Національні моделі регулювання економіки

Початок ХХ ст. ознаменувався новим якісним етапом еволюції ринкової економіки. В умовах активного розвитку монополій і послаблення ринкових механізмів держава виконує функції створення умов економічної демократії; забезпечення рівноправності різних форм власності та господарювання; захист конкурентного середовища; недопущення зовнішнього впливу на ціновий механізм; формування стратегії розвитку національної економіки; соціального захисту населення тощо. В роки першої світової війни посилення державного регулювання проявляється в активному запровадженні урядами європейських країн системи національного планування.

• Державне регулювання економіки Франції ґрунтується на економічних методах в поєднанні з адміністративним впливом на ціни на ринках недосконалої конкуренції. Французька система державного регулювання вважається найбільш розвиненою з усіх європейських країн. Основними важелями державного регулювання є:

• адміністративне регулювання цін на ринках з ознаками монополізації (в міру збільшення кількості виробників на даних ринках контроль за цінами послаблюється);

• встановлення цінових обмежень на соціально значущі товари і послуги: енергоносії, громадський транспорт, телефон, медичні послуги, продукти харчування тощо;

• в умовах високого рівня інфляції державному контролю піддають усі ціни;

• податки (формують понад 93% доходної частини бюджету. Ефективність податкової системи полягає в розумному симбіозі фіскальної та стимулюючої функції податків. Податкові пільги застосовуються до підприємств, що створюють філії за кордоном та впроваджують інновації);

• кредитна політика спрямована на сприяння в отриманні довгострокових кредитів та короткострокових позик суб’єктами малого бізнесу з метою формування ефективного конкурентного середовища;

• контроль за оплатою праці здійснюється через податкову систему, трудові угоди, на основі встановлення залежності зростання фонду заробітної плати від динаміки інфляції;

• прискорена амортизація застосовується до машин та устаткування у стратегічно важливих сферах господарювання (енергогенеруючого обладнання, комп’ютерної техніки, в сфері екологічної діяльності).

• Специфіка економіки Великобританії полягає в її високій імпортозалежності. На 90 % її економіка працює на привізній сировини. Це і визначає потребу державного втручання в економіку. Ефективність такого втручання полягає в знаходженні оптимуму між ринковими та державними регуляторами. В окремі періоди розвитку економічна політика Великобританії характеризувалась переважанням децентралізуючих тенденцій чи надмірної регламентації господарського життя. Система державного регулювання в Великобританії до сер. ХІХ ст. характеризувалась повним невтручання в економіку, виконанням державою функції «нічного вартового», обмежувалась збиранням податків та наповненням державної казни. Наприкінці ХІХ ст. класична доктрина ринкового лібералізму «laissez faire» А. Сміта перестала відповідати вимогам часу. Ринок вільної конкуренції, трансформуючись в ринкову модель недосконалої конкуренції, потребував принципово іншого теоретичного обґрунтування. Новим напрямком в економічній теорії стала теоретична система Дж. М. Кейнса. Відмітною рисою англійської політики початку ХХ ст. стало регулювання господарства економічними методами в поєднанні з плануванням процесу виробництва і розподілу, що забезпечило значну економічну вигоду для суспільства. Основний вплив на розвиток економіки держава здійснює через систему держзамовлень та маніпулювання податками. Великобританія займає перше місце серед розвинених ринкових країн щодо питомої частки держави в національних капіталовкладеннях.

• Посилення державного втручання в економіку на початку ХХ ст. має місце навіть в такій ліберальній країні як США. Характерними формами регулювання економіки США на сучасному етапі є прогнозування та стратегічне планування. При складанні стратегічного плану враховується необхідність виконання найважливіших програм – економічних, соціальних, політичних, глобальних. Система стратегічного планування містить три підсистеми: прогнозування в системі державного регулювання; планування на рівні окремого підприємства; комерційне прогнозування. Основою стратегії розвитку економіки США на сучасному етапі є розвиток технічних знань, виробництво нової техніки і продукування технологій. Вирішенню цих проблем підпорядковані податкова і кредитна системи, які спрямовані на стимулювання приватних інвестицій у сферу науково-дослідних та прикладних конструкторських розробок, модернізації підприємств.

• Особливістю загальнодержавного регулювання в Японії є його ярко виражена технологічна спрямованість. Основною умовою досягнення соціально-економічних цілей є забезпечення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Основними інструментами державного регулювання економіки є система соціально-економічних планів та науково-технічних програм. Цим пояснюється тісна взаємоув’язка системи соціально-економічного планування та науково-технічного програмування. П’ятирічні плани соціально-економічного розвитку, які розробляються в Японії починаючи з 1956 року, мають індикативний характер. В них зафіксовані лише найважливіші стратегічні цілі, визначені альтернативні шляхи їх досягнення і окреслені основні проблеми з якими можуть зіткнутися уряд та підприємці в процесі їх виконання. По суті, п’ятирічний план - це прогнозний документ, мета якого полягає в окресленні перспектив розвитку економіки та наданні рекомендацій для управління галузями народного господарства і окремими регіонами країни. Розробкою загальнодержавних планів-прогнозів займаються Управління економічного планування та Економічна Рада, утворена при уряді. На основі сформульованих в п’ятирічних планах стратегічних цілей, Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості розробляються детальні плани для всіх галузей промисловості, які також носять рекомендаційний характер. Спираючись на рекомендації, кожна корпорація формує власну стратегію розвитку. Історичний досвід Японії засвідчив правильність сформованої системи державного регулювання, в якій планування не суперечить ринку, а створює ефективні умови для його розвитку. Соціальний розвиток вважається похідним від технологічного розвитку. Тому державне фінансування використовується на фундаментальні дослідження, підготовку висококваліфікованих спеціалістів, використання принципово нових світових технологічних досягнень.

• Специфіка державного регулювання в Китаї полягає у вдалому поєднанні державного сектору з ринковим. Багатоукладність набула значного поширення в сільському господарстві, виробництві споживчих товарів та послуг, торгівлі. В державному секторі збережено директивне планування. Для комерційних структур орієнтиром розвитку є індикативне планування в поєднанні з ринковими індикаторами. Державне регулювання націлено на стримування інфляційних процесів і забезпечення високих темпів зростання ВВП. Симбіоз державного регулювання і ринку, плановості і ліберальності забезпечили в Китаї стрімкий економічний розвиток.

• «Шведська модель» державного регулювання ґрунтується на підтримці високої і стабільної зайнятості, забезпеченні високих темпів економічного зростання, нівелюванні диференціації доходів населення через застосування прогресивної системи оподаткування, підтриманні регіональної економічної рівноваги, жорсткому контролі за інфляцією, дотриманні екологічної безпеки. Принципами соціальної політики Швеції є: високий рівень соціальних гарнтій; забезпечення рівних можливостей досягнення добробуту населення; досягнення повної зайнятості.

Сукупність національних моделей державного регулювання в залежності від меж державного втручання і форм впливу на економічні процеси класифікують на країни економічного лібералізму та економічного дирижизму.

• Економічний лібералізм (від лат.-вільний) – це напрям в економічній теорії та система соціально-економічних відносин, що передбачають необхідність обмеження суттєвого державного втручання держави в економічні процеси, в яких домінують ринкові регулятори. Принцип економічного лібералізму складає основу моделі державного регулювання США, Канади, Великобританії, Австралії та ін. Роль держави як регулятора економічних процесів зведена до мінімуму. Вплив на економічні процеси держава здійснює переважно економічними й опосередкованими методами.

• Економічний дирижизм (від лат.-керований) – напрям економічної теорії та економічна політика, що передбачають значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни на основі застосування переважно прямих економічних регуляторів та адміністративних методів, значної частки державної власності у виробництві. Ідеї економічного дирижизму знайшли відображення в економічній політиці Швеції, Австралії, Японії, Німеччини та ін.

Напрями сучасної системи державного регулювання економіки України:

- стимулювання економічного зростання;

- формування технологічної та галузевої структури економіки (пріоритетний розвиток високотехнологічних виробництв та галузей обробної промисловості);

- підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- підтримка добросовісної конкуренції та протидія монопольним тенденціям в економіці;

- приборкання надмірної інфляції;

- формування стратегії макроекономічного розвитку, виходячи із стану економіки та сучасних глобалізаційних тенденцій;

- формування механізму розвитку і взаємодії регіонів країни;

- проведення інституціональних перетворень;

- формування ефективної системи соціального захисту населення;

- забезпечення входження у світову економічну систему.