- •Питання дек з педагогіки спеціальності 6.010100 пмсо. Біологія. Практична психологія
- •1. Методологія та методи науково-педагогічних досліджень. Роль цих методів в діяльності педагога.
- •2. Вікові етапи в розвитку особистості. Видатні педагоги про вікову періодизацію. Акселерація.
- •3. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) – основа наукової вітчизняної педагогіки. Основні етапи становлення і розвитку етнопедагогіки.
- •4. Проблема мети виховання в історії педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета виховання.
- •5. Сутність та особливості національної системи виховання в Україні. Концепції національного виховання.
- •6. Становлення і розвиток ідей гуманізму в педагогічний науці. Гуманістична педагогіка в.О. Сухомлинського.
- •7. Особистісно орієнтоване виховання, його психолого-педагогічні засади та шляхи впровадження в освіті України.
- •8. Дидактика. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •9. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •10. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання учнів.
- •11. Закони, закономірності, принципи, правила навчання. Характеристика найважливіших дидактичних закономірностей.
- •12. Система дидактичних принципів. Вклад й. Песталоцці, а. Дістервега, в. Сухомлинського в теорію і практику навчання.
- •13. Загальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання. Умови вибору методів навчання.
- •14. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Інтерактивні методи навчання.
- •15. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •16. Характеристика методів контролю та самоконтролю в навчанні.
- •17. Суть поняття «зміст освіти», його класових та історичний характер. Основні критерії вдосконалення змісту шкільної освіти.
- •18. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •19. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики. Визначні вітчизняні і зарубіжні дидакти.
- •20.Сутність класно-урочної системи навчання. «Велика дидактика» я.А. Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •21. Урок, як основна форма організації навчального процесу в школі. Типологія та структура уроку.
- •22. Сучасні вимоги до уроку, шляхи підвищення його ефективності. Досвід вчителів-новаторів.
- •23.Характеристик нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •24. Сучасні організаційні форми і технології навчання (модульно-розвиваюча система, розвиваюче навчання, диференційоване і індивідуалізоване навчання, та ін.).
- •25. Функції і методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання знань учнів в історії педагогіки.
- •26. Виховуюче навчання. Погляди к.Д.Ушинського, й.Гербарта, в.О. Сухомлинського на цю проблему.
- •27. Стратегія розвитку освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ххі столітті.
- •28. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України «Про освіту». Освіта України в контексті Болонського процесу.
- •29.Характеристика основних етапів становлення і розвитку вищої освіти в Україні. Сучасна освіта в Україні. Закон України «Про вищу освіту», програма «Вчитель».
- •30.Виховання як наукова проблема. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили. Сучасні підходи до виховання.
- •32. Характеристика принципів виховання: опори на позитивне; індивідуально-особистісного підходу; єдності виховних впливів школи, сім’ї та громадськості, культуровідповідності, демократизму.
- •33. Суть понять: «метод», «прийом», «засіб» виховання. Класифікація методів виховання, умови їх вибору.
- •34. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •35. Характеристика методів організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.
- •36. Методи контролю та аналізу ефективності виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •37. Дитячий колектив, його ознаки, структура, вимоги. Розробка теорії коллективу в працях а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.
- •38. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі. Сучасні підходи до виховання особистості в колективі.
- •39. Проблема виховання дітей з особливими потребами у вітчизняній та зарубіжній педагогіці.
- •40. Самовиховання і перевиховання: сутність, принципи, функції, етапи.
- •41. Сутність та функції праці, завдання трудового виховання учнів на сучасному етапі. Система профорієнтаційної роботи в школі.
- •42. Інновації в освіті. Критерії педагогічних інновацій.
- •43. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •44. Позакласна та позашкільна робота в системі виховання особистості учня. Національні підходи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •45. Класний керівник як вихователь особистості учня. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника. Державна програма «Вчитель».
- •46. Мета, зміст, форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
- •47. Основи управління сучасною школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •48. Проблема фізичного виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці.
34. Характеристика методів формування свідомості особистості.
Раніше методи цієї групи називали методами переконання, оскільки головна їх функція – формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють вчинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість у суспільній необхідності і особистій корисності певного типу поведінки повинні формуватися на етапі розвитку свідомості.
Роз'яснення
За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективні вони під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.
Бесіда
Використовують її для з'ясування, а також цілеспрямованого формування психологічних особливостей, переконань, інтересів особистості. З огляду на особливості проведення бесіда може бути фронтальною або індивідуальною. Щоб фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, так формулювати питання, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати її в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя, формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.
Етична бесіда. Особливі труднощі для молодого вчителя викликають індивідуальні бесіди, які найчастіше проводяться у зв'язку з локальними конфліктами, порушеннями дисципліни, коли вчитель реагує або негайно, або відкладає бесіду. Краще, коли індивідуальні бесіди проводяться за раніше визначеним планом, за певною системою. Тоді вони мають попереджувальний характер, вносять індивідуальні корективи в загальну програму виховного впливу.
Організація і проведення бесід має віковий аспект. У початкових класах бесіди варто будувати індуктивним шляхом. З віком, коли учні навчаться аналізу фактів поведінки і діяльності, умінню оперувати поняттями більш високого рівня узагальнення, добір змісту бесід і методика їх проведення можуть і повинні все більше спиратися на ініціативу вихованців, враховувати їх зростаючі запити і оціночні судження.
Етична бесіда — метод і засіб виховання, покликана формувати моральні поняття, моральні правила і норми, переконання учнів на різних етапах їх навчання і виховання.
Етичною бесіда називається тому, що її предметом найчастіше є моральні, етичні проблеми. Мета етичної бесіди поглиблення, закріплення моральних понять, узагальнення і зміцнення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.
Лекція
Сутність її полягає в систематичному викладі навчального матеріалу, будь-якого питання. Вона відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.
Читають лекції здебільшого у старших класах, зрідка - в середніх. Готуючись до них, важливо продумати побудову, переконливість доказів і аргументів, власну оцінку подій, фактів, явищ, прийоми зосередження уваги учнів. Лекція може бути епізодичною, належати до певного тематичного циклу або кіно лекторію. Епізодична лекція дає уявлення про одне питання чи проблему і повинна бути позначена науковістю, повнотою, точністю викладу, доступністю термінології, насиченістю новою інформацією, емоційністю тощо.
Теоретичні положення лекції розкриваються в тісному взаємозв'язку з практикою, з життям учнівського колективу. Лекторові легше встановити контакт з аудиторією, якщо він використовує факти з життя і діяльності колективу учнів. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання. Ці запитання можуть потребувати уточнення або оцінки факту лектором, його думки з приводу певної проблеми, можливі гострі запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей, в тому числі й на гострі запитання, оскільки учні можуть дати своє, можливо, й неправильне трактування тих чи інших складних проблем.
Діалог – один з основних шляхів обміну думками, універсальна форма інформаційної взаємодії педагога з учнями, спосіб впливу на свідомість і формування певних поглядів, мотивів, почуттів.
Успішне використання діалогу передбачає дотримання таких умов:
1) Своєчасний вибір ролі того, хто говорить і хто слухає. Це визначається проблемами і ситуаціями, які виникають. Якщо учень негайно щось хоче сказати першим - нехай говорить і вчитель повинен уважно й терпляче вислухати. Учень не здатний сприймати слова педагога, коли він "перевантажений" власними думками і почуттями. Йому потрібно висловитись. Іншого разу, навпаки, в учня немає бажання говорити. Тоді говорить учитель на цікаву й актуальну тему, викладаючи свої погляди, виявляючи довір'я до того, хто слухає.
2) Здатність (вміння) слухати співбесідника. Від того, як педагог слухає своїх вихованців, залежить хід і виховна сила діалогу. За допомогою уваги того, хто слухає, розмова може розвиватися, неувага - викликає роздратування того, хто говорить, і розмова може припинитися. Той, хто слухає, всім своїм виглядом (позою, жестами, очима, мімікою) виявляє своє ставлення до тієї інформації, що повідомляє співбесідник. Останньому потрібно дати можливість висловитися. Не можна перебивати його словами: "Все ясно, досить". Це неповага і її не можна допускати. Коли співбесідник перестав говорити, можна поцікавитися, наскільки точно Ви зрозуміли його думки.
3) Уміння надавати своїм міркуванням правильну форму. В педагогіці мають місце дві форми висловлювань: "Я - повідомлення", "Ти - повідомлення". Перше - шлях до взаєморозуміння; друге - в зворотному напрямку.
Диспут – один з методів і одна з форм роботи з старшокласниками, дійовий засіб морального виховання і розвитку логічного мислення учнів. Цей метод формування суджень, оцінок, переконань заснований на давно відомій закономірності: знання, здобуті в процесі зіткнення думок, різних точок зору, завжди характеризуються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості. Диспут найбільше відповідає особливостям старшокласників, особистість яких характеризується палким пошуком сутності життя, прагненням нічого не сприймати на віру, бажанням порівнювати факти, щоб з'ясувати істину.
Диспут не вимагає визначених і закінчених рішень. Він дає можливість учням аналізувати і обґрунтовувати поняття, захищати свої погляди, переконувати в них Інших людей. Для участі в диспуті недостатньо висловити свою точку зору, необхідно виявити сильні й слабкі позиції протилежного судження, підібрати аргументи, що показують хибність однієї і підтверджують достовірність іншої точки зору. Диспут дає можливість навчатися мужності відмовитися від помилкової точки зору в ім'я істини.
Важливо, щоб питання, запропоновані для обговорення, містили життєво значиму для школярів проблему, по-справжньому хвилювали їх, спонукали до відкритої, щирої розмови.
Диспут вимагає ретельної підготовки як самого вихователя, так і учнів. Питання, винесені на обговорення, готуються завчасно; до їх розробки і складання необхідно залучати учнів. Ведучий диспуту повинен продумати, як викликати жвавий обмін думками, підвести учасників диспуту до необхідних узагальнень і наукових висновків, уникнути гнітючих хвилин вимушеного мовчання або поверхового розв'язання суперечливих дискусійних питань. В кінці диспуту ведучий підводить його підсумки, відмічає помилкові погляди і судження, що були спростовані в процесі обговорення, детальніше зупиняється на тому, що цінного і корисного дав диспут його учасникам.
Приклад – як метод морального виховання дає конкретні зразки для наслідування, активно впливаючи на свідомість, поведінку вихованця.
У моральному вихованні школа повинна спиратися на позитивні приклади. Приклади з життя і діяльності сучасних людей, видатних діячів минулого, історичних, літературних героїв у наочній конкретній формі розкривають їх моральне обличчя і тим самим стають одним з першорядних чинників формування моральних понять, ідеалів учнів. А ідеал вимагає орієнтації на зразки діяльності. Людина, як у дзеркало дивиться на людину. Наслідуючи в своїй поведінці передове, прогресивне, свій ідеал, учні привчаються жити і діяти відповідно до вимог суспільної моралі.
Приклад у наочній формі показує образ для наслідування. Це й потрібно дитині, бо вона завжди буде когось наслідувати - старшого брата, сильнішого або розумнішого товариша, матір, батька і т.д. Часто вона наслідує те, що, з нашої точки зору, не гідне для наслідування, але що зацікавило й привабило її. Не завжди наслідування має безпосередній характер, часто воно виявляється в опосередкованій формі. Наслідування - це діяльність індивіда. Іноді важко встановити межу, де закінчується наслідування і починається творчість. Творчість часто проявляється в особливому, своєрідному наслідуванні.
У ранньому віці, поки дитина ще неспроможна зрозуміти, чому слід діяти так, а не інакше, багато рис поведінки вона набуває, наслідуючи дорослих. Учень молодшого шкільного віку наслідує того, хто виявляє на нього найсильніше враження. Люди, які оточують учня, своїми вчинками подають йому зразки для наслідування, тому дуже важливо, щоб дитину оточували позитивні приклади для наслідування.
У середньому і старшому шкільному віці наслідування набирає свідомого характеру. Наслідуючи дорослих - вчителя, батьків, старших, учень спирається на власні погляди, судження, переконання. Для досягнення мети він вже робить свідомі зусилля. У цьому віці поряд з прикладами з навколишнього життя потрібні приклади з широкого соціального досвіду, з героїчного минулого і сучасного, з літературних і мистецьких творів, з життя і діяльності відомих і видатних людей.
Важливе значення для формування морального обличчя, характеру, поведінки школярів мають приклади літературних героїв. У літературному творі учні знаходять відповіді на численні питання, що хвилюють їх; художній твір, що викликає глибокі переживання, емоції, нерідко, стає для них книгою життя. Улюблений герой допомагає дітям виробляти в собі належне ставлення до навколишньої дійсності, високі морально-етичні і естетичні якості.
Поведінка батьків, їх спосіб життя, особистий приклад - надзвичайно важливий фактор виховання дітей. Вся організація сімейного життя, кожний момент з життя батьків, їх поведінка, ставлення до людей, до роботи є для дітей наочним прикладом поведінки. Коли батьки ввічливі, люб'язні, дисципліновані, акуратні, то й дитина прагне наслідувати їх і навпаки, грубість, зухвалість та інші негативні риси поведінки залишають небажаний слід і на вихованцях.
Учитель має вирішальний вплив на формування поведінки учнів. Його особистий приклад є для учнів найвищим зразком для наслідування. Природно, що виховання учнів залежить насамперед від особистості вчителя, від його поведінки, світогляду, ділових якостей, авторитету, ставлення до учнів. Авторитетним є той учитель, який вимогливий до себе і до своїх учнів, користується довір'ям, любов'ю та повагою вихованців, може заволодіти їх серцем, бути прикладом у формуванні поведінки. Особистий приклад учителя, як відзначив К.Д. Ушинський, - це життєдайний сонячний промінь для молодої душі, який неможливо нічим замінити.
Ефективність впливу на дітей особистого прикладу вчителя збільшується, коли він своєю особою, авторитетом діє на учнів систематично й послідовно, між Його словами і ділами немає розбіжності, всі вчителі висувають до поведінки учнів однакові вимоги. Вчитель повинен свідомо організувати свою поведінку і не подавати своїми вчинками і діями негативного прикладу учням. Сила впливу авторитету вчителя у деяких людей залишає немеркнучий слід на все життя.
Ефективним засобом переконання є сугестія (від лат. suggestio — навіювання). Сугестивний метод — психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі. Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. За способами впливу на об'єкт виділяють такі види навіювання: 1. Пряме навіювання (команда, наказ, навіювання-настанова, настанова). Характеризується тим, що слово педагога, висловлене в імперативній формі, без аргументації, зумовлює відповідну «виконавчу» поведінку учнів. Використовують як заохочувальний засіб. Це навіювання-настанова: «Та ти ж прекрасний хлопчик, можеш вчитися добре», «Ти тільки повір у свої здібності і легко подолаєш труднощі». 2. Опосередковане навіювання. Розраховане на безперечне прийняття інформації, але повідомлення подають у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку. Воно краще сприймається учнями, ніж пряме.