57.Форми переживання емоцій та почуттів.

За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої. Афект — це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими руховими та вісцеральними проявами. Афект — особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб'єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючих, найчастіше несподівано виникаючих ситуацій. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії); для афекту характерні більш примітивні реакції значної інтенсивності на противагу складнішій і культурно зумовленій поведінці. Афект немовби нав'язує суб'єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб "аварійного" виходу з ситуації (втеча, заціпеніння. агресія й т. ін.), який склався у процесі біологічної еволюції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах. Зміст і характер афективних проявів може змінюватися під впливом виховання і самовиховання. Настрій — це загальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини. При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процеси. Пристрасть — це можливість ідеї постійно, упродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію. Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставленням її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики.

58. Поняття про уяву. Функції уяви. Види уяви.

Уява — психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та подіїв май¬бутнє, минуле, в інші світи та простори. Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи. Розрізняють уяву пасивну й активну. Пасивна уява — це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Ця уява пов'язана з аутичним мисленням, вона створює образи проірами, які не здійснюються або взагалі є нездійсненними. Пасивна уява може виникати довільно або мимовільно. В активній уяві теж можна виділити два типи — відтворюючу і творчу уяву. Відтворююча уява створює образи на основі опису, який може проводитися в різних знакових системах, скажімо, в словесній, числовій, формульній, графічній, нотній та ін. Коли такий образ відтворюється, людина, по-перше, має розуміти принципи функціонування відповідної знакової системи (мову, ноти, формули та ін,), по-друге, доповнювати цей процес відтворення своїми знаннями та відомими образами. Відтворююча уява наслідує творчу уяву автора художнього або музичного твору, графіки або креслення. І в цьому смислі вона другорядна, не оригінальна. Незаперечне важливою є роль відтворюючої уяви в навчанні.