Семінарське заняття 3

Тема 1.5. Суть макроекономічої рівноваги

Питання для усного опитування та дискусії

1. Суть макроекономічної рівноваги.

2. Базова модель макроекономічної рівноваги. Модель AD-AS.

3. Механізм грошового ринку. Модель MD-MS.

4. Механізм ринкової рівноваги ринку праці. Модель LD-LS.

5. Загальна рівновага національного ринку.

6. Необхідність і суть державного регулювання економіки.

Аудиторна письмова робота

Виконання слухачами магістратури тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: товарний ринок, сукупний попит, сукупна пропозиція, грошовий ринок, ринок праці, державне регулювання економіки.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: проблема макроекономічної рівноваги – одна з основних в економічній теорії і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX-XX ст. Рівновага – це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але лише тимчасово, адже вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом "рівновага-нерівновага". Однак суспільство зацікавлено, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги у процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовують агрегатні показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки – ВНП, ВВП і НД.

Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.

Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною.

Ідеальна (бажана) рівновага – це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у їх поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб'єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва, й весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізований. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій.

Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства. При цьому необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів.

Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін.

Загальна макроекономічна рівновага – це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.

Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.

Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв'язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість є елементами механізму її досягнення. Ігнорування якогось з цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті. Наприклад, в економічній літературі та практиці господарювання СРСР у 30-80 роках поняття "економічна рівновага" не використовувалося, бо ще в 1929 році Й. Сталін на конференції аграрників-марксистів вказав, що теорія рівноваги належить до "теорій, що забруднюють голови наших практиків", і закликав до "викорчовування" таких теорій. Це завдало великої шкоди радянській економічній науці та сприяло перетворенню її на інструмент захисту планової адміністративно-командної економічної системи.

Світова економічна наука вже протягом двох століть досліджує проблему економічної рівноваги, створюючи теорії, моделі та концепції загальної і часткової рівноваги.

Для загальної економічної рівноваги необхідна наявність певних передумов: відповідність сукупного попиту сукупній пропозиції на всіх чотирьох типах ринку (товарів, праці, капіталу та грошей); ефективне використання всіх економічних ресурсів, що означає відсутність масового безробіття, високого рівня інфляції, нереалізованих товарів і їх дефіциту; відповідність державних цілей існуючим економічним можливостям; збалансованість між виробництвом та споживанням з орієнтацією їх розвитку в інтересах споживачів; відповідність доходів витратам.

В економічній теорії розрізняють класичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічної рівноваги.

Представниками класичних моделей були Ф. Кене (1694- 1774), Ж. Б. Сей (1767-1832), К. Маркс (1818-1883), Л Вальрас (1834-1910), В. Парето (1848-1923) та ін.

Ф. Кене у своїй праці "Економічна таблиця" (1758) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обгрунтував концепцію "природного порядку", виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку.

Ж. Б. Сей у "Трактаті політичної економії" (1803) створив модель економічної рівноваги "попит є пропозиція". Відповідно до цієї моделі виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які в свою чергу купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягові реалізованої пропозиції. За цих умов у економіці попит та пропозиція завжди збалансовані і диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх надвиробництва неможливі. Цей висновок у сучасній літературі називають "законом Сея", його можна зобразити у вигляді моделі "сукупна пропозиція = сукупному попиту".

Внесок у теорію економічної рівноваги зробив і К. Маркс, який у другому томі "Капіталу" обгрунтував загальні умови пропорційного розвитку простого і розширеного відтворення, пояснив сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз: виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відтворення просте – це процес виробництва, який відновлюється щорічно у незмінних обсягах. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне зростання кінцевих результатів виробництва. За умов розширеного відтворення додатковий продукт використовується у певних пропорціях для особистого та виробничого споживання, для цього треба мати: додаткові засоби виробництва; додаткову робочу силу; додаткові засоби для існування робочої сили. К. Маркс розглядав сукупний суспільний продукт як кінцевий результат процесу відтворення з двох сторін – натуральної і вартісної. Тому весь ССП та все суспільне виробництво з точки зору речового складу він поділяв на два підрозділи: виробництво засобів виробництва (І підрозділ), які обслуговують все суспільне виробництво і використовуються для виробничого споживання, тобто компенсації спожитих у процесі праці речових факторів виробництва; виробництво предметів споживання (П підрозділ), які використовуються для особистого споживання робітників та власників. За вартістю ССП складається з постійного капіталу (С), змінного капіталу (У) та додаткової вартості (Т).

К. Маркс визначив три умови пропорційної реалізації складових частин ССП при простому та розширеному відтворенні. В умовах простого відтворення продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування обох підрозділів; продукт П підрозділу дорівнює чистому продукту обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування II підрозділу. В умовах розширеного відтворення продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування в обох підрозділах; продукт П підрозділу більший, ніж чистий продукт обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування II підрозділу. Отже, процес відтворення тісно взаємопов'язаний з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах та між ними. Коли порушуються умови пропорційності, виникають диспропорційність і нерівновага.

Представник неокласичної школи швейцарський економіст Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що показує, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до "закону Вальраса" економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також "відкладеного попиту". Тому коли за незмінних цін попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то внаслідок бюджетних обмежень економічних агентів попит та пропозиція автоматично збігаються і на єдиному ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва. Він уперше описав взаємозв'язок товарних ринків у вигляді системи рівнянь загальної рівноваги.

Класичні моделі макрорівноваги довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (АS) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитованих інвестиціях (І). Тому АD = АS за умов, що розмір заощаджень дорівнює величині кредитованих інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитованих інвестицій та інвестованих заощаджень.

У ринковій економіці заощадження необхідно використовувати з метою отримання доходу у вигляді процента. Власник заощаджень прагне дати їх у кредит під високий процент, а підприємець, якому потрібні інвестиції, бажає отримати їх у кредит під низький процент. Тому ринкові відносини встановлюють однакову норму процента, яка виконує роль ціни на ринку грошових коштів, де пропозиція виступає у вигляді заощаджень, а попит – у вигляді позикових інвестицій. За рівної норми процента розмір інвестованих заощаджень збігається з розміром кредитованих інвестицій.

Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці.

Дж. М. Кейнс у своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь.

Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента.

Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату.

Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора – загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.

В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку.

У середині XX ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обгрунтував монетаристську модель економічної рівноваги, в якій запропонував замість державної політики експансії політику стримання, тобто обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошової маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляції. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізації, тобто надання більшої свободи розвиткові ринкових відносин, ціноутворенню.

В народному господарстві України відбуваються глибокі соціально-економічні зміни, суть яких полягає в передої до ринкової економіки. Об`єктивними умовами існування ринку є виробничі відносини на основі розвиненого товарного виробництва, суспільного поділу праці, економічної відокремленості виробників. Ринкова форма господарювання сприяє підвищенню ефективності виробництва, його соціальної орієнтації. Однак ринкові відносини не можна розглядати як єдиний регулятор виробництва. Самі ринкові відносини потребують регулювання, оскільки:

1. ринковий механізм неспроможний зрушити економіку в бік рівноваги. Це може зробити тільки держава шляхом створення належних умов і організації перерозподілу доходів через механізм державного бюджету;

2. вільний ринок дозволяє задовольнити тільки ті потреби які виражаються через попит. Потреби в товарах і послугах колективного користування (оборона, державне управління, державні комунікації та ін.) можна задовольнити лише за допомогою державного втручання;

3. ринок не може вплинути на сферу освіти, фундаментальної науки, державного управління, соціального забезпечення непрацездатних громадян;

4. ринок не гарантує людині права на стандарт добробуту незалежно від форм і результатів діяльності;

5. механізм ринку не забезпечує права на працю;

6. ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити стратегічні напрями розвитку науки і техніки, глибокі структурні зміни у виробництві, здійснення великих інвестиційних проектів з тривалим терміном окупності, високим ризиком і невизначеною нормою прибутку;

7. ринок не може вирішити регіональні, екологічні проблеми тощо.

Наведені фактори зумовлюють необхідність державного втручання в економіку країни, зокрема державне управління та державне регулювання.

Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб`єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Однією з функцій управління є державне регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями і пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання і не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал і надає ринковим регуляторам цілеспрямованого характеру.

Здійснення ДРЕ передбачає, що держава має сформовану економічну політику і згідно неї впроваджує ті чи інші регулятивні заходи. Економічна політика держави – це система соціально-економічних цілей країни, основних завдань, а також засобів досягнення поставлених цілей. Економічна політика призначена для того, щоб визначати фундаментальні напрями розвитку економіки, яких потім дотримуються у майбутньому. В рамках економічної політики держава може застосовувати такі форми впливу на економіку:

1. антициклічну (антикризову ) політику , яка спрямована на підтримку стабільних темпів економічного зростання та окремих макроекономічних показників.

2. структурну політику, яка передбачає формування сучасної структури економіки.

3. амортизаційну політику, яка визначає порядок нарахування і нагромадження амортизаційних відрахувань як джерела подальшого відтворення основних фондів.

4. інвестиційна політика спрямована на створення умов для залучення інвестицій.

5. науково-технічна та інноваційна політика спрямована на розвиток науки і техніки та впровадження їх досягнень у виробництво.

6. цінова політика включає механізми впливу держави на ціни і тарифи, а також цінову стратегію і тактику країни.

7. фіскальна політика визначає механізми стягнення податків.

8. зовнішньоекономічна політика передбачає регулювання зовнішньої торгівлі, контроль руху капіталів та робочої сили.

9. соціальна політика передбачає створення умов для життя населення, забезпечення певних соціальних гарантій.

10. екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги і створення безпечних умов життя.

11. регіональна політика передбачає збалансований розвиток окремих територій на основі загальнонаціональних інтересів.

12. бюджетна політика визначає порядок формування та використання коштів центрального та місцевих бюджетів, їх розподіл по окремих напрямках.

В умовах регульованої ринкової економіки держава виконує такі функції:

1. політична – забезпечення цілісності і збереження суспільства, створення умов для його гармонійного розвитку;

2. соціальна – забезпечення прав і свобод кожної людини, втілення в життя принципів соціальної справедливості;

3. міжнародна (зовнішня) – полягає в підтриманні свободи та суверенітету країни в світовому співтоваристві;

4. економічна – створення передумов для ефективної економічної діяльності суспільства.

До основних принципів ДРЕ належать:

• принцип розумної достатності – підпорядкування державі лише тих функцій, які не можуть виконуватися іншими ланками господарської системи;

• принцип поступовості – командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об`єктивних умов (демонополізації, приватизації та ін.);

• принцип адекватності – система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку.

Функції ДРЕ залежать від рівня соціально-економічного і політичного розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки. Основними функціями ДРЕ є:

1. регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

2. регулювання зовнішньоекономічних відносин;

3. розробка і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

4. захист національного товаровиробника і пріоритетних виробництв;

5. здійснення регіональної політики;

6. соціальний захист;

7. забезпечення ефективної роботи органів державного управління.

Об`єктом ДРЕ є господарство країни та її регіонів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційні та інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція та ін. Суб`єктом ДРЕ є держава в особі державних органів управління (Президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), а також наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації, професійні спілки та асоціації.