платежі.

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, слід розрізняти дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-податкова) політика і монетарна (грошово-кредитна) політика.

Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту. Під фіскальною політикою розуміють заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної політики за

250