59. Способи (прийоми) створення образів уяви.

Синтез в уяві здійснюється у різних формах, які називаються прийомами уяви. Такими прийомами (операціями) уяви є: гіперболізація, що характеризується збільшенням або зменшенням предмета; схематизація — окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко; типізація — виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах; загострення — підкреслювання окремих ознак. Саме на базі загострення створюються шаржі та карикатури. Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто "поєднання" різних, звичайно не об'єднуваних якостей, деталей, частин (це джерело багатьох казкових образів — русалка, кентавр та ін.). Дуже важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, чимось схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Саме на цьому принципі ґрунтується спеціальна галузь знання біології та інженерної справи —біоніка.

60. Воля. Структура вольової дії.

З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної, але двома основними шляхами, двома основними лініями. 1. Лінія Аристотеля — поняття волі пов'язується з проблемою народження не всякої дії, але дії на основі розуму, роздумів. 2. Лінія Декарта — воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння. Воля — це психічна функція, яка передбачає: регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів; гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; організація дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля. Воля невід'ємна від свідомості, від свідомих дій. визначальними є психологічні механізми, що зумовлюють вольову специфіку регуляції діяльності. Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення, рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються чотири фази, що розкривають суть вольової поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття рішення діяти саме так, а не інакше, тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення, — так розгортається вольова дія. Вона пов'язана з боротьбою мотивів при прийнятті рішення і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості. Здійснення вольового акту залежить від прийняття рішення. Актові рішення передує період обмірковування та пошуку потрібної для даної особистості поведінки, за яку суб'єкт готовий нести відповідальність. Це поведінка, в якій людина виходить із загальних потреб, а не керується імпульсом актуальної потреби.

61. Темперамент. Типи темпераменту.

Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вчення якого ведеться вже протягом двох тисячоліть. Темперамент характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, виділити три головних його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності. Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Гіппократом (470-377 до н.е.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором — співвідношенням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, — це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує чотири типи темпераменту — залежно від домінування в організмі людини тієї чи іншої речовини. Так, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному — жовч, при меланхолічному — чорна жовч, а при флегматичному — флегма. Наукова основа теорії побудови темпераменту була розроблена І. Павловим (1849-1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин та людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи — силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався І.П. Павловим як відповідний темперамент у сангвініка; сильний, врівноважений, інертний — темперамент у флегматика; сильний, неврівноважений — темперамент у холерика; слабкий — темпераменту меланхоліка.