2.4. Виховна функція

ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ

Якщо ми розучимося

виховувати наших дітей,

ми загинемо як нація.

Е.А. Гвоздьов

Центральною проблемою будь-якого навчання, а еконо­мічного особливо, можна вважати відповідь на питання: як зробити духовно-моральні сили учня підґрунтям і спонукою до саморозвитку та самоосвіти.

Головною складністю педагогічної діяльності є те, що її ОБ’ЄКТ (учень) являє собою СУБ’ЄКТА спілкування, пізнання та праці. Його (цей об’єкт) можна розвити, перетворити, тільки не вбиваючи в ньому творчу особистість.

Психологія вчителя та психологія людського спілкування по­єднуються в проблемі педагогічного спілкування. В концепції виховання як діалогу вчителя та учня педагогічне спілкування є наріжним каменем для аналізу найважливіших питань педагогіки. Очевидно, що в курсі «Педагогіка та психологія» Ви вже вивчили методи переконування учнів; логіку доказів; види навіювання та умови їх ефективності; взаємозв’язок переконування та навію­вання тощо.

!

Нині фахівці звертають увагу на руйнівний процес «вимивання» виховання з освітніх систем. У наш час уже подолано примат класових цінностей та відновлюється статус загальнолюдських цінностей. Проте, якщо у людини немає жодної ієрархії цінностей, вона стає інфантильною, навіть дебільною. Але парадокс виховання полягає в тому, що ЗЛО, аморальність легше засвоюються на рівні свідомості, а моральність, духовність — на рівні підсвідомості — тонкої душевної організації, яка не піддається безпосередньо логіці переконувань. Чи не тому «поганий приклад є заразливим»?

У педагогічній літературі триває полеміка про співвідношення освіти, навчання та виховання. Навчання завжди зв’язано з вихованням: чим ефективнішою є освіта, тим надійнішим є виховний ефект навчання. Зараз на перший план виходить завдання саморозвитку, самоосвіти, саморегулювання, мобільності особистості, її здатності до швидкої перебудови у відповідь на зміну соціально-суспільних обставин.

Звичайно, жодна освіта не здатна передбачити всі ситуації, які людині судилося пережити. Але в процесі навчання необхідно забезпечити потенційні ресурси особистості для самоорієнтації та саморегулювання в різних ситуаціях. Виховання — це не рух у один бік — від вихователя до вихованців. Воно є єдністю самовиховання вихователів і вихованців, їхнього взаємовпливу.

Б. Матюнін в книзі «Нетрадиційна педагогіка» зазначає, що взаємовідносини педагогічної науки та реального життя, правомірність прямого перенесення наукових принципів і закономірностей у практичну діяльність — дуже важливе питання.

Що заважає адекватно відтворювати життєві процеси?

Перша причина. Впевненість педагогів в універсальності знань і передбачуваності результатів, свята віра у безсмертні тріади:

!

–мета — засіб — результат,

– зміст — форми — методи,

– знання — вміння — навички.

Монопольна присутність у педагогіці таких магічних тріад насамперед є наслідком культового ставлення до теоретичного знання, що призводить до створення обмеженої та самозамкненої системи раціонально-практичних форм освоєння педагогічного світу. Ми штучно завищуємо роль знань! — вважає Матюнін.

Так, мудра селянка часто досягає успіху в вихованні не тільки власних, а й чужих дітей, не знаючи «закономірностей» педагогічного процесу.

Друга причина. Банально-спрощена, механічна логіка педагогічних дій. Саме тому традиційне, вузьке визначення виховання позначено печаткою біблійної простоти: цілеспрямований, організований, керований процес, результат якого — поява у вихованця соціально-цінних рис та якостей. На жаль, навіть останні педагогічні видання переконують у перемозі позитивних педагогічних стереотипів. Як пише Б. Матюнін, «то з однієї сторінки, то з іншої... виглядають ріжки позитивної педагогіки».

Ми вже не один раз акцентували увагу читачів на цьому, тому що економіка має розумітися людиною на поведінковому рівні. І це пояснює, чому кожний процес освіти — це виховний процес. Особливо нині, коли у нас вже даються взнаки труднощі, зв’язані з дефіцитом таких необхідних в умовах демократизації якостей людини, як ділова обов’язковість, вірність слову; установка на економію ресурсів; підприємливість; заінтересованість в інноваціях, ініціати­вність і самостійність тощо. Все частіше в зв’язку з економічними труднощами у засобах масової інформації зазвучали слова: «мораль», «етика бізнесу», «гнучка чесність» і т.п.

Інформація до роздумів

Нещодавно відомий мільярдер і меценат Дж. Сорос опублікував в журналі «The Atlantic Monthly» філософське есе «Капіталістична загроза», [19, c.10].

Дж. Сорос вважає, що з розвитком ідей «відкритого су­спільства» ринкова стихія почала захльостувати країни Східної Європи... Розгул грабіжницького капіталізму в країнах колишнього СРСР може призвести велетенські території та масу зне­вірених людей до чергової диктатури з усіма негативними наслідками.

Ринкові механізми, на думку Дж. Сороса, сумнівні поза сферою економіки, оскільки вони підривають традиційні базові цінності, що глибоко вкоренилися в традиціях, релігії і культурі, а це неминуче породжує соціальні антагонізми й конфлікти в суспільстві. Культ успіху, що вимірюється грошима, стає причиною нестабільності у відкритому суспільстві, бо руйнує наші уявлення про соціальну справедливість. Якщо успіх, вимірюваний грошима, є вирішальним критерієм, то відкрите суспільство програватиме тоталітаризму — як вже часто траплялося.

Тоді, пише проф. В. Свинцицький у статті «Яке суспільство ми будуємо, або про що говорять чужі пророки», постане питання — а чи можливе взагалі справедливе суспільство на засадах ринкової економіки. Дж. Гелбрейт у книжці «Справедливе суспільство: соціальна програма» вважає, що таке суспільство — не утопія. Воно практично досяжне. Ринкова економіка, за Гелбрейтом, може бути базисом для соціально стабільного суспільства, якщо воно знаходить соціально прийнятні способи забезпечення людей товарами й послугами... А найбільш серйозним викликом є протиріччя між багатством і бідністю, нерівність у розподілі багатства і влади.

Ринкові механізми розподілу багатства, як за Дж. К. Гелбрейтом, так і за Дж. Соросом, неповноцінні не стільки тому, що вони призводять до страшної майнової нерівності, а, передовсім, тому, що ця нерівність не має соціального виправдання, суперечить традиційним моральним і соціальним цінностям. Становище посилюється зловживаннями корпоративної і планової бюрократії, яка опосередковує відносини між капіталом і політичною владою [114, с. 10].

Майбутньому підприємцю дуже важливо «зробити кар’єру», тому що, за висловом Куринського [54, c. 33]: «Наше справжнє я знаходиться і в нас і одночасно поза нами, у соціальному просторі наших відносин». На камені біля входу до центру підготовки кадрів компанії ІВМ викарбовано слова «Повага до людини — над усе».

А біля входу до заводоуправління телевізійного заводу японського концерну «Мацусіта денкі» каліграфічним почерком написано:

«Мацусіта денкі» — місце, де виховуються люди. Ми також створюємо електронне устаткування». Ці слова теж можна було б узяти за девіз навчального закладу.

Стратегія розвитку добробуту суспільства залежить від ступеня реалізації творчих можливостей людей. А примусити працювати творчо — неможливо. Потрібно створити умови для розвитку творчих здібностей.

Як відомо, люди в підприємницькій діяльності прагнуть результатів, мобілізують величезну життєву енергію, коли вони заінтересовані у своїх цілях і коли їм довіряють; за розумного керівництва вони не намагаються уникнути відповідальності; успіх та визнання часто для них є важливішими за гроші (для слов’ян особливо).

Вміння подолати конфлікти, труднощі, нестатки — це все якості, потрібні кожній людині у житті. Пам’ятаєте, у Кіплінга: «Якщо тебе спіткають біль та лихо, зустрічай їх так само, як і радість». Сучасні соціологічні опитування молоді в Україні свідчать про серйозне падіння значення морально-етичних цінностей, культури, зміну понять про щастя тощо. З іншого боку, опитування у КНЕУ (1995 р.) показало, що з 7 різних пріоритетів студенти вибрали родину, гроші, працю. Це не так вже й погано!

!

Для підготовки до економічної діяльності потрібно навчити людину елементарній вірі в себе та свої сили, яка допоможе вистояти у складних соціально-економічних умовах. «Руку допомоги передусім шукай біля власного плеча». Цим дуже добре володіють американці та японці. Повазі до себе, почуттю власної гідності потрібно вчити з раннього віку. Правильно кажуть, що любити дітей не дуже складно, а поважати — значно складніше. У навчальному колективі, школі головним має бути девіз японської компанії Кадзума Татеісі: «Розвиток духу гармонії як прагнення створити атмосферу довіри на основі самоповаги» [47, c.19].

Дуже важливо навчити людину не боятись негативного у собі, але розуміти свої недоліки.

Абсолютно ідеальних морально людей, як і ідеально фізично здорових, у житті не існує, і діти чудово це знають. Отже, завдання педагога полягає у ненав’язливому, непомітному для учня «переведенні» його вад у площу, нешкідливу для нього самого і суспільства.

!

Нам здається, що адекватна життєва педагогіка зніме з порядку денного традиційну проблему викорінення пороків і замінить її педагогікою «окультурювання» пороків, яка вирішуватиме складну реальну задачу: зведення пороку з варварського рівня до цивілізованого.

Щодо цього важливе значення має виховання так званої АСЕРТИВНОЇ поведінки.

Асертивною називають поведінку, коли людина точно знає, чого вона ХОЧЕ, а чого НЕ ХОЧЕ у конкретній ситуації, і може це чітко сформулювати — без страху, невпевненості, напруження, іронії, сарказму та інших форм нападу на протилежну сторону.

Людина з асертивною поведінкою не діє на шкоду комусь, поважає права інших людей, але при цьому не дозволяє ущемити себе. Бажаної цілі вона досягає без шкоди іншим. За будь-якого зіткнення інтересів вона може знайти компроміс.

Проблеми виховання багато в чому зводяться також до проблеми справедливості. Її дуже високо цінують учні у викладача.

Звичайно, більш глибоко питання совісті, справедливості та чесності потрібно розглядати у курсі «Психологія діяльності», але оскільки в економічній освіті дуже важливі поняття «економічної справедливості» та «чесності підприємця», це питання викладачеві економіки не обминути.

Тим, хто цікавиться проблемами морального виховання, можна порадити читати праці Ш.А. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського, В.Ф. Шаталова. Всі вони сповнені любові до тих, кого вчать, і ця любов породжує найдосконалішу методику викладання.

Як писав В.О. Сухомлинський, «дотик до людини через колектив — найскладніша частина виховання», тому особливо слід спинитися на проблемі справедливості.

Для людини (незалежно від її віку), проблема справедливості є однією з кардинальних.

Погана школа в уявленні учня — це зовсім не те, що погана школа в уявленні вчителя. С. Соловейчик описує випадок зі школярем, який вважав свою школу поганою, бо вчителі роблять зауваження не тим, кому потрібно, і не за те, за що потрібно.

Ніде правди діти, погана школа. Можна мати багато чудово обладнаних кабінетів, комп’ютерів, ідеальних підручників, забезпечити вчителям допомогу найкращих, найрозумніших методистів — все одно школа буде поганою, якщо в ній роблять зауваження не тим, і не за те.

В.О. Сухомлинський був проти покарань у школі тому, що 99 % всіх покарань, вважав він, несправедливі. «Суворий, але справедливий» — улюблений вираз дітей про вчителя або батька. Не дуже діти полюбляють суворість, але вони на все згодні, аби тільки було дотримано справедливості.

Спробуйте скласти перелік допущених Вами несправедливостей щодо учнів. Це і буде Ваш особистий підручник педагогіки. Пам’ятайте! Чим менше в нас Бога, тим більше диявола!

У вихователя ДВІ СКЛАДНІ проблеми:

– як виростити добру та чесну, правдиву людину?

– коли виростиш добру і правдиву людину, то як їй жити?

Тільки дуже наївні люди думають, нібито світ зміниться від пропозицій, що починаються зі слова «НЕХАЙ»: «Нехай кожен на своєму місці займається собою, спробує бути добрішим — і всі будуть добрі»; «Нехай кожна мати виховає гарну людину». ох, це легкокриле «нехай»!

?

Як виховати гарних людей у поганих обставинах?

Як їм поведеться в житті з їхньою чесністю та добротою?

Що це буде для них — сила чи слабкість?

Виховати чесних та добрих людей можна за будь-яких обставин, але для цього необхідно, щоб хтось з їхнього оточення, хоча б одна людина з багатьох, щиро, глибоко, без сумнівів вірив, що доброта та чесність, або любов та совість (це те саме) не тільки не є слабкістю або дурістю, але саме в них сила світу, що любов та совість правлять світом (порівняйте зі словами Штайнера).

Досить лише один раз «перестрибнути через сором», як дорога до безсоромного відкриється назавжди.

Справжня активізація економічного навчання (втім, і будь-якого іншого) станеться тоді, коли принципи та закономірності педагогічної науки і реальне (у нашому випадку — економічне) життя наближатимуться одне до одного.

Б.Г. Матюнін висловлює, на мій погляд, дуже справедливу думку про традиційну педагогіку [69, c.3]. Він пише: «Чим більше я занурювався у реальний та складний педагогічний світ, тим частіше ловив себе на думці — світ книжкової педагогіки стає для мене все менш цікавим...

Розібравшись у своїх відчуттях, невиразних асоціаціях, думках, я усвідомив, що передусім мені бракує у книжках та підручниках педагогічної правди життя, повітря, емоцій, почуттів, пізна­вальної свободи. Я весь час відчував на собі жорстокі обійми логі­ки, цілей, задач. Пригнічувала невідповідність між оптимістичним пишноквіттям виховних теорій, напрямів, практичних рекомендацій та реальними гіркими плодами виховання учнів».

У чому ж суть нетрадиційності педагогіки Б. Матюніна? Виховання спрямовано на підготовку учня до життя. Але в реальному житті навіть дуже порядні люди не завжди ідеально безпорочні. І цей факт потрібно прийняти як вічну, дуже важливу неформальну норму моральної сфери суспільства.

Тому в концептуальне поле економіки потрібно поряд з позитивним упровадити і розумно розраховані дози негативного. Це буде потужним каталізатором підвищення ефективності самого педагогічного процесу та його кінцевого результату і значною мірою зніматиме відчуження між учасниками педагогічної взаємодії.

Сучасні ідеї активізації навчання ґрунтуються на відмові від книжкового виховання, тому що традиційна педагогіка виховує ОДНАКОВІСТЬ ДУМОК, ЗОВНІШНОСТЕЙ, АМБІЦІЙ (поди­віться, як одягнена молодь — лише кілька видів китайсько-турецької продукції, а «круті хлопці» в однакових піджаках і довгополих пальтах), стандартні набори музичних записів, стандартні набори еротичних і детективних романів найнижчого гатунку — усе це ознака дуже небезпечного занепаду духовності. Розвиток масової комунікації та хибно сприйнятої ідеї соціальної рівності також вносять свій внесок у стирання індивідуальних відмінностей. Так з’являються люди-маски. Багато хто витрачає більше зусиль на створення відповідної маски, ніж на розвиток власних здібностей. І найсумніше те, що іноді саме маска (її ще називають «науково» — імідж) і справді є основою успіху! Що ж, люди набагато складніші, загадковіші від фізичних явищ, від будь-яких виробничих процесів, вони не піддаються точним визначенням і ми дуже мало знаємо про людську природу. Формальна та неформальна освіта таких знань неспроможна дати.

Відтак учитель не повинен захоплюватись «апостольською функ­цією».

Допоможіть дитині знайти саму себе і Ваша педагогічна діяльність стане по-людськи цікавою, зніме пута вимушеного фарисейства, фальші та формалізму. Вчителі, які прагнуть зберегти унікальність особистості, — великі!

Наслідком невмілої праці викладача може бути порушення крихкої моральної аури душі дитини.

Тому головний принцип виховання — не зашкодь!

Запитання та завдання

1. Що Ви вважаєте метою економічної освіти?

2. Які особливості викладання економіки для різних вікових груп?

3. Спробуйте сформулювати особливості економічної освіти і виховання в Україні (можна окремо в місті й у селі).

4. Опишіть ситуацію, коли Ви вперше зрозуміли, що потрібно поводити себе як людина економічна.

5. Які концепції економічної освіти Ви знаєте?

6. Чим відрізняється американська, європейська та японська система виховання і економічної освіти? Наведіть приклади.

7. Яке місце економіки в житті суспільства в цілому?

8. Що дає економіка окремій людині?

9. Чому людині належить центральне місце в суспільному виробництві?

10. Порівняйте різні схеми, що характеризують уявлення студентів КНЕУ про економіку і напрямки її вивчення школярами. Обгрунтуйте, яку схему Ви вважаєте кращою.

11. Складіть методичну розробку уроку «Економіка — це...».

12. У чому полягає виховна функція економічної освіти?

13. Чи можете Ви навести приклад дитячої або юнацької підпри­ємливості?

14. Які суспільні та державні органи можуть допомогти підвищенню рівня економічної освіти молоді в Україні?

15. Яку назву Ви дали б таким друкованим чи іншим органам, які необхідні для економічної освіти молоді?

    Газета

    Журнал

    Радіопрограма

    Телепрограма

    Клуб

    Інше

16. Як можна організаційно, юридично чи психологічно допомогти дітям та підліткам заробити гроші?

17. Як, на Ваш погляд, можна вирішити проблему підготовки вчителів з економіки?

18. Чи вважаєте Ви необхідною розробку стандартів з економіки? Якими вони повинні бути? Чи потрібні вони взагалі?

69