7. Місце психології в системі наук.

Психологія як наука становить систему пов'язаних між собою та з іншими науками галузей. Передусім це соціальна, історична, економічна, етнічна, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва. Нерозривний зв'язок існує між психологією та природничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідок чого сформувалися спеціальні дисципліни—психофізіологія і психофізика. Потреба у психологічних знаннях виникає при розробці проблем здоров'я, що привело до формування патопсихології, психопатології, медичної психології, психології здоров'я, нейропсихології, психофармакології, психотерапії тощо. Що і як відбирати з величезної маси інформації та наукових знань? Які можливості й резерви психічного розвитку людини на різних вікових етапах? Ці та інші питання розв'язуються педагогічною, віковою й дитячою психологією та іншими спеціальними галузями психології — тіфлопсихологією, сурдопсихологією тощо. На перетині технічних і психологічних наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрями — психологія праці й інженерна псиувлогія, котрі використовують психологічні знання для оптимізації діяльності спеціалістів.

8. Поняття про психіку, функції психіки.

Психіка (від грец. Psychikos - душевний) - форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію. Психіка - суб'єктивне відображення об'єктивної реальності. Психіка має двояку форму існування: 1) Об'єктивна (первинна) - виражається в житті та діяльності. 2) Суб'єктивна (вторинна) - це рефлексія, інтроспекція, самосвідомість, відображення психічного в самому собі. Основними функціями психіки є відображення і регулювання. Ці функції взаємозалежні і взаємообумовлені: відображення регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відображення. Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність усіх психічних проявів, інтеграцію всієї внутрішньої психічної життя. Ці ж функції забезпечують і безперервна взаємодія, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем. Людина - активна система, і в навколишньому його світі також багато активних об'єктів. Тому слід розрізняти активне і реактивне відображення, активне і реактивне регулювання.

9. Етапи розвитку психіки.

Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди — донауковий і науковий. У донауковий період психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі).На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно п'ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Потім природа психіки пов'язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця XIX ст.). У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці XIX ст. психіка людини дедалі чіткіше пов'язується із самосвідомістю, пізніше — з особистістю. Найдавніші спроби науково пояснити психіку зафіксовані у давньоєгипетському папірусі — "Пам'ятці мемфіської телеології" (кінець IV тис. до н. е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Пізніше був установлений зв'язок психічної функції з мозком. У давньокитайських медичних працях закладається вчення про темперамент. Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (3 84-322 до н.е.). У трактатах "Про душу", "Про пам'ять", "Про сновидіння" він виклав систему психологічних понять на основі об'єктивного і генетичного методів. У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками — первісними формами: а)суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви); б)потрібнісно-мотиваційної та цілеутворюючої сфер діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок; в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків. За умов безперервного розвитку психіки завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, державних діячів, винахідників тощо створюються знаряддя праці, інструменти, транспортні засоби, нові форми життя, література, образотворче, скульптурне, будівельне мистецтво тощо, тобто предметний і духовний світ людської цивілізації. Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою ЇЇ якістю — творчістю. У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення — самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення власної психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, на інших і на себе. Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм належать чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства (на основі використання чимдалі досконаліших матеріальних та ідеальних, зовнішніх і внутрішніх знарядь діяльності) на свідомість, самосвідомість і особистість як соціальне зумовлену систему вищих психічних властивостей індивіда.