10. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання учнів.

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; прагнення вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Не менш важливо, що навчальна діяльність викликає бажання учнів долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло їх навчальної діяльності. Позитивно впливає на них і колективний характер навчальної діяльності, який породжує прагнення посісти відповідне місце серед однолітків, пробуджує почуття власної гідності. Спонукають до навчальної діяльності успіхи в навчанні, а справедлива оцінка здобутків у навчанні стимулює позитивне ставлення учнів до навчання.

Дитина за своєю природою є істотою допитливою, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Навчальна діяльність учня може відбуватися під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя) і самостійно (планування, конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання) самоаналіз результатів навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення - застосування на практиці.

Сприймання.

Будучи чуттєвою основою абстрактного мислення, воно дає цілісний образ предметів матеріального світу.

Сприймання - відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Передують сприйманню підготовка учнів до участі в процесі навчання, формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, створення мотиваційного тла, опора на попередні знання і досвід, зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Усе це позитивно впливає на їх навчально-пізнавальну діяльність. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід "очистити" цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, яка б відрізнялася від структури інших одиниць інформації.

Найважливішим на цьому етапі є перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Важливо, щоб воно було правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації - зорова).

Осмислення і розуміння

Ці два мислительні процеси пов'язані з розпізнаванням смислу подій, фактів і явищ.

Осмислення навчального матеріалу - процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Глибина осмислення навчального матеріалу залежить від того, наскільки він є зрозумілим для учня, тобто від якості розуміння.

Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних ознак, властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсності

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення

Цей мислительний процес забезпечує відстеження найістотніших ознак предметів і явищ, їх зв'язків і відношень.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

У цьому процесі важливим є абстрагування - процес мисленого виокремлення одних ознак конкретного предмета з-поміж інших. Абстрагування може бути позитивним (виокремлення істотних ознак) і негативним (виокремлення і відхилення неістотних ознак). Іноді осмислення й узагальнення залежать від уміння вчителя поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінні осмислення і узагальнення, як правило, ґрунтуються на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої - класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок

Цей важливий елемент навчання полягає в тому, щоб опановані учнями знання, уміння і навички якомога довше були використовувані ними у всіх видах життєдіяльності.

Закріплення знань, умінь і навичок - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Цієї мети можна досягти у процесі запам'ятовування і повторення навчального матеріалу. Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним оволодів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості та якості, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок на практиці

Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування.

Застосування знань, умінь і навичок-оволодіння вмінням використовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний абстрактний навчальний матеріал.

Реалізується воно у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення при цьому мають між-предметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішнім чинником, який спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності закладені в самому процесі навчання. .Йдеться про допитливість, інтерес до знань, потребу в розумовій діяльності, у пізнанні, розширенні знань про навколишню дійсність, про різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності за своїм походженням і змістом виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація). До них належать соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.

Наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, К. Ушинський писав: "Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути .в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю".

Усвідомлені та неусвідомлені внутрішні імпульси слід відрізняти від зовнішніх, які є основою для стимулів навчання - сукупності різноманітних прийомів заохочення та покарання, спрямованих на активізацію навчальної діяльності учня. Мотиви і стимули навчання перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку, нерідко взаємо обумовлюючи один одного. Наприклад, любов батьків до дитини, вимога добросовісного ставлення до своїх учнівських обов'язків, щиро виявлена радість від кожного успіху сина чи дочки (стимул) поступово переростають у дитині у почуття відповідальності за результати навчання та в бажання стати джерелом радості в сім'ї (мотив).

У ролі мотивів виступають інтереси особистості, її потреби, настанови, переконання, цінності, ідеали. Учіння найчастіше має полімотивований характер, тобто зумовлюється сукупністю мотивів, які перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності.

Отже, стимуляційно-мотиваційний компонент процесу навчання - це поєднання сукупності стимулів та мотивів, які перебувають у взаємозв'язку та діалектичному розвитку, зорієнтовані на забезпечення високої навчальної продуктивності занять.

Позитивні мотиви -мотиви, які зумовлюють навчальну активність учня на основі позитивних емоцій. Негативні -мотиви, які для своєї стимуляції орієнтують учителя на використання стимулів, супроводжуваних негативними емоціями.

За ознаками цілеспрямованості навчально-виховного процесу у вітчизняній педагогіці прийнята така класифікація мотивів навчання: 1) соціальні (суспільні)мотиви, пов'язані з різними взаємостосунками учнів між собою і зі старшими; 2) пізнавальні; 3) професійно-ціннісні (В.А.Онищук).

Соціальні мотиви пов'язані як з офіційним, так і з неофіційним статусом учня в класі. Коли в молодшому шкільному віці на перше місце висувається офіційний статус, то в підлітковому віці у багатьох випадках важливішим стає неофіційний. Дзеркалом самооцінки молодшого школяра є судження про нього вчителя, батьків. У старшому віці нерідко таким дзеркалом стає думка учнів класу. Тому й трапляються такі випадки, коли учень знає відповідь на задане вчителем питання, але руки не піднімає, пояснюючи це небажанням бути "вискочкою".

Соціальні мотиви значним чином залежать від статусу освіти в країні. Там, де він високий, де глибокі знання є мірилом особистісного успіху людини, вони спрацьовують. У випадку ж, коли освітній статус принижений, соціальні мотиви девальвуються.

Серед соціальних мотивів виділяють підгрупу комунікативних, пов'язаних із намаганням особистості до утвердження в колективі, самовдосконалення, самовиховання, готовності до боротьби за честь класу, до конкуренції за глибину знань з улюбленого навчального предмета.

Не слід забувати, що підлітковий вік - це вік першого шкільного кохання - напрочуд яскравого почуття, яке запам'ятовується на все життя, а у шкільному віці робить підлітка надзвичайно вразливим стосовно суджень навколишніх про його внутрішні та зовнішні якості.

Пізнавальні мотиви. Серед них як основний виділяється інтерес учнів до пізнання нового та до самого процесу здобуття знань. Під інтересами у психології розуміють мотиви, у яких утілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. Таким чином, вважається, що інтерес є не що інше, як емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість. Він виникає тоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднується емоційне та раціональне, співвідношення яких допомагає виділити безпосередні та опосередковані інтереси. Перші пов'язані з емоційною привабливістю певного виду навчальної діяльності. Другі стосуються результату цієї діяльності. Як одні, так і другі взаємозв'язані, їхніми кількісними характеристиками є широта, глибина і стійкість.

Широта інтересів характеризується кількістю сфер дійсності, які важливі для школяра. Вважається, що розпорошеність інтересів у поєднанні з поверховістю до особливих успіхів школяра не приводять. Широта інтересів, хоч і необхідна, але не достатня для гармонійного розвитку особистості.

Глибина інтересів пов'язана з глибиною проникнення особистості у зміст об'єкта, який пізнається. Поверхові, далекі від глибинності знання, поєднуючись із розсіяними інтересами, ведуть до дилетантства.

Стійкість інтересів характеризується тривалістю збереження інтересу. Як правило, стійкими є ті інтереси, які найтісніше пов'язані з основними потребами школяра: базовими, похідними та вищими. Базові потреба у пізнанні відзначаються градацією від потреби елементарної допитливості до захопленого пошуку істини. До похідних потреб, сформованих на основі базових, належать естетичні потреби та потреби в навчанні. Вищою потребою для школяра є потреба в навчальній творчості.

У дидактиці та у психології розрізняють кілька стадій інтересу: допитливість, цікавість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

Допитливість - найелементарніша стадія орієнтування, пов'язана з новизною об'єкта пізнання. Для неї ще не властиве бажання проникнути в сутність його. Це ситуативний інтерес, який може настільки швидко зникнути, наскільки швидко виникнув.

Цікавість - друга стадія орієнтування, яка базується на намаганні ознайомитися з об'єктом глибше, вийшовши за межі баченого і почутого. Супроводжується почуттями здивування та радості пізнання.

Пізнавальний і теоретичний інтерес як вища стадія характеризується виникненням в учнів запитань проблемного характеру, на які вони можуть і не чекати готових відповідей, а старатимуться самостійно до них "докопатися". Таким чином, у них виникає намагання пізнати не лише теоретичні основи певного явища чи об'єкта, а й практичні.