Змістовий модуль 2 Фіскальна потітика Семінарське заняття 4

Тема 2.1. Фіскальна політика держави. Регіональна фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика

Питання для усного опитування та дискусії

1. Сутність фіскальної політики та її функції.

2. Фінансова система як елемент фіскальної політики держави.

3. Цілі фіскальної політики.

4. Часові лаги фіскальної політики.

5. Поняття “дискреційна політика” та “дискреційна фіскальна політика”. Протиріччя та проблеми дискреційної фіскальної політики України.

6. Стримування інфляційних процесів фіскальними інструментами.Вплив на реструктуризацію заборгованості за допомогою фіскальних інструментів.

7. Фіскальні інтереси регіону та їх відображення у регіональній фіскальній політиці. Обмеження регіональної фіскальної політики в Україні.

8. Вплив оточення регіону. Проблеми визначення елементів регіональної фіскальної політики в Україні.

9. Місцеві фінанси.

Аудиторна письмова робота

Виконання слухачами магістратури тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: регіональна фіскальна політика, місцеві фінанси, дискреційна фіскальна політика, об’єкти та суб’єкти фіскальної політики.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: в ринковій економіці вплив держави на суспільні процеси реалізується через механізм державного втручання, основні прояви якого зосереджуються у міжнародній, економічній та соціальній політиці. При цьому, одним із найбільш дієвих способів регулювання є активне використання фінансових важелів впливу, які знаходять своє відображення у бюджетній та податковій (фіскальній) політиці.

Податкова політика – це сукупність економічних, фінансових та правових заходів держави, які направлені на формування податкової системи, що має на меті забезпечення фінансових потреб держави, окремих соціальних груп суспільства, а також розвиток економіки держави за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів.

В основу реалізації податкової політики покладено функції, які виконують податки: з одного боку – формування достатнього обсягу фінансових ресурсів у державних цільових фондах, а з іншого – регулювання процесів економічного відтворення, споживання та накопичення.

Таким чином, узагальнюючи визначення сутності податкової політики можна прийти до висновку, що у “вузькому” розумінні вона охоплює діяльність держави у сфері оподаткування, а у “широкому” варто оперувати поняттям фіскальної політики – діяльності держави у сфері своїх доходів та витрат.

На вибір варіанту вирішення проблем у сфері податкової політики впливають наступні фактори: загальна економічна ситуація в країні; рівень інфляції, грошово-кредитна політика і т. д. Залежно від цілей податкового регулювання виділяють податкову політику двох типів: ліберально-стимулюючу та соціально-стримуючу.

Ліберально-стимулююча податкова політика характерна для держав, які вбачають своїм основним завданням нарощення обсягів виробництва, вихід та експансію на зовнішніх ринках, збільшення доходів громадян. Для такого типу характерне жорстке обмеження величини податкових вилучень, яке супроводжується згортанням соціальних програм та надання податкових преференцій при здійсненні інвестицій. Завдяки такій податковій політиці держава досягає своїх головних цілей – стабільності національної валюти, експорту товарів із високою часткою доданої вартості, створенні робочих місць. Найчастіше такий тип політики застосовують держави, які переживають кризові явища у своїй економіці, її активно дотримувалися Німеччина та Японія у своїй післявоєнній відбудові, зараз використовують Китай, Індія, Бразилія, країни Південно-Східної Азії.

Соціально-стримуюча податкова політика характерна для країн із розвиненою ринковою економікою, які у своєму економічному розвитку досягли “стелі” та вбачають своє основне завдання у запроваджені та підтримці високих соціальних стандартів та боротьбі за збереження конкурентних позицій на світовому ринку. Завдяки податковій політиці такі держави досягають підтримки стійкого платоспроможного попиту, забезпечення зайнятості та вирівнювання нерівностей при розподілі створеного суспільного продукту. Характерними ознаками країн, що сповідують такий тип податкової політики, є високі ставки податків, використання у торгівельних операціях податку на додану вартість, податкове стимулювання міжнародної міграції капіталів, високі ставки соціальних податків. На сьогодні це притаманно США, країнам Західної Європи та Скандинавії.

Окремі науковці виокремлюють третій тип податкової політики – політику податкового етатизму. Характерними ознаками такого типу є превалювання фіскальних інтересів держави, пріоритет обов’язків платників податків над їх правами; податкова сваволя держави, яка проявляється у нехтуванні вимог податкового законодавства, його частому корегуванні в угоду політичної доцільності, виконанні податковою службою не властивих їй функцій (каральних, боротьби з демократією та інакодумцями) та ін.

Виходячи із цілей, які перед собою ставить держава, основні методи провадження податкової політики можна поділити на наступні групи:

- введення нових або скасування старих об’єктів оподаткування;

- розширення або звуження кола платників податків;

- зміна у формах та методах оподаткування, сфер застосування податку;

- диференціація податкових ставок;

- надання або скасування податкових пільг та преференцій.

Найбільш ефективними засобами реалізації податкової політики на практиці є маніпулювання із податковими ставками та фіскальними преференціями. Змінюючи законодавчо встановлений обсяг податку (його ставку), можна ефективно регулювати процеси споживання та нагромадження як у бік їх стимулювання, так і в бік стримування. Використання податкових пільг на практиці супроводжується повним або частковим звільненням від сплати як у розрізі окремих платників так і у розрізі окремих видів податкових платежів. Таким чином держава залишає платникам податків додаткові фінансові ресурси, які можуть бути використані у подальшому на інвестиції або споживання. Саме інвестиційна діяльність суб’єктів господарювання є найбільш поширеним об’єктом податкового стимулювання.