М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

Рис. 8.1. Криві витрат в короткостроковому періоді – а)загальних; б) середніх

На рис. 8.1, б) зображені криві середніх загальних, змінних і постійних витрат. Спочатку розглянемо функцію середніх постійних витрат. Оскільки

FC = const	і	AFC = FC / Q
то
	AFC ∙ Q FC	const
і крива AFC має	вигляд гіперболи. При незначному обсягові виробництва вся сума

постійних витрат припадає на нього. У міру зростання виробництва величина середніх постійних витрат буде знижуватися, наближаючись до нуля.

Від кривих STC і SVC на рис. 8.1, а) легко перейти до кривих середніх валових (SAC) і середніх змінних (SAVC) витрат. Слід зазначити, що графічно середні витрати визначаються тангенсом кута нахилу променя, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій загальних чи змінних витрат. Очевидно, що ці кути будуть мінімальними при обсягах виробництва QА і QВ. Отже, мінімум середніх загальних і середніх змінних витрат досягається саме при цих обсягах виробництва (точки A1 і B1 на рис. 8.1, б).

Як видно з рис. 8.1, б, середні валові витрати спочатку знижуються, досягаючи мінімуму при обсязі QА, а потім починають зростати. Таким чином, крива SAC має U-подібну форму. Таку ж форму має і крива SAVC.

Відстань між кривими SAC і SAVC по вертикалі для будь-якого заданого обсягу виробництва дорівнює величині середніх постійних витрат. При цьому в міру зростання обсягу виробництва криві SAC і SAVC наближаються одна до одної. Це відбувається тому, що середні постійні витрати в короткостроковому періоді зменшуються у міру збільшення обсягу виробництва.

71

Зазначимо, що мінімум середніх загальних і середніх змінних витрат досягається тоді, коли кожні з них дорівнюють граничним витратам. У точках A і B на рис. 8.1, а) промені, проведені з початку координат, збігаються з дотичними до кривих STC і SVC. Тому крива SMC перетинає криві SAC і SAVC , відповідно, в точках A1 і B1.

Граничні витрати визначаються тангенсом кута нахилу кривої валових витрат, тобто тангенсом кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Спочатку граничні витрати зменшуються, досягаючи мінімуму в точці C1, яка відповідає обсягу виробництва QС. Точка M на рис. 8.1, а характеризує найбільший можливий обсяг виробництва в короткостроковому періоді. Тут величина граничних витрат, по суті, нескінченна: якщо фірма намагатиметься збільшити обсяг понад QМ, то валові витрати зростатимуть, а обсяг залишиться незмінним.

Зв'язок середніх змінних та середніх загальних витрат з граничними витратами характеризується такими правилами.

1.Коли граничні витрати менші, ніж середні (змінні та загальні), виробництво додаткової одиниці продукції знижуватиме витрати. Якщо ж граничні витрати перевищуватимуть середні витрати, то зростання обсягів виробництва супроводжуватиметься збільшенням середніх витрат.

2.Граничні витрати дорівнюватимуть середнім (змінним і загальним) в точках мінімуму середніх витрат. Тобто криві граничних і середніх витрат перетинаються в точках мінімального значення середніх витрат. В точках перетину кривих AVC та АТС з кривою MC (тобто в точках

В1 та A1, де AVC = MC, АТС = MC) середні змінні та середні загальні витрати вже не знижуються, але й ще не збільшуються. Це означає, що крива MC перетинає криві AVC та ATC

вточках їх мінімуму.

3.Мінімальне значення ATC відповідає більшому обсягу виробництва, ніж мінімальне значення AVC. Це зумовлено тим, що в складі ATC окрім AVC є ще AFC, які зі збільшенням обсягів виробництва зменшуються.

4.В точці А1, де SAC = SMC, значення SAC мінімальне і фірма оптимізує виробництво з точки зору мінімізації витрат. Обсяг випуску продукції, при якому SAC є мінімальним,

називають виробничою потужністю фірми.

Динаміка витрат в короткостроковому періоді відображає дію закону спадної продуктивності змінного фактора. Якщо фірма купує всі ресурси виробництва за постійними цінами, зміни витрат у короткостроковому періоді пояснюються змінами середньої та граничної продуктивності змінного фактора. Криві середніх (змінних і загальних) та граничних витрат мають U-подібну форму, оскільки при збільшенні обсягу виробництва середній та граничний продукти спочатку збільшуються, а потім зменшуються.

Знання середніх та граничних короткострокових витрат має для фірми особливе значення щодо визначення її прибутковості, обсягів виробництва, умов перебування в галузі.

3.Витрати в довгостроковому періоді. Мінімально ефективний розмір підприємства

У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги всіх виробничих ресурсів і вибрати таке їх співвідношення, яке мінімізує витрати виробництва даного обсягу продукції. До того ж слід зазначити, що у довгостроковому періоді усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва, тобто є змінними. Тому найголовніша проблема в цьому періоді — оптимізація виробничих потужностей.

Виробничі витрати фірми залежать від кількості використаних ресурсів та їх ціни. Звідси можна встановити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, потрібними для його отримання. Цю залежність можна представити у спрощеному вигляді як функцію витрат:

Q = ( L, PL, K, PK )

де L, K — відповідно затрати праці та капіталу; PL, PK — ціни відповідних ресурсів.

72

Функція дає можливість мінімізувати витрати на заданий обсяг виробництва або максимізувати виробництво при заданих витратах. Функція витрат тісно пов'язана з виробничою функцією, яка доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (TC) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:

ТC = L∙PL + K∙PK

Це рівняння показує, що при фіксованих цінах на ресурси можна досягнути різного поєднання праці та капіталу за однакових витрат. Окільки ціною праці є ставка заробітної плати W, а в якості ціни капіталу логічно обрати ставку орендної плати R, яку могла б отримати фірма, якби надала свої основні фонди в оренду, то дане рівняння можна представити як:

TC = RK + WL

Оскільки однакові обсяги виробництва продукції можуть забезпечуватися використанням різних комбінацій обсягів виробничих факторів з різною сумою витрат, виникає проблема досягнення оптимального виробництва з мінімальними витратами.

Основною відмінністю між аналізом витрат виробництва у довгому та короткому періодах є еластичність факторів виробництва. Протягом довгострокового періоду на відміну від короткострокового підприємці мають можливість контролювати обсяги випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність використання ресурсів на підприємствах, а й розміри останніх, їх кількість. Фірма функціонує у короткому періоді, а планує свій розвиток на довготривалий. Одним з основних завдань фірми у довгому періоді є визначення комбінації ресурсів, розмірів підприємства, що мінімізує витрати. Для довгого, так само як і для короткого періоду, розрізняють три види витрат: довгострокові загальні (LTC), середні (LATC) та граничні (LMC) витрати. Їхні криві показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, тому що в довгому періоді фірма має можливість змінювати всі ресурси, всі фактори, а не тільки деякі з них, як у короткому періоді.

Для певного обсягу виробництва довгострокові сукупні витрати не можуть перевищувати короткострокових сукупних витрат.

У довгостроковому періоді всі ресурси змінні, тому криву LTC можна отримати на основі сукупності ізоквант, кожна з яких являє собою певну виробничу функцію, та ізокост, що характеризують певне співвідношення цін на ресурси. Основним чинником впливу на конфігурацію LTC є характер віддачі від масштабу. При цьому криві витрат завжди виходять з початку координат, оскільки в довгостроковому періоді немає постійних витрат.

При постійному ефекті масштабу крива LTC являє собою пряму лінію або промінь (рис. 8.2, а). Це означає, що валові витрати зростають пропорційно збільшенню обсягу виробництва, який зростає пропорційно кількості застосованих ресурсів.

При зростаючому ефекті масштабу обсяг виробництва випереджатиме збільшення кількості застосованих ресурсів, тобто витрати на виробництво Q2 будуть меншими, ніж подвоєні витрати на виробництво Q1. Тому крива LTC матиме опуклість вгору (рис. 8.2, б). Це свідчить, про те, що валові витрати із зростанням обсягу виробництва також збільшуються, але темпи зростання уповільнюються.

При спадному ефекті масштабу витрати зростатимуть більшою мірою, ніж обсяг, тобто для подвоєння обсягу виробництва слід більше, ніж удвічі збільшити кількість ресурсів. Тому крива LTC буде опуклою вниз (рис. 8.2, в).

73

Рис. 8.2. Криві довгострокових витрат LTC при різному ефекті масштабу: а — постійному, б — зростаючому, в — спадному

В залежності від ефекту масштабу виробництва криві середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді будуть мати різний вигляд. Криву довгострокових середніх витрат (LAC) можна представити як обвідну лінію навколо кривих SAC. Тут слід врахувати, що фірма завжди функціонує в умовах короткострокового періоду, а планує розвиток на довгостроковий період. При цьому вона орієнтується на досягнення мінімальних середніх витрат для кожного рівня виробництва. Це означає, що вибір виробничої потужності в довгостроковому періоді здійснюється фірмою саме вздовж кривої довгострокових середніх витрат LAC.

Крива LAC дає можливість визначити, який з варіантів розвитку, розмірів підприємства треба вибрати, щоб середні витрати на виробництво певного обсягу продукції були мінімальними. Крива LAC складається з відрізків кривих короткострокових витрат (SAC1, SAC2, SAC3...) для підприємств різного розміру, між якими фірма могла б зробити свій вибір. Крива SAC1 показує динаміку середніх витрат для найменшого підприємства: SАС2 — для наступного, більшого за розмірами; крива SАС3 — для підприємства ще більшої потужності і так далі (рис.

8.3).

74

С

a

0

С

б

0

С

в

0

SAC1	SAC2			SAC3
				LAC = LMC
SMC1	SMC2		SMC3
	Q1	Q2	Q3	Q
SAC1
	SAC2
SMC			SAC3
1
	SMC2
			SMC3	LAC
Q1	Q2		Q3	Q

SAC3

SAC2

SAC1

LAC

SMC3

SMC2

SMC1

Q1

Q2

Q3

Q

Рис. 8.3. Криві середніх та довгострокових витрат за сталої (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабу виробництва

Найпоширенішим є випадок комбінації зазначених варіантів (рис. 8.4).

Рис.8.4. Криві довгострокових середніх та граничних витрат

Крива довгострокових середніх витрат огинає криві короткострокових середніх витрат (ATC1, ATC2, ATC3.) і не перетинає їх. Довгострокові та короткострокові оптимуми не збігаються, за винятком мінімальної точки А кривої LATC.

75

Доки крива LATC спадає, точки дотику розташовані ліворуч від мінімального значення короткострокових ATC; коли крива LATC є вихідною, точки дотику розміщуватимуться праворуч від мінімальних точок короткострокових АТС.

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.4).

Важливе значення для визначення обсягів виробництва, за яких фірма повинна змінювати розміри підприємств, мають перпендикуляри, опущені до осі абсцис (кількість продукції) з точок перетину короткострокових витрат (див. рис. 8.4). Так, виробництво продукції в обсязі Q1 доцільно планувати на першому підприємстві, в обсязі Q3 — на другому. За будь-якого обсягу виробництва, меншого, ніж Q2, мінімальні витрати на одиницю продукції досягаються на першому підприємстві. Якщо фірма зацікавлена у збільшенні обсягів виробництва до Q3, то їй, щоб забезпечити мінімальні LATC, необхідно побудувати підприємство більших розмірів, більшої потужності. Коли ж випуск продукції планується в обсязі Q2 або Q4, то середні витрати обох підприємств будуть однаковими (криві АТС перетинаються). Відтак з метою економії капіталовкладень вибір може бути зроблений як на користь меншого підприємства, так і на користь більшого в розрахунку на подальше збільшення обсягів виробництва.

Довгострокові граничні витрати (LMC) визначаються аналогічно МС — як витрати на виробництво додаткового обсягу продукції, але за умов, що фірма може змінювати всі ресурси, розміри підприємства з метою мінімізації витрат. Довгострокові граничні витрати завжди збільшуються меншими темпами, ніж короткострокові граничні витрати для будь-якого окремого підприємства.

Криві LМС та LATC мають певну залежність. Коли крива LMC розташована нижче від кривої LATC, то LATC зменшуються і, навпаки, збільшуються, коли крива LMC розташована вище від кривої LATC. Криві LATC та LMC перетинаються в точці А, де крива LATC досягає мінімуму (див. рис. 8.4). Крива LATC має U-подібну форму: зі збільшенням обсягів виробництва середні витрати спочатку зменшуються, а потім починають збільшуватися, що зумовлено дією ефекту масштабу.

При цьому відрізок кривої LAC, що описує виробництво до обсягу QА, характеризує економію на масштабі, а після QА — втрати на масштабі (рис. 8.4). Слід зауважити, що такі економія і втрати розглядаються лише в довгостроковому періоді та при незмінних цінах виробничих факторів. На відміну від ефектів масштабу, які розглядаються при незмінних пропорціях використання ресурсів (для аналізу технологічної ефективності використання ресурсів у натуральних одиницях — шляхом встановлення залежності між фізичними обсягами ресурсів і продуктів), економія і втрати на масштабі аналізуються в умовах змінних пропорцій факторів для характеристики економічної ефективності використання ресурсів у вартісних показниках. Зокрема, можна стверджувати, що наявність зростаючого ефекту масштабу означає й економію на масштабі, тоді як зворотне твердження не є правильним у цілому.

Економія на масштабі обумовлена дією таких основних чинників:

•неподільність окремих виробничих ресурсів, що приводить до наявності певного мінімуму постійних витрат для виробництва будь-якого обсягу продукції;

•спеціалізацією виробничих ресурсів;

•зниженням питомої вартості машин та обладнання при збільшенні їх потужності (продуктивності).

Втрати на масштабі обумовлені складністю управління великим підприємством у зв'язку

зрозвитком всередині них бюрократичних структур і зниженням через це ефективного управління. Крім того, при досягненні певного масштабу виробництва фактори, що обумовлюють економію на масштабі, будуть вичерпані, й фаза економії зміниться фазою втрат.

Перехід від однієї фази до іншої може відбуватися як відразу (рис. 8.4), так і через проміжну фазу постійної віддачі. Тут середні довгострокові витрати при збільшенні обсягу виробництва уже не знижуються, але й ще не зростають, залишаючись незмінними у певному інтервалі (Q1 - Q2 на рис. 8.5).

76

Рис. 8.5. Економія та втрати на масштабі в довгостроковому періоді

Обсяг виробництва Q1, при якому закінчується фаза економії на масштабі й починається фаза постійної віддачі, називається мінімально ефективним масштабом виробництва (мінімально ефективним розміром підприємства) (MES). Це найменший обсяг виробництва,

при якому фірма може мінімізувати свої довготривалі середні витрати. Він визначає максимально можливу кількість ефективно функціонуючих фірм, необхідну для задоволення попиту на певний вид продукції на національному, регіональному або місцевому ринках. Мінімально ефективний масштаб виробництва може вимірюватися в натуральних одиницях виробництва або в процентах до обсягу ринку конкретного товару і значно впливає на концентрацію виробництва і, отже, на тип ринку відповідного товару: буде він монополізований однією великою фірмою чи на ньому будуть діяти декілька середніх або багато невеликих фірм, які конкурують між собою.

Вигляд ефекту від масштабу та MES певною мірою зумовлюють структуру галузі. Крива довгострокових середніх витрат може набирати одну з трьох форм (рис. 8.6).

Рис. 8.6. Вид ефекту від масштабу, MES та структура галузі

У галузях, для яких характерна постійна віддача від масштабу (рис. 8.6 а), LATC залишаються незмінними й мінімальними для значних обсягів виробництва. Життєздатними є як відносно малі, так і відносно великі підприємства. Прикладом може бути деревообробна промисловість. Там, де спостерігається зростаючий ефект масштабу, економічність масштабу (рис. 8.6 б), переважають порівняно великі підприємства.

ТЕМА 6. РИНОК ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.Типи ринкових структур та умови досконалої конкуренції

2.Попит на продукцію конкурентної фірми та умови максимізації її прибутку

3.Пропозиція та рівновага у короткостроковому періоді. Точка закриття фірми. Галузі із незалежними та залежними витратами підприємств.

4.Пропозиція та рівновага у довгостроковому періоді. Галузі зі сталими, зростаючими та спадними витратами.

77

1. Типи ринкових структур та умови досконалої конкуренції

Умови взаємодії учасників та ціноутворення на ринках залежать від ринкової структури. Для визначення різних типів ринкових структур використовують терміни, які утворені від слів грецького походження, що характеризують належність суб'єктів до однієї із двох сторін ринку

— до продавців чи до покупців — poleo (продаю) і psoneo (купую) та їх кількість — mono (один), oligos (декілька) і poly (багато). Комбінуючи їх, можна отримати найбільш загальну і просту класифікацію типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія.

Належність до певного типу ринкової структури визначається такими характеристиками:

—частка кожного з учасників у ринковому обсязі попиту або пропозиції;

—ступінь однорідності продукції на ринку;

—можливість входження нових фірм на ринок та виходу з ринку;

—умови взаємодії продавців між собою та покупців між собою, можливість змову

учасників;

—можливість отримання потрібної інформації для визначення поведінки на ринку. Проте не слід вважати, що в реальному житті існують лише названі типи ринку. В

дійсності їх безліч. У мікроекономіці розглядаються не реально функціонуючі ринки, а їх «чисті форми», ідеальні моделі. Сукупність цих моделей створює теоретичний інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розробки заходів щодо їх регулювання чи дерегулювання.

Важливо зазначити, що поняття «ринок» та «галузь», хоча й дуже близькі, але не ідентичні. Якщо ринки об'єднують продавців і покупців товарів, що є близькими субститутами з точки зору їх покупців; то галузі об'єднують продавців (виробників) товарів, що є близькими субститутами у виробництві. Для аналізу цін і обсягів виробництва певного товару зручно розглядати ринок даного товару, а для вивчення умов та можливостей входження на цей ринок і виходу з нього — досліджувати галузь.

Досконала конкуренція означає такий стан на ринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника економічного процесу на діяльність ринку настільки малий, що він не змінює загальних умов функціонування ринку та цін. У другій половині XIX ст. відомий французький економіст Л. Вальрас розробив теорію "досконалої конкуренції", яка вважається класичною в економічній науці.

Розглянемо, як функціонує ринок досконалої конкуренції.

В економічній теорії досконалою конкуренцією називають таку форму організації ринку, за якої неможливе будь-яке суперництво як між продавцями, так і між покупцями. Таким чином, теоретичне поняття досконалої конкуренції є фактично запереченням звичайного для ділової практики та повсякденного життя розуміння конкуренції як гострого суперництва економічних суб'єктів.

Модель досконалої конкуренції грунтується на певних умовах щодо організації ринку.

1. Велика кількість покупців і продавців на ринку. Це означає, що обсяги попиту і пропозиції навіть найбільших покупців і продавців дуже незначні відносно масштабів ринку. Тут «дуже незначні» означає, що зміна обсягів попиту і пропозиції окремих суб'єктів в межах короткострокового періоду (тобто за незмінної потужності підприємства та незмінних смаків і переваг споживачів) не впливають на ринкову ціну продукції. Вона визначається лише сукупністю всіх продавців та покупців, є колективним результатом ринкових відносин.

Оскільки обсяг індивідуальної пропозиції на ринку малий, то для забезпечення попиту на цьому ринку необхідно багато фірм. Відповідно на ринку досконалої конкуренції існує велика кількість малих за розміром фірм. Велика кількість суб'єктів ринку передбачає відсутність формальних чи неформальних угод (змови) між ними з метою досягнення монопольних переваг на ринку.

78

2. Однорідність продукції. Однорідність продукції означає, що всі її одиниці абсолютно однакові в уяві покупців і у них немає можливості розпізнавати, ким саме вироблена та чи інша одиниця.

Однорідність означає, що товари всіх виробників абсолютно нічим не відрізняються для споживачів, тобто вони є досконалими субститутами (взаємозамінниками), а криві байдужості для споживачів мають вигляд прямих. Якщо продукція окремих виробників є однаковою, але споживач може її розрізнити за товарною або виробничою маркою і вони мають значення для споживача, то такі товари не можна вважати однорідними. Отже, анонімність продавців разом з анонімністю покупців роблять ринок досконалої конкуренції повністю знеособленим.

Сукупність усіх підприємств, що виробляють який-небудь однорідний продукт, утворює галузь. Однорідним продуктом можуть бути, наприклад, звичайні акції певної корпорації, що є в обігу на вторинному фондовому ринку. Кожна із них абсолютно ідентична будь-якій іншій, і покупцеві байдуже, хто саме продає ту чи іншу акцію, якщо її ціна не відрізняється від ринкової. Однорідними є також стандартизовані товари, які продаються на спеціалізованих товарних біржах. Це, як правило, різні види сировинних товарів (бавовна, пшениця, кава, нафта певних сортів) або напівфабрикати (сталь, алюміній, золото тощо).

Абсолютна взаємозамінність однорідної продукції різних підприємств означає, що перехресна еластичність попиту на нього для будь-якої пари підприємств-виробництв наближається до нескінченності:

Eij = (d ln Qi / d ln Pj ) → ∞

де i, j — підприємства, що виробляють однорідну продукцію. Це означає, що незначне підвищення ціни одним підприємством понад її ринковий рівень приводить до повного переходу попиту на дану продукцію на інше підприємство.

Зогляду на припущення про однорідність продукції можна стверджувати, що функції витрат всіх підприємств галузі повинні бути однаковими, оскільки однорідність продукції передбачає однорідність ресурсів, які витрачаються. Тому можна говорити про поведінку типового підприємства, всі висновки про яке будуть слушними також для кожного підприємства галузі.

3.Вільний вхід на ринок і вихід з нього. Всі покупці та продавці мають повну свободу входу в галузь (на ринок) і виходу з неї (виходу з ринку). Це означає, що підприємства вільно можуть почати виробництво певної продукції, продовжити чи припинити його, якщо вважатимуть за доцільне. Аналогічно покупці вільно можуть купувати товар у будь-якій кількості, збільшити, скоротити або зовсім припинити його придбання. Немає ніяких легальних чи фінансових перешкод до входження в галузь. Немає, наприклад, патентів чи ліцензій, які забезпечують переважні права на виробництво певної продукції. Вхід у галузь (і вихід з неї) не вимагають суттєвих початкових (відповідно, ліквідаційних) витрат. Економія від масштабу підприємств, що функціонують у галузі, не настільки велика, щоб обмежити вхід в галузь нових підприємств.

Здругого боку, ніхто не зобов'язаний залишатися в галузі, якщо це не відповідає його бажанням. Немає державного втручання в організацію ринку (субсидії та податкові пільги, квоти й інші форми впливу на попит і пропозицію).

Свобода входу і виходу передбачає також абсолютну мобільність покупців і продавців всередині ринку, немає яких-небудь форм закріплення покупців до продавців.

Свобода входу і виходу забезпечується мобільністю виробничих ресурсів, вільним їх переливанням з однієї галузі до іншої, туди, де їх альтернативна вартість вища. Абсолютно вільно переливаються не тільки капітали, а й робоча сила. Виникнення профспілок, укладання колективних угод трактується як створення монополії з боку робочого класу. Працівники можуть вільно мігрувати як між галузями, так і між професіями. Пропозиція сировини та інших виробничих ресурсів не монополізована.

4. Повна інформованість учасників ринку. Суб'єкти ринку (покупці, продавці, власники факторів виробництва) володіють абсолютним знанням всіх параметрів ринку. Інформація поширюється серед агентів ринку миттєво і нічого не коштує. Сутність цього припущення

79

полягає в тому, що всі суб'єкти ринку заздалегідь знають про ціни продавців і перехід від одного продавця до іншого для них нічого не коштує. Тут йдеться про те, що, з одного боку, і продавці, і покупці знають якість товарів, кон'юнктуру ринку, ціни та інше, що дає їм можливість поводитися раціонально; з іншого боку, жоден продавець не може істотно впливати на ціну товару. Це положення називається досконалою інформованістю.

На цьому припущенні й ґрунтується так званий закон єдиної ціни, згідно з яким на досконало конкурентному ринку будь-який товар продається за єдиною ринковою ціною.

Як уже зазначалося, перехресна еластичність попиту за ціною (у межах однорідної продукції) наближається до безмежності для будь-якої пари продавців. І тому той з них, хто намагається підняти ціну вище звичайного ринкового рівня, зразу ж залишається без покупців, які будуть звертатися до інших продавців. Питання в тому, звідки знатимуть покупці про наявність дешевих джерел постачання (продавців) і де вони розташовані. Сутність припущення про абсолютну інформованість полягає в тому, що суб'єкти ринку наперед володіють інформацією про розподіл цін серед продавців і перехід від одного до іншого нічого не вартий.

На жаль, у житті такого не існує. Інформація є дефіцитною, а її отримання, обробка та використання коштують багато часу, сил та грошей. Тому деякі економісти надають перевагу моделі чистої конкуренції, визнаючи при цьому, що отримання та використання інформації потребує часу та зусиль. Інші, навпаки, вважають, що без вирішення проблеми невизначеності та ризику в умовах недосконалої інформації модель чистої конкуренції не має переваг перед моделлю досконалої конкуренції.

5.Немає транспортних витрат. Це припущення виключає можливість диференціації в ціні на товар однакової якості, яка викликана різною відстанню фірм від ринків збуту.

6.Немає запасів. Для спрощення аналізу робиться також припущення, що запасів готової продукції у кожного підприємства немає, а отже, обсяг продажу кожного підприємства дорівнює обсягу його випуску в тому самому періоді.

7.Припущення про часові періоди. Розглядаючи модель ринку досконалої конкуренції, поняття короткостроковий та довгостроковий період потрібно доповнити певними припущеннями.

Миттєвим періодом вважається такий короткий період, протягом якого випуск продукції кожним підприємством і кількість підприємств у галузі є фіксованими.

Короткостроковим періодом називається такий період, протягом якого виробничі потужності кожного підприємства (розмір та кількість заводів, фабрик, інших виробничих одиниць) є фіксованими, але випуск може збільшуватися або зменшуватися за рахунок зміни обсягу змінного фактора. При цьому кількість підприємств у галузі фіксована.

Довгостроковий період — це період, протягом якого виробничі потужності можна пристосувати до умов попиту та витрат. Підприємство може повністю припинити свою діяльність, а інші фірми можуть увійти в галузь, тобто кількість підприємств у галузі може змінюватися.

Таким чином, у миттєвому та короткостроковому періодах кількість підприємств у галузі

єпостійною, а у довгостроковому періоді — змінною.

Фірми, що діють на ринку досконалої конкуренції, називаються конкурентними

фірмами.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією. Зауважимо, що реальних ринків, де одночасно в повному обсязі виконують всі ці умови, не існує. По суті, йдеться про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до втрат для суспільства. Серед існуючих ринків до умов досконалої конкуренції наближаються, наприклад, деякі ринки сільськогосподарської продукції.

Існування таких ознак свідчить про відсутність конкуренції як суперництва між фірмами на ринку досконалої конкуренції. Теоретично поняття досконалої конкуренції є фактично відмовою від розуміння конкуренції як гострого суперництва, яке панує у діловій практиці та повсякденному житті. Така форма організації ринку називається досконалою лише тому, що кожний виробник може продати за існуючою ринковою ціною стільки продукції, скільки

80