32. Характеристика принципів виховання: опори на позитивне; індивідуально-особистісного підходу; єдності виховних впливів школи, сім’ї та громадськості, культуровідповідності, демократизму.

Принцип опори на позитивне в людині передбачає з погляду гуманізму і толерантності в стосунках з вихованцями шукати в них ті позитивні якості в почуттях, переконаннях, діяльності, які можуть слугувати опорою в соціалізації особистості. Утверджуючи в людині позитивні якості, ми сприяємо гальмуванню і витісненню ознак негативних виявів.

Великої помилки припускаються вихователі, які намагаються акцентувати увагу передусім на негативних виявах поведінки вихованців.

Треба виходити з розуміння того, що дитина у своєму розвитку ще не повністю володіє вміннями продуктивного спілкування, а життєві обставини вимагають від неї вступати в різні види контактів з людьми. Тому закономірно, що при цьому дитина наражається на певні труднощі, а отже, припускається помилок, порушує норми поведінки. Це треба враховувати як об'єктивний чинник.

Принцип індивідуальності та диференціальності передбачає: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; моделювання на основі індивідуальних програм розвитку; стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

Особистість вихованця — багатогранний, складний світ фізичних, психічних та соціальних якостей. Треба ґрунтовно вивчати ці якості і відповідно до них визначати засоби і методи виховного впливу на особистість. Це важливо, передусім, коли добираємо навчальні завдання, громадські доручення, рекомендуємо обрати в перспективі той чи інший вид професійної діяльності. Для педагогів (батьків, учителів-вихователів, керівників виробничих колективів) важливо знати особливості фізичного розвитку, здоров'я конкретної особистості, переважаючий тип темпераменту, особливості характеру, інтересів, уподобань і т. ін.

Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями людства і свого народу, зокрема із знаннями про загальнолюдські багатства в царині духовної та матеріальної культури, про особливості розвитку і становлення національної культури та її взаємозв'язки із загальнолюдською; знаннями історії свого народу, його культури; забезпеченням духовної єдності і спадкоємності поколінь.

Вимоги принципу культуровідповідності мають пронизувати всі сфери життя людини, а особливо молодого покоління — побут, взаємини, виробничу діяльність, радіо, кіно, телебачення, театр, книги. І передусім — сферу освіти та виховання. У системі освіти молоді люди витрачають великі зусилля на опанування складних для засвоєння основ теоретичних знань. А в результаті у пам'яті залишається лише невелика частина з того, що передбачено навчальними програмами. Поза увагою, по суті, залишаються такі пласти культури, як образотворче мистецтво, музика, культура побуту та поведінки, ужиткове мистецтво. Ці засоби виховання впливають передусім не стільки на розум, скільки на почуттєву сферу. Вони сприяють формуванню і піднесенню духовної культури особистості.

Принцип демократичності вимагає подолання авторитарного стилю виховання й утвердження демократичного устрою суспільства; забезпечення педагогічного співробітництва виховатслів і вихованців; врахування думки колективу і кожної особистості; визнання особистості людини як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі та прагнень його членів; формування вільної особистості.

Водночас не можна вдаватися і в протилежну крайність — сприяти розвитку вседозволеності, як це нерідко буває. Процес переходу від авторитарної системи до демократичної тривалий і психологічно складний. Десятками років люди жили під тиском авторитаризму, диктатури начальника. І раптом свобода. Що з нею робити? На зміну порядку, де панував диктат керівників різних рівнів, має прийти порядок, у якому діє передусім диктатура виважених, об'єктивних, спрямованих на захист людини законів. Це має стати основою життєдіяльності членів суспільства на всіх ланках буття — від дитячого садка, освітньо-виховних закладів до більш складних соціальних інституцій — виробничих колективів, громадських об'єднань, військових формувань та ін. І в навчально-виховних закладах, і у виробничих колективах має діяти педагогіка співробітництва і толерантності.