7.2. Форми активізації

САМОСТІЙНОЇ ПРАЦІ

Форми активізації самостійної праці різноманітні, майже невичерпні. Для прикладу можемо навести такі: задачі та вправи; тренінги; спеціально розвиваючі нестандартні запитання; рольові ігри і вправи; тести на поглиблене розуміння матеріалу; написання рефератів; програмоване навчання та контроль; комп’ютерні ігри тощо.

Крім того, широко застосовуються завдання для самостійного вивчення певної частини навчальної інформації:

– слухання лекцій-уроків за заздалегідь розробленими викладачем конспектами-схемами, що в них учень вносить доповнення, почуті від учителя;

– проведення занять за заздалегідь визначеною темою з використанням спеціальних навчально-методичних розробок.

У цих формах самостійної діяльності дуже важливе значення має вільний вибір теми, форми і часу виконання праці. Не треба забувати відомого висловлювання Галілея, що не можна примусити людину вчитися, можна тільки допомогти їй відкрити у собі здібності до навчання.

Як вважають спеціалісти, в американських школах поряд із системою відбору та відсіву тих, хто не хоче або не може вчитись, існує ефективна система перевірки знань.

Замість малопродуктивного опитування або стандартизованих контрольних робіт — широкий комплекс творчих завдань (доповідь, проект, есе, огляд). Ці завдання ставлять учня в роль дослідника, оскільки охоплюють широкий діапазон — від огляду преси до власних роздумів на політичні й моральні теми (я б додала ще економічні та мистецтвознавчі).

У практиці викладання економічних дисциплін авторка поcібника застосовувала такі форми самостійної діяльності студентів: робота з матеріалом підручника; реферування проб­лемних ситуацій; робота з конспектом-схемою, розробленим викладачем, розробленим учнями (групою); аналіз виробничих ситуацій; виконання індивідуальних завдань; побудова «дерева проблем» та «дерева цілей»; самоперевірка з програмованого контролю; розв’я­зування задач; складання завдань за темами; колоквіум; виступ з рефератом на лекції або семінарі; проведення проблемних семіна­рів; заняття у виробничих умовах; робота з ЕОМ; участь у навчально-виробничій грі.

Для самостійної праці використовується така методична література: робоча програма, методичні вказівки, конспекти-схеми лекцій, розроблені викладачем; методичні вказівки до навчально-методичної гри. При підготовці до семінарів і практичних занять студенту необхідно, крім рекомендованої (або замість неї), використовувати іншу літературу за власним бажанням або за порадами викладачів. Дуже корисно систематично читати спеціальні журнали. Всі зміни і доповнення до питань, які вивчаються, їхню послідовність, порядок і форми контролю самостійної праці студентів викладач повідомляє у процесі читання лекцій, практичних та семінарських занять з курсу.

Традиційні форми самостійної праці також можуть бути об’єктом модернізації. Так, робота з підручником і конспектом лекції доповнюється аналізом конспекту-схеми викладача або підготовкою такого конспекту учнями. Під час роботи з розрахунковими формулами учні отримують завдання на складання схеми взаємозв’язків основних показників тощо. В цьому плані дуже важливо визначити співвідношення між аудиторною та позааудиторною самостійною працею, розробити відповідні методичні рекомендації, що потребує і спеціального методичного забезпечення навчального процесу.

Активізації пізнавальної діяльності сприятиме також розробка системи навчальних тестів, багатоваріантних завдань, використання кросвордів, коміксів, економічних загадок, вправ з «ключами для самоконтролю», вікторин та диспутів. Дуже велику роль відіграє використання комп’ютерів.

!

Нині в усьому світі загальновизнаною стає тенденція до скорочення традиційних лекцій та уроків і збільшення практикумів, тренінгів, колективних консультацій тощо. І, ясна річ, до послуг кожного викладача економіки в школі має бути комплекс ігрових занять. Ефективність проведення таких занять багато в чому визначається рівнем організації та самостійної підго­товки учнів до них.

З порівняно нових форм організації самостійної праці учнів і контролю за якістю їхніх знань потрібно виділити модульно-рейтингову систему, хоч це не така вже новина в українській дидактиці [57, с. 17].

Вважаємо доцільним звернути Вашу увагу і на так звану адаптивну систему навчання, що базується на оптимальній моделі уроку і на безперервному управлінні навчальним процесом за допомогою сіткового плану і графіка самообліку. Ця методична технологія базується на теорії поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна і діяльнісному підході до навчання О.М. Леонтьєва.

В адаптивній системі навчання сітковий план є моделлю навчального процесу, яка дозволяє кожному учневі бачити наочно все, що він має виконати за тиждень, місяць, чверть. адаптивна система дає можливість звільнити вчителя від виснажливого контролю всіх робіт учнів. Якщо розглядати досвід В.Ф. Шаталова як різновид адаптивної системи навчання, то треба виділити такі її елементи:

– укрупнення блоків у вигляді опорних сигналів, що дозволяє значно скоротити час на вивчення теоретичного матеріалу і значно збільшити — для самостійної праці учнів;

– самостійна робота учнів на уроці і вдома полегшується за допомогою випереджаючих укрупнених блоків завдань у поєднанні з аркушами відкритого обліку знань (екран успішності);

– можливе використання взаємоконтролю і самоконтролю;

– можлива індивідуальна робота вчителя з учнями на фоні класу, що самостійно працює (тихе опитування біля столу, контроль відповіді, записаної на магнітофон).

Нетрадиційні форми домашніх завдань. Ми вже говорили про ефективність використання опорних схем у практиці навчання економіці. Великі можливості для запам’ятовування, зрозуміння та оптимізації навчального матеріалу дають також асоціативні малюнки.

Перший в історії ілюстрований підручник «Світ почуттєвих речей в малюнках» був надрукований у 1658 р. Автор — чех Ян Амос Коменський. Цим підручником користувалися в Європі понад 200 років. Мова асоціативних малюнків полегшує сприйняття та запам’ятовування навчальних текстів. Крім того, самі учні (за незначними винятками), виконуючи такі схеми і малюнки, самовиявляються. Можна робити конспекти-схеми кольоровими, вводити жартівливі гумористичні малюнки тощо.

!

Проте учні і студенти виконують такі завдання тільки за умови, коли вчитель сам володіє цим мистецтвом, коли він весело і невимушено це робить, а надто, коли такі зусилля добре стимулюються балами.

Серед інших нетрадиційних форм самостійної праці учнів можна виділити реферат як форму викладення змісту однієї проблеми (однієї книги) або аналізу змісту кількох досліджень з однієї проблеми. учень має навчитись викладати стисло, точно і зрозуміло суть проблеми та підходи до її вирішення.

Деякі школи використовують навіть форму курсових робіт. Оцінка за курсову включається згодом як складова до загальної екзаменаційної оцінки.

Технічні засоби та комп’ютеризація навчання. У раціона­лізації самостійної праці учнів велику роль грає використання ком­п’ютерів та інших технічних засобів навчання (навчальне телебачення, відеофільми, слайди тощо).

За ставленням до технічних засобів навчання (ТЗН) всіх викладачів можна розділити на три типи:

1. Ті, хто легко засвоює ТЗН, тим самим вдосконалюючи свою діяльність.

2. Ті, хто досягнув високого рівня викладацької майстерності, але все ж таки не відмовляються від ТЗН.

3.  Ті, хто активно відмовляються від ТЗН.

Комп’ютеризація навчання як технологія ще в нас не розвинена. Але гальмом тут є не стільки брак самих комп’ютерів, скільки психологія несприйняття необхідності неперервного контролю за навчальним процесом, необізнаність основної маси педагогів з сучасною технологією навчання. А проте тільки комп’ютерна технологія дає можливість перейти від «натаскування середнячків» до індивідуалізації процесу навчання, об’єктивного вимірювання результатів і складності виконаної учнем праці тощо.

Питання комп’ютерних технологій виходять, на жаль, за межі нашої книжки. Тому обмежимось тільки кількома побіжними зауваженнями.

Для розвитку сучасних технологій навчання необхідно налагодити виробництво достатньо дешевих, надійних і доступних персональних комп’ютерів.

Методик навчання може бути безліч — стільки ж, скільки є педагогів, а можливість легкого впровадження будь-яких ігрових елементів у навчання на сучасних ЕОМ ще збільшує цю різно­манітність. Тільки комп’ютерні програми здатні вповні реалізувати принципи проблемного навчання. Одно слово, персональним ком­п’ютерам належить майбутнє.

Треба наголосити, що можливості комп’ютерів давно зрозуміли (на відміну від деяких педагогів) самі діти та їхні батьки. Тому кожний, хто має фінансові можливості, купує дітям персональний комп’ютер. Тим більше, що вже існує широкий асортимент комп’ютерних ігор різного профілю, зокрема й економічних (ігри «геніїв», з сімейної економіки тощо).

!

Ось як закінчується книжка з методики навчання економіці «Капіталізм для дітей» [127, с. 269]: «Скоро персональний ком­п’ютер увійде в кожен дім і це знову дасть можливість самому вибирати модель освіти. Освіта буде мати особистісний характер, і людина з неординарними ідеями не буде стояти перед вибором: продавати свою ідею консервативній бюрократії або покласти її на поличку. Дякуючи ринкові ідей, вони будуть мати прямий вихід на споживача. Відкриються нові можливості для творчості. Можливо, станеться відродження методики освіти».

Підручник як форма організації самостійної праці учня. Для викладання економіки дуже велике значення має правильний вибір підручників, у яких запроваджено діяльнісний підхід до навчальних завдань.

Розглянемо класичний, на наш погляд, приклад того, як текст підручника (Дж.Ф. Стенлейк «Економіка для початківців») «орга­нізує» розумову роботу учня за допомогою такого важливого щодо форм економічного мислення поняття, як «вимушені витрати». У водія достатньо грошей, щоб придбати бензин або пообідати у ресторані. Він вибирає придбання бензину. Отже, це вимушена витрата, бо водій має відмовитись від обіду в ресторані.

Взагалі підручник Дж.Ф. Стенлейка [119] має такі переваги над іншими:

– текст подано так, що складні економічні категорії та поняття сприймаються досить легко;

– бездоганна логіка і лаконізм викладу;

– жива розмовна мова;

– яскравий показ реальних економічних процесів, що відбу­ваються в будь-якому суспільстві;

– майстерно розроблені приклади з повсякденного життя, контрольні вправи і розрахунки, завдання й тести, які привчають школяра до критичного мислення;

– актуальні й бездоганні допоміжні матеріали (графіки, діаграми, таблиці, вправи);

– наявність рекомендацій щодо курсових робіт;

– особлива увага до програмних вимог екзаменаційних комісій.

І головне: підручник дає не тільки знання, а й формує економічний спосіб мислення.