4. Проблема мети виховання в історії педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета виховання.

Мета виховання – це те, до чого прагне виховання. Метою ви-ховання в педагогіці прийнято вважати кінцевий результат формуван-ня особистості. Разом з тим, таке означення досить умовне, бо "кінце-вого" результату формування особистості не існує. Людина формується протягом усього життя в залежності від об'єктивних і суб'єктивних умов її онтогенезу. (Онтогенез – розвиток індивіда на відміну від розвитку виду –філогенезу). Але, оскільки педагогічні системи (дошкільна, шкільна і позашкільна) мають певні хронологічні межі, які дають змогу фіксувати певні рівні і якості сформованості особистості, то можна говорити і про відносно кінцеві результати освіченості і вихованості на певних етапах.

Мета виховання підростаючого покоління – прерогатива дер-жави, яка за широкої участі науки і громадськості формулює її як головний компонент своєї педагогічної політики. Держава зобов'язана конституювати, узаконити забезпечення економічних, правових і організаційних умов досягнення декларованих виховних завдань.

Меті виховання підпорядковується все: зміст, організація, фор-ми, методи виховання. Тому проблема мети виховання є найважливі-шою в педагогіці.

Виділяється загальна та індивідуальна мета виховання.

Загальна мета виражає якості, які повинні бути сформовані у всіх людей, аіндивідуальна, якщо передбачається виховання окремої людини. Прогресивна педагогіка передбачає єдність загальної та індивідуальної мети.

Мета виражає загальну цілеспрямованість виховання. На практиці вона реалізується через систему конкретних завдань. Мета і завдання співвідносяться як ціле й частина, система і її компо-ненти. Тому є й таке означення: мета виховання – це система вихов-них завдань.

Фактори, які обумовлюють мету і завдання виховання:

1) політика, ідеологія держави;

2) потреби суспільства, які визначаються способом виробництва – рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Тому мета виховання завжди відображає досягнутий рівень розвитку суспільства, ним визначається і змінюється зі зміною способу виробництва.

Проаналізуємо зміну мети і завдань виховання в залежності від типу суспільно-економічних формацій, яких історія налічує п'ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, пост-капіталістична.

При первіснообщинному ладі не було поділу на класи. Усі діти отримували однакову підготовку: їх навчали полювати, рибалити, виготовляти одяг та ш. Виховання було покликане забезпечити існу-вання людей, знання і уміння, необхідні в суворому, жорстокому повсякденному житті. Спеціальних виховних закладів не було, школи лише зароджувалися.

При рабовласництві виховання вже стало функцією держави. З'явились спеціальні заклади, що займалися вихованням. Наявність двох класів сприяла зміні характеру мети виховання. Вона стає дуаліс-тичною. Метою виховання дітей рабовласників була підготовка їх до ролі панів, що залучалися до науки, насолоджувалися мистецтвом. Вони змушені були вести загарбницькі війни з метою поневолення інших народів і загарбання їхнього багатства, захисту своєї держави. Виховання (якщо його можна так назвати) дітей рабів передбачало підготовку їх до виконання наказів рабовласників. Рівень розвитку продуктивних сил і характер виробничих відносин висував саме ці, а не інші завдання. Крім того, класовий характер суспільства визначив класову диференціацію мети і завдань виховання. У відповідності з різними завданнями здійснювалася підготовка до життя, диференцію-вався світогляд, формувалася психологія.

При феодалізмі основні класи – феодали і кріпаки. Мета і за-вдання виховання залишаються диференційованими: для дітей феода-лів – рицарське виховання, а для дітей селян – трудове, в "школі" під відкритим небом. Перші вивчають мистецтво та науку, оволодівають "лицарськими доброчинностями"; інші, – за поодинокими винятками, ніяких навчальних закладів не відвідують. Характер виробничих відносин не вимагає від нижчих верств населення ні загальної, ні спеціальної підготовки, тому роздвоєння мети і завдань, яке має місце в цьому суспільстві, виражає не лише їх класову спрямованість у суспільстві, а й залежність їх від способу виробництва.

Капіталістичний лад характеризується наявністю двох основ-них класів - буржуазії та пролетаріату. Характер розвитку виробницт-ва змушує пануючий клас створювати систему навчальних закладів для робітників. Але буржуазія дбає про освіту трудящих лише в тій мірі, в якій це відповідає її інтересам. Разом з тим, вона забезпечує ґрунтовну освіту своїм дітям, щоб вони могли здійснювати управління державою, спрямовувати розвиток економіки, політики, культури, суспільних процесів. Створюється мережа приватних навчальних закладів, їхні діти отримують можливість здобуття вищої освіти у найпрестижніших навчальних закладах світу.

На зміну ранньому (класичному) капіталізму приходить розви-нутий капіталістичний лад, який має назву пост капіталістичний (ринковий, демократичний). При всій різноманітності посткапіталіс-тинних форм і відносин, що існують у світі, загальна залежність мети і завдань виховання від способу виробництва зберігається. Це ж у повній мірі стосується і сучасного сьогодення України.

3) важливий вплив на формування мети виховання виявляють і такі фактори, як темпи розвитку науково-технічного і соціального прогресу, економічні можливості суспільства, рівень розвитку педа-гогічної теорії і практики, можливості навчально-виховних закладів, учителів та учнів.

Таким чином, мета виховання визначається потребами суспільс-тва і залежить від способу виробництва, темпів соціального і науково-технічного процесу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства.

Мета виховання в сучасній школі

Серед загальнолюдських завдань виховання є одне завдання, яке виражає найвище призначення виховання – забезпечення кожній людині можливості всебічного і гармонійного розвитку. Достатньо чітке його формулювання зустрічаємо вже у філософів і педагогів-гуманістів епохи Відродження, але свої витоки воно бере з античних філософських вчень.

Сьогодні, як відзначено в "Національній доктрині розвитку освіти":

1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності наці-ональної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміц-нювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Ідею всебічного гармонійного розвитку особистості можна реалізувати, по-перше, за умов, коли в державному масштабі всі аспекти соціальної й економічної політики будуть спрямовані на утвердження культу Людини, як головної цінності суспільства, як міри всіх речей. І, по-друге, коли в людину, в кожного члена людського співтовариства держава буде робити достатні інвестиції.

Процес виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості є досить складним і багатоаспектним. Для досягнення бажаних результатів необхідно залучити і задіяти всі ланки: сім'ю, навчально-виховні заклади, громадські формування, спеціальні інституції держави. І лише комплексний підхід може принести очікувані результати. Він передбачає забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання, а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість.

Провідне місце в системі соціальних інститутів, які впливають на всебічний гармонійний розвиток особистості, поза всякими сумнівами займає сім'я. У сиву давнину, коли ще не було таких інституцій, як дитячі садки, школи, позашкільні виховні заклади, засоби масової інформації, в суспільстві домінував культ Матері і Батька, культ Родини. Передусім родина брала на себе повну відповідальність за виховання дітей. Сім'я — найбільш геніальний витвір природи і суспільства. Коли б хтось запитав, де знаходиться духовний центр Землі, без вагань можна було б відповісти — у родині.

Важливе місце у справі розв'язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості займають освітньо-виховні заклади. Саме тут відбувається первинна соціалізація дитини, закладається фундамент її подальшого становлення, формування.

Серед чинників, які впливають на розвиток і виховання особистості, все більшою стає частка засобів масової інформації. Вони стали доступними для всіх верств населення. Роздумуючи над особливостями їхнього впливу на молоде покоління з педагогічного погляду, доводиться констатувати, що вони нерідко (особливо телебачення) приносять більше шкоди в сенсі морально-духовного становлення молодого покоління, ніж користі. Частина працівників електронних засобів інформації, не маючи належної психолого-педагогічної підготовки, на перше місце висуває комерційні інтереси, матеріальну вигоду, не несе будь-якої відповідальності за руйнівний вплив своєї продукції на молодь. Та й не тільки на молодь. Засилля на телевізійних екранах картин жорстокості, аморальності, легковажного ставлення до життя, насильства, негативізму навіть в інформаційних програмах, пропагування безкінечного дозвілля без праці, низької загальної, душевної, мовної й етичної культури — все це аж ніяк не сприяє розв'язанню завдань всебічного гармонійного виховання молоді.

Коли йде мова про комплексний підхід до виховання, всі соціальні інституції мають бути об'єднані спільною метою і відповідальністю в сенсі використання педагогічно вмотивованих і морально виправданих засобів, форм, методів впливу на людину, передусім на дітей і молодь. Без такого скоординованого, цілеспрямованого позитивного ставлення до проблем виховання марно сподіватися на позитивні результати у справі вдосконалення людини, а значить і суспільства.

Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання

Основними напрямами всебічного розвитку особистості є:

- моральне виховання - формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів, вироблення моральної поведінки;

- розумове виховання - озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду, формування умінь і навичок;

- трудове виховання - ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

- естетичне виховання - формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей;

- фізичне виховання - виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.

Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети.