М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

визначення може бути як крива пропозиції окремого підприємства, так і крива галузевої пропозиції.

Коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною визначається за формулою:

ESР	ΔQS /QS ) : ΔP /P )
або
	ES Q	: P	Q	P
	Q	P	P Q
Якщо ESP >1, пропозиція називається високоеластичною, якщо ESP <						1 —
низькоеластичною і якщо ESP = 1 — одиничною еластичністю.
Крім того, є абсолютно нееластична пропозиція (ESP = 0) та абсолютно еластична
пропозиція (ESP = ∞).
Коли ЕSP = 0, пропозиція	не реагує	на	зміну ціни. Абсолютно нееластична			крива

пропозиції — це вертикальна лінія в системі координат «ціна — обсяг пропозиції». У цій самій системі координат абсолютно еластична крива пропозиції є горизонтальною лінією, паралельною осі обсягу пропозиції. Співвідношення ЕS = означає, що нескінченно мале збільшення ціни призведе до безмежного росту обсягу пропозиції або до повного її зникнення при зменшенні ціни ( рис. 5.20).

P	ES = 0
	ES = 1

ES =

0

Q

Рис 5.20. Граничні випадки цінової еластичності пропозиції

Якщо розглянути лінійну функцію пропозиції

QS = c + dP

то відношення ΔQS/ΔP показує абсолютне значення кута нахилу кривої пропозиції і дорівнює d Тоді формула цінової еластичності пропозиції зміниться і набуде вигляду:

ESP = d ∙ (P/QS )

Лінійна крива пропозиції (S1), яка перетинає вісь цін OP, високоеластична за всіх цін. Лінійна крива пропозиції (S2), яка перетинає вісь обсягу пропозиції OQ, низькоеластична за всіх цін. Якщо лінійна крива пропозиції проходить через початок координат, то еластичність пропозиції дорівнює 1 (рис. 5.21).

31

Рис. 5.21. Лінійні функції пропозиції з різною ціновою еластичністю

На цінову еластичність пропозиції впливає декілька чинників.

1. Час. Еластичність пропозиції зростає з плином часу. Як правило розглядають три проміжки часу.

а) миттєвий ринковий період. Це час, протягом якого виробники не встигають відреагувати на зміну попиту і ціни. Пропозиція у цьому періоді залишається незмінною, і вона абсолютно нееластична. Наприклад, фермер привіз на ринок весь свій урожай огірків даного сезону. Крива пропозиції буде абсолютно нееластична: фермер реалізує все, що він привіз, незалежно від високої чи низької ціни. Адже він не може запропонувати більше огірків, ніж він привіз на ринок, якщо їх ціна перевищує очікувану. Якщо б він захотів запропонувати більше, то огірки неможливо виростити за день чи два. Потрібен цілий сільськогосподарський сезон, щоб відреагувати на підвищення ціни виробництвом більшої кількості продукції. З іншого боку, оскільки продукт швидко псується, фермер не може забрати його з ринку, якщо ціна виявиться нижчою за очікувану: він все одно реалізує все, що привіз. Витрати виробництва при цьому не матимуть значення для прийняття рішення. Отже, у миттєвому ринковому періоді пропозиція огірків з боку фермерів є фіксованою. Підвищення ціни з P0 до PМ не приведе до збільшення виробництва продукції (рис. 5.22).

Рис. 5.22. Крива пропозиції у миттєвому ринковому періоді

б) короткостроковий ринковий період. У цьому періоді виробничі потужності окремих фірм і всієї галузі залишаються незмінними. Проте підприємства мають досить часу, щоб використати свої потужності інтенсивніше. В межах короткострокового періоду підприємство фермера з нашого прикладу, тобто земля і сільськогосподарська техніка, не зміняться. Але в цьому періоді фермер може застосувати інтенсивніші методи вирощування огірків, докладаючи більше праці, добрив та пестицидів для отримання врожаю. В результаті відбудеться збільшення

32

виробництва як реакція на очікуване збільшення попиту. І, як наслідок, крива пропозиція огірків (рис. 5.23) буде еластичнішою, ніж у миттєвому періоді.

Рис. 5.23. Крива пропозиції у короткостроковому ринковому періоді

в) довгостроковий ринковий період. У довгостроковому періоді виробник має вдосталь часу, щоб пристосувати свої ресурси до вимог ринкової ситуації. Окремі фірми можуть розширити (або скоротити) свої виробничі потужності; нові фірми можуть увійти в галузь (а старі — залишити її). У нашому прикладі фермер має час для придбання додаткової ділянки землі, машин та обладнання. Крім того, більше фермерів може зорієнтуватися на виробництво огірків внаслідок розширення попиту і підвищення цін. Такі зміни означають ще активнішу реакцію з боку пропозиції, тобто ще еластичнішу криву пропозиції Sl (рис. 5.24). У результаті відбудеться незначна зміна ціни (від P0 до Pl) і суттєве збільшення кількості запропонованої продукції (від Q0 до Ql) як реакція на очікуване розширення попиту.

Рис. 5.24. Крива пропозиції у довгостроковому ринковому періоді

2.Вартість розширення виробництва. Що більших витрат вимагає розширення виробництва, то нижча еластичність пропозиції. Навіть за суттєвого підвищення ціни мало фірм вибере шлях економічно ризикованого розширення виробництва.

3.Можливості та вартість зберігання товару. Що кращі можливості і невисока вартість зберігання товару, то еластичніша пропозиція. Наприклад, за зниження ціни на товар фірма вирішує, чи продовжувати продаж товару за низькими цінами, чи зберігати продукцію на складі. Рішення залежить від того, як довго можна зберігати товар, а також від вартості складування товару. Сприятливі умови зберігання підвищують еластичність пропозиції.

4.Взаємозамінність ресурсів у виробництві. Якщо фактори виробництва (земля, праця, капітал) можуть бути швидко переведені з виробництва одного товару на виробництво іншого, то еластичність пропозиції такого товару буде високою. Наприклад, еластичність пропозиції зерна злакових культур загалом нижча, ніж еластичність ячменю, бо і землю, і працю, і капітал легко перевести з виробництва пшениці чи інших культур на виробництво ячменю. Водночас

перевести виробництво злакових загалом на будь-яке інше виробництво (наприклад

33

буряківництво) значно складніше. Отже, що більша взаємозамінність ресурсів, то еластичніша пропозиція.

5. Крива ринкової пропозиції характеризується більш високою еластичністю порівняно з індивідуальними функціями пропозиції.

Якщо підприємство виробляє багато видів продукції, то обсяг пропозиції кожного з продуктів залежить не лише від його ціни, але й від цін інших продуктів. Кількісною характеристикою такої залежності є коефіцієнт перехресної еластичності пропозиції за ціною (ESij), який показує, на скільки відсотків зміниться обсяг пропозиції товару і при зміні ціни товару j на один відсоток.

ESij ΔQi /Qi ) : ΔPj /Pj )

Якщо ESij < 0, та такі товари для виробника є взаємнозамінюваними, якщо ESij > 0, то для виробника ці товари є взаємодоповнюваними.

ТЕМА 3. ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

1.Кардиналістська теорія корисності. Закони Госсена.

2.Ординалістська теорія корисності. Криві байдужості та бюджетна лінія. 3.Оптимальний набір товарів. Внутрішня та кутова рівновага споживача. 4.Вплив зміни ціни та доходу на оптимальний вибір споживача.

1.Кардиналістська теорія корисності. Закони Госсена.

Кожне придбане індивідом благо приносить йому певну корисність, величину якої від оцінює суб'єктивно. Тому, якщо та чи інша річ, з його точки зору, не придатна для задоволення конкретної потреби, не здатна принести йому корисність, він не розглядає її як благо. Проте ця річ може стати благом для іншого індивідуума, якщо він виявить у ній корисність.

Потреби — всякий стан незадоволення людини, з якого вона намагається вийти. Потреби можна класифікувати таким чином:

а) за ступенем важливості для життєдіяльності людини

—первинні потреби;

—вторинні потреби.

б) за ступенем рівня детермінованості

—еластичні;

—нееластичні (жорсткі).

Потреби задовольняються економічними благами (це ті блага, які є в обмеженій кількості), які теж можна класифікувати по-різному.

а) за кратністю їх використання:

—довготривалого використання;

—разові;

б) за ступенем замінності:

—взаємозамінні;

—взаємодоповнюючі;

—незалежні;

в) за часом використання:

—сучасні;

—майбутні;

г) за характером задоволення:

—прямі;

—непрямі.

Економісти вже давно звернули увагу на наявність певного зв'язку між корисністю блага та його ціною. Цей зв'язок проявляється, насамперед, у тому, що безкорисна для споживачів річ

34

не має ціни. З іншого ж боку, чим корисніша річ, тим, як правило, вища її ціна. Крім того, економісти вказували й на інший фактор, який також серйозно впливає на рівень ціни. Це — витрати виробництва.

Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Всі дії споживача в кінцевому рахунку направлені на те, щоб максимізувати корисність, яку він може отримати із свого доходу. При цьому індивідуум змушений, спираючись виключно на свої смаки й переваги, якось порівнювати між собою різні блага чи різні набори благ, оцінювати їх корисність і відбирати з них ті, що найбільше йому підходять.

Такий відбір може здійснюватися різними шляхами: на основі кількісної оцінки рівня корисності кожного з них; на основі вияву переваг, що віддає індивідуум конкретним наборам благ при порівнянні їх з іншими наборами.

Перший підхід називають кількісним або кардиналістським, а другий — порядковим або ординалістським. Ці підходи, відповідно, ґрунтуються на своїй теорії корисності. Авторами кількісної теорії корисності, яка виходить з гіпотези про можливість прямого вимірювання корисності різних благ, є У. Джевонс, К. Менгер і Л. Вальрас. Ця теорія була розроблена ними в 70-х роках XIX ст. Основний її недолік вбачався багатьма економістами в неможливості використання на практиці через відсутність надійного і об'єктивного інструментарію виміру суб'єктивної корисності благ.

Запропонована в той самий час Ф. Еджуортом, В. Парето і И. Фішером порядкова теорія корисності не здійснює кількісної оцінки корисності. Споживачеві слід лише зробити відбір таких наборів благ, які, на його думку, кращі.

Провідна роль належить порядковій теорії, яку називають сучаснішою. Водночас і кількісна теорія не втратила своїх позицій. Тому продовжується мирне співіснування двох, значною мірою різних підходів до аналізу корисності та попиту.

Принциповою особливістю кількісного підходу є те, що він побудований на припущенні можливості прямого, безпосереднього вимірювання кожним споживачем корисності різних благ за допомогою спеціальних гіпотетичних одиниць — ютилів (англ. — utility — корисність).

В кардиналістській теорії розрізняють загальну, сукупну та граничну (маржинальну) корисність.

Загальна корисність (TUi) характеризує підсумкову корисність деякої кількості одиниць певного блага. Механізм формування цього показника можна подати у вигляді функції загальної корисності:

TUi = f (Qi)

де Qi — обсяг споживання і-го блага за одиницю часу.

Додавши загальні корисності всіх видів благ, що споживаються індивідуумом за одиницю часу, одержимо сукупну корисність (TUΣ ):

TUΣ ∑ TUi i=1,...n

Гранична корисність (MUi) являє собою приріст загальної корисності і-го блага в результаті збільшення його споживання на одну одиницю:

MUi = TUi (Qi + 1) – TUi (Qi)

де TUi (Qi) — загальна корисність і-го блага при кількості Qi; TUi (Qi + 1) — загальна корисність і-го блага при кількості Qi +1;

Формулу визначення граничної корисності можна подати ще й так:

MUi = ΔTUi / ΔQi

де ΔTUi — приріст загальної корисності і-го блага в результаті збільшення його споживання на одну одиницю;

ΔQi — збільшення обсягу споживання і-го блага на одну одиницю.

Слід зазначити, що безперервне споживання будь-якого продукту має свою межу, оскільки потреби людини не безмежні. Тому графік руху показника загальної корисності не являтиме собою висхідної прямої лінії. Він буде більше схожим на криву, що зображена на рис.

2.1.

35

Рис. 2.1. Загальна корисність блага

Це пояснюється тим, що у міру збільшення безперервного споживання будь-якого продукту його загальна корисність (TU) хоча й зростає, але швидкість цього зростання постійно уповільнюється. Тому крива TU стає опуклою вгору. В точці C загальна корисність досягає максимуму, після чого крива TU починає знижуватися.

Такий характер руху TU зумовлений тим, що корисність кожної наступної одиниці блага нижча, ніж попередньої. А в точці C, де забезпечується повне насичення конкретної потреби індивідуума, вона досягає нульового значення.

Величина граничної корисності дорівнює тангенсу кута нахилу кривої TU. Оскільки ця крива опукла вгору, то у міру зростання споживання блага відбувається зменшення кута її нахилу, а, відповідно, — величини граничної корисності.

3 позиції математики граничну корисність блага можна тлумачити як похідну загальної корисності за обсягом споживання цього блага:

MUi = dTUi / dQi

Кількісна теорія корисності надає тенденції зниження показника MU надзвичайно важливого значення. Більше того, вона розглядає її як свій найважливіший закон, який називають першим законом Госсена (законом спадної граничної корисності):

1)в одному безперевному акті споживання корисність наступної одиниці блага спадає;

2)при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується порівняно з її корисністю при початковому споживанні.

Цей закон можна сформулювати ще й таким чином: за умови, що споживання інших благ не змінюється, а даним благом споживач насичується, задоволення від споживання наступної його одиниці (порції) зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага знижується. В такому вигляді це емпіричне положення називають законом

спадної граничної корисності.

Тенденція зниження граничної корисності у міру збільшення споживання певного блага підтверджується безліччю емпіричних фактів, що свідчить про її об'єктивний характер.

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

U = f ( X1 , X2 , ... Xn )

де U — рівень корисності; X1 , X2 , ... Xn — кількість споживаних благ, одиниць; n — кількість видів благ.

За кількісною функцією корисності можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага Xi за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях — ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною

36

корисністю (TUΣ), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання i-блага на одиницю — граничною корисністю (MUi).

Математично гранична корисність блага Xi при незмінній кількості усіх інших благ є частинною похідною функції корисності:

MUi = ∂ f ( X1 , X2 , ... Xn ) / ∂ Xi

Проілюструвати дію закону спадної граничної корисності можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 2.2).

TU

0		X

MU

X

0

Рис.2.2. Зміна сукупної та граничної корисності блага Х у процесі його споживання

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить). Ці блага мають від’ємну корисність.

Таким чином, існують нетрадиційні випадки корисності:

а) функція сукупної корисності антиблага (максимальна корисність спостерігається при його відсутності);

б) функція зростаючої граничної корисності (наприклад, колекціонування); в) функція граничної корисності, яка спочатку зростає, а потім знижується (наприклад,

ліки).

Споживач, як правило, має справу не з одним, а з багатьма благами. Розподіляючи свій дохід між ними, він намагається забезпечити собі максимум сукупної корисності (TUΣ).

До проблеми оптимізації витрат індивідуума безпосереднє відношення має другий закон Госсена. Цей закон, по суті, є логічним продовженням першого закону Госсена. Його ідея зводиться до того, щоб показати, як раціональний споживач, спираючись на тенденцію зниження граничної корисності, максимізує сукупну корисність, отримувану в результаті споживання різноманітних благ, придбаних ним на фіксований дохід і за заданими ринковими цінами.

Якщо проблему максимізації сукупної корисності не пов'язувати з обмеженістю доходу індивідуума, то можна сказати, що споживач досягнув би максимально можливого рівня сукупної корисності лише тоді, коли по кожному споживчому благу він забезпечив собі максимум загальної корисності, тобто виявився на вершині кривої TU (в точці C на рис.2.1). Зрозуміло, що таке може відбутися лише при досить високому доході індивідуума.

Однак в реальних умовах через обмеженість доходу споживач не спроможний досягнути максимальних значень TU по кожному благу. Проте, максимізуючи сукупну корисність в межах свого доходу, він змушений щоразу надавати перевагу тому благу, яке з розрахунку на 1 грн. його ціни приносить найбільшу граничну корисність. Цей процес закінчиться лише тоді, коли

37

споживач, використавши весь дохід, забезпечить однакові граничні корисності з розрахунку на 1 грн. ціни за всіма благами, що ним споживаються.

Тому другий закон Госсена стверджує, що споживач при заданих цінах і доході лише тоді досягає максимуму сукупної корисності, коли відношення граничної корисності до ціни по кожному благу, що ним споживається, буде однаковим і водночас дорівнюватиме граничній корисності грошей (доходу) споживача:

MU X MUY = λ PX PY

де MUX , MUY — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; PX, PY — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од., λ - гранична корисність доходу.

Дану рівність називають ще еквімаржинальним принципом раціонального вибору

споживача. Її можна розглядати як свідчення того, що остання гривня доходу індивідуума повинна принести йому однакову корисність незалежно від того, на купівлю якого блага вона буде використана.

Структура споживання індивідуума, а отже, і структура його покупок, які сформувалися з урахуванням даної рівності, вважаються оптимальними. Такий стан споживача називають рівновагою. Будь-яке відхилення від оптимальної структури покупок приводить до зменшення сукупної корисності, а отже, — і до зниження рівня задоволення потреб індивідуума

Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності). Воно може бути перетворено наступним чином:

MU X PX

MUY PY

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MUХ. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Другий закон Госсена дозволяє розв’язати так званий парадокс Сміта: якщо ціна товару залежить від його корисності, то чому блага, що мають у нормальних умовах найвищий ефект (хліб, молоко, вода), мають нижчу ціну, ніж товари, корисність яких для людини досить відносна (діаманти)? Парадокс Сміта розв’язується таким чином: споживаючи воду, люди доходять до таких способів її споживання, коли корисність останньої її одиниці, тобто гранична корисність, дуже низька. Таким чином, загальна корисність від води дуже велика, але ціна встановлюється не по загальній корисності, а по граничній.

У формалізованому вигляді вихідні умови для аналізу поведінки споживача згідно кардиналістській теорії формулюються таким чином:

а) раціональна поведінка й прагнення до максимізації сукупної корисності

U= f (QX , QY ) max

б) наявність системи переваг і точне уявлення про граничну корисність благ; в) бюджетне обмеження:

QX PX + QY PY = I ,

де I – дохід споживача;

г) встановлення цін на товари й послуги без участі споживача. При цьому поведінка споживача поділяється на три етапи:

1)аналіз віддання переваг споживачем вибору того чи іншого товару.

2)враховуючи ціни товарів, споживач визначає кількість товарів, яку він може придбати на свій обмежений бюджет.

3)з урахуванням віддання переваг та обмежень споживач здійснює оптимальний вибір.

2.Ординалістська теорія корисності. Криві байдужості та бюджетна лінія

38

Порядковий підхід до аналізу корисності та попиту у своїй основі спирається на ту саму теоретичну базу, що й кількісний, оскільки він не відкидає жодного закону цього підходу. Принципова особливість порядкового підходу полягає в тому, шо він взагалі не вимагає від споживача вимірювання рівня корисності благ в яких-небудь одиницях і обмежується лише здатністю споживача упорядкувати різні блага, представлені у вигляді відповідних наборів, з позиції їх переваги. В основі порядкового підходу лежить низка припущень (аксіом):

1.Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Це припущення полягає в тому, що споживач у результаті порівняння одного набору благ з іншим завжди може сказати, який з них для нього є привабливішим або вони обидва рівноцінні. В порядковому підході замість слова «рівноцінний», вживаєтьсся слово «байдужість» або «індиферентність». Свою оцінку конкретних наборів благ споживач фіксує за допомогою певних символів, які виражають або переваги (>), або байдужість (~). Якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то він запише: А > В. Якщо ж обидва набори для нього рівнозначні, то запис матиме вигляд: А ~ В.

2.Переваги споживача транзитивні. За допомогою цього припущення впорядковується (з точки зору переваги або байдужості) уже не два, а більша кількість наборів благ. Якщо споживач у результаті вивчення трьох наборів благ А, В, C розмістив їх так: А > В і В > C, то можна сказати, що набір А у даному разі для нього привабливіший, ніж набір C (А > C).

3.Ненасичення. Якщо два набори благ відрізняються один від одного лише кількістю одиниць одного якогось блага, то споживач завжди надасть перевагу тому набору, у якому цього блага більше.

4.Незалежності споживача. Міра задоволення споживача залежить тільки від кількості спожитих ним благ і не залежить від кількості благ, що споживаються іншими споживачами. Це означає, що у цьому разі не беруться до уваги почуття заздрості та співчуття.

Зміст припущень свідчить, що порядкова теорія корисності дійсно не орієнтована на безпосереднє, пряме вимірювання рівня корисності наборів благ. Оцінка їх корисності тут здійснюється опосередковано на основі вияву переваг. Тому якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то можна зробити висновок, що, з точки зору споживача, набір А володіє більшою корисністю, ніж набір В. Питання про співвідношення рівнів корисності наборів (на скільки або у скільки разів набір А корисніший за набір В) при цьому не ставиться.

Тому і мету максимізації корисності порядкова теорія тлумачить як завдання вибору споживачем такого набору благ, який би, з одного боку, мав найвищі переваги, а з другого, — за своєю вартістю не перевищував бюджету споживача.

Основну складність у порядковому підході становить побудова кривих байдужості (індиферентності). Кожна крива байдужості об'єднує безліч рівноцінних (з точки зору конкретного споживача) наборів благ. Отже, перед побудовою таких кривих слід створити групи рівнокорисних товарів. Оскільки всі набори, що входять до однієї групи, пов'язані один з одним знаком байдужості (~), то і крива, що об'єднує розміщення цих наборів у системі координат X і Y, також називається кривою байдужості.

З точки зору кардиналістської теорії крива байдужості — це лінія однакової корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачеві однаковий рівень корисності U = const (рис. 3.1).

Y

3 2

1

0	1								2						3								4						5							Х

39

Рис. 3.1. Крива байдужості

Набір кривих байдужості в одному полі координат називається картою байдужості.

На рис. 3.2 зображені три криві байдужості. На першій і другій з них показані по два товарні набори. Оскільки А і В розміщені на одній кривій байдужості U1 то набори А і В слід розглядати як рівноцінні (з однаковою корисністю) для того споживача, для якого побудовані ці криві байдужості.

Рис. 3.2. Криві байдужості

Звернімося до набору C, який містить найбільшу кількість одиниць товару Y і однакову з набором В кількість одиниць товару X. Згідно з третім припущенням товарний набір C має перевагу перед набором В, а отже, і перед набором А. Оскільки C і D лежать на одній кривій байдужості U2, то це означає, що набори C і D для даного споживача рівнозначні. Криві байдужості наділені певними властивостями, найважливіші з яких такі:

1)крива байдужості, яка розміщена вище — праворуч від іншої кривої байдужості, — містить набори товарів, яким даний споживач віддає перевагу порівняно з попередньою кривою байдужості;

2)криві байдужості ніколи не перетинаються;

3)криві байдужості мають від'ємний нахил.

Доведемо, що криві байдужості не перетинаються. Справді, якби це було так, то одна і та сама комбінація забезпечувала б споживачеві два різних рівня корисності, що неможливо. Припустимо, що вони перетнулися (рис. 3.3). Точки А і В, які лежать на кривій І1, байдужі одна до одної. Але точки А і С, котрі лежать на кривій І2 також байдужі, оскільки відбивають той самий рівень споживання. Але відповідно до властивості транзитивності, якщо В байдужа до А,

аА байдужа до С, то В має бути байдужою до С, отже вони повинні знаходитися на одній лінії,

ане на різних. Виходить, криві байдужості не можуть перетинатися.

40