Семінарське заняття 7

Тема 7. Соціально-культурна антропологія українця

Питання для усного опитування та дискусії

1. Уявлення про «національний характер» як елемент культурної ідентичності.

2. Соціально-антропологічні типи «українця» в українській культурі.

3. Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції.

4. Теорія «кордоцентризму» української культури.

5. Селянство як носій культурного традиціоналізму.

.Аудиторна письмова робота

Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: національний характер, соціально-антропологічний тип, козацька традиція, кордоцентризм, традиціоналізм, індивідуалізм.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: під національною ідентичністю розуміють форми та процеси, в яких відбувається самоототожнення індивідів з певною національною (етнічною) спільнотою. Не існує і не може існувати суспільства, якому б не був властивий певний тип і механізм ідентифікації – тобто спосіб, у який люди відносять себе до цього суспільства та визначають себе його учасниками.

Форми соціокультурної самоідентифікації не залишалися однаковими, а історично змінювалися. Не можна, наприклад, сказати, що належність до певного народу (тобто національна ідентичність) у будь-які часи була домі­нантою соціокультурної ідентифікації. Поряд з національним ми бачимо не менш вагомі принципи такої ідентифікації, як-от громадський, станово-класовий, релігійний, державницький та інші. Тому питання про національну ідентичність трансформується у питання про те, яке місце займає етнічна ідентифікація серед інших, що історично існували та існують, форм соціокультурної ідентифікації.Національна ідентичність співпадає з етнічною ідентичністю тоді, коли поняття нація трактується як “етнічна нація” і, навпаки, між ними існує розходження, якщо під нацією розуміємо “націю-державу”.

Завдяки національній ідентифікації відбувається культурно-історична (соціальна, економічна, світоглядна тощо) локалізація нації та її само­визначення у геополітичній, юридичній, політичній, культурній площинах. Відповідно до цього національна ідентичність залучає у своє коло різні за природою феномени – від певного просторового топосу до утворень суспіль­ної свідомості. Відомий англійський дослідник національної проблематики Е.Сміт виокремлює п'ять головних елементів національної ідентичності:

1) історична територія, або рідний край;

2) спільні міфи та історична пам'ять;

3) спільна масова, громадська культура;

4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів;

5) спільна економіка з можливістю пересуватися у межах національної території.

Із цього визначення очевидно, що національна ідентичність є ширшим явищем, аніж певний акт самоусвідомлення. Вона передбачає ототожнення індивіда зі спільнотою самим способом його існування. Тобто національна ідентичність є передусім онтологічним феноменом

Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства – селяни. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.