3. Зміст семінарських занять

Змістовий модуль 1

Економічна політика

Семінарське заняття 1

Тема 1.2. Економічна політика держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Питання для усного опитування та дискусії

1. Суть та структура зовнішньоекономічної політики України.

2. Пріоритети розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

3. Інструменти зовнішньоекономічної політики України.

4. Характер зовнішньоекономічної політики України.

5. Проблема поєднання політики відкритої економіки із забезпеченням економічної безпеки України.

6. Зовнішня торгівля, її принципи, показники. Зовнішньоторговельна політика.

7. Валютний курс.

8. Платіжний баланс.

9. Аналіз зовнішньоекономічної політики в Україні.

Аудиторна письмова робота

Виконання слухачами магістратури тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: зовнішньоекономічна політика, протекціонізм, економічна безпека, платіжний баланс, валютний курс.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: зовнішньоекономічна політика і її види. Платіжний баланс і його види.

Діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами й на забезпечення ефективного використання зовнішнього фактора в національній економіці, являє собою зовнішньоекономічну політику держави.

Головним завданням зовнішньоекономічної політики є створення сприятливих умов для розширеного відтворення усередині країни.

На зовнішньоекономічну політику практично всіх країн світу впливають такі фактори:

- загострення конкурентної боротьби на світовому ринку;

- дестабілізація валютних курсів;

- зростаюча нерівновага платіжних балансів;

- величезна зовнішня заборгованість країн, що розвиваються;

- економічна й політична нестабільність у країнах Східної Європи і у країнах колишнього СРСР.

Основні види зовнішньоекономічної політики обумовлені дією зазначених факторів. У зовнішньоекономічній політиці відбувається постійна взаємодія двох процесів: протекціонізму й фритредерства (як двох видів зовнішньоекономічної політики).

Протекціонізм – це політика, що спрямована на захист національної економіки від іноземних товарів шляхом обмеження імпорту.

Інструменти протекціоністської політики поділяють на тарифні й нетарифні. Тарифні передбачають високі мита при імпорті готової продукції й більш низькі при експорті, нетарифні – безпосередньо спрямовані на обмеження експортно-імпортної діяльності з метою захисту від конкурентів певних галузей національної економіки.

До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі відносять: квотування, ліцензування, державну монополію.

Квотування – це встановлення певних квот (обсягів) на експорт або імпорт окремих товарів.

Ліцензування – одержання підприємством дозволу на здійснення зовнішньоторговельних операцій товарами або послугами.

Державна монополія – це виключне право державних органів на здійснення певних видів зовнішньоекономічної діяльності.

Фритредерство – це політика вільної торгівлі, політика лібералізації, що з'явилася наприкінці XVII століття як реакція на протекціонізм.

Політику вільної торгівлі проводять країни з високоефективною національною економікою, що дозволяє підприємцям витримувати іноземну конкуренцію.

Найважливішим поняттям, що відображає поточне зовнішньоекономічне положення країни, є платіжний баланс. Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів за кордон і надходження коштів через кордон за певний період.

Платіжний баланс держави відображає певну рівновагу між всіма доходами, які країна одержує від іноземних держав, і всіх платежів, які вона здійснює іноземним державам.

Перевищення надходжень над виплатами становить активне сальдо платіжного балансу, перевищення виплат над доходами – пасивне сальдо.

Платіжний баланс складається з чотирьох частин:

1. Торговельний баланс відображає експорт й імпорт товарів, це фундамент платіжного балансу. Товарний експорт позначається знаком "+", товарний імпорт – знаком "-".

2. Баланс послуг і некомерційних платежів складається:

- з експорту й імпорту послуг (оплата перевезень, сервісу, туризму, патентів та ін.);

- доходів від зарубіжних інвестицій країни (надходжень) і доходів від іноземних інвестицій на території цієї країни (платежів);

- однобічних трансфертів, некомерційних платежів (витрат на утримання дипкорпусу, іноземної гуманітарної допомоги, грошових переказів за кордон, кредиту без повернення та ін.).

Сума першого й другого розділів (частин) платіжного балансу утворює поточний платіжний баланс (баланс поточних операцій).

3. Баланс руху капіталів характеризує приплив і відтік довгострокового й короткострокового капіталу. Довгострокові операції:

- купівля й продаж цінних паперів (портфельні інвестиції);

- прямі інвестиції (купівля машин, оснащення й ін.);

- надання й погашення довгострокових кредитів. Короткострокові операції – високоліквідні засоби (поточні рахунки іноземців у певній країні, казначейські векселі й ін.).

4. Баланс золотовалютних ресурсів відображає:

- використання офіційних золотовалютних резервів, тобто ресурсів, які перебувають у розпорядженні центрального банку (зменшення "-", збільшення "+");

- змінення в зобов'язаннях країни перед іноземними банками й міжнародними фінансовими організаціями (зменшення "+", збільшення "-").

До золотовалютних резервів належать:

- золото;

- вільно конвертована іноземна валюта;

- міжнародні розрахункові кошти (євро, спеціальні права запозичення – міжнародні платіжні розрахункові кошти, що випускаються МВФ і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках). Ці кошти, як правило, не пов'язані з комерційною діяльністю, а використовуються для врівноваженості сальдо платіжного балансу країни.

Так у кінцевому підсумку в платіжному балансі відображається стан національної економіки і її місце в системі світового господарства.

Мета зовнішньоекономічної політики – це покращення становища країни у світовому господарстві, участь у міжнародному поділі праці, підтримка вітчизняних товаровироб-ників на світових ринках та ринках третіх країн та їх захист на внутрішньому ринку.

Головне стратегічне завдання зовнішньоекономічної політики це створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення всередині країни.

Державне регулювання зовнішньоекономічною діяльністю охоплює сферу зовнішньоекономічного співробітництва, сферу зовнішньої торгівлі, валютну політику держави.

Набір інструментів зовнішньоекономічної політики – це засоби щодо стимулювання експортерів (кредитування експорту; пільги митні та податкові щодо експортерів; субсидіювання та державні гарантії під експортні поставки), імпортні або експортні обмеження (митні тарифи, квоти, антидемпінгові розслідування, встановлення технологічних та екологічних нормативів та стандартів), засоби по залученню або обмеженню доступу іноземних інвестицій в економіку країни, зміна торгівельних мит, членство в міжнародних організаціях, створення особистих митних режимів або преференцій, митні союзи.

Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (квітень 1991 р.), «Про вільні економічні зони» (жовтень 1992 р.), «Про іноземні інвестиції» (березень 1993 р.). Концепція Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв'язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.

Суб'єкти господарської діяльності України, державні органи та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами, які встановлено Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До таких принципів належать:

• Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно і не залеж-но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

• Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

• Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів.

• Принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

• Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

• Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів, дотримання вимог антимонопольного законодавства.

В своїй діяльності держава керується також принципами оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обов’язковості розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті (на території України запроваджується обов’язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб’єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом України і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України. Обов’язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України).

Також існує принцип митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Україна може запроваджувати ліцензування і квотування експорту та імпорту.

Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв’язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян.

Зовнішні зв’язки проявляються у видах зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють суб’єкти цієї діяльності. Можливими видами зовнішньоекономічної діяльності є:

• експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

• надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

• кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України;

• спільна підприємницька діяльність;

• підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

• міжнародний туризм та інші, не заборонені законодавством види діяльності.

Зараз в Україні відбувається лише становлення та розвиток більшості видів зовнішньоекономічної діяльності.

Зупинимось на таких видах діяльності, як експорт та імпорт. Слід відмітити, що в України забороняється:

• експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу;

• імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

• імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п, які суперечать відповідним нормам Конституції України (Основного Закону);

• експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови – йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Нагальним є переорієнтування експорту з первинної сировини на нову техніку й технологію, товари високого рівня переробки, різні послуги.

Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, каву, продукцію хімічної промисловості та легкої промисловості. Проте необхідно створювати економічні бар’єри (високе мито тощо) для таких товарів, як жувальна гумка, напої, тютюнові вироби, радіотовари інші товари широкого вжитку. Це зменшить дефіцит платіжного балансу і підніме попит на аналогічну вітчизняну продукцію, стабілізуючи виробництво.

Держава повинна забезпечити експортерам продукції з високим рівнем обробки юридично-правовий (законодавчі акти, положення, митні бар’єри), міжнародно-політичний (сприятливі умови для українських експортерів на міждержавних переговорах; у міжнародних організаціях) та рекламно-пропагандистський захист. Необхідно також організовувати кредитування і підтримку експортерів конкурентних на світовому ринку товарів. А разом з тим захистити нашу економіку, виробництво від низькоякісних товарів, які надходять з інших країн, для чого впроваджуються свідоцтва та сертифікати, створюються різні нетарифні бар’єри.

Економічні відносини України з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права. Правовий статус суб’єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається цими договорами.

Україна, згідно з Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність", може укладати, виконувати і денонсувати міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань.

Україна може самостійно набувати членства в міжнародних міжурядових економічних організаціях, вступати у відносини з міжнародними міжурядовими економічними організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та/або установчих актів зазначених організацій.

З метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн, наша країна здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється за допомогою:

• законів України;

• передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

• економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого);

• рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

• угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України може здійснюватися як державними органами, так і недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів, а також самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Держава та її органи в процесі регулювання зовнішньоекономічної діяльності не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законами України. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для того, щоб забезпечити:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Систему органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності очолює Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України:

• вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

• координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

• проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності;

• забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України;

• забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України.

Одним із органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є також Національний банк України, який:

• представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

• здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

• виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України.

Іншими важливими органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України (деякими функціями якого є здійснення заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрації учасників зовнішньоекономічної діяльності та окремих видів контрактів, проведення антидемпінгових та антисубсидійних розслідувань), Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Формування зовнішньоекономічних зв’язків тягне за собою виникнення багаточисельних проблем, пов’язаних з цим процесом, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв’язків.

В даному аспекті можна виділити наступні ключеві проблеми розвитку українських зовнішніх зв’язків, які потребують першочергового рішення:

• подолання зовнішніх факторів, що мають негативний вплив, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності;

• поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів;

• підвищення ролі держави, для чого потрібно:

• створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв’язків та його регулювання;

• формування согласованої системи державного регулювання, прискорене створення регулятивної інфраструктури та правової бази;

• підвищення якості продукції та надання товарного виду;

• зниження рівня інфляції в українській економіці;

• знаходження нових ринків збуту для українських товарів.

Світові зв’язки України виконують різні функції. Вони потрібні для органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру та безпеки ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особистих потреб громадян. Тому вкрай необхідним є створення монументальних, стійких засад зовнішньоекономічної діяльності, які були б фундаментом, базисом всього подальшого правового та економічного будування країни як у національному, так і у міжнародному розрізі.