Формування відкритої економіки України та шляхи входження в світове господарство

Відкрита економіка — це стан вільної взаємодії національної економіки з економіками інших країн, що виникає на ґрунті міжнародних переміщень товарів, капіталу та валют, інтенсивність яких визначає ступінь відкритості національної економіки.

Закрита економіка - це національне господарство, в якому політика протекціонізму домінує над лібералізмом у зовнішньоекономічній діяльності.

В ХХст. посилилось державне регулювання економіки. Проте в останні десятиріччя переважає тенденція до дерегулювання (лібералізації). Виокремлюють внутрішню і зовнішню лібералізацію. Зовнішня лібералізація - це антипод зовнішньоекономічної політики протекціонізму. Країни, в яких проводиться політика зовнішньої лібералізації, характеризуються як відкриті.

Передумови формування відкритої економіки:

- високий рівень конкурентоспроможності економіки;

- можливість прогнозування тенденцій змін зовнішньо­економічного середовища;

- оптимальне поєднання зовнішніх та внутрішніх чиників розвитку національної економіки;

- запровадження світових економічних, екологічних, правових, соціальних тощо стандартів розвитку на макро- і мікрорівні;

- реалізація внутрішньої та зовнішньоекономічної політики у відповідності до стратегії національного розвитку.

Характеристика основних параметрів відкритості еко­номіки України

- відносно високий рівень відкритості за співвідно­шенням обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП;

- низький рівень конкурентоспроможності;

- відсутність цілісної концепції захисту національного виробника на внутрішньому та міжнародному ринку;

- нераціональна структура виробництва та експорту: переважання в ній низько технологічних товарів і напівфабрикатів з невисоким рівнем доданої вартості та високим рівнем енерго-, матеріало- і трудомісткості;

- одновекторність у географічній структурі експор­ту і, як наслідок, загроза одномоментного припинення експорту і втрати традиційних ринків збуту;

- відсутність диверсифікації експорту послуг: домінування в його структурі транспортних послуг, недостатнє використання потенціалу інших їхніх видів;

- наявність некритичного, низькоякісного імпорту, в тому числі генетично модифікованих продуктів харчування;

- переважання в структурі зовнішнього фінансування системних позик і інвестиційних кредитів на противагу прямим іноземним інвестиціям;

- значні масштаби нелегального переміщення капі­талу за кордон: прибутки експортоорієнтованих компаній осідають в «податкових гаванях» - офшорних зонах і не трансформуються в заробітну плату, внутрішні інвестиції, дивіденди тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації, прискорене відкриття національних економік здійснює неоднозначний вплив на розвиток країн світу з різним ступенем економічної зрілості, що функціонують в умовах жорсткої ринкової конкуренції. Для розвинутих країн глобалізація збільшує можливості для залучення інвестицій, технологій, розширення ринків збуту, в слаборозвинутих - призводить до втрати їх конкурентних переваг. За таких обставин, інтеграції країн з середнім та низьким рівнем розвитку у світовий економічний простір має передувати етап якісного і кількісного вдосконалення національної економічної системи на основі залучення власних ресурсів, інвестицій, новітніх технологій. В міру здійснення комплексу заходів щодо приведення різних сфер суспільного життя країни до рівня стандартів розвинутих країн, вона зможе з часом органічно вписатися в світові економічні структури. Ефект від зовнішніх зв’язків можливо отримувати лише за наявності високого рівня конкурентоспроможності господарюючих суб’єктів та значного впливу держави на світогосподарські процеси і на поведінку інших держав.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, яка не узгоджена з рівнем розвитку внутрішнього ринку, призводить до економічної і політичної залежності від країн – технологічних лідерів. Необгрунтовано високий рівень екзогенної залежності на початку трансформаційного періоду (1990-1999 рр.) мав значні деструктивні наслідки для економіки України (див. табл. 17.1).

Таблиця 17.1.