М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше, ніж на 1 грн.

Механізм мультиплікації автономних витрат. Постає питання: завдяки чому приріст автономних витрат має здатність мультиплікативно (помножено) збільшувати рівноважний ВВП? Для отримання відповіді на це питання розглянемо такий числовий приклад. Нехай в нашому прикладі гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, а гранична схильність до заощаджень — 0,25. За таких умов з кожної гривні наявного доходу, який отримують домогосподарства, 0,75 грн спрямовується на споживання, а решта — 0,25 грн — заощаджується.

Щоб розкрити механізм дії мультиплікатора витрат, скористаємося табл. 9.1, в якій припустимо, що зміни в економіці були започатковані збільшенням запланованих інвестицій на 100 млн грн. У таблиці цей результат відображує перший цикл економічного кругообігу. В процесі другого циклу збільшення інвестиційний витрат викличе в галузях, що виробляють інвестиційні товари, приріст доходу на 100 млн грн. Виходячи з того, що c = 0,75, працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 75 млн грн (100 0,75). У процесі третього циклу збільшення працівниками галузей інвестиційного комплексу споживчих витрат викличе зростання доходу на 75 млн грн у галузях, що виробляють споживчі товари та послуги. Тому працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 56,25 млн грн (75 0,75). І таким чином цикл за циклом, як це показано в табл. 9.1.

			Таблиця 9.1
Мультиплікативний вплив інвестицій на дохід
			млн грн
Цикл		Приріст доходу	Приріст витрат
I			100,00
II		100,00	75,00
III		75,00	56,25
.		.	.
.		.	.
.		.	.
Усього	для
невизначеної		400,00	400,00
кількості циклів

Наведений в табл. 9.1 ланцюг перетворень приросту витрат у приріст доходу, а приросту доходу в приріст витрат відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Проте цей ланцюг має межу, оскільки з кожним циклом прирістні величини зменшуються. Якщо скласти рядки, наведені в табл. 9.1, для невизначеної кількості циклів економічного кругообігу, то у підсумку отримаємо приріст доходу і запланованих сукупних витрат на суму 400 млн грн. Отже, збільшення запланованих інвестицій на 100 млн грн викликало збільшення запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП у чотири рази. Це означає, що мультиплікатор витрат дорівнює 4.

Висновки, зроблені на базі табл. 9.1, мають математичне обґрунтування. Виразимо алгебраїчно зміни, що відбуваються в межах кожного циклу:

I цикл — збільшення запланованих інвестиції = I. II цикл — приріст споживання = c I.

III цикл — приріст споживання = c2 I і т. д.

Підсумовуючи, запишемо формулу суми нескінченно спадної геометричної прогресії:

Y I c I c2 I ...	(9.21)
Поділимо обидві частини рівняння (9.15) на I:
m 1 c c2 ...	(9.22)
e

221

Y1Y2 E me .

Тепер помножимо обидві частини рівняння (9.16) на с:

c m	c c2 c3 ...	(9.23)
e

Якщо від рівняння (9.17) відняти рівняння (9.16), то отримаємо:

me 1 c 1.

(9.24)

Звідси випливає вже відома формула мультиплікатора витрат: me 1 1 c .

Оскільки c = 0,75, то мультиплікатор витрат дорівнює 4, а заплановані сукупні витрати і рівноважний ВВП — 400 млн грн (100 4). Отже, дані, наведені в табл. 9.1, підтверджуються математично.

Враховуючи результати аналізу, здійсненого на базі числового прикладу, відповімо на поставлене вище питання, завдяки чому приріст автономних витрат спричинює мультиплікативний приріст рівноважного ВВП? Це зумовлюється тим, що збільшення автономних витрат породжує в економіці нескінченно спадний ланцюг індуційованих витрат на споживання. Завдяки здатності автономних витрат генерувати індуційовані витрати приріст запланованих сукупних витрат перевищує приріст автономних витрат на суму приросту індуційованих витрат.

У розглядуваному числовому прикладі автономними витратами є заплановані інвестиції, а індуційованими — витрати на споживання. Тому збільшення запланованих сукупних витрат на 400 млн грн дорівнює приросту запланованих інвестицій на 100 млн грн плюс приріст індуційованих споживчих витрат на 300 млн грн. Отже, ефект мультиплікатора — це сума індуційованих витрат. Якщо б не діяв ефект мультиплікатора, то приріст запланованих інвестицій на 100 млн грн спричиняв би приріст запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП також на 100 млн грн.

Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора витрат подано за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» (рис. 9.3).

На рис. 9.3 початково рівноважний ВВП становить Y1, автономні витрати дорівнюють E1 . Звідси заплановані сукупні витрати дорівнюють сумі автономних та індуційованих витрат:

E1 E1 c Y1.

На рисунку цю ситуацію відображає крива E1.

Тепер припустимо, що автономні витрати збільшилися від E1 до E2 . Це

мультиплікативно збільшить заплановані сукупні витрати, що перемістить їх криву вгору в положення E2. Більшій величині запланованих сукупних витрат відповідає більший рівень рівноважного ВВП, який дорівнює Y2, а заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою: E2 E2 c У2 .

Їх збільшення відбулося передусім за рахунок приросту автономних витрат ( E E2 E1 ).

На рис. 9.3 приріст автономних витрат відображується відстанню по вертикалі між лініями E1 та

E2.

Крім приросту автономних витрат відбувся приріс індуційованих витрат від с Y1 до с Y2. Отже, збільшення запланованих сукупних витрат визначається так:

E E2 E1 c Y2 c Y1 .

На таку саму величину зріс рівноважний ВВП. Тому відрізок E1 E2 на вертикальній осі графіка дорівнює відрізку Y1 Y2. на його горизонтальній осі. Оскільки Y E , то мультиплікатор витрат, який є відношенням Y / E , більший за одиницю. Це означає також, що відрізок Y1 Y2 дорівнює добутку відстані по вертикалі між кривими E1 та E2 на мультиплікатор витрат, тобто

222

E
	T2		E2
E2
		E	E1
E
T1
E1
Y1	Y2		Y
	Y
Рис. 9.4. Ефект мультиплікатора

E2 c Y2

E1 c Y1

Ще раз звернемо увагу на те, що пряма залежність мультиплікатора витрат від граничної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощаджень. Тому, враховуючи, що 1 – c = s, трансформуємо формулу (9.24) таким чином:

me	1	.	(9.25)
	s

Формула (9.20) дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами (9.24) і (9.25), називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо, до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним. У подальшому в міру розширення об’єкта макроекономіки від приватної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат.

4. Аналіз короткострокової економічної рівноваги методом «вилучення – ін’єкції». Парадокс ощадливості.

Щоб зрозуміти сутність методу «вилучення — ін’єкції», слід враховувати, що джерелом сукупних витрат є дохід від реалізації ВВП. Але в процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економіці, з іншого — ін’єкції, які збільшують ці витрати.

У загальному форматі вилучення — це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін’єкції — це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, заощаджень та імпорту, а ін’єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:

Податки Заощадження Імпорт Державні закупівлі

Інвестиції Експорт.

Успрощеній економіці, якою є приватна закрита економіка, вилучення суперечить приватним заощадженням, а ін’єкції — приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП досягається лише за умов, якщо S = I. При цьому І — це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат.

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення—ін’єкції» не суперечить його визначенню за методом «витрати—випуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між

223

запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати — випуск» рівновага в економіці визначається за формулою Y = C + I, то Y – C = I. Оскільки Y – C = S, то S = I.

Крім запланованих інвестицій, як ми уже знаємо, можуть виникати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій:

S I I .	(8.27)
Права частина рівняння (9.8) відображує	фактичні інвестиції, які дорівнюють сумі

запланованих і незапланованих інвестицій. Отже, незаплановані інвестиції є вирівнювальним елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується з методом «витрати — випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.

У нашому числовому прикладі заплановані інвестиції є сталою величиною, (30 млрд грн), яка не залежить від ВВП. На противагу їм заощадження змінюються, оскільки є тією частиною доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Враховуючи функцію споживання, яку відображує рівняння (9.4), заощадження можна визначити за формулою:

S Y 50 0,6 Y.

(8.28)

Попередньо було встановлено, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн. Тому, підставивши цю величину у рівняння (9.9) замість Y, отримаємо величину заощаджень:

S 200 50 0,6 200 30 (млрд грн).

Отже, заощадження дорівнюють 30 млрд грн. Таку саму суму становлять і заплановані інвестиції. Це дає підстави стверджувати, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення у формі заощаджень дорівнюють ін’єкціям у формі запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується.

Наприклад, якщо ВВП дорівнює 210 млрд грн, то заощадження становитимуть 34 млрд

грн:

S210 50 0,6 210 34 (млрд грн) ,

аякщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, то вони становитимуть 26 млрд грн.:

S 190 50 0,6 190 26 (млрд грн).

Нагадаємо, що заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції — елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:

SI Y E 34 30 210 206 4 (млрд грн).

Інавпаки, якщо заощадження менші за заплановані інвестиції, то це означає, що на таку саму суму ВВП менші за заплановані сукупні витрати:

S I Y E 26 30 190 194 4 (млрд грн).

Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:

S I Y E 30 30 200 200 0 (млрд грн).

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення — ін’єкції» можна подати графічно (рис. 8.9).

224

S
			T1	S
34				I = + 4
		T0
30				I = 30
	I = – 4	T2
26

190

200

210

Y

Рис 8.9. Модель рівноважного ВВП, визначеного за методом «вилучення — ін’єкції»

На рис. 8.9 лінія запланованих інвестицій (І) є горизонтальною, тобто відповідає припущенню, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП.

Згідно з наведеним рисунком рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у точці T0. За інших рівнів ВВП рівновага між заощадженнями та інвестиціями порушується. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в збільшення товарних запасів. Якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, заощадження менш за заплановані інвестиції на 4 млрд грн. На цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій у скорочення товарних запасів.

Парадокс заощадження. Збільшення реального ВВП та обсягу інвестицій розширює обсягу виробництва у галузях, які виробляють капітальні блага. І навпаки, зменшення ВВП украй несприятливо вливає на динаміку обсягу виробництва у цих галузях.

На цій підставі можна дати відповідь на далеко не нове запитання щодо співвідношенні динаміки інвестицій та заощаджень. Не зменшення, а збільшення споживання стимулює розширення продажу реального ВВП та інвестицій.

Отже, високий рівень інвестицій передбачає високий рівень споживання, що знижує рівень заощаджень. Ощадливість кожної людини є благом для суспільства. Проте спроба усіх заощаджувати якомога більше може спричинити зменшення сукупних видатків і реальн ого ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає парадокс заощадження. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будьяка спроба домогосподарств заощаджувати більше буде марною внаслідок значного зниження рівноважного ВВП, спричиненого ефектом мультиплікації.

Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважному; стані з обсягом виробництва Y1, (рис. 3.1).

225

Рис. 3.1 Парадокс заощадження

Несприятливі прогнози щодо стану кон'юнктури спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S1 у S2 а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих видатків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рівноважний обсяг виробництва з Y1 до Y2. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y1 до Y2 заощадження у точці E2 є такими ж, як і у точці E 1 .

Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F1 до F2 одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвестиції, то рівноважний обсяг виробництва залишається попереднім (Y1), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте у структурі продукції зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.

В умовах, близьких до повної зайнятості, збільшення заощадж ень індукує антиінфляційні імпульси. Зменшення споживання, а відтак сукупних видатків, зайнятості та обсягу національного виробництва, під дією мультиплікатора обмежує зростання цін.

У роки спаду зниження рівня заощаджень збільшує інвестиції сукупні видатки і стимулює збільшення обсягу виробництва й зайнятості.

Пардокс ощадливості – екзогенне збільшення заощаджень призводить до зменшення реальної рівноважної величини Y, а разом з тим і S.

Домашні господарства, очікуючи погіршення економічної ситуації, починає заощаджувати більше, але внаслідок скорочення виробництва та доходу змушені заощаджувати менше.

Отже, на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості,сприятливо впли ває підвищення рівня заощаджень, тоді як на депресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збільшення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду. Модель сукупних видатків розширює наші знання про те, як функціонує національна економіка. Проте ця модель не дає змоги простежити динаміку цін, бо не має осі координат, по якій відкладається їхній рівень. У наступному викладі концепцію сукупних видатків ми поєднаємо з рівнем цін, що дасть можливість розвинути поняття сукупного попиту та кривої сукупного попиту. Поєднання кривої сукупного попиту з кривою сукупної пропозиції допоможе отримати могутній інструмент макроекономічного дослідження — модель "сукупний попит — сукупна пропозиція".

5. Аналіз фіскальної політики за допомогою моделі «Y-AE»

У моделях економічної рівноваги в умовах приватної закритої економіки, що розглядалися у лекції 9, держава не враховувалася. Тепер перейдемо до змішаної економіки закритого типу і врахуємо державу. Включення держави в економічну систему не порушує рівноваги в економіці, але впливає на умови її формування.

226

C C c Y

Почнемо з моделі «витрати — випуск». Нагадаємо, що в межах приватної закритої економіки сукупні витрати дорівнюють сумі приватного споживання та приватних інвестицій. У таких умовах економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між ВВП і приватними витратами4: Y = С + І. З появою держави сукупні витрати доповнюються державними закупівлями. Внаслідок цього модель економічної рівноваги приймає такий вигляд:

Y = С + I + G. (9.26)

У наведеній моделі сукупні витрати відрізняються від їх аналога в умовах приватної закритої економіки не лише державними закупівлями, а й кількісною визначеністю приватного споживання. Це зумовлено тим, що з появою держави суттєво трансформується функція споживання.

Згідно з умовами, прийнятими в лекції 7, у межах приватної закритої економіки споживання домогосподарств визначається як функція наявного доходу приватної закритої економіки, який збігається з доходом, тобто DI = Y. Тому функція споживання визначалася так:

. З урахуванням держави з’являються, з одного боку, податки, з іншого — трансфертні платежі приватному сектору. Податки зменшують наявний дохід домогосподарств,

а трансферти збільшують його:
DI = Y + TR – AT.			(9.27)
Звідси функція споживання набуває такого вигляду:
C	C	c (Y TR AT ).	(9.28)

Слід зазначити, що податки суттєво переважають над трансфертами. Оскільки різниця між ними визначається через чисті податки (Т), то це означає, що у підсумку наявний дохід домогосподарств зменшується на величину чистих податків:

DI = Y – Т.

(9.29)

Звідси функція споживання спрощується до такого вигляду:

C

C

c (Y T ).

(9.30)

Функцію споживання можна подати і в іншій спосіб. Для цього чисті податки, в тому числі валові податки і трансферти, слід виразити як функцію від доходу. У розгорнутому вигляді це питання розглядатиметь далі. На цьому етапі ми лише задекларуємо, що майже всі податки і переважна більшість трансфертів залежать від доходу. Податки (валові) знаходяться в прямій залежності від доходу, тобто ВВП, який на макрорівні приймається за податкову базу. Тому чим більшим є ВВП, тим більшими є податкові надходження до бюджету. І навпаки.

Що стосується трансфертів, то вони знаходяться в оберненій залежності від доходу: чим більшим є ВВП, тим вищими є доходи домогосподарств і тим менше вони потребують допомоги у формі соціальних трансфертів.

Спираючись на рівняння (9.25), залежність податків і трансфертів від доходу виразимо через залежність чистих податків від доходу. Зі зростанням доходу чисті податки збільшуються, оскільки зростають валові податки та зменшуються трансферти; зі зменшенням доходу чисті податки скорочуються, оскільки зменшуються валові податки і збільшуються трансферти. Отже, чисті податки знаходяться в прямій залежності від доходу. На цій підставі функцію чистих

податків можна подати так:
T t Y.	(9.31)

У рівнянні (9.31) літерою t позначено граничну податкову ставку. Вона показує, на скільки одиниць зростають чисті податки (або збільшуються валові податки та зменшуються трансферти) у разі зростання доходу на одиницю. Іншими словами, гранична податкова ставка відображує відношення між зміною чистих податків і зміною доходу, t = T / Y. Наприклад, зі збільшенням ВВП на 10 млрд грн чисті податки збільшилися на 2 млрд грн. Звідси випливає величина граничної податкової ставки: t = 2 : 10 = 0,2. Це означає, що у разі зростання доходу на 1 грн чисті податки зростають на 0,2 грн.

4 Cлід пам’ятати, що тут і далі в рівноважних моделях під витратами розуміються заплановані витрати. Термін «заплановані» не вживається виключно з метою спрощення термінології.

227

Крім податків і трансфертів, які є функцією доходу, є також податки і трансферти, які не залежать від доходу, але впливають на наявний дохід і споживання. Вони враховуються окремо як чинники, що впливають на автономне споживання ( C ). Проте слід зауважити, що на автономне споживання вони впливають не повною величиною, а згідно з граничною схильністю до споживання, тобто за такими формулами:

C c AT ; C c TR .

Якщо у формулі (9.30) чисті податки визначити за формулою (9.31), а частину податків і трансфертів, що не залежать від доходу, врахувати як чинники, що впливають на автономне споживання, то отримаємо функцію споживання у такому вигляді:

C C c 1 t Y. (9.32)

У формулі (9.29) застосовується гранична схильність до споживання з наявного доходу домогосподарств (Y – Т), яка дорівнює с і визначається за формулою (7.8); у формулі (9.31) застосовується гранична схильність до споживання з сукупного доходу (Y), яка дорівнює: с (1 – t). Спільним в обох формулах є те, що споживання домогосподарств з появою держави в економічний системі зменшується порівняно з приватною закритою економікою за будь-якого рівня доходу. Але якщо у формулі (9.27) споживання зменшується внаслідок скорочення наявного доходу на величину податків і трансфертів, то у формулі (9.31) воно зменшується за рахунок зниження граничної схильності до споживання пропорційно величині (1 – t).

Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом «вилучення — ін’єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається за допомогою тотожності між приватними заощадженнями та приватними інвестиціями: S = І. Після врахування держави вилучення з економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін’єкції — державними закупівлями. Звідси у загальному вигляді модель економічної рівноваги можна подати як тотожність між сумою вилучень і сумою ін’єкцій:

S + T = I + G.

(9.33)

У формулі (11.9) приватні заощадження суттєво відрізняються від їх аналога в умовах закритої приватної економіки. В «бездержавній» економіці національні заощадження зводяться до приватних і визначаються як та частка доходу, що залишається після приватного споживання: S = Y – С. Із появою держави приватні заощадження зменшуються на величину вилучень у формі чистих податків. Отже, у змішаній закритій економіці приватні заощадження можна

визначити так:
S = Y – Т – С.	(9.34)

На противагу зменшенню приватних заощаджень виникають державні заощадження. Згідно із загальним правилом їх величина визначається як різниця між наявним доходом держави у формі чистих податків і державним споживанням:

Sg = Т – Сg,

(9.35)

де Sg ,Сg — відповідно державні заощадження і державне споживання.

Державне споживання — це державні закупівлі споживчих товарів та послуг. Іншою частиною державних закупівель є державні інвестиції (Іg). Звідси державні закупівлі можна визначити за формулою

G Сg + Іg. (9.36)

У загальну модель економічної рівноваги, представлену формулою (9.33), підставимо значення приватних заощаджень за формулою (9.34) і державних закупівель за формулою (9.36):

Y – Т – С + Т	І + Сg + Іg.	(9.37)
Перенесемо державне споживання в ліву частину рівняння (11.13) і згрупуємо його члени
в такий спосіб:
(Y – Т – С ) +	Т – Сg) І + Іg .	(9.38)

У формулі (9.38) вираз (Y – Т – С) — приватні заощадження, а вираз (Т – Сg) — державні заощадження. Сума приватних і державних заощаджень — це національні заощадження (SN), які можна визначити так: SN = Y – С – Сg. Сума приватних і державних інвестицій дорівнює національним інвестиціям (ІN), тобто ІN І + Іg. Отже, у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умов, коли національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям.

228

Y G c 1 t Y.

Якщо у лівій частині рівняння (11.14) розкрити дужки, то рівновага між національними заощадженнями та національними інвестиціями набуде такого вигляду:

			Y – С – Сg = ІN.	(9.39)
Вирішальну	роль	в	економічному	зростанні	відіграють	приват-

ні інвестиції. Тому більш вагоме аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та внутрішніми джерелами їх фінансування. Для відображення такої рівноваги розв’яжемо рівняння (11.14) відносно І:

(Y – Т – С) + (Т – Сg – Іg ) = 1.(9.40)

Оскільки Сg + Іg = G, то рівняння (11.16) трансформується таким чином:

(Y – Т – С) + (Т – G) = I.	(9.41)
Ліва частина рівняння (9.41) відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів
приватного інвестування. При цьому вираз (Y – Т – С) презенттує приватні заощадження, а вираз
(Т – G) характеризує сальдо державного бюджету,	тобто співвідношення між чистими

податками (наявним доходом уряду) і державними закупівлями. Залежно від цього співвідношення державний бюджет може бути дефіцитним або профіцитним.

Якщо бюджет із дефіцитом, то внутрішні фінансові ресурси приватного інвестування менші за приватні заощадження на величину державного запозичення. Якщо бюджет із профіцитом, то внутрішні фінансові ресурси приватного інвестування перевищують приватні заощадження на величину державних кредитів. Це означає, що від стану державного бюджету залежить величина внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, а отже і рівень інвестування національної економіки.

Дискреційна фіскальна політика — це політика у сфері урядових видатків та оподаткування. Відповідно до основних цілей стабілізаційної політики фіскальна політика здійснюється з метою цілеспрямованого впливу на обсяг національного виробництва, рівень безробіття та інфляції. Інструментами дискреційної фіскальної політики, як відомо, є державні закупівлі, податки і трансферти. При цьому два останні інструменти об’єднуються в категорію «чисті податки». Змінюючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП. Змінюючи компоненти чистих податків, держава впливає на сукупний попит і ВВП опосередковано — через наявний дохід приватної економіки, від якого безпосередньо залежить споживання.

Вплив державних закупівель на ВВП. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі. Згідно з рівнянням рівноважного ВВП зростання державних закупівель означає збільшення автономних витрат. Як показано на рис. 12.1, зі зростанням державних закупівель наG крива сукупних витрат на таку саму величину переміщується вгору від положення E1 в положення E2 . Внаслідок цього рівновага в економіці переміщується з точки A1 в точку A2, а ВВП зростає від Y1 до Y2. З рис. 12.1 видно також, що величина приросту ВВП є більшою, ніж приріст у державних закупівель, тобто Y G. Це означає, що державні закупівлі впливають на ВВП мультиплікативно, а відношення Y / G є мультиплікатором витрат.

Виникає питання: чому збільшення державних закупівель викликає мультиплікативне зростання доходу? Для відповіді на це питання пригадаємо, що будь-яке зростання автономних витрат збільшує дохід на величину, що перевищує приріст автономних витрат за рахунок виникнення індуційованих витрат. У змішаній закритій економіці в рівнянні

рівноважного ВВП автономними витратами є державні закупівлі,	тобто E G , а
індуційованими — споживання. При цьому індуційоване споживання	визначається так:

C = c (Y – T) або C = c (1 – t) Y. Використовуючи другу формулу, приріст рівноважного ВВП, викликаний збільшенням державних закупівель, можна визначити за допомогою рівняння

(12.1)

229

Е
				Е1
	А2
Е2			G	Е2
Е1	А1

Y1

Y2

Y

Рис. 9.5. Вплив державних закупівельна ВВП у «кейнсіанському хресті»

Розв’язавши відносно Y, отримаємо:

	1
Y	1 c 1 t G.	(9.42)

У рівнянні (12.2) коефіцієнт 1 / [1 – c (1 – t)] є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці. Це дає підстави записати таку формулу:

me		1		.	(9.43)
		c 1	t
1

Якщо в знаменнику формули (12.3) розкрити дужки, то отримаємо: 1–c+c t. Оскільки 1 – c = s, то формулу мультиплікатора витрат можна записати інакше:

	me	1	.	(9.44)
		s c t

Формула (9.44) показує, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною, оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є нижчим, ніж у приватній закритій економіці. Тому збільшення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

Вплив чистих податків на ВВП. Як відомо, чисті податки визначаються так: T = AT – TR. Це означає, що чисті податки знаходяться в прямій залежності від валових податків ( T =AT) і в оберненій від трансфертів ( T = – TR). Але при цьому потрібно враховувати, що чисті податки можуть змінюватися не лише дискреційно, а й автоматично.

Під дискреційною зміною чистих податків слід розуміти таку їх зміну, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня опода ткування і трансфертів. Автоматична зміна податків відбувається без державного втручання, а у зв’язку зі зміною ВВП, який на макрорівні характеризує зміни в величині податкової бази. Трансферти також можуть змінюватись автоматично внаслідок змін в умовах, які визначають їх рівень. Так, виплати у зв’язку з безробіттям збільшуються за умов скорочення обсягів ВВП, яке свідчить про зростання безробіття.

Припустимо, що уряд знизив рівень податкових ставок і/або підняв трансфертні платежі суб’єктам приватної економіки. Це проявляється через дискреційне зменшення чистих податків ( Td ). На таку саму величину збільшується наявний дохід приватної економіки, тобто DI =Td . Внаслідок цього збільшуються автономні витрати на споживання: C c Td . Графічну інтерпретацію наслідків такої фіскальної політики подано на рис. 9.6.

230