М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

прибуток корпорацій. Проте досвід рейганоміки не дав беззаперечних доказів на користь політики низького оподаткування. Він, скоріше, спростував центральну тезу теорії економіки пропозиції про те, що зменшення рівня оподаткування може унеможливити виникнення бюджетного дефіциту. Після зниження рівня податкових ставок у США різко зросли дефіцити федерального бюджету, виник рекордний дефіцит платіжного балансу, зменшилася норма заощаджень. Тому наступні президенти США були змушені знову суттєво підвищити рівень оподаткування в країні.

Відсутність переконливих емпіричних доказів на користь теорії економіки пропозиції викликає сумнів щодо позитивного впливу її рекомендацій на економіку. Тому практичне застосування цієї теорії є значним ризиком. На нього політикам слід зважуватися лише за умов, коли існують тверді переконання в тому, що діючі податкові ставки є надмірними і їх зниження уможливить суттєве підвищення ділової активності та/або відчутне зменшення масштабів ухилення від сплати податків. Але навіть за таких умов слід враховувати, що зниження рівня оподаткування неминуче викличе дискреційне зменшення податкових надходжень у короткостроковому періоді, а можливе зростання обсягів виробництва та автоматичне збільшення податкових надходжень відбудуться лише в довгостроковому періоді згідно з тривалістю зовнішнього лага фіскальної політики.

5. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика

Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо визначення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі країни. Слід розрізняти два види торговельної політики: протекціонізм і вільну торгівлю.

Протекціонізм — це політика держави, спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту та обмеження імпорту. Вадою протекціоністської політики є те, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науковотехнічних досягнень інших країн. Практика показує, що протекціонізм може бути доцільним лише відносно окремих секторів економіки і на тимчасових умовах.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню.

У реальній практиці торговельна політика кожної країни є змішаною — вона поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають у періоди економічного спаду, послаблення експортного потенціалу країни, елементи вільної торгівлі — у періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної торговельної політики значний вплив на обсяг і структуру міжнародної торгівлі країни справляє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів, які можна поділити на митні та немитні.

Митні інструменти. Мито — це податок, яким обкладається кожна одиниця товару, що перетинає митний кордон країни. Товари, як ввозяться в країну, так і вивозяться за її межі. Тому розрізняють мито імпортне (ввізне) та експортне (вивізне). Найширше застосовується імпортне мито. У разі його запровадження ціна імпортованого товару на внутрішньому ринку зростає

271

порівняно з його митною вартістю, що підвищує цінову конкурентоспроможність національних товарів.

За способом оподаткування розрізняють три основних види імпортного мита: адвалерне, специфічне, комбіноване. Адвалерне мито встановлюється у вигляді процента від митної вартості товару. За таких умов внутрішня ціна імпортного товару визначається за формулою

Pd Pi t Pi ,

(12.1)

де Pd, Pi — відповідно внутрішня та митна ціна імпортованого товару; t — ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару. Наприклад, 2 євро за 1 т чи 1 м. Комбіноване мито являє собою поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20 % від митної вартості, але не менше ніж 2 євро за 1 т.

За функціональним призначенням розрізняють фіскальне, захисне, компенсаційне та антидемпінгове мито. Фіскальне мито встановлюється на товари, які не виготовляються всередині країни (наприклад, цитрусові, банани тощо). Фіскальне мито є невисоким і застосовується з метою забезпечення податкових надходжень до державного бюджету. Захисне мито запроваджується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників в невигідне конкурентне становище. Компенсаційне мито встановлюється на такі імпортні товари, у виробництві яких торговельний партнер застосовує експортні субсидії. Антидемпінгове мито запроваджується з метою захисту від демпінгу. Це стає можливим за умови, якщо спеціальним розслідуванням доведено факт існування демпінгу, тобто такої ситуації, коли країна-експортер продає свій товар на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому.

Немитні інструменти. Їх призначення — цільове обмеження торгівлі. Серед немитних інструментів можна виділити такі: квотування та ліцензування, експортні субсидії. Найпоширенішим інструментом немитного обмеження торгівлі є квота, за допомогою якої держава обмежує обсяг товарів, що ввозяться в країну або вивозяться з країни. В межах установлених квот імпорт або експорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами. Але ліцензії можуть застосовуватися і без квот, а як самостійний інструмент, який без обмежень надає право здійснювати зовнішню торгівлю.

Для підвищення цінової конкурентоспроможності національних товарів держава може стимулювати експорт за рахунок надання вітчизняним підприємствам експортних субсидій. Внаслідок таких субсидій вітчизняні експортери мають змогу зменшити собівартість продукції і знизити її ціну на зовнішньому ринку. Субсидії експортерам можуть бути прямими — у вигляді дотацій підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт, або непрямими — у формі пільгового оподаткування, кредитування та страхування вітчизняних експортерів.

Аргументи на користь та проти політики протекціонізму. Чому уряди вдаються до протекціоністських заходів, запроваджують мито, квоти чи застосовують інші інструменти, які обмежують зовнішню торгівлю? Це пояснюється тим, що для певних груп населення політика захисту національного ринку від іноземної конкуренції є вигідною. Ці групи вміють відстоювати свої позиції і тиснути на політичних діячів, щоб ті ухвалювали протекціоністські заходи. Прихильники протекціонізму використовують при цьому таку низку аргументів.

По-перше, протекціоністські заходи здійснюють для підтримання і зміцнення галузей, які випускають стратегічні товари, важливі для економічної безпеки, оборони країни або ведення війни. Надмірна залежність країни від імпорту стратегічних товарів, мовляв, може поставити її у скрутне становище у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Цей аргумент має не економічний, а радше військово-політичний характер. Протекціоністи твердять, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (самозабезпеченість) мають перевагу над економічними (ефективність використання ресурсів). Безперечно, цей аргумент є дуже вагомим. Однак на практиці виникають серйозні труднощі з визначенням того, які галузі виготовляють стратегічні товари, що від них залежить національна безпека країни. До таких можна віднести виробництво зброї, продуктів харчування, енергоносіїв, транспортних засобів, наукомісткої

272

продукції та багато інших. Мало яка галузь не сприяє зміцненню обороноздатності країни. Нині чимало економістів вважають, що стратегічні галузі доцільніше захищати не інструментами торговельного протекціонізму, а, наприклад, субсидіями.

По-друге, прихильники протекціонізму твердять, що обмеження імпорту підтримує вітчизняних, виробників, збільшує сукупний попит у країні та стимулює зростання рівнів виробництва і зайнятості. Наприклад, застосування мита знижує імпорт, що збільшує чистий експорт. Більший чистий експорт справляє мультиплікативний вплив на виробництво товарів і послуг, дуже подібний до інвестицій. Зростання сукупного попиту спонукає фірми наймати більше працівників, що знижує рівень безробіття. Цю політику нерідко називають політикою розорення сусіда, оскільки вона збільшує сукупний попит за рахунок зменшення виробництва і зайнятості в інших країнах.

Економісти вважають, що протекціоністські заходи можуть підвищити рівні виробництва

ізайнятості в країні, але вони не є ефективною програмою забезпечення високої зайнятості. Макроекономічний аналіз показує, що існують кращі способи зниження безробіття, аніж імпортний протекціонізм. За добре продуманої фіс-кальної та монетарної політики можна захищати національного виробника, збільшувати обсяги національного виробництва і знижувати рівень безробіття. Протекціоністські ж заходи, обмежуючи конкуренцію на національному ринку, створюють умови для забезпечення діяльності неефективних вітчизняних фірм. Окрім того, хоча імпорт скорочує зайнятість в одних галузях, водночас він створює нові робочі місця, пов'язані із закупівлею, продажем і післяпродажним обслуговуванням імпортної продукції.

По-третє, ще одним аргументом на користь протекціонізму є захист молодих галузей вітчизняної економіки. Молоді фірми, на думку прихильників цього методу, потребують тимчасового захисту від жорсткої конкуренції з боку ефективніших і досвідченіших іноземних фірм. Якщо ж їх вчасно захистити, вони можуть розвинутися на галузі масового виробництва, залучивши кваліфікованих працівників та технології, що добре пристосовані до місцевих умов та властиві зрілим галузям економіки. Як тільки молода галузь стане зрілою, рівень протекціоністського захисту можна знизити.

Економічна історія дає нам різні приклади перетворення молодих галузей на зрілі. В одних країнах молоді галузі підвелися на ноги самостійно, без державної підтримки. Інші країни, зокрема нові індустріальні (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань та ін.), захищали свої галузі обробної промисловості від імпортних товарів на початкових стадіях їхнього розвитку. Водночас маємо численні факти, коли після багатьох років захисту фірми в молодих галузях так

іне перетворилися на ефективних виробників.

Востанні роки аргументацію щодо захисту молодих галузей дещо модифіковано. Тепер нерідко твердять, що уряд має захищати від іноземних конкурентів наукомісткі виробництва, які використовують передові технології. На думку протекціоністів, якщо знизити ризик впровадження на ринок нових продуктів, захищені вітчизняні фірми швидше зростатимуть і знижуватимуть витрати внаслідок великих масштабів виробництва. Зрештою такі фірми зможуть домінувати на світових ринках, приносячи високі прибутки своїй країні. Ці прибутки перевищать втрати, спричинені встановленням торговельних бар'єрів. До того ж прискорений розвиток високотехнологічних галузей дуже вигідний, бо їхні передові технології можна використати в інших ділянках національної економіки. Однак захист високотехнологічних галузей усіма країнами привів би до втрати вигід від міжнародної спеціалізації та обміну.

По-четверте, введення митних бар'єрів, особливо у розвинутих країнах, нині нерідко обґрунтовують потребою захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, які проштовхують товари на світові ринки за зниженими цінами. Іноземні фірми можуть використовувати демпінг, щоб усунути своїх конкурентів, а відтак підвищити ціни, що забезпечить високі прибутки. Ці прибутки відшкодовують збитки, що їх завдано під час демпінгу. Розвинуті країни, згідно з цим поглядом, мають застосовувати так зване антидемпінгове мито, аби захистити себе від нечесної конкуренції. Зі свого боку експортери з менш розвинутих країн вважають, що звинувачення в демпінгу та антидемпінгове мито — це

273

методи обмеження законної торгівлі, які використовують країни з розвинутою ринковою економікою.

Нарешті, необхідність протекціонізму обґрунтовують потребою збільшення доходів державного бюджету, аби мобілізувати кошти для покриття його дефіциту.

Утім більшість економістів нині вважають, що аргументи на користь протекціонізму не є вагомими. Виняток становить ідея щодо захисту молодих галузей, яка має економічне підґрунтя. Крім того, важливими є також міркування щодо протекціоністських заходів з військовополітичних позицій. Правда, обидва аргументи можуть слугувати підставою для серйозних зловживань. Тому сьогодні дедалі більше схиляються до думки, що замість протекціоністських заходів країні доцільніше використовувати інші способи сприяння економічному розвиткові та національній безпеці.

Політика протекціонізму, яку проводить країна, спричиняє відповідні заходи з боку її торговельних партнерів. Це означає, що скоро-чення країною імпорту внаслідок використання митних і немитних бар'єрів супроводжуватиметься зменшенням експорту цієї країни. Тому чистий експорт не зміниться, а отже сукупний попит і зайнятість не зростатимуть. Протекціоністські заходи можуть призводити й до виникнення «торговельних воєн», які мають дуже серйозні наслідки для причетних до цього сторін. Існують незаперечні докази того, що вільна торгівля веде до економічного зростання, а протекціонізм — зовсім до протилежного. Дослідження розвитку країн з перехідною економікою показує, що країни, які проводять відкриту економічну політику, демонструють вищі темпи економічного зростання порівняно з тими, що покладаються на обмеження імпорту для захисту національної економіки. У другій половині XX ст. у світі простежувалася позитивна тенденція щодо лібералізації торгівлі, тобто зниження торговельних бар'єрів.

Література

1. Гончарова Н.О. Ігнатюк А.І. Малиш Н.А. - Мікроекономіка http://bookb.net/book_mkroekonomka_688/ —

2.Гончарова Н.О. Ігнатюк А.І. Малиш Н.А. - Мікроекономіка http://nebook.net/book_mkroekonomka_566/ —

3.Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999.

4.М.М. Рудий В.В. Жебка - Мікроекономіка http://imanbooks.com/book_396

5.Савченко А. Г.Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

274

275