12. Система дидактичних принципів. Вклад й. Песталоцці, а. Дістервега, в. Сухомлинського в теорію і практику навчання.

Принцип цілеспрямованості навчання

Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів конкретного класу.

Згідно з програмними документами, основними освітніми завданнями є: оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; розвиток розумових здібностей і пам'яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної культури та ін.

Принцип науковості

Цей принцип передбачає розкриття причиново-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки. Він реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.

Із принципу науковості випливають такі вимоги:

- ознайомлювати з історією винаходів;

- об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

- ознайомлювати з новими досягненнями;

- показувати перспективи розвитку науки;

- озброювати учнів методами науки;

- коригувати знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

- пояснювати значення теорії для практики;

- розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причиново-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

Принцип систематичності і послідовності

Він вимагає дотримання наступності у вивченні окремих тем і навчальних дисциплін, забезпечення логічних зв'язків між засвоєнням способів дій і знань, між формами і методами навчання та формами і методами контролю (самоконтролю) за навчально-пізнавальною діяльністю учнів, передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння. За такої умови учні засвоюють більший обсяг навчального матеріалу із значною економією часу.

Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і лабораторних робіт).

Вимоги, що випливають із принципу систематичності і послідовності, такі:

- встановлювати міжпредметні зв'язки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета;

- використовувати логічні операції аналізу та синтезу;

- забезпечувати послідовність етапів засвоєння знань;

- здійснювати планомірний порядок навчання;

- поступово диференціювати та конкретизувати загальні положення.

Принцип доступності

За цим принципом методи і засоби навчання слід добирати відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів, щоб інтелектуально та фізично не перевантажити їх. Проте це не означає, що зміст навчального матеріалу має бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів, спонукати їх до напруження пізнавальних зусиль, долання посильних труднощів. За цієї умови навчання "вестиме за собою розвиток".

Із принципу доступності в навчанні випливають такі вимоги:

- вибирати основне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);

- забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;

- використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань - теорій, ідей, законів;

- надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;

- встановлювати обсяг знань і темп навчання з урахуванням реальних можливостей учнів.

Принцип свідомості

Він передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання. Відповідно до вимог цього принципу навчання буде ефективним тоді, коли учні проявляють пізнавальну активність, є суб'єктами навчальної діяльності.

Із принципу свідомості випливають такі вимоги:

- забезпечувати усвідомлення учнями цілей і завдань учіння;

- планувати та організовувати власну навчальну роботу відповідно до поставлених цілей;

- виявляти інтерес до різних форм занять і видів діяльності;

- ставити проблеми і знаходити шляхи їх розв'язання;

цілеспрямовано докладати зусиль щодо досягнення запланованого результату.

Принцип активності

Він вимагає діяльного ставлення учнів до об'єктів, які вивчаються. Розрізняють активність репродуктивну і продуктивну (творчу). Завдання педагога - стимулювати розвиток усіх рівнів активності учнів за допомогою створення проблемних ситуацій, емоційної забарвленості спілкування, ігрової імітації, "штучного" дефіциту інформації.

Вимоги, що випливають із принципу активності учнів у навчанні:

- доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації;

- спонукати учнів до різноманітних видів творчості;

- показувати значення навчального предмета для вирішення життєвих проблем;

- задіювати у процесі навчання мисленнєві операції (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, узагальнення);

- навчати учнів раціональних прийомів організації навчальної діяльності.

Принцип міцності

Згідно з ним потрібно організовувати запам'ятовування навчального матеріалу в поєднанні з вивченим раніше. Запам'ятовування залежить не тільки від змісту навчального матеріалу, а й від ставлення до нього. Необхідно запам'ятовувати не все підряд, а насамперед вихідні положення, провідні ідеї, логіку доведень. Закріплення доцільно здійснювати на основі повторного осмислення вивченого через урізноманітнення навчальних ситуацій, які вимагають використання сформованих знань, застосування їх на практиці.

Принцип міцності знань, умінь та навичок висуває до процесу навчання такі вимоги:

- запам'ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з пройденим раніше;

- повторювати навчальний матеріал за розділами і структурними смисловими частинами;

- під час повторення виділяти основні, провідні ідеї;

- використовувати самостійну роботу учнів (творче застосування знань);

- використовувати асоціативні зв'язки нового матеріалу з уже відомим, добре засвоєним;

- постійно звертатися до раніше засвоєних знань з метою їх поглиблення.

Принцип ґрунтовності

Він передбачає точність, доказовість і повноту знань. Ці характеристики знань забезпечуються тоді, коли навчальний матеріал належно структурований, виокремлено головне, визначено логічні зв'язки між елементами знань.

Вимоги, що випливають із принципу ґрунтовності навчання:

- послідовно застосовувати всю систему дидактичних принципів, законів і закономірностей;

- здійснювати засвоєння матеріалу певними частинами;

- виконувати оптимальну кількість навчальних вправ;

- систематично і правильно будувати повторення вивченого матеріалу;

-.домагатися осмисленого засвоєння знань, використання їх на практиці;

- здійснювати установку на запам'ятовування знань.

Принцип наочності

Суть його полягає в необхідності залучати різні органи відчуття до процесу сприймання та аналізу навчальної інформації. Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі вони тісно взаємодіють. Понятійне мислення неможливе без наочного.

Принцип наочності висуває до процесу навчання такі вимоги:

- навчати на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;

спрямовувати сприймання дітей на найістотніші ознаки та особливості предметів;

- створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявляння реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;

- звертати увагу дітей на внутрішню суть зображень,

- від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;

- забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного й абстрактного;

- раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.

Принцип емоційності

Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Він спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на засадах співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.

Вимоги принципу емоційності:

виховувати в дітей почуття радості від успіху в навчанні;

- засобами навчання формувати в учнів почуття подиву;

- розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення до процесу і способів здобуття знань;

- формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Серед основних шляхів реалізації його вимог є такі: доброзичливий тон спілкування, повага до особистості дитини, оптимістичний настрій, використання цікавих дидактично доцільних прикладів, підтримка віри у власні можливості.

Принцип індивідуального і диференційованого підходу у навчанні

Він спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення, тобто використання в колективних формах елементів самостійної пізнавальної діяльності учнів. Цей принцип сучасна дидактична теорія пов'язує з особистісно індивідуальною орієнтацією навчання, визначенням індивідуальної траєкторії розвитку учіння, вибором рівня і методів оволодіння змістом навчальних програм, адаптацією учнів до особливостей інформаційних і комп'ютерних технологій навчання.

Цей принцип висуває такі вимоги:

- ураховувати рівень розумового розвитку учня;

- здійснювати аналіз досвіду учнів;

- вивчати мотиви учіння школярів;

- надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;

- ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;

- ураховувати рівень вольового розвитку учня;

- об'єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості;

- корегувати зміст і форми навчання, надавати допомогу учням без суттєвого зниження складності змісту навчального матеріалу;

- досліджувати індивідуальну систему діяльності учня.

Принцип зв'язку теорії з практикою

Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії. Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи його.

Вимоги цього принципу такі: . - показувати зв'язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

- використовувати навколишню дійсність як джерело знань і сферу застосування теорії;

- використовувати зв'язок школи і виробництва;

- доцільно застосовувати проблемно-пошукові та дослідницькі завдання;

- поєднувати розумову діяльність із практичною;

- розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;

- використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Найбільшим внеском І. Песталоцці в дидактику є його ідеї розвиваючого навчання. Головною метою навчання Песталоцці вважав пробудження розуму дітей до активної діяльності, розвиток їх пізнавальних здібностей, формування в них уміння логічно мислити і коротко висловлювати словами суть засвоєних понять. Для цього він розробив систему вправ із метою озброєння учнів знаннями, І. Песталоцці критикував сучасну школу за зубріння, яке притупляє духовні сили дітей. Розумовий елементарний розвиток, за Песталоцці, полягає в тому, щоб діти переходили від вражень про зовнішній світ до ясного уявлення і чітких понять. Розглядаючи чуттєве сприймання навколишнього світу як вихідний момент пізнання, І. Песталоцці надавав великого значення наочності в навчанні. Він писав, що в дітей потрібно розвивати спостережливість, формувати вміння порівнювати предмети, виявляти спільні й відмінні ознаки, їх співвідношення. Число, форма і слово — вихідний момент усякого навчання. Мову дитини потрібно розвивати послідовно. І. Песталоцці створив просту методику початкового навчання дітей вимірюванню, малюванню і письму, якою могли оволодіти не лише вчителі, але й кожна мати-селянка для занять зі своєю дитиною. Він запропонував увести в школі елементарну гімнастику, уважав трудову елементарну освіту невід'ємною частиною свого методу. Як педагог-гуманіст він пропонував сучасну йому професійну підготовку молоді пов'язати із загальною метою виховання — "формуванням справжньої людяності". І. Песталоцці рекомендував спеціальну гімнастику, яка б готувала молодь до індустрії. Моральне виховання необхідно починати з перших днів життя дитини в сім'ї, де велика роль належить вправам у моральних вчинках. Громадські виховні заклади Песталоцці будував на зразок сім'ї, на засадах щирої любові вчителя до дітей і бережливого ставлення до них.

Песталоцці привернув увагу широкої педагогічної громадськості до народної школи. Він мріяв про таку школу, яка б задовольняла потреби народних мас, була ними прийнята і створювалася ними самими. Проголошена ним ідея розвиваючого навчання мала величезний вплив на розвиток дидактики, предметних методик і шкільну практику в багатьох країнах.

Основи дидактики розвиваючого навчання А. Дістервег сформулював у 33 чітких законах і правилах. Великого значення в навчанні він надавав наочності, доступності навчального матеріалу, міцності знань, високій культурі мови учнів. Говорячи про активізацію розумової діяльності учнів, А. Дістервег зазначав, що поганий учитель подає, готову істину, а хороший учитель учить її знаходити. Успішне навчання має виховний характер.

У центрі педагогічної системи В.О.Сухомлинського стоїть особистість учня, на розвиток якої була спрямована його ідея " шкали самореалізації особистості". Головною метою виховання в її стінах вважався всебічний розвиток особистості на основі залучення до різноманітних видів діяльності та створення умов для розвитку здібностей. У такій школі діяльність планувалася на основі чотирьох культів: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова. Справжніми творчими знахідками в їхній реалізації стали "школа під відкритим небом", уроки мислення на природі, кімната думки, куточки краси, культ книги, свято казки та ін.

Великого значення надавав розумовому вихованню. Стверджував, що від характеру розумової праці у процесі навчання залежить активність інтересу, а відтак і активність духовного життя учнів. Радив школярам створювати " інтелектуальний фон навчання ". Вважав, що для цього підліткам необхідно щоденно читати хоч би дві сторінки наукової літератури, пов'язаної з предметом захоплення - своїм "факультативом". Чим багатший "інтелектуальний фон", тим легше вчитися, оскільки він має тисячі точок зіткнення з тим матеріалом, який вивчається на уроках. Такі точки великий педагог називав "якорями пам'яті", які прив'язують обов'язкові знання до того океану знань, що оточує людину.

Головна мета його педагогічної творчості — формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович створив реальний зразок особистості з живими думками і почуттями, визначив її вчинки і дії. При цьому він обгрунтував шляхи, засоби і методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особистостей розвитку дитини.

Василь Олександрович ставив високі вимоги до вчителя, вимагав, щоб він був авторитетом для дітей. Під авторитетом він розумів не звеличеність і відокремлення від дітей ерудицією, вимогами і формальним управлінням дитиною. Як видно з книги "Серце віддаю дітям", важливе значення мають, багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш.