1. Сама праця як базовий соціальний процес. Це пов'язано з тим, що виконання

працівниками трудових функцій впливає на їхнє соціальне становище, соціальні якості, риси,

інтереси, ціннісні орієнтації. На ґрунті трудового виникають і інші соціальні процеси.

2. Інтеграційні процеси: створення, функціонування і розвиток трудових колективів,

соціальний контроль трудової поведінки, управління, стимулювання трудової діяльності. Ці

процеси забезпечують цілісність трудової організації як окремої соціальної підсистеми.

3. Ціннісно-орієнтаційні процеси, пов'язані з формуванням у різних груп працівників

відповідних соціальних норм, цінностей і ціннісних орієнтацій. До цих процесів відносяться

мотивація праці і трудова адаптація.

4. Змінюючо-підтримуючі процеси. В результаті цих процесів змінюється місце

індивіда або групи в просторі або соціальній структурі організації, суспільства. Це процеси

трудової мобільності, передусім соціальних переміщень у структурі трудових організацій та

між ними. Прикладом такої мобільності може бути перехід працівника в результаті підвищення

загальноосвітнього чи кваліфікаційного рівня в сферу інтелектуальної праці, в апарат

управління.

11

За характером змін, що відбуваються в тій чи іншій трудовій організації або колективі в

результаті якого-небудь соціального процесу, вирізняють такі процеси:

1) процеси стабілізації, коли основні характеристики спільності залишаються

незмінними і лише відтворюються;

2) процеси розвитку, коли характеристики спільності змінюються, наближаючись до

тих рівнів, які визначені цілями, відбуваються прогресивні зміни;

3) процеси деградації, коли соціальні характеристики погіршуються, віддаляючись від

намічених цілей; відбувається гальмування, уповільнення розвитку спільності.

Процеси стабілізації та соціального розвитку трудової організації або колективу є

найважливішими процесами, оскільки вони відтворюють динаміку соціальних явищ, яка сприяє

утворенню нових відносин, нових елементів в соціальній структурі, прогресивним змінам в

самій організації. Якщо, наприклад, підвищується культурно-освітній рівень членів організації,

їхня кваліфікація – це означає, що відбувається процес соціального розвитку, соціальні

відносини збагачуються. Соціальний розвиток організації передбачає удосконалення соціальної

структури, зміцнення матеріальних і духовних засад її функціонування, збагачення й

самоствердження її працівників.

Залежно від масштабності протікання соціальних процесів доцільно розглядати їх на

чотирьох рівнях: рівень економіки в цілому, рівень регіону (галузі), рівень підприємства,

індивідуальний рівень.

Будь-яка наука будує свою теорію за допомогою певних категорій (термінів). Вони

дають можливість описувати, вивчати соціальну реальність, правильно розуміти її зміст і

адекватно сприймати. Є такі категорії і в соціології праці.

Категорії соціології праці – це загальні поняття, які відтворюють певні властивості її

об'єкту, тобто трудової сфери, як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу,

що відбувається в сфері трудової діяльності, вимагає з'ясування його суті і явищ, з якими

пов'язаний цей процес. Спеціальні категорії, які використовують при даних дослідженнях,

прийнято типологізувати як категорії визначеності, обумовленості і вибору.

Категорії визначеності (зміст праці, її характер, суб'єкти праці – групи, індивіди, трудові

дії тощо) відповідають на запитання: що це таке, чим воно є стосовно праці як об'єкту

вивчення?

Категорії обумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності) відповідають на запитання:

чому індивід чинить саме так, а не інакше? Чим обумовлені його дії?

Категорії вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання тощо)

відповідають на запитання: що необхідно зробити, щоб людина діяла відповідним чином?

Таким чином, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці,

а категорії обумовленості і вибору дають можливість виявити явища і процеси, які

безпосередньо впливають на роль і статус індивідів у сфері трудової діяльності.

Ключовими категоріями, якими оперує соціологія праці як самостійна наука, є: праця,

зміст і характер праці, трудова ситуація, ставлення до праці, відчуження праці, задоволеність

працею, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудової діяльності, потреби і

інтереси суб'єктів праці, соціальний контроль трудової поведінки, соціальна і трудова

мобільність, соціальні технології, соціальне управління, соціальний розвиток трудового

колективу тощо.

Суть предмету соціології праці реалізується в її меті і функціях, які вона повинна

виконувати:

Мета соціології праці – дослідження соціально-трудових процесів на всіх рівнях і

сприяння розробці рекомендацій щодо їх управління, прогнозування і планування, спрямованих

на створення оптимальних умов функціонування трудових колективів, соціально-професійних

груп, окремих працівників і досягнення на цій основі найбільш повної реалізації та

оптимального поєднання їх інтересів.

Соціологія праці виконує також наступні функції: теоретико-пізнавальну, дослідницько-

інформаційну, прогностично-перетворювальну, світоглядно-освітню, функцію зворотного

12

зв’язку, функцію соціологічного контролю за процесами у сфері праці.

Теоретико-пізнавальна функція - головна функція, яка полягає у пізнанні такого

соціального явища, як праця, з'ясуванні і формуванні теоретичних і практичних знань про

закономірності розвитку соціально-трудових відносин.

Дослідницько-інформаційна функція. Досліджуючи та вивчаючи явища і процеси, що

відбуваються в трудовій сфері, вчені-соціологи публікують результати соціологічних

досліджень в звітах, наукових статтях, монографіях. В цьому знаходить свій прояв

дослідницько-інформаційна функція соціології праці.

Прогностично-перетворювальна функція. Соціологія праці надає допомогу в розв’язанні

та прогнозуванні розвитку практичних проблем, які виникають у зв'язку з трудовою діяльністю.

За допомогою соціологічних досліджень виявляються відхилення в розвитку соціально-

трудових відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соціальні

технології, системи управління трудовими організаціями. Не можна здійснювати перетворення,

які відбуваються нині в суспільстві і стосуються інтересів всіх працездатних громадян, без

урахування того, які саме соціальні наслідки вони матимуть.

Світоглядно-освітня функція. Популяризація соціологічних знань серед управлінського

персоналу, представників владних структур створює можливість запобігання багатьом

негативним наслідкам управлінських рішень. Ефективне прогнозування і розробка

управлінських рішень можливі лише за умов соціологічної грамотності управлінців, глибокого

засвоєння ними знань, методів і методик соціології, формування практичних навичок їх

застосування. Світоглядно-освітня функція і виявляється в популяризації і поширенні сучасних

наукових знань і уявлень про механізми дії соціально-трудових процесів.

Функція зворотного зв'язку. Особлива потреба в соціологічних знаннях і рекомендаціях

відчувається сьогодні у зв'язку з кардинальними перетвореннями, що відбуваються в

суспільстві, в його трудовій сфері. Ці перетворення зачіпають інтереси найманих працівників,

змінюють їх соціальне становище, трудову поведінку. В цих умовах органам управління вкрай

необхідна інформація про потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, ставлення до праці різних

соціально-професійних груп, а також про можливості впливу на них. Такий зворотний зв'язок

повинна забезпечити соціологія праці.

Функція соціологічного контролю за процесами у сфері праці. Значна роль належить

соціології праці в конкретизації управлінських рішень з проблем праці, кожне з яких повинне

осмислюватися і обґрунтовуватися з соціологічної точки зору. Для цього соціологи повинні

визначати соціальні групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх трудової діяльності,

співвідносити мотиви праці, виявляти способи їх оптимізації і цим забезпечувати соціологічний

контроль за процесами перетворень, які відбуваються у сфері праці.

Таким чином, функції соціології праці різноманітні, але головне в них – сформувати

наукові знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції розвитку трудової сфери,

оптимізувати управлінські рішення, передбачати їхні соціальні наслідки. Соціологія праці

повинна визначати реальні умови для організації ефективної трудової діяльності людей.

Звісно, праця як багатоаспектне явище є предметом дослідження комплексу наукових

дисциплін. Соціологія праці разом з іншими науками, що вивчають працю, становлять систему

наук про працю. Серед наук про працю, з якими найбільше пов’язана соціологія праці, можна

назвати економіку праці, психологію праці, фізіологію праці, статистику праці, трудове право,

санітарію та гігієну праці, наукову організацію праці.

Також соціологія праці пов’язана з іншими спеціальними соціологічними теоріями, які

тією чи іншою мірою торкаються проблематики, пов’язаної з працею: економічною

соціологією, соціологією організацій, соціологією професій, соціологією трудового колективу,

промисловою соціологією, соціологією управління, соціологією способу життя, соціологією

особистості.

Основна література

13

1. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда:

Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999.- 407 с.

2. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. – М., 2002.

3. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. Посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ,

2002. – 472 с. - Розділ XI Соціологія праці. – С. 290-319.

4. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

5. Коваль И.В., Фетисов Э.Н. Социология труда. – Красноярск, 1993.

6. Кулинцев И.И. Экономика и социология труда. – М.: Центр экономики и маркетинга,

2001. Издание 2-ое, переработанное и дополненное. – 312 с. – С.192-230.

7. Лукашевич Н.П. Социология труда: Конспект лекций для менеджеров. – Киев:

МАУП, 2001.

8. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

9. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч.

посіб. – К.: МАУП, 1999.

10. Маркович Д. О предмете и задачах социологии труда //Социологические

исследования. – 1996. – № 3. - С. 63-65.

11. Маркович Данило Ж. Социология труда: Учебник. – М.: Изд-во РУДН, 1997. – 512 с.

12. Минина В.Н., Русалинова А.А. Проблемы современной социологии труда

//Социологические исследования. – 1995. - № 5.

13. Молевич Е.Ф. Труд как объект и предмет исследований общей социологии

//Социологические исследования. – 2001. - № 7.

14. Огаренко В.М., Малахова Ж.Д. Соціологія праці: Навч. посіб. – Запоріжжя, 2001. –

306 с.

15. Полторак В.А. Социология труда: Справочник: Учебно-справочное пособие для ст.

вузов. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997. – 148 с.

16. Попов Ю.Н., Шевчук А.В. Современная экономика и социология труда. Учебное

пособие. - М., 2003.

17. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320 с.

18. Роффе А.И. Экономика и социология труда: Учеб. пособие. – М.: Изд-во «МИК»,

1996. – 120 с.

19. Саакян А.К. Экономика и социология труда, 2002.

20. Соколова Г.Н. Социология труда, 2002.

21. Социология труда: Учебник /Под ред. Д.И. Дряхлова, А.И. Кравченко, В.В.

Щербины. – М.: Изд-во МГУ, 1993.

22. Тощенко Ж.Т. Предмет и структура социологии труда //Социологические

исследования. – 2003. - № 3.

23. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Прометей:

Юрайт-М, 2001. – 511 с. – Раздел II. Глава 1. Социология труда. – С. 92-112.

24. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. (Видання третє, перероблене і доповнене). –

Львів: Кальварія, 2003. – 544 с. – Тема 13. Соціологія праці й управління. – С. 379-409.

25. Экономика и социология труда /Под ред. Адамчука В.В. – М.: Экономическое

образование, 1995.

26. Экономика и социология труда. Учеб. пособие. - Новосибирск, 1994.

27. Энциклопедический социологический словарь /Под общ. ред. Г.В. Осипова. – М.,

1995.

Додаткова література

1. Александрова Т.Л. Методологические проблемы социологии профессий

//Социологические исследования. – 2000. - № 8. - С. 11-17.

2. Асп Э.К. Введение в социологию /Пер. с финского под общей редакцией А.О.

Бороноева. – СПБ.: Изд-во «Алетейя». – 1998. – 245 с. (Раздел 7.4 «Социология труда». - С. 241-

245).

14

3. Герчиков В.И. Социальная организация труда: аспекты проблемы. Известия

сибирского отделения АН СССР. Серия экономики и прикладной социологии, 1988.

4. Гіденс Ентоні Соціологія /Пер. з англ.. В. Шовкун, А. Олійник; наук. ред. О. Іващенко.

– К.: Основи, 1999. – 726 с. (Глава 12. «Праця та економічне життя». - Стор. 365-398).

5. Дряхлов Н.И., Пастухова И.В. Социология труда: опыт преподавания, трудности,

поиск решений //Социологические исследования. – 1993. - № 6.

6. Кошурников С. Социология и психология труда, 1991.

7. Кравченко А.И. Прикладная социология и менеджмент. - М., 1995.

8. Пасічний П.Я. Основні засади сучасної соціології праці й управління //Військово-

науковий вісник: Зб. ст. – 2000. – Вип. 2. – С. 135-143.

9. Социология: Учебник для вузов /В.Н. Лавриненко, Н.А. Нартов, О.А. Шабанова, Г.С.

Лукашова. Под ред. Проф. В.Н. Лавриненко. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 349 с.

(Раздел III «Специальные социологические теории». - Глава 13. «Социология труда и трудовых

организаций». - С. 196-213).

10. Социология труда в новых условиях: Межвуз. сб. ст., 1993__

Тема 2. ПРАЦЯ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ключові поняття та терміни: праця, праця як вид соціальної діяльності, функції праці,

характер праці, предмет праці, засоби праці, продукт праці, зміст праці, соціальний зміст праці,

функціональний зміст праці, фізична праця, розумова праця, репродуктивна праця, творча

праця, проста праця, складна праця, кваліфікована праця, некваліфікована праця, управлінська

праця, виконавська праця, регламентована праця, само організована праця, змістовність праці,

відчуження, відчуження праці, форми відчуження праці, творчість.

План

1. Місце праці в системі діяльності людини. Роль праці в становленні людини та

суспільства.

2. Соціальна сутність та функції праці.

3. Значення понять “характер праці” та “зміст праці” в соціологічному вивченні процесу

праці.

4. Неоднорідність праці як основа соціальної диференціації працівників.

5. Структурні зміни, динаміка розвитку праці на сучасному етапі під впливом НТР.

6. Аналіз відчуження праці. Основні показники відчуження праці. Шляхи подолання

відчуження праці.

7. Трансформація процесу праці в постіндустріальному суспільстві. Характеристика

постіндустріального суспільства з точки зору процесів, що відбуваються у сфері праці.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає соціальна сутність праці?

2. У чому полягає значення праці для суспільного життя? Які функції вона виконує в

суспільстві?

3. Що таке зміст і характер праці?

4. Поясніть сутність функціонального та соціального змісту праці.

5. Що мають на увазі, коли мова йде про змістовність праці?

6. В чому полягають причини та прояви соціально-економічної неоднорідності праці?

Які джерела соціальної нерівності працівників?

7. Яких видів буває праця?

8. Розкрийте основні особливості та протиріччя, що притаманні праці на сучасному етапі

розвитку.

9. Що таке відчуження праці і які причини його існування в нашому суспільстві?

10. Які є шляхи подолання відчуження праці?

15

Методичні рекомендації

Праця – це _________Tспецифічна форма суспільної діяльності людей. Вона є не лише процесом

добування засобів для існування, але і визначає специфіку всіх процесів у суспільстві і

суспільного устрою взагалі. Трудова організація не тільки об'єднує людей для виробництва

товарів і послуг, але і є формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних

інтересів, найважливішим чинником соціалізації особистості.

Таким чином, праця має подвійну соціальну сутність. З одного боку, вона є джерелом

багатства і доходів, а з іншого – мірою поведінки людини, засобом її самореалізації,

самоствердження як особистості. Таким чином, з одного боку, праця повинна стимулюватися,

оскільки вона реалізується з надією на отримання грошового доходу, з іншого – будь-яка

приваблива трудова діяльність приносить, крім доходу, задоволення, радість (з цієї точки зору

сама по собі праця заслуговує на повагу). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є

відсутність можливості працювати.

Соціальна сутність праці реалізується в сукупності її функцій. До основних функцій

праці відносять:

1. Функція забезпечення людини засобами для існування полягає в тому, що праця – це

передусім доцільний процес створення споживних вартостей, матеріальних і моральних

цінностей, необхідних для задоволення людських потреб. Ця функція характеризує загальну

суть праці, яка не залежить від форм соціальної організації суспільства, і є вихідною умовою

існування людства, його довічною природною необхідністю. Праця створює суспільне

багатство і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства. В процесі

створення суспільного багатства і умов для задоволення потреб людина виступає як суб'єкт

доцільної діяльності, спрямованої на перетворення об'єкту – предметів праці, для того, щоб

вони могли задовольняти потреби людини.

2. Праця виступає головною сферою життєдіяльності людини, її самовираження і

самоутвердження. Впливаючи на природу, взаємодіючи з нею, людина не тільки створює

матеріальні (їду, одяг, житло) і моральні (мистецтво, літературу, науку) блага, але й змінює

власну сутність. Вона збагачується знаннями та досвідом, розвиває свої здібності і таланти,

набуває певних соціальних властивостей, формується як особистість. Таким чином, праця

виступає як першопричина розвитку людини.

3. Праця формує основу життєвої позиції людини. Вона справляє вплив на саму

особистість людини, не тільки прищеплюючи їй певні навички, але і визначаючи її ставлення до

навколишнього світу і до інших людей. В процесі трудової діяльності не лише створюються

матеріальні і моральні цінності, надаються різноманітні послуги, спрямовані на задоволення

потреб людини, але й виникають нові потреби з новими вимогами до їх задоволення. А це

вимагає підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень науково-технічного

прогресу; в результаті виникає нова якість праці.

4. Праця складає основу суспільства і всіх суспільних відносин – як безпосередньо

пов'язаних зі створенням суспільного багатства, так і опосередкованих, відокремлених від

нього. В процесі праці люди взаємодіють, вступають в певні зв'язки і взаємовідносини,

внаслідок чого вона набуває суспільної форми. Загальність праці забезпечує їй статус основи

виникнення всіх інших соціальних процесів і відносин. Найважливішими серед них є відносини

власності, пов'язані із засобами і результатами праці. Залежно від цього вирізняють суспільства,

засновані на суспільній, приватній і змішаній власності на засоби виробництва.

5. Соціоантропогенетична функція – функція формування і розвитку особистості. Як

основа всіх інших сфер суспільного життя, праця історично зумовила і сприяла виокремленню

суспільства з природи, а людини – з тваринного світу.

У соціології праця вивчається як вид соціальної діяльності, як соціальний процес, як

соціальне явище, як соціальний інститут.

16

Соціальна діяльність – це завжди прояв соціальної активності щодо навколишнього

світу. Вона носить свідомий характер, оскільки її суб'єктом може бути тільки людина, а

об'єктом є елементи навколишнього світу.

Окрім трудової, виділяють такі види соціальної діяльності як творча, споживацька,

дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація носить умовний характер,

оскільки в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.

Найважливішим видом соціальної діяльності визнається трудова діяльність.

Пріоритетний статус праця отримує завдяки тому, що вона створює різні цінності і здатна

задовольняти різноманітні потреби людей. Загалом же будь-яка людська діяльність, якщо вона

носить цілеспрямований характер, містить у собі елементи праці.

Розуміння трудової діяльності як найважливішої ґрунтується, насамперед, на

традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Проте не меншу значущість

мають знання (як результат творчої діяльності), послуги (як результат специфічного виду

трудової діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету

матеріальних результатів історично обумовлено, і зі зміною суспільних умов пріоритетність

різних видів соціальної діяльності змінюється. Таким чином, абсолютно всі види соціальної

діяльності повинні є цінними.

Важко переоцінити роль праці в житті людини, соціальних груп, суспільства в цілому.

Оскільки все, що необхідне для життя і розвитку людей, функціонування суспільства,

створюється працею. Праця виступає як основа функціонування і розвитку людського

суспільства, двигун соціального прогресу, вічна природна потреба, без якої не було б можливе

саме людське життя.

Соціологія аналізує трудову поведінку людини залежно від змісту і характеру праці.

Характер праці виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами

виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодія людини з

суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він відображає соціально-

економічний статус працівників, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею

кожного окремого працівника.

Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу – пропорції, відповідно

до яких суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.

Показниками характеру праці є: форма власності, вид розподільних відносин, ступінь

соціальних відмінностей у процесі праці тощо.

У Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній,

кооперативній, дрібногруповій, асоціативній, індивідуальній, найманій тощо.

Характер “праці загалом” - подвійний, і це означає, що праця, з одного боку, є

специфічним обміном речовин між людиною і природою, тобто простим процесом, який не

залежить ні від індивіда, ні від суспільства; а з іншого – обміном продуктами діяльності між

людьми, детермінованим поділом праці в суспільстві та формами власності, тобто суспільним

процесом.

Якщо перший переважно є індивідуальним, його суб'єктом виступає індивід, що

забезпечує своє відтворювання як біологічної істоти, то другий – завжди колективний процес,

його суб'єктом виступають соціально-професійні групи. Ті відносини, які тут формуються,

якісно відрізняються від відносин у простому процесі праці. Це відносини між людьми як між

виробниками і споживачами, представниками різних галузей економіки. Саме ці відносини

визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворювання людини як істоти

соціальної.

Складовими простого процесу праці є предмет праці, його знаряддя, суб'єкт праці. В

результаті їхньої взаємодії з'являється продукт праці. Соціальні відносини панування і

підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ'я формуються не з приводу

предмету праці, а з приводу привласнення і розподілу засобів і продукту праці.

17

Зміст праці виражає розподіл функцій на робочому місці і сукупність операцій, що

виконуються, які обумовлені технікою, технологією, організацією виробництва і професійною

майстерністю працівника через їх співвідношення і взаємозв'язок.

Зміст – це організаційно-технічний аспект праці. Він відображає рівень розвитку

продуктивних сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів трудового

процесу, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою за допомогою засобів

праці.

Зміст праці не є суто індивідуальним на кожному робочому місці, він рухливий і

мінливий, оскільки характеризується багатьма показниками: структурою і різноманітністю

виконуваних функцій, співвідношенням виконавських і управлінських елементів, фізичних і

нервово-психічних навантажень, ступенем розумового напруження, самостійності,

самоорганізації, новизни, складності праці тощо.

На рівні суспільства різна за змістом праця виступає як взаємопов'язана система галузей

і видів праці, а на індивідуальному рівні – у вигляді окремих функцій і операцій. Їх оптимальне

поєднання можливе на основі удосконалення праці. Методи удосконалення індивідуальної та

суспільної праці різні. Перші полягають у впровадженні раціональних форм організації праці на

конкретних робочих місцях, другі – в удосконаленні засобів виробництва і впровадженні

прогресивних технологій. Удосконалення суспільної праці повинні випереджати зміни змісту

праці індивідуальної. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю

виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) і рівнем кваліфікації працівника

(показник змісту індивідуальної праці).

З соціологічної точки зору зміни в змісті праці розглядаються не самі по собі, а як

підґрунтя, що обумовлює зміни в соціальній структурі як суспільства, так і окремих

підприємств або організацій. Суть соціологічного підходу до вивчення змісту праці полягає в

тому, щоб досліджувати його вплив на роль і місце різних соціальних груп у виробництві, а

також на соціальні відмінності між ними.

Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним змістом праці є

доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до

професії, виду діяльності) і індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівні.

Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях,

функціях.

У трудовому виробничому процесі виділяють такі функції:

1) енергетична, коли працівник приводить в рух засобу праці;

2) технологічна або виконавська, коли працівник поєднує предмети і засоби праці,

безпосередньо обробляючи предмети праці;

3) контрольно-регулююча, пов'язана з наглядом і контролем за рухом предметів і засобів

праці, із здійсненням наладки і регулювання устаткування;

4) управлінська, пов'язана з підготовкою і організацією виробництва і керівництвом

виконавцями.

Зміст праці залежить від того, що людина робить і які засоби для цього використовує, які

функції виконує і як вони при цьому поєднуються, які зусилля (фізичні чи розумові)

переважають.

Різна за змістом праця вимагає від працівника різного рівня професійних знань, різного

ступеню участі в управлінні виробничим процесом, різного рівня загальної культури.

Відмінності в змісті праці породжують відмінності в кваліфікації працівників, впливають на

їхнє ставлення до праці, рівень трудової активності. Збагачення змісту праці, поліпшення його

умов полегшують праця людини, створюють для неї додаткові стимули більш повного

використання власного трудового потенціалу, підвищують задоволеність працею, сприяють

розвитку особистості.

Зміст праці визначає професію і рівень кваліфікації працівника, а характер праці –

ступінь соціального розвитку і перетворення праці на нагальну потребу. Закон відповідності

характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом

18

соціології праці. Глибинні зміни у змісті праці створюють передумови для змін в її характері, і

навпаки. Взаємодія характеру і змісту праці виявляється в існуванні таких соціально,

економічно і технічно неоднорідних її форм як фізична і розумова, творча і репродуктивна,

проста і складна, кваліфікована і некваліфікована, виконавська і управлінська,

самоорганізована і регламентована праця. Ці види диктують різні вимоги до загальної і

спеціальної освіти, професійної культури, створюють різні можливості для реалізації

професійних і особистісних якостей, тобто справляють різний соціальний вплив на працівників.

Фізична праця пов'язана з використанням мускульних зусиль людини і спрямована на

зміну матеріально-речовинного середовища. Вона характеризується безпосередньою

взаємодією людини із засобами праці, прямим включенням її до технологічного процесу,

виконавськими функціями в трудовому процесі. Ці ознаки взаємопов'язані і лише в поєднанні

характеризують фізичну працю як соціальний процес.

Розумова праця – це аналітико-узагальнююча інтелектуальна діяльність, продуктом якої

є інформація, оформлена певним чином (текст, розрахунок, креслення, повідомлення,

розпорядження тощо). Вона поєднує інформаційні, логічні, узагальнюючі та творчі елементи,

характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва і забезпечує

потреби виробництва в знаннях, організації та управлінні.

У всіх галузях виробництва, на кожному підприємстві зміст праці втілюється в ті

конкретні професії та знаряддя, які при цьому використовуються. Суто кількісний розподіл

фізичних і розумових функцій не може бути вирішальним критерієм для визнання праці

розумовою або фізичною. Будь-який процес праці вимагає певних розумових і фізичних зусиль.

Відмінності в змісті праці визначаються змістом тієї функції, яка для результативності цього

виду праці має вирішальне значення.

Творча праця не є жорстко регламентованою зовнішніми щодо працівника межами,

цілями, принципами діяльністю, а реалізується відповідно до його особистого потенціалу,

схильностей, інтересів. Їй притаманний постійний пошук нових ідей, розробка прогресивних

технологій, використання раціональних методів і способів праці, активне варіювання функцій,

своєрідність і неповторність просування до бажаного результату, виробництво нових зразків

продукції, які, у свою чергу, породжують нові потреби людини. Суть творчого підходу полягає

в наявності ідеального плану дій, який свідчить про людську визначеність праці.

Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат. До неї додається емоційно-

психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, який здійснюється

за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи

соціального відчуження. Вже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його

свідоме ставлення до праці, появу мотивації праці.

Усунення мети, позбавлення праці її внутрішнього значення призводить до того, що

людина стає байдужою до змісту своєї праці. Щоб подолати це негативне явище,

запроваджуються різні методи стимулювання і мотивації праці.

Репродуктивна (рутинна) праця передбачає усталений повтор функцій, їхню стійкість,

практично незмінність, тобто її особливістю є повторюваність (шаблонність) прийомів для

досягнення результату. Якщо творчість характеризується отриманням чогось якісно нового,

чого ніколи раніше не існувало, то репродуктивна діяльність зводиться до отримання

“стандартного” результату.

Репродуктивна і творча праця – найважливіші характеристики процесу праці з точки

зору її соціального змісту, а не техніко-організаційного. Техніко-організаційний зміст праці

визначається набором функцій працівника у виробничому процесі і характеризує технічний

аспект способу поєднання властивостей працівника з предметними елементами виробництва. З

огляду на це соціальний рівень розвитку праці визначається за ступенем вилучення людини з

виробничого процесу. Спочатку 20зu1079 замінюється енергетична, рушійна, а потім – виконавська,

контрольна функції.

Безумовно, не існує суто репродуктивної і суто творчої праці. Кожний реально існуючий

вид праці поєднує рутинні та творчі елементи в певних пропорціях. В будь-якій діяльності

19

людини, навіть в творчій, присутні елементи рутинної. Вони складають від 50 до 70% трудової

діяльності людини. Решта 50-30% є творчими елементами – постановка мети, вибір

оптимальних (з декількох альтернативних) варіантів виконання, розв’язування нових завдань,

що несподівано виникли в процесі праці та ін. Проте для сприйняття працівником праці як

творчої чи як репродуктивної вирішальне значення має конкретне співвідношення його потреб і

особистісних властивостей, з одного боку, і змісту праці – з іншого.

Проста праця для свого виконання не потребує певної кваліфікації, тобто вона є

некваліфікованою працею.

Складна праця – це праця працівника, який має певну кваліфікацію, тобто кваліфікована

праця. Вона пов'язана з додатковими витратами на навчання, придбання практичних навичок і

формування кваліфікації працівника.

Кваліфікація – це відповідний рівень професійної підготовки працівника, наявність у

нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання ним роботи певного змісту.

Визначальним чинником змін в змісті праці є науково-технічний прогрес, який

виявляється в автоматизації та механізації процесів праці, удосконаленні устаткування,

технологічних процесів. При цьому відбуваються зміни в структурі трудових дій, функції

безпосередньої дії на предмет праці переходять від працівника до механізмів і машин,

збільшуються витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування знарядь праці,

зростають самостійність і відповідальність трудових дій працівника, зменшуються затрати

мускульної енергії, збільшується питома вага складної, кваліфікованої праці, зростають

привабливість і змістовність праці.

Змістовність праці характеризує її насиченість елементами творчості, розумової

діяльності, різноманітністю виконуваних функцій, самостійністю трудових дій і

відповідальністю за них працівника.

Фактичний ступінь змістовності праці на конкретних робочих місцях залежить

передусім від тих функцій, які задаються устаткуванням. Удосконалення техніки і технологій

сприяє розширенню інтелектуальних – контрольно-регулюючої і управлінської функцій – і

скороченню фізичних – енергетичної і технологічної. Тобто відбувається переміщення живої

праці з безпосереднього виробництва в його підготовчу фазу.

Підвищення змістовності праці, її складності вимагають відповідної кваліфікації

працівника. Впровадження нових функцій і професій, підвищення науково-технічного

потенціалу, впровадження виробничих нововведень повинне супроводжуватися підготовкою

кадрів, які були б здатні експлуатувати нову техніку, устаткування, виробничі процеси.

Працівники, які не пройшли спеціальної підготовки, не можуть, а іноді й не хочуть сприймати

нововведення в трудовому процесі, оскільки вони більш жорстко регламентують темп і ритм

роботи, вимагають більшої відповідальності, ретельності, витрат нервово-психічної енергії,

зламу звичних стереотипів.

Таким чином, технічні нововведення сучасності створюють реальну основу для

вирішення соціальних проблем. Разом з тим, орієнтація на більш високі техніко-економічні

показники роботи може привести до збіднення змісту праці, погіршення виробничих умов.

Потрібне не просте оновлення виробництва, а таке, яке забезпечувало б, разом з

економічним ефектом, і соціальний ефект. А це означає, що для ефективного управління

науково-технічним прогресом необхідно передбачати його соціальні наслідки, оскільки

виробничий процес, його складові впливають на соціальний стан зайнятих в ньому працівників.

Тому реконструкція виробництва повинна супроводжуватися не тільки ліквідацією ручних,

монотонних фізично важких робіт, але й вибором технічних напрямів, які забезпечили б перш

за все зростання змістовності й поліпшення умов праці, розширення сфери вживання

кваліфікованої праці, сприяли підготовці і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць з

інтелектуальним навантаженням, які дали б змогу розкрити творчі можливості людини. У свою

чергу, це зумовить нарощування обсягів виробництва за рахунок формування зацікавленого

ставлення до праці, забезпечення розвитку і більш повного використання трудового потенціалу

працівника.

20

Слід зазначити також, що соціологічний підхід до вивчення проблем праці означає

врахування соціальної нерівності – неоднакового становища різних соціальних груп та окремих

працівників, їхньої трудової поведінки.

Соціально-економічну нерівність (неоднорідність) праці можна розглядати як соціальну

проблему, що не тільки успадкована з минулого, але й виникає знову під впливом розвитку

науки та техніки. Проявляється ця нерівність в існуванні різних за змістовністю та умовами

праці видів трудової діяльності, пов’язаних з відмінностями в техніко-технологічній

оснащеності виробництва, з одного боку, та в рівні розвитку, трудовому потенціалі самих

працівників, з іншого.

Мова йде про цілу сукупність нерівностей, що й складають структуру соціально-

економічної нерівності праці. До найважливіших елементів нерівності відносять: включення в

матеріальне чи духовне виробництво, аграрні чи індустріальні види праці; її розподіл на

розумову та фізичну, кваліфіковану чи некваліфіковану, фізично важку та відносно легку;

відмінності в монотонності та різноманітності; здійснення в шкідливих чи сприятливих для

організму умовах; розподіл на управлінську та виконавчу працю тощо.

Кожна з нерівностей (неоднорідностей) виникає як результат поділу праці и є основою

для формування соціальних відмінностей працівників. Ці відмінності приводять до

диференціації працівників, до їхньої соціальної неоднорідності (нерівності). Іншими словами,

соціально'EDе-економічні відмінності в праці є економічною основою, на якій складаються та

відтворюються відмінності між групами працівників за соціальними ознаками.

Основними диференціюючи ми соціальними ознаками груп працівників є: рівень

забезпеченості матеріальними та соціальними благами, розміри середньої заробітної плати,

різного роду доплати, премії, середній доход на одного члена родини, рівень освіти, рівень

кваліфікації, характер проведення дозвілля і т. ін. Також професійно-кваліфікаційні групи

відрізняються за спрямованістю інтересів, потреб, орієнтацій, ставленням до праці, соціальним

престижем.

Ще однією важливою проблемою, що розглядається в соціології праці, є проблема

відчуження праці. Відчуження праці є підсумком деформацій її соціальних функцій.

Відчуження взагалі – це відносини між соціальним суб'єктом і його певною соціальною

функцією, які складаються в результаті розриву їх вічної (первозданної) єдності, що призводить

до збіднення суті суб'єкта і зміни (переродження, перекручування, спотворення) суті самої

функції, а також сам процес розриву цієї єдності. При цьому людина втрачає свої сутнісні

характеристики. Автором теорії відчуження праці є К. Маркс.

Проте значення марксистської теорії відчуження зовсім не вичерпується вихідною

характеристикою буржуазного суспільства. Теорія відчуження праці має самостійне значення,

оскільки характеризує широке коло явищ, які ґрунтуються на відділенні працівника від умов,

процесу і результатів своєї праці, підкоренні його ними як ворожими силами.

Відчуження праці – це форма ставлення до праці, що характеризується настроями

відсутності сенсу, безпорадності, відстороненості.

Відсутність сенсу праці відчувається людьми, які, виконуючи якусь виробничу операцію,

частину роботи, не уявляють призначення кінцевого продукту, сфери його використання, або

вважають, що їх діяльність не приносить користі, і може навіть шкодити суспільству. Стан

к20u1074 відсутності сенсу, безцільності можливий у будь-якому виді діяльності.

Безпорадність може відчуватися співробітником підприємства, який не має захисту

перед свавіллям свого керівника або власника підприємства, а також не має нагоди впливати на

рішення, що ухвалюються. Відчуття безпорадності може переживати будь-яка людина перед

колективом, керівником, представниками влади.

Відстороненість обумовлена труднощами у ділових і дружніх контактах, відсутністю

перспектив професійного і адміністративного росту, неприйняттям цінностей колективу,

підприємства або суспільства.

Загальною основою відчуження виступає процес поділу праці. Виявляючись в різних

типах характеру і змісту праці, а також у формах закріплення працівників за певними її видами,

21

поділ праці зрештою породжує два основні види відчуження – відчуження працівника від праці

як діяльності і відчуження працівника від власності.

Об'єктивною основою відчуження праці як виду діяльності виступають умови,

можливості і зміст праці, їх вплив на здоров'я працівника, розвиток його творчих здібностей.

При виділенні різних протилежних сторін праці – фізичної і розумової, простої і складної,

творчої і репродуктивної, управлінської і виконавської – виникає різноманітність її видів, які не

завжди забезпечують можливості для повного розкриття особистості людини. Закріплення

працівника за окремими видами діяльності, за вузьким колом фіксованих трудових операцій,

підкорення ритму цих операцій, машині стає безпосередньою причиною відчуження праці.

Низка форм поділу праці пов'язана з частковим розвитком і використанням потенціалу

працівника, відділенням від нього значної частини його фізичних і розумових можливостей.

Так, більшість працівників зайнята репродуктивною працею, яка відтворює наявні умови

матеріального життя і тому є абсолютно необхідною в системі суспільного виробництва. Проте

репродуктивна праця одноманітна, монотонна, відтворює одні й ті ж функції, які пов'язані з

однобічністю розвитку працівника і не дають можливості реалізувати і всесторонньо

використати його внутрішні можливості. Продукт репродуктивної праці – речі, предмети, але

не особистість працівника.

Творча праця дає виконавцю можливість розвивати і проявляти свої фізичні і духовні

здібності. Вона створює щось нове, має динамічний характер, постійно вимагає оновлення

знань і навиків. З творчою продуктивною діяльністю пов'язаний розвиток особистості

працівника в праці. Відділення працівників від творчої праці, зведення їх праці до

репродуктивної відчужує їх від трудової діяльності.

Поділ праці є причиною виникнення відчуження більшості трудящих від управлінської

діяльності, перетворення їх в простих виконавців рішень. Завершеною формою відчуження

працівників від управління стає бюрократизм. Бюрократизму як формі управління соціально-

економічними процесами властиві дві основні риси:

1) закріплення права визначення цілей і ухвалення рішень за вузькою групою

адміністративних осіб і відповідне перетворення більшості працівників в простих виконавців

чужих наказів, відчуження їх від управлінського процесу;

2) формалізація процесу управління, відрив від реальних цілей суспільства, організації;

перетворення його з продуктивного процесу в процес створення інструкцій.

Відчуження працівника від власності є найважливішою характеристикою економічного

устрою соціально неоднорідних суспільств. Історично воно виявляється в двох формах:

відчуження працівників від продукту – результату їх праці і відчуження працівників від умов

праці. Наприклад, при сімейному підряді суб'єкт контролює свої засоби і умови виробництва на

індивідуальному (сімейному) рівні. Разом з тим, до відокремленого від нього в результаті

державної експлуатації продукту він відноситься вже не як до свого, а як до відчуженого.

Відчуження працівників від умов праці містить як наслідок і відчуження від процесу

праці. Воно характерне для державної форми власності. Тут працівник відноситься до умов і

результатів своєї праці як до чужих. Його праця із самого початку набуває вигляду праці не на

себе.

Відчуження працівника від власності безпосередньо обумовлює виникнення

суб'єктивних відносин відчуження від умов і результатів праці (і опосередковано – від процесу

праці).

У даний час цілком очевидно, що однією з головних причин соціальної і економічної

кризи в країні є незадоволеність населення трудовою ситуацією, яка склалася. На сьогоднішній

день однієї з першочергових задач подальшого розвитку і удосконалення соціальних відносин є

подолання відчуження працівника від праці і її результатів, влади, від засобів виробництва,

духовних цінностей тощо. Тільки подолавши відчуження праці, можна розраховувати на

ефективні зміни в трудовій сфері, у відновленні виробництва. Для цього необхідні:

– наявність умов, які забезпечили б реалізацію права людини на працю;

– упевненість людей, що результати їхньої праці будуть їм корисні;

22

– можливість для працівників вирішальним чином впливати на хід трудового процесу,

його організацію і управління.

Основними напрямами подолання відчуження праці можуть стати наступні:

1. Посилення творчого змісту праці і розширення самостійності працівників в

ухваленні господарських рішень, визначенні цілей своєї праці;

2. Забезпечення реальної участі рядових працівників в управлінні, здійсненні

соціального контролю, контролю за діяльністю адміністрації підприємств (установ), за ходом

справ в цілому. В останні десятиріччя для поліпшення соціальних контактів на підприємствах і

мотивації зростання продуктивності праці стали використовувати різні форми участі робітників

та службовців підприємств в управлінні власністю і розподілом прибутку. Такий досвід мають

США, Японія, Західна Європа.

У даний час виділяють наступні форми участі співробітників підприємства в прийнятті

управлінських рішень:

– інформування персоналу про економічну ситуацію і про плани адміністрації,

можливість висловити думку співробітників про ухвалені рішення, участь в обговоренні рішень

з правом дорадчого голосу;

– можливість участі в ухваленні рішень з правами, рівними правам адміністрації,

використання права вето при вирішенні окремих питань, що стосуються становища найманого

персоналу;

– право контролю за діяльністю адміністрації;

– право на колективне управління підприємством за принципом „одна людина – один

голос”;

3. Наявність в суспільстві плюралізму форм власності (насамперед акціонерної), при

якому рядовий працівник зможе реалізувати свої функції володіння, використання і

розпорядження власністю;

4. Удосконалення безпосередньої трудової діяльності на основі масового технічного

переоснащення виробництва для поліпшення умов праці, підвищення його творчого характеру,

підвищення професійного і загального культурного рівня розвитку працівників;

5. Збагачення змісту праці, ліквідація його непривабливих елементів. Разом з різними

формами виробничої демократії для підвищення інтересу співробітників до змісту праці

використовуються також організаційно-технологічні рішення. Зокрема, можна наголосити на

тенденціях відмови від вживання конвеєрів з регламентованим ритмом, укрупнення

виробничих операцій, включення у функції працівників управлінських рішень. Такі методи

одержали назву збагачення праці, або збагачення змісту роботи.

6. Найрадикальнішим засобом боротьби з відчуженням є загальна орієнтація персоналу

на безперервний процес нововведень в продукції, технології, організації праці, виробництва і

управління.

Основна література

1. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учебник

для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999.- 407 с.

2. Вукичевич С. Социологическое определение рабочего места //Вестн. Моск. ун-та. –

Сер. 18. Социология и политология. – 2003. - № 2.

3. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. – М., 2002.

4. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

5. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной формации. - М., 1995.

6. Иноземцев В.Л. Очерки истории экономической общественной формации. - М., 1996.

7. Иноземцев В.Л. Понятие творчества в современной экономической теории //ПОЛИС. –

1992. - №1-2.

8. Иноземцев В.Л. Постэкономическая революция: теоретическая конструкция или

историческая реальность? //Вестник российской академии наук. – 1997. - №8.

23

9. Иноземцев В.Л. Творческие начала современной корпорации //МЭ и МО. – 1997. - №

11.

10. Иноземцев В.Л. Экспансия творчества – вызов экономической эпохе //ПОЛИС. –

1997. - № 5.

11. Коваль И.В., Фетисов Э.Н. Социология труда. – Красноярск, 1993.

12. Лукашевич Н.П. Социология труда: Конспект лекций для менеджеров. – Киев:

МАУП, 2001.

13. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

14. Маркович Данило Ж. Социология труда: Учебник. – М.: Изд-во РУДН, 1997. –

512 с.

15. Огаренко В.М., Малахова Ж.Д. Соціологія праці: Навч. посіб. – Запоріжжя, 2001.

– 306 с.

16. Полякова Н.Л. От трудового общества к информационному: западная социология

об изменении социальной роли труда. – М.: Наука, 1990. – 132 с.

17. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320 с.

18. Роффе А.И. Экономика и социология труда: Учеб. пособие. – М.: Изд-во «МИК»,

1996. – 120 с.

19. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики: Уч. пособие. – М.: Инфра-

М, 1996.

20. Сознание и трудовая деятельность (ценностные аспекты сознания, вербальное и

фактическое поведение в сфере труда) /Под ред. И.М. Поповой. – Киев-Одесса, 1985.

21. Соколова Г.Н. Социология труда, 2002.

22. Социология труда: Учебник /Под ред. Д.И. Дряхлова, А.И. Кравченко, В.В.

Щербины. – М.: Изд-во МГУ, 1993.

23. Экономика и социология труда /Под ред. Адамчука В.В. – М.: Экономическое

образование, 1995.

Додаткова література

1. Алексеев Н.И. Человек труда на перепутье //Социологические исследования. – 1992. -

№ 6.

2. Алёхин В.В., Найдёнов П.К. Философия специализации и универсализации

современного труда (дискуссии, проблемы, противоречия) //Сб. науч. тр. Донец. гос. акад. упр.

– Донецк, 2002. – Т.3, вып. 11. – С. 206-215.

3. Вильховченко Э.Д. В поисках альтернативной трудовой жизни: зарубежный опыт //МЭ

и МО. – 1995. - № 10.

4. Вильховченко Э.Д. Место человека в новейшем производстве и проблема

технологического трудовытеснения в развитых странах //МЭ и МО. – 1998. - № 5.

5. Вильховченко Э.Д. Новое в культуре труда, производства компании //МЭ и МО. –

1995. - № 3.

6. Вильховченко Э.Д. Социально-профессиональное развитие человека в производстве

передовых стран //МЭ и МО. – 1997. - № 8-9.

7. Врублевский В. Труд на рубеже третьего тысячелетия. – К., 1989.

8. Емохонова Л. Г. Наёмный труд во Франции: На пути к постиндустриальному

обществу. – М.: Наука, 1991. – 139 с.

9. Зоц В.А., Капто А.С. Труд – главная точка отсчёта //Социологические исследования. –

1991. - № 4.

10. Илышев А.М., Лаврентьева И.В. Стратегии включения репродуктивного труда в

производство //Социологические исследования. – 2003. - № 3.

11. Князев В.Н. Человек и технология (социально-философский аспект). – К., 1990.

12. Маркс К. Економіко-філософські рукописи 1844 р. //Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх

творів. – Вид. 2-е. – К., 1984.

24

13. Неймер Ю.Л. От кризиса общества к кризису труда //Социологические исследования.

– 1992. - № 5.

14. Озмитин В.Д. Труд: где главная точка отсчёта? //Социологические исследования. –

1993. - № 3.

15. Отчуждение труда: история и современность. – М.: Экономика, 1989.

16. Платонов О.В. В двух шагах от обрыва. Деградация труда //Наш современник. – 1989.

- № 1.

17. Погорадзе А.А. Культура производства. Сущность и факторы развития. Новосибирск:

«Наука», 1990.

18. Производительность труда «белых воротничков» /Пер. с англ. – М., 1989.

19. Симагин Ю.А. Изменение трудовой составляющей образа жизни населения большого

провинциального города в последней трети XX века //Социологические исследования. – 2004. -

№ 5.

20. Супян В.Б. Сфера труда в США: новые тенденции. – США: экономика, политика,

идеология. – 1998. - № 6.

21. Тавризян Г.М. Техника, культура, человек. – М., 1986.

22. ФРГ глазами западногерманских социологов: Техника – интеллектуалы – культура

/Под ред. Ю.Н. Давыдова. М., 1989.

23. Эфиров С.А. Социальная перспектива труда с точки зрения левоанархистской

концепции «антипроизводительности» //Буржуазная социология на исходе XX века: критика

новейших тенденций. – М., 1986.