Тема 4. Виникнення та розвиток соціології праці. Історія зарубіжних

ШКІЛ І НАПРЯМКІВ

Ключові поняття та терміни: донауковий етап розвитку соціології праці, науковий

етап розвитку соціології праці, класичний етап розвитку соціології праці, сучасний етап

розвитку соціології праці, трудова теорія вартості, поділ праці, солідарність, відчуження праці,

система виробництва, продуктивні сили, виробничі відносини, організація праці, управління

виробництвом, тейлористсько-фордистська система організації виробництва, формальна та

неформальна структура колективу, мотивація праці, праця, творчість, якість трудового життя.

План

1. Періодизація історії зарубіжної соціології праці. Характеристика трьох основних

етапів її розвитку: донаукового, класичного та сучасного. Особливості першого етапу.

2. Проблеми відчуження та розподілу праці в дослідженнях представників провідних

шкіл класичного етапу.

3. Суспільно-історичні та теоретичні передумови виникнення соціології праці.

4. Класична школа наукового менеджменту. Концепція організації виробничого

процесу Ф. У. Тейлора.

5. Характеристика школи “людських відносин”. Методологія та методика

Хотторнського експерименту.

6. Подальший розвиток проблематики людських відносин.

7. Сучасні теоретичні концепції соціології праці: концепції постіндустріального

суспільства та якості трудового життя.

Питання для самоконтролю

1. Які етапи виділяються в періодизації розвитку соціології праці? Які характерні

ознаки донаукового етапу в історії соціологічних знань про працю?

2. Який внесок у дослідження праці здійснено в часи Стародавнього Сходу (ІІІ-ІІ

тисячоліття до н.е.)?

3. У чому полягає внесок у дослідження соціальних проблем праці мислителів античної

Греції?

4. Що притаманне для поглядів на суспільну працю мислителів Середньовіччя?

5. Якими ідеями та школами представлений класичний етап розвитку соціології праці?

6. Назвіть історичні та теоретичні передумови виникнення соціології праці.

7. Що внесли в соціологію праці представники школи „наукового менеджменту”?

34

8. Розкрийте основні положення теорії “людських відносин”. У чому полягає сутність

та значення Хотторнського експерименту?

9. В яких теоріях знайшла подальший розвиток проблематика людських відносин?

10. Як праця розглядається в концепції постіндустріального суспільства?

11. В чому полягає сутність концепції якості трудового життя?

Методичні рекомендації

В еволюції теоретичних і практичних уявлень про працю можна виділити три етапи:

донауковий, класичний і сучасний. Кожен з них характеризується своїми відмінними рисами,

перевагою тих чи інших ідей, наукових шкіл чи напрямків, методами і цілями дослідження,

нарешті тривалістю в часі. Найбільш тривалий, донауковий етап, продовжувався з III

тисячоліття до н.е. до XVIII ст. н.е. До донаукового етапу можна віднести розвиток ідей і

уявлень про працю на Стародавньому Сході, в античний період, в часи Середньовіччя та в часи

Реформації.

Класичний етап розвитку соціології праці датується XIX - початком XX століття.

Найменш тривалий, але надзвичайно багатий за змістом етап. Класичний етап виступає лише як

складова наукового етапу в розвитку соціології праці. Англійська школа політекономії є

першою науковою школою в історії європейської соціальної думки, що впритул наблизилася до

вирішення соціологічних проблем праці й економіки. Головними представниками класичної

школи англійської політекономії вважаються Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-

1823), Вільям Петті (1623-1687), Роберт Оуен (1771-1858), Джон Стюарт Мілль (1806-1873),

засновник англійського позитивізму, та Альфред Маршалл (1842-1924). Для англійської школи

політекономії властиві утилітаризм і етика індивідуалізму, акцент скоріше на економічних, ніж

на соціальних аспектах праці, тверезий розрахунок і реалізм, пріоритет індивідуальних

цінностей над колективними. Основними темами досліджень виступали закони накопичення

капіталу та добавлена вартість, оборотний капітал і наймана праця.

Іншою школою, що зробила помітний внесок у розвиток соціології праці, була

французька соціологічна школа. Представники: Шарль Фур'є (1772-1837) Клод Анрі де Сен-

Сімон (1760-1825), Огюст Конт (1789-1857) і Еміль Дюркгейм (1858 –1917). Усім їм притаманні

деякі спільні риси, наприклад, соціалістичним ідеям співчували не тільки Фур'є та Сен-Симон,

але також Конт і Дюркгейм. Інша особливість – прагнення поєднати науково-технічний і

соціальний прогрес у деякому утопічному проекті, нарешті, пріоритет колективної праці над

індивідуальною, альтруїстичних цінностей над егоїстичними. Основними темами досліджень

були поділ праці, колективна свідомість і солідарність.

У марксизмі праця відіграє дуже важливу роль для розуміння становлення, історичного

розвитку та функціонування суспільства. По-перше, праця є фундаментальною

антропологічною характеристикою. Саме вона створила людину. Праця є також базисною

умовою існування суспільства. У «Капіталі» Маркс говорить про те, що праця є загальною

умовою обміну речовин між людиною та природою, вічна, природна умова людського життя.

По-друге, Маркс відводив праці роль механізму історичного генезису суспільства.

Основу соціального життя утворює, за Марксом, система виробництва. В цьому полягає суть

матеріалістичного розуміння історії і принцип визначальної ролі виробництва. Розглядаючи

виробництво як основу суспільного життя, Маркс виділяє в ньому дві сторони: продуктивні

сили та виробничі відносини. Через відносини власності (спосіб поєднання виробника з

засобами виробництва) система виробничих відносин визначає все життя суспільства – його

класову структуру, тип і характер соціальної взаємодії та конфлікту, надбудовні відносини,

тобто всю систему соціальних інститутів і норм.

По-третє, принцип визначальної ролі виробництва природним образом доповнюється в

марксизмі законом відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку

продуктивних сил. Відповідно до цього закону, виробничі відносини складаються в залежності

від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їхнього розвитку і функціонування.

Вони впливають на їхній розвиток, сприяючи, чи, навпаки, гальмуючи його. Протиріччя, що у

35

зв'язку з цим виникає, повинне бути вирішене через приведення обох сторін у відповідність.

Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, закон їхньої відповідності

розкривають і вказують на джерело суспільно-історичного розвитку, що лежить у системі

виробництва. Маркс розробляє закон відповідності і розвиває концепцію суспільно-економічної

формації як методологічний принцип історичного і соціологічного аналізу.

Німецька школа соціології праці являє собою самостійне утворення. Два її провідних

представники, а саме М. Вебер і Г. Зиммель за теоретичними поглядами та методологічними

принципами істотно відрізняються й від англійської політекономії, й від французької школи

соціології праці, й від німецького марксизму. Основні теми досліджень - відчуження праці,

раціональність, бюрократія, еволюція капіталізму, мотивація економічної поведінки.

Сучасний етап розвитку наукових уявлень про працю починається з виникненням

соціології праці як самостійної наукової дисципліни наприкінці XIX – на початку XX століття.

Першим напрямком зарубіжної соціології праці є соціологія управління (менеджменту).

У розвитку соціології управління виділяють три основних напрямки:

1. “Класична” школа, всередині якої виділився самостійний напрямок – “науковий

менеджмент”, - це період з 1890 до 1920 рр. Основні представники: Ф. У. Тейлор, А Файоль, Л.

Гьюлік, М. Фоллетт.

2. Школа “людських відносин”. Виникла наприкінці 20-х рр. XX ст. і існує дотепер (Э.

Мейо, Ф. Герцберг, Ф. Лайкерт, Д. Макгрегор і ін.)

3. “Емпірична” школа – склалася в 60-ті і 70-ті рр. XX ст. – Р. Девіс, П. Друкер, А.

Слоан, Г. Саймон, Т. Левітт.

Історично організація праці й управління виробництвом стають самостійним предметом

вивчення для науки в той момент, коли рівень розвитку продуктивних сил вступає в різке

протиріччя зі сформованою системою організації виробництва. Найбільш явно це виявилося в

другій половині XIX століття. Перехід від ремісничого виробництва XVIII століття до

машинного виробництва XIX століття відбувався нерівномірно, уповільнено. До другої

половини XIX століття в основному і цілому сформувалася система великої промисловості, що

її історики називають першою фабричною системою. На початок XX століття вона вже не

задовольняла потреби суспільного виробництва і не відповідала останнім досягненням науки та

техніки. Застаріла і соціальна організація праці й управління на підприємстві, центральною

фігурою якої був майстер. Його влада була практично необмеженою: він відповідав за

управління виробництвом і собівартість продукції, керівництвом персоналом. Майстер

одноосібно наймав і звільняв робітників, просував чи понижував їх на посаді, контролював

систему навчання робітників, розподіл завдань, відповідав за дотримання дисципліни,

встановлював години роботи, час присутності і норми виробітку. Зрозуміло, що його реальна

роль у виробництві ненабагато поступалася ролі управлінців.

Дане протиріччя в США було найбільш глибоким із усіх розвинутих індустріальних

країн. Друга половина і кінець XIX століття – епоха значних змін у структурі й організації

ділового підприємництва в США, обумовлених створенням великих національних і

мультинаціональных корпорацій на транспорті й у промисловості, що включали все нове і

передове. Прискорений розвиток американського капіталізму, що вийшов до початку XX в. на

передові рубежі технічного прогресу, гальмувалося застарілою системою управління та

соціальної організації праці. Саме тому тут складаються об'єктивні передумови для зародження

наукового менеджменту. Важливою була й та обставина, що в США знайшлася така суспільна

сила, що не тільки гостро усвідомила цю невідповідність, але й змогла провести систематичну

роботу в справі наукового вирішення проблем, що виникали. Мова йде про інженерів-

раціоналізаторів, що склали основу і соціальну базу руху “науковий менеджмент”.

Таким чином, можна стверджувати, що підхід школи наукового менеджменту до

постановки соціальних і економічних питань праці був історично й логічно закономірним.

Зрушення акцентів відбувалося вже в її рамках. Так, на зміну тезі Г. Тауна про те, що

управління фабрикою є не менш важливим, ніж техніка, приходить теза Тейлора: “в даний час

ми, американці, стоїмо перед серйозною проблемою, - проблемою управління людьми”. Однак

36

в історії науки відомі випадки, коли постановка проблеми, хоча й була обумовлена

об'єктивними потребами, але суб'єктивних умов для її рішення, тобто високого рівня розвитку

теорії й практики, ще не склалося. Тому важливим є питання про теоретичних попередників

руху “наукових менеджерів”, і, зокрема, концепції Тейлора. Основними серед них є

патерналістська філософія менеджменту та діяльність так званих “ранніх менеджерів”.

До кінця XIX в. одержують поширення гуманістичні погляди на людину, що оформилися

в “філософію добробуту”, чи власне патерналізм, практикується ліберальна управлінська

політика, а підприємці нерідко сприймають робітників як повноцінних партнерів у досягненні

економічного успіху; тут лежать джерела більш пізньої концепції – “участі” робітників у

розподілі прибутку компанії. Початок XX століття, коли помітно прискорився промисловий

розвиток США, менеджери вважали ерою соціального добробуту й економічного процвітання,

епохою розуму й раціоналізму. Виникає потреба включення людських відносин і мотивації в

предмет наукового дослідження. Патерналістська філософія переважала в американському

менеджменті аж до 30-х рр. XX ст.

Другим теоретичним джерелом потрібно вважати діяльність “ранніх наукових

менеджерів” (XVIII-XIX століття). Підприємці, інженери й вчені - Р. Аркрайт, Дж. Уатт, М.

Боултон, Ч. Баббідж, У. Джевонс і ін. - звертали увагу як на інженерно-технічні аспекти

виробництва (координацію діяльності та контроль за операціями, вивчення часу і рухів,

управління фінансами та технікою, планування й ефективність виробництва), так і на

соціально-психологічні питання. Передові менеджери практикували патерналістський стиль

керівництва, що виражається в увазі до зміцнення моралі робочих і дружніх взаємин,

будівництві житла на вигідних умовах, поліпшенні умов побуту й праці. В основі такого

підходу лежало переконання, що шлях до збільшення продуктивності праці лежить не тільки

через удосконалення техніки виробництва і методів праці, але й через стимулювання робітників

до застосування цих нововведень. Подібна методична установка збереглася й пізніше, тобто в

діяльності наступних поколінь реформаторів – “наукових менеджерів” початку XX століття.

Однак діяльність “ранніх наукових менеджерів” помітно не вплинула ні на теорію, ні на

практику організації праці. Зусилля декількох людей не змінили загального рівня управління

промисловістю і наукової думки. Прогресивні нововведення здійснювались індивідуально, їхні

результати були ефективні тільки в рамках окремих підприємств. Хоча “рух ранніх наукових

менеджерів” не являв собою реальної суспільної сили, але був необхідним підготовчим етапом

у розвитку науки організації праці.

Американський менеджмент першої чверті XX ст. переживає період перетворення

розрізнених методів і принципів раціоналізації виробництва, що виникли на практиці, в

самостійну, відносно цілісну наукову дисципліну, що і одержала назву “науковий менеджмент”.

Період накопичення наукою окремих фактів змінюється етапом їхньої систематизації й

узагальнення. Висуваються нові ідеали й цінності раціональної перебудови капіталістичного

суспільства, формуються вихідні принципи й концепції, що утворили ядро першої парадигми в

соціології управління.

Ф.У. Тейлор (1856-1915) є найбільш яскравим представником школи “наукового

менеджменту”. Він був першим, хто став вивчати працю промислового робітника,

функціонування й організацію промислового колективу. Його теорія втілилася в дійсність,

знайшла безпосереднє практичне застосування.

У своїй основній роботі «Принципи наукового менеджменту» (1911) він уперше

запропонував методи організації праці, що ґрунтуються на науковому фундаменті.

Ф. Тейлор як основну мету висунув досягнення кожним працівником максимально

доступного рівня продуктивності праці (в межах природних здібностей людини). Він вважав,

що серед безлічі можливих способів праці існує один єдиний найбільш ефективний, пошуками

якого й необхідно зайнятися. Таким чином, першим важливим елементом системи Ф. Тейлора

виступає вивчення виробничого процесу.

Насамперед, необхідно ретельно проаналізувати рухи, що їх виконує працівник, і

тривалість операцій. Для цього Ф. Тейлор і його послідовники використовували хронометраж,

37

фото і кінозйомку. Ґрунтуючись на отриманій інформації, трудові операції змінювалися для

того, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи й зменшити втому, які робітник відчуває при

виконанні завдання. В результаті визначалися єдині стандарти виконання робіт, що збиралися в

спеціальні збірники, названі, наприклад, «Система цегельної кладки» чи «Мистецтво різати

метали». В них досконально описувався найкращий спосіб виконання тієї чи іншої роботи.

Іншим важливим принципом “наукового менеджменту” була вузька спеціалізація праці.

У Ф. Тейлора принцип поділу праці одержав своє крайнє втілення: індивідуальна робота

спрощувалася і зводилася, де це можливо, до виконання однієї єдиної задачі. Крім іншого, цей

принцип, що мав на увазі просту некваліфіковану працю, дозволяв підприємству уникати

труднощів, пов'язаних з пошуком робітників необхідної кваліфікації.

Ключовою в концепції Ф. Тейлора була ідея про необхідність жорсткого розмежування

розумової та фізичної праці: організації, планування й управління, з одного боку, та простого

виконання робіт – з іншого. Раніше носіями справжніх знань про виробництво виступали

безпосередньо залучені в трудовий процес робітники, і адміністрація, яка цими знаннями не

володіла, не могла належним чином контролювати трудовий процес. Працівники мали певну

автономію на робочому місці: могли самостійно планувати й розподіляти роботу між собою,

використовувати ті чи інші методи праці й інструменти, звітуючи головним чином за зроблений

продукт. Адміністрації приходилося вдаватися до різних стимулів (наприклад, премій), щоб

спонукати робітника виявляти ініціативу й більше використовувати свій потенціал.

Ф. Тейлор називав свою систему “урочною”. Кожен робітник одержує від адміністрації

певний урок (завдання), що він повинен виконати “від” і “до”. Праця кожного працівника

цілком враховується в плані, а працівник перетворювався в чистий об'єкт керування. Це робило

можливим твердий контроль за виробничим процесом: володіючи доскональними знаннями про

виробництво, менеджери могли легко виявити й придушити всякий саботаж.

Щоб пробудити в працівників прагнення до підвищення продуктивності праці, Ф.

Тейлор запропонував відрядну оплату праці (в залежності від виробітку) замість

загальнопоширеної поденної.

Ідеї Тейлора стали однією з основ подальшого розвитку виробництва й були використані

Г. Фордом (1863-1947) - знаменитим інженером і автомобільним магнатом. Форда вважають

засновником системи масового виробництва. Вона базується на вищеописаних принципах

тейлоризму. Однак якщо Ф. Тейлор зосередив свою увагу винятково на рівні трудового

процесу, то Г. Форд дивився на виробництво як на цілісну систему.

Найважливішою інновацією Г. Форда є стандартизація продукції. В результаті в 1908

році Форд вирішив випускати лише одну модель автомобіля. Таким чином, Фордові вдалося

сконцентрувати наявні ресурси на виробництві єдиного продукту і використовувати так

називаний “ефект економії на масштабах виробництва”, що полягає в значному зниженні

витрат на одиницю продукції при великому обсязі випуску.

У 1913 році Г. Форд увів конвеєр. Окремі робочі місця були зв'язані в довгі виробничі

ланцюги, доставка роботи до робітника звільняла його від необхідності робити зайві рухи. Все

це дозволяло цілком сконцентруватися на виконанні однієї вузькоспеціалізованої операції.

Важливо відзначити, що конвеєр, який безупинно рухається з постійною швидкістю, створював

технологічно примусовий ритм праці, ще більш посилюючи контроль над трудовим процесом.

Організаційні й технічні інновації Ф. Тейлора та Г. Форда сформували систему

організації праці на великих промислових підприємствах індустріальної епохи, що одержала

назву тейлористсько-фордистської.

Переходу до нової парадигми передував період активної критики “наукового

менеджменту”. Основний момент критики – його механістичний характер і забуття людини.

Виразниками нового напрямку – “гуманістичного __________виклику” стали Э. Мейо, Ф. Ротлісбергер, Ч.

Барнард, П. Друкер і ін., а емпіричною базою послужили Хотторнські експерименти, що

покликані були уточнити роль несоціальних факторів (освітлення, режим праці тощо.), а

завершилися доведенням вирішального впливу на підвищення продуктивності праці саме

38

соціальних факторів. Головною заслугою Хотторнських експериментів було емпіричне

виділення неформальної структури, внутрішньогрупової інтеграції трудового колективу.

Неформальна структура може виступати як джерело задоволеності працею, стимул

високої моралі й продуктивності. Саме в силу цього адміністрація повинна орієнтуватися в

більшій мірі на людей, ніж на виробництво. Тільки така позиція забезпечить соціальну

стабільність суспільства й задоволеність працею індивіда. Управлінські рекомендації школи

“людських відносин” вимагали заміни принципів індивідуальної винагороди груповим,

економічного – соціально-психологічним, під яким розумілася наявність задоволеності працею,

сприятливого морального клімату, демократична система влади й організації. На базі цієї

концепції були розроблені різні стратегії “гуманістичної теорії управління”: гуманізація праці,

участь в управлінні виробництвом і ін.

Подальший розвиток проблематики людських відносин представлено в теорії ієрархії

потреб А. Маслоу, двохфакторній теорії мотивації Ф. Герцберга, теорії мотивації Д.

Макклелланда, теорії стилів керівництва Д. Макгрегора.

Серед сучасних теоретичних концепцій соціології праці можна виділити концепції

постіндустріального суспільства та якості трудового життя.

Основна література

1. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма //Избранные произведения. М.:

Прогресс, 1990. – С. 61-208.

2. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

3. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Метод социологии: Пер. с фр. - М.:

Наука, 1990. – 575 с.

4. Зиммель Г. Философия труда. – Киев, 1990.

5. История теоретической социологии. В 4-х т. Т.3 /Отв. ред. и составитель Ю.Н.

Давыдов. – М.: КАНОН, 1997. – 448 с.

6. Кравченко А.И. История зарубежной социологии труда. Общие принципы. - М, 1990.

7. Кравченко А.И. Социология Макса Вебера: труд и экономика. – М.: «На

Воробьёвых», 1997. – 208 с.

8. Кравченко А.И Социология труда в XX в. Историко-критический очерк /Отв.

Редактор И.В. Бестужев-Лада. – М.: «Наука», 1987.

9. Лукашевич Н.П. Социология труда: Конспект лекций для менеджеров. – Киев:

МАУП, 2001.

10. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

11. Полякова Н.Л. От трудового общества к информационному: западная социология об

изменении социальной роли труда. – М.: Наука, 1990. – 132 с.

12. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320 с.

13. Соколова Г.Н. Социология труда, 2002.

14. Социология труда: Учебник /Под ред. Д.И. Дряхлова, А.И. Кравченко, В.В.

Щербины. – М.: Изд-во Мгу, 1993.

15. Энциклопедический социологический словарь /Под общ. ред. Г.В. Осипова. – М,

1995.

Додаткова література

1. Давыдов Ю.Н. Веберовская социология капитализма //Социологические

исследования. – 1994. - № 8-10.

2. Кравченко А.И., Пейкова З.И. Индустриальная социология в Германии

//Социологические исследования. 1992. - № 9.

3. Кравченко А.И. Прикладная социология и менеджмент. - М., 1995.

4. Кравченко А.И. Социология менеджмента: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ,

1999. – 366 с.

39

5. Макгрегор Д. Человеческий фактор и производство //Социологические исследования

– 1995. - № 1.

6. Маркс К. Економіко-філософські рукописи 1844 р. //Маркс К, Енгельс Ф. З ранніх

творів. – Вид. 2-е. – К., 1984.

7. Организация труда и трудовая этика: Древность. Сред. века. Современность. - РАН.

Ин-т всеобщей истории. – М., 1993. – 283 с.

8. Прикладная социология и менеджмент. Хрестоматия /Сост. И научн. ред. А.И.

Кравченко. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 512 с.

9. Семёнов А. Посттейлоризм и теория «человеческого капитала» //МЭ и МО. – 1995. -

№ 9.

10. Тейлор Ф.У. Научная организация труда. – М., 1925.

11. Тейлор Ф.У. Принципы научного менеджмента. - М.: Контроллинг, 1991.

12. Файоль __________А. Общее и промышленное управление. – М., 1923.

13. Фёдорова О.К. Русский файолизм и традиция французской школы социологии труда

//Социологические исследования. – 2000. - № 7. - С. 125-128.

14. Форд Г. Моя жизнь. Мои достижения /Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1989.

15. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – М., 1989.

16. Шевчук А. Постфордистские теории //Российский экономический журнал. – 1999. -

№ 4.

17. Шпакова Р.П. Макс Вебер и Вернер Зомбарт о западноевропейском капитализме

//Социологические исследования . – 1992. - № 12.

18. Эмерсон Г. Двенадцать принципов производительности. - Л., М., 1931.

Тема__Тема 5. ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ

Ключові поняття та терміни: протосоціологічний період української соціології праці,

академічний період української соціології праці, радянський етап вітчизняної соціології праці,

соціальна інженерія, наукова організація праці, психотехніка, сучасний етап розвитку соціології

праці в Україні.

План

1. Періодизація становлення вітчизняної соціології праці.

2. Протосоціологічний період розвитку соціології праці в Україні.

3. Основні представники та ідеї першого етапу академічного періоду.

4. Радянський етап вітчизняної соціології праці. Розвиток соціологічних досліджень

праці в СРСР у 20-30-ті рр. XX ст.

5. Соціологія праці в СРСР в 50-60-ті рр. минулого століття

6. Основні напрямки досліджень в сфері соціології праці на теренах колишнього

Радянського Союзу в 70-80-х рр. XX ст.

7. Проблематика досліджень соціології праці в сучасному українському суспільстві.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягають особливості розвитку соціології праці в Україні і як це відбито в її

періодизації?

2. Які ознаки притаманні протосоціологічному періоду розвитку соціології праці в

Україні?

3. Якими ідеями та мислителями представлений перший етап академічного періоду

української соціології праці?

4. Охарактеризуйте основні напрямки соціологічних досліджень праці в СРСР в 20-30-

ті рр. XX ст.

5. У чому полягають об’єктивні причини відродження соціологічних досліджень праці в

СРСР наприкінці 50-х рр. минулого століття?

40

6. Які соціологічні проблеми праці вивчались в СРСР у 50-60-ті рр. XX ст.?

7. У чому полягали особливості розвитку соціології праці в СРСР в 70-80-ті рр. XX ст.?

Назвіть найбільш відомі школи та напрямки цього періоду.

8. Які українські вчені зробили внесок в радянську соціологію праці цього періоду?

9. Які особливості сучасного етапу розвитку соціології праці в нашій країні?

Методичні рекомендації

Історія становлення соціології праці в Україні дотепер залишається малодослідженою

темою. Як зазначає український дослідник М.П. Лукашевич, в __________окремих роботах з соціології

праці, де розглядається історичний аспект, внесок українських вчених або не згадується взагалі,

або розмитий у вигляді загальних досягнень вітчизняних соціологів, або обмежується

згадуванням окремих прізвищ українських соціологів, що працювали в сфері соціології праці

[138, с. 157]. За такого підходу, вважає Лукашевич, не враховувалися історичні особливості

виникнення й розвитку соціології праці в Україні.

Головною ж особливістю становлення й розвитку соціології праці (як і всієї соціології в

Україні) є її висока політизація, пов’язана з ідеями державної, національної і культурної

незалежності. Саме в контексті цих питань розглядаються проблеми вітчизняної соціології

праці на усіх етапах її розвитку.

Зародившись і розвиваючись разом з виникненням соціологічної думки в Україні,

соціологія праці проходить такі ж періоди розвитку. В історії соціологічної думки виділяють

два загальних періоди її розвитку: протосоціологія й академічна соціологія. Протосоціологія

охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту

появи соціології як самостійної науки. Академічна соціологія охоплює період з моменту появи

системи Огюста Конта і продовжується до наших днів.

В розвитку соціології праці в Україні М.П. Лукашевич пропонує виділяти два періоди –

протосоціологічний (V – середина XIX ст.) та період академічної соціології. До того ж кожний з

цих періодів має кілька етапів. Так, протосоціологічний період містить у собі наступні етапи:

– cтановлення, розвиток і розпад Київської Русі (V – кінець XV ст.);

– виникнення, розвиток і розвал козацтва (кінець XV – середина XVIIIст.);

– відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

На першому етапі соціальні проблеми праці ще не виділяються із загального контексту

теологічних знань. І тільки на другому етапі, з виділенням соціальних проблем людини з

теологічних знань, виникають передумови для становлення проблематики соціології праці.

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович (1681-1730).

Виходячи з розуміння людини як малого мікрокосму чи особливого світу, він розкриває

механізми і ціль людської діяльності, пов’язуючи їх з потребами людини. Досягнення щастя

пов’язане з діяльністю людини, із задоволенням її потреб. У такому підході відкривалися

можливості для майбутніх досліджень трудової діяльності на основі виділення основних її

спонукальних сил без твердої регламентації її божественним провидінням. В його роботах

уперше з’являються уявлення про відповідність трудової діяльності здібностям людини, хоча

чіткість і визначеність вони одержали в роботах більш пізнього часу.

Продовження і розвиток ці ідеї знайшли в роботах мислителів козацького часу, зокрема,

Григорія Кониського (1715-1805). У його концепції людської активності людина спирається на

власні рушійні сили і мотиви, а не тільки залежить від божественного провидіння. Людська

діяльність розглядається ним як усвідомлена, що включає мету, засоби її досягнення і “добро”

як потребу, що усвідомлена у вигляді первісної мети.

Подальший розвиток ідея про людську діяльність як шлях досягнення щастя знайшла в

роботах Г.С. Сковороди (1722-1794). У своїй роботі “Алфавіт, чи Буквар світу” він відходить

від розуміння джерела щастя в абстрактному початку добра. Такий початок, на його погляд,

знаходиться в праці. Розвиваючи ідею про необхідність самопізнання як запоруки успішної

діяльності людини, він збагачує її вченням про “споріднену працю”.

41

Суть цього вчення – у визнанні природності праці для людини і необхідності розпізнати

й усвідомити, до чого ти породжений. Роби те, до чого породжений, і тоді будеш щасливий не

тільки результатами праці, але й самою працею. Сковорода зовсім не заперечує суспільного

значення праці. Тільки “праця”, “ремесло” є основою всякого громадського життя, “початком” і

“вінцем” існування суспільства. Однак найбільш корисна для суспільства саме “споріднена

праця” – праця відповідно до призвання. Цікава думка про те, що “неспоріднена праця” може

наносити шкоду не тільки суспільству, а й самому працівнику в першу чергу. За гуманістичною

спрямованістю ці соціологічні ідеї про працю не втратили своєї актуальності й у наш час. Вони

поклали початок гуманістичним традиціям в українській соціології праці, що були продовжені

на етапі відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

Початок нового, академічного періоду в розвитку соціології та, зокрема, соціології праці

в Україні, пов’язаний з іменами таких видатних соціологів та соціальних мислителів, як М.М.

Ковалевський, І.Я. Франко, М.І. Туган-Барановський. М. М. Ковалевський (1851-1916)

народився в Україні, навчався в Харківському університеті. Одним з центральних понять його

концепції була „соціальна солідарність”. У розширенні сфер солідарності він вбачав основу

соціального прогресу, в тому числі й у виробничо-економічній, трудовій сфері. Важливим для

дослідження соціальних процесів у трудовій сфері є його заперечення проти монізму в

соціології, визнання впливу одного (чи деяких) факторів на соціальне життя. Такий підхід

створював передумови для дослідження праці як соціального явища, обумовленого взаємодією

сукупності чинників і явищ.

Гуманістичні традиції української соціальної думки знайшли своє продовження в

роботах І.Я. Франка (1846-1916). Працю, як соціальне явище, він розглядає в контексті і

взаємозв’язку з усією людською діяльністю. Виділяючи працю як основу існування людства і

його соціального прогресу, в своїй роботі „Про працю” він підкреслює, що будучи основою

людського добробуту і щастя, праця не вичерпує всієї розмаїтості людського життя. Плідною є

думка про вплив поділу праці на життя людського суспільства. Поширюючи цей вплив на всі

сфери життєдіяльності, автор вважає, що поділ праці, в сполученні зі станом освіти й

економічним господарюванням, складають основу політичної влади в державі. Заслугою

Франка було виділення в окрему галузь соціальних знань науки про працю, що одержала назву

„суспільної економії”.

Український економіст і соціолог М.І. Туган-Барановський (1865-1919) вказував на

однобічність визначення життя суспільства лише характером способу виробництва і тим самим

піддавав критиці марксистський підхід. На його думку, такою основою є господарська

діяльність, як сукупність людських дій зі створення матеріальних умов для задоволення

людських потреб.

Однак, наголошує він, соціальне життя не збігається з господарюванням. Його частка в

діяльності тим менша, чим більш високі потреби, на задоволення яких ця діяльність

спрямована. Зі зростанням потреб у процесі історичного розвитку суспільства роль

господарювання поступово буде зменшуватися при зростанні значення інших форм діяльності.

При цьому інші форми діяльності – духовна, інтелектуальна тощо – не є жорстко залежними від

господарської діяльності, а мають своє самостійне значення в суспільстві.

Проти монополізації ролі виробничо-економічної діяльності в соціальному житті

суспільства виступав також соціолог, філософ і суспільний діяч Б. О. Кістяківський (1868-

1920). На його погляд, економічні відносини не можуть пояснити динаміку соціального життя.

Основним недоліком „економічного матеріалізму” (так він називає марксизм) є методологічний

монізм – прагнення всі соціальні зміни вивести з однієї-єдиної причини – класової боротьби.

Поняття класу в марксистському розумінні не може претендувати на статус соціологічної

категорії, оскільки має перехідний і обмежений характер. Кістяківський обґрунтовує необхідне

для соціології праці поняття „соціальна група”, об’єднана сукупністю загальних почуттів,

бажань і чекань. Не абсолютизуючи жодної з форм, що складають каркас соціальних груп, він

визнає їх інваріантність. Поділ праці серед них виділяється поряд із владою та

42

підпорядкуванням, конкуренцією, дослідженнями, створенням партій, представництвом. Їхня

сукупність формується в процесі соціальної взаємодії.

Своєрідність поглядів на поняття „клас”, „соціальна група” була притаманна і В.К.

Ліпінському (1882-1931) – мислителю, соціологу, політичному діячеві.. Клас розумівся ним як

органічний колектив однаково працюючих, пов’язаних загальною традицією, духовною і навіть

фізичною спільністю людей. Не виділяючи відношення до власності як головної

класоутворюючої ознаки, по-своєму розумів він і промисловий клас, до якого відносив і

працівників, і промисловців-капіталістів, не визнаючи за ними важливого місця в соціальній

структурі.

Продовжуючи гуманістичні традиції української соціології, всяку форму людської

діяльності (у тому числі політичну, трудову) В. К. Ліпінський вимагає розглядати з позицій

знання людської природи. У розробленій ним своєрідній політичній антропології

характеристики політичних типів людей обумовлені наявністю в суспільстві основних форм

поділу праці: війна („воїн” і „невоїн”), виробництво („продуктант” і „непродуктант”) і ідеологія

(варіанти сполучення зазначених типів). Ідея про відповідність типу особистості (сукупність

задатків, здібностей і якостей) визначеному роду діяльності актуальна і сьогодні в соціоніці,

соціології кар’єри і менеджменті персоналу.

Особливе місце в розвитку української соціології займає М.Ю. Шаповал (1882-1932) –

соціолог, з науковою діяльністю якого українська соціологія інституювалася як наука.

Методологічною основою соціології праці можуть служити запропоновані ним ідеї про

суспільство як про динамічну життєдіяльну систему, яку утворює сукупність соціальних

процесів, соціального життя, поведінки та діяльності соціальних груп і індивідів, як

обумовленої обставинами і чинниками, що утворюють рушійні сили суспільства; про діяльність

людини як реалізацію потреб через свідомо поставлену людську мету; людини, як сукупності

біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних механізмів діяльності.

Праця ____<_89 \u1074 виділяється в особливий вид діяльності, організація якої поєднує людей, а

продукти стають факторами багатьох суспільних подій. Всі інші форми діяльності зазнають на

собі вплив праці і її технічних досягнень. Цікава спроба розробити соціальну типологію

індивідів у залежності від рівня розвитку, місця проживання, виду занять, професії,

професійних і загальних знань. Пропонується варіант виділення етапів трудової діяльності в

залежності від вікових груп. Своєрідна система критеріїв оцінки, індикаторів і характеристик,

що визначають соціальну силу і потенціал співтовариств, що може бути застосована для оцінки

рівня розвитку трудового колективу. Запропонована ним методика аналізу суспільного поділу

праці на прикладі України становить інтерес і в наш час.

Ім’ям М.Ю. Шаповала завершується перший етап академічного періоду соціології в

Україні – етап становлення і розвитку соціологічних знань і починається етап

інституціоналізації соціальних досягнень у суспільстві і становлення соціології в Україні в

радянський час.

З цього етапу українська соціологія починає розвиватися в межах радянської соціології,

тому доречно було б, говорячи про історію вітчизняної соціології праці вести мову про історію

соціології праці в СРСР.

Початок цього етапу відзначається досить активним розвитком соціології праці в

радянській державі в 20-30-ті роки XX ст. Основними її напрямками були соціальна інженерія,

наукова організація праці, теорія та практика управління, психотехніка. Серед найбільш

видатних теоретиків та практиків соціології праці даного періоду слід відзначити С.Г.

Струміліна, О.К. Гастєва, Н.А. Вітке, П.М. Кєрженцева, Ф.Р. Дунаєвського.

О.К. Гастєв (1882—1941) створив у 1921 р. Центральний інститут праці (ЦІП). Це був

могутній прикладний інститут, що підготував більше 500 тис. кваліфікованих робітників. В ЦІП

приїжджали вчитися менеджери з різних країн.

У центрі уваги Гастєва — конкретні питання організації і культури праці, прикладна

соціологія і соціальна інженерія. Він проголошував настання нової епохи, де немає місця

трудовій розхлябаності, культурній відсталості. Разом з ними повинна зникнути і стара

43

буржуазна соціологія — споглядальна, відірвана від життя, непрактична. Гастєв пропонує

відмовитися від “глибинних пізнань” сутності праці, а досліджувати лише “реакції працівника”

в рамках конкретних виробничих операцій [45, с. 221].

Він застерігає науку про працю від небезпеки звиродніти в “якусь метафізичну теорію”.

В соціальній області, закликав Гастєв в книзі “Як потрібно працювати”, повинна наступити

епоха точних формул, вимірювань, креслень і “контрольних калібрів”. Найважливішим

елементом діяльності Гастєва було створення прикладної соціології праці, що займається

збором первинної інформації на підприємствах, соціальною діагностикою трудового колективу

і соціальною інженерією, що відповідає за практичне впровадження організаційних проектів.

На Заході термін “соціальна інженерія”, автором якого вважають Р. Паунда, з'явився пізніше, в

1922 р.

Гастєв також розробив безліч методик навчання, впроваджував нову систему управління

на десятках підприємств. Постало питання про новий напрямок — соціотехніку та методологію

інноваційної діяльності на підприємстві. Наука організації праці, за задумом Гастєва, повинна

створюватися на стику соціальних і природничих наук. В останніх вона запозичує

експериментальні методи і математику.

У ці ж роки інший вчений - Н.А. Вітке впритул наблизився до проблематики соціальної

інженерії. Соціальна інженерія структурно включає два розділи: 1) наукову організацію

виробничого процесу (теоретичною основою служили фізіологія і психологія); 2) наукову

організацію управління (її теоретико-методологічною базою була соціальна психологія).

Предмет першого розділу — раціональне поєднання людини із знаряддями праці, другого —

раціональне поєднання і взаємодія людини з людиною в трудовому процесі. Другий розділ і

складає зміст соціальної інженерії як науки про спільну трудову діяльність людей. Вітке писав,

що основною проблемою НОП є не стільки праця як проблема фізіологічна, скільки співпраця

людей як проблема соціальної організації. Абсолютно зрозуміло, що НОП за своєю природою є

“наука про соціальну техніку”.

Соціальна інженерія і прикладна соціологія, незважаючи на їхню схожість, не тотожні.

Перша — технічна діяльність по вдосконаленню організації виробництва, що враховує роль

соціальних чинників, і спрямована на поліпшення умов праці. Основні її етапи: розробка

соціально-технічного проекту (карта організації робочого місця, хронокарта робочого та

позаробочого часу, оперограммы); впровадження практичних рекомендацій — процес

соціотехнічного нововведення: експлуатація запровадженої системи в умовах нормальної

роботи підприємства. Прикладна соціологія розумілася як наукова процедура забезпечення

виробництва початковою економічною, технічною і соціальною інформацією. В її основі —

дані статистики, професійного тестування, соціологічних опитувань.

Перше післяреволюційне десятиріччя — це також початок інституціоналізації науки

управління. В ці роки проблемами теорії і практики управління займалися понад 10 науково-

дослідних інститутів, на підприємствах і в організаціях існували сотні і тисячі первинних

осередків руху НОП, технічні бюро, секції. Найбільш великі наукові школи склалися в Москві,

Ленінграді, Харкові, Казані, Таганрозі.

В Україні цей період пов’язаний з виникненням у Харкові Всеукраїнського інституту

праці, який очолював Ф.Р. Дунаєвський. Всеукраїнський інститут праці займався питаннями

управлінського контролю, колегіальності і єдиноначальності, вдосконалення організаційної

структури, психології авторитарного керівництва і стилів управління. Раціоналізацію

організації праці і управління Ф.Р. Дунаєвський розумів, насамперед, як процес соціальний. На

Заході, наголошує він, як критерій раціональний розглядається ефективність, тобто

найпродуктивніше використання ресурсів.

“Найбільш продуктивне використання робочої сили означає використання за найбільш

доступною для неї кваліфікацією” [171, с. 9]: просування здібних працівників, організація

правильного підбору кадрів зверху донизу. Принцип продуктивності відрізняється від критерію

раціональності, на думку Дунаєвського, саме соціологічно. Якщо раніше якісне рішення

залежало цілком від особи самого керівника, то тепер це питання раціональних методів

44

адміністрування. В харківському інституті проводилися дослідження видів розпоряджень,

наказів, звітів і іншої об'єктивної інформації. Оброблявся статистичний матеріал,

використовувався і хронометраж.

Одним з принципових питань, що особливо інтенсивно обговорювалися в світовій

літературі тих років, була класифікація функцій управління. У А. Файоля основними були

передбачення, організація, розпорядництво, координація та контроль. З дещо іншою програмою

виступив радянський учений П.М Кєрженцев. Він виділяв мету, тип організації, персонал,

методи керівництва, матеріальні засоби, час і контроль. Дунаєвській же в основу класифікації

поклав принцип структурної ролі функцій в системі цілого: 1) ініціація, тобто втілення проекту

адміністративної структури в перших реальних діях; 2) ординація, тобто період налагодження

діяльності управлінського апарату від початкової фази аж до нормального його

функціонування; 3) адміністрація, тобто оперативна робота з вирішення управлінських проблем

в системі керівництва, що склалася. Відповідно до цих трьох фаз виділяються і три типи

функцій: 1) починні (ініціація), 2) упоряджувальні (ординація) і 3) розпорядницькі

(адміністрація).

Згідно концепції “трьох категорій якостей функціонерів” Дунаєвського, навички й

уміння, що вимагаються від керівника будь-якого рангу, визначаються конкретною ситуацією, а

не абсолютною нормою або ідеальним типом адміністратора (як у Тейлора). Під конкретною

ситуацією треба розуміти налагодженість (рівень організованості) роботи й характер праці.

Особливо слід наголосити на розвитку в 20-ті рр. минулого століття психотехніки. Вона

займалася розробкою конкретно-психологічних методів вирішення практичних завдань –

профвідбором і профконсультаціями, професійним навчанням і раціоналізацією праці,

боротьбою з професійною стомленістю та травматизмом, психогігієною та психотерапією.

У 20-30-ті рр. в країні діяла широка мережа психотехнічних і психофізіологічних

лабораторій на фабриках і заводах. Для цього періоду характерна добре налагоджена співпраця

психологів, фізіологів, гігієністів праці, інженерно-технічного персоналу підприємств, фахівців

з організації й охороні праці. В СРСР функціонували лабораторії, які проводили комплексні

дослідження людського чинника й трудової діяльності.

У середині 30-х рр. по країні прокотилася хвиля політичних репресій. Вони зачепили й

соціологів. В результаті з середини 30-х до початку 60-х рр. XX ст. в СРСР утворився розрив

поколінь, соціологія, в тому числі й соціологія праці практично не розвивалася.

Питання про соціологію як самостійну дисципліну починає відкрито обговорюватися

наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. На хвилі політичної “відлиги” з'явилися масштабні

дослідження в сфері праці, що дали помітний поштовх розвитку прикладної соціології.

Конкретні результати були одержані при дослідженні проблем робочого та позаробочого часу

(Інститут економіки Сибірського відділення АН СРСР), підйому культурно-технічного рівня

робочого класу (Уральський університет), процесу перетворення праці в першу життєву

потребу (Педагогічний інститут Красноярська). Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр.

співробітники сектору соціологічних досліджень Інституту філософії АН СРСР (А.А. Зворикін,

Г.В. Осипов, І.І. Чанглі та ін.) провели комплексне вивчення нових форм праці і побуту на

підприємствах Москви, Горьківської області й інших регіонів країни. Фахівці Московського

університету під керівництвом Г.М. Андрєєвої досліджували соціальні проблеми автоматизації

виробництва на Першому шарикопідшипниковому заводі (Москва).

Під час конкретних соціальних досліджень були одержані значні наукові результати.

Так, при вивченні культурно-технічного рівня робочого класу група уральських соціологів

(М.Т. Іовчук, Л.Н. Коган, Ю.Е. Волков) на великому емпіричному матеріалі показала, що на

зміну розчленуванню праці між окремими робітниками приходить процес оволодіння

декількома спеціальностями, поєднання функцій різної складності, що створює об'єктивні

умови для підвищення загальнокультурного і виробничо-технічного рівня робітників.

На промислових підприємствах Горьківської області в 1960—1964 рр. Г.В. Осипов, В.В.

Колбановський, С.Ф. Фролов і ін. вивчали вплив науково-технічної революції на розвиток

робочого класу. Зміни в змісті праці, що відбуваються на автоматизованому виробництві,

45

вимірювалися по співвідношенню витрат розумової і фізичної праці. Як вважали дослідники,

був емпірично зафіксований один з найважливіших результатів науково-технічної революції в

промисловості — поява нової групи робітників, в змісті праці яких на якісно новому,

прогресивному рівні поєднуються розумові та фізичні операції. В 1961—1965 рр. в Ленінграді

було проведено дослідження ставлення до праці молодих робітників, в 1976 р. здійснено

повторне дослідження цієї проблеми і виявлена низка істотних закономірностей формування

соціальних установок до праці. Зокрема, аналіз ціннісних орієнтації виявив помітні зрушення у

сучасних робітників до збалансованого інтересу й до змісту роботи, й до матеріальної

винагороди.

До числа провідних теоретиків соціології праці початку 60-х рр. можна віднести Ю.Н.

Давидова, А.Г. Здравомислова, Н.Ф. Наумову, Г.В. Осипова0 ит, В.О. Ядова. Ними була зроблена

успішна спроба поглянути на трудову діяльність з соціологічної точки зору. Вони розглядали

світ трудових відносин у тісному зв'язку з внутрішнім світом людини: її мотивацією,

задоволеністю змістом і умовами праці, ціннісними орієнтаціями особистості робітника і його

виробничою поведінкою.

“Людина та її робота” - назва книги, що на довгі роки визначила теоретико-прикладні

дослідження у вітчизняній соціології праці. Згідно ортодоксальній доктрині марксизму людина

розглядалася як елемент продуктивних сил разом із знаряддями праці, спорудами та

інженерними комунікаціями. Ленінградські соціологи під керівництвом В.О. Ядова обстежили

2,5 тис. молодих робітників, зайнятих різною за характером і змістом працею (від не- і

малокваліфікованих до висококваліфікованих спеціальностей), і довели, що працюючий індивід

— не функціональний придаток машини, а особистість, що наділена надзвичайно складним і

багатим внутрішнім світом.

Так вперше здійснився прорив в недосліджений світ працюючої людини. Вчені виявили

два типи мотивації: 1) внутрішню, пов'язану з саморозвитком і творчістю; 2) зовнішню

(спонукальну), що орієнтує людину на ставлення до роботи як до засобу існування. На думку

російського дослідника А.І. Кравченка [121], в загальнотеоретичному плані позиція В.О. Ядова

і його колег нічого нового не становила. Подвійність характеру праці — праця як засіб

існування і як перша життєва потреба — вихідний постулат історичного матеріалізму.

Оригінальність програми ленінградського дослідження, з точки зору А.І. Кравченка,

треба бачити, швидше, в окремих теоретичних гіпотезах і висновках. Почавши із

загальновідомого, соціологи виявили не відомі до того тенденції. Вони дійшли висновку про те,

що в умовах соціалізму праця може виступати джерелом внутрішнього задоволення лише за

умови достатньо багатого її змісту. (Під змістом праці в ті роки розумілася сукупність функцій і

трудових обов'язків на робочому місці.) Було показано, що інструментальна мотивація домінує

в простій праці, а творчі мотиви — в складній, кваліфікованій (інтерес до самої роботи,

просування по службі тощо.).

Врешті, ленінградські соціологи вперше запропонували працюючу методологію і

соціологічну концепцію трудової поведінки, яка пояснювала реальні явища, а не доводила

перевагу соціалізму. Так, автори книги обґрунтували тезу про те, що зрівняльність в оплаті

праці стримує розвиток не інструментальної, а змістовної мотивації. Наприклад, високу

зарплату індивід, що зайнятий важкою, одноманітною, некваліфікованою працею, розглядає не

як гідне визнання, а всього лише як компенсацію.

Період “хрущовської відлиги” змінився етапом “брежнєвського застою”. Творчі

можливості для соціологів знову звузилися. Незважаючи на це, період 70-80-х рр. XX ст.

відзначений широким спектром досліджень з проблем соціології праці.

На початку 70-х рр. виходить книга В.Г. Підмаркова “Вступ до промислової соціології”,

яка незабаром стала настільною для соціологів праці. В ній підведені підсумки розвитку

вітчизняної промислової соціології за попереднє десятиріччя (60-ті рр.), систематизований її

понятійний апарат і запропоновані орієнтири на майбутнє. Промислова соціологія визначається

В.Г.Підмарковим як “прикладна соціальна наука про зміст і значення “людського чинника”

промисловості, тобто наука про структуру, механізми і ефективність суспільних, колективних і

46

індивідуальних дій і відносин промислових працівників” [186, с. 8]. Вона вивчає позиції і

зв'язки людей в промисловості, які можна назвати її суспільними умовами у вузькому значенні.

В широкому значенні промисловість розглядалася як соціальний інститут.

Одним з перших В.Г.Підмарков визначив не тільки предметну сферу промислової

соціології, але й її зв'язок із спорідненими дисциплінами, що вивчають промисловість, а саме:

економікою промисловості, інженерною психологією, соціальною __________психологією промисловості.

У середині 70-х рр. чітко розмежувалися дві гілки соціології праці: академічна та

заводська. Перша концентрувалася в інститутах і вузах, займалася теоретичним аналізом,

вдосконаленням методології і методики, проведенням масштабних емпіричних досліджень.

Друга влаштувалася на підприємствах і в органах місцевої влади, займалася розробкою

практичних рекомендацій, практичним застосуванням розроблених академічними вченими

методик, а частково і їх модернізацією, проведенням локальних досліджень.

70-ті рр. ознаменувалися продовженням масштабних досліджень праці, початих тими ж

самими колективами і лабораторіями в 60-ті рр. Зокрема, в 1976 р. проводять повторне

дослідження ленінградські соціологи (В.О. Ядов), в 1979 р. повторюють обстеження на

горьківському полігоні московські соціологи (Г.В. Осипов). Характерна риса обох досліджень

— посилення аналізу суб'єктивних компонентів трудової діяльності, які раніше, за визнанням

авторів, явно недооцінювалися.

Повторне дослідження ленінградців виявило помітні зміни в показниках соціальної

мобільності: серед працівників малокваліфікованої і непрестижної праці збільшилася плинність

кадрів, серед кваліфікованих скоротилася частка вихідців з села і зросла частка вихідців з сімей

інтелігенції і кадрових робітників. Виявилося помітне зрушення до збалансованого інтересу й

до змісту роботи, й до матеріальної винагороди. Одночасно різко зросли вимоги до умов праці.

Вчені дійшли висновку, що у робітників формується раціональне ставлення до праці, що

прийшло на зміну ентузіазму.

У повторному дослідженні москвичів також був розширений блок програми, що включав

показники соціальних переміщень і соціальної активності. Соціологи з'ясували, що основним

напрямком міжгенераційних соціальних переміщень є рух від фізичної праці до розумової.

Головний висновок: сучасний робітник, що має більш широкі, ніж раніше, можливості

розвиватися як особистість, орієнтований насамперед на творчу, змістовну працю. Чим вище

кваліфікація, тим помітніше проступає дана тенденція.

Колектив ленінградських соціологів здійснив у 1976 р. дослідження

висококваліфікованого прошарку працівників промисловості, а саме інженерів. Перевірялася

розроблена В.О.Ядовим теорія диспозиційної регуляції соціальної поведінки особистості.

Основне завдання — вивчити розбіжності між соціальними установками і реальною

поведінкою. Соціологи вимірювали рівень обираності в сфері дозвілля, стійкість інтересів,

рівень задоволеності, схильності (диспозиції) у сфері праці і дозвілля. Вони підтвердили

відкриту А. Маслоу закономірність: трудову активність стимулюють потреби, які задоволені

найменше, тоді як стимулююча сила найбільш задоволених потреб відносно слабка. Дане

дослідження знаменне наступними моментами: 1) воно напряму верифікувало створену раніше

окрему теоретичну концепцію (випадок у вітчизняній соціології праці рідкісний); 2) воно

кореспондувало з міжнародними дослідженнями і було таким чином вбудоване в

загальносвітовий науковий контекст; 3) воно продовжувало дослідження інженерної праці

радянських соціологів і послужило могутнім поштовхом не тільки для них, але і для заводської

соціології; 4) воно дозволило соціологам заглянути в сферу соціальних установок.

Проблеми інженерної праці вивчалися в іншому дослідженні, яке, як і згадані вище,

стало важливою подією у вітчизняній соціології праці. В 1965, 1970, 1976, 1977 рр. група

соціологів під керівництвом О.І. Шкаратана провела повторне дослідження на машинобудівних

підприємствах Ленінграда. Основна задача — вивчення соціальної структури робочої сили, змін

в змісті і характері праці, умов праці і побуту, мотивації і ставлення до праці. Авторам вдалося

виявити низку важливих тенденцій і особливостей у сфері праці: зниження престижу цехових

керівників, зміна ціннісних орієнтації на зміст праці у інженерів, зв'язок внутрішньозаводської

47

мобільності і задоволеності роботою, взаємозв'язок ефективності праці з її умовами, зарплатою

і кваліфікацією працівника.

Приблизно в ті ж роки, а саме в 1971-1979 рр., московські соціологи з Інституту

міжнародного робітничого руху АН СРСР (керівник В.В. Кревневич) виступили співавторами

міжнародного дослідження “Автоматизація і промислові робітники” в 15 країнах. Програма

дослідження передбачала вивчення впливу автоматизації на зміст, характер і умови праці

робітників, ставлення до неї і оцінку технологічних нововведень, міжособисті стосунки, участь

в управлінні, ціннісні орієнтації, діяльність профспілок. Порівняння автоматизованих і

неавтоматизованих цехів і ділянок на одних і тих же підприємствах проводилося методами

спостереження і опитування робітників за 85 параметрами, що характеризували кожне робоче

місце і були розбиті на чотири блоки: розумові і фізичні вимоги, умови праці, рівень

механізації. Хоча увага вчених була явно зосереджена на мікрорівні (робоче місце), основні

висновки і гіпотези стосувалися макрорівня: на розвиток автоматизації основний вплив

здійснюють політична система і соціальний устрій суспільства.

До помітних явищ в соціології праці слід віднести дослідження культури робочого класу,

здійснене мінськими соціологами (керівник Г.М. Соколова) на початку 80-х рр. в межах

всесоюзного дослідження “Соціальний розвиток радянського суспільства”. Г.М. Соколова

виявила негативні соціокультурні наслідки комплексної механізації і часткової автоматизації:

ефект гальмування гігієнічних умов праці, зниження кваліфікації, ініціативи і зацікавленості в

результаті праці, невідповідність між кваліфікацією працівників і робочими місцями, зниження

вимог до кваліфікації робітників.

Підбиваючи підсумки цього етапу, слід зазначити, що в соціології праці домінувало

декілька регіональних наукових шкіл, що відрізнялися одна від одної тематичною орієнтацією,

методами дослідження, яким віддавалася перевага. Основна тематика ленінградської школи, що

очолювалася в ті роки В.О. Ядовим, О.І. Шкаратаном, Л.С. Бляхманом, - ціннісні орієнтації,

мотивація і ставлення до праці, соціальна структура робочого класу й інженерів, організація й

умови праці. Московська школа була менш однорідним явищем, в ній переважали різні стилі і

тематичні орієнтації, ідейні позиції. Разом з Г.В. Осиповим, В. Г. Подмарковим, М.М.

Руткевічем, Ф.Р. Філіпповим та ін., що більше орієнтувалися на соціальну структуру і науково-

технічний прогрес, в ній виділялися Н.Ф. Наумова, А.К. Назімова, Л.А. Гордон, що займалися

мотивацією і формами виробництва, а також А.Г. Здравомислов і О.І. Шкаратан, що переїхали

до Москви. Теоретичними питаннями організації комуністичної праці займалася І.І. Чанглі,

проблеми соціології організації і управління вивчалися А.І. Пригожиним, Н.І. Лапіним, Д.М.

Гвішиані, соціології професій — В.Н. Шубкіним.

У новосибірській школі домінувала аграрна соціологія (Т.І. Заславська), соціальне

планування (В. І. Герчиков), соціологія управління (Р.В. Ривкіна), соціальний конфлікт (Ф.М.

Бородкін). В уральській школі найбільш передовими галузями виявилися соціальне планування

і статистичні дослідження динаміки робочого класу (Н.А. Аітов), культура праці (Л.Н. Коган).

В талліннській школі найбільш успішно вивчалися професійні орієнтації і соціальна

мобільність (М.Х. Тітма) і прикладні аспекти управління (соціологи фірми “Майнор”). В Одесі

сформувалася оригінальна наукова школа, що вивчала цінності і мотивацію праці (І.М. Попова,

В.Б. Моїн). Лідером мінської школи соціології праці, що дослідила культуру праці робочого

класу, була Г.М. Соколова.

Докладніше хотілося б зупинитися на дослідженнях українських соціологів у 70-80-ті рр.

Одна з перших робіт, що визначила статус соціології праці як науки, її об’єкт і предмет,

структуру і актуальні проблеми – “Актуальні проблеми соціології праці” (1974 р.), що була

написана українським соціологом Є. І. Суїменко в співавторстві з Д.П. Кайдаловим. Роботу

відрізняє продовження традицій гуманістичного підходу – роль праці в суспільстві, проблеми

змін праці розглядалися в нерозривному зв’язку з усебічним розвитком особистості,

формуванням культури трудової поведінки і культури взаємин у трудовому колективі.

У 70-ті роки почалися дослідження українськими соціологами проблем діалектики праці

в соціалістичному суспільстві (В.А. Буслинський, В.І. Коцюбинський, В.Л. Оссовський, В.А.

48

Піддубний, М.Ф. Рибачук, Л.В. Сохань, І.П. Стогній, Є.І. Суїменко та ін.), а також дослідження

формування потреби в праці (О.В. Нельга), змін характеру і форм праці під впливом науково-

технічного прогресу (Є.М. Герасимов).

Активно досліджувалися соціологічні проблеми стимулювання трудової діяльності,

взаємозв’язку свідомості, ціннісних орієнтацій і поведінки в сфері праці (І.М. Попова),

мотиваційні механізми трудової поведінки (А.О. Ручка),сталості і мобільності працівників у

промисловості (В.С. Панюков), кваліфікація і трудові орієнтації (С.О. Макєєв, В.П.

Чорноволенко). Феномен розбіжності соціальних установок (вербальна поведінка) і реальної

поведінки на початку 80-х рр. ґрунтовно був досліджений одеськими соціологами на чолі з І.М.

Поповою. В опублікованій в 1985 р. монографії [221] за допомогою складних методик були

проаналізовані дані 25 досліджень на підприємствах, проведених за період з 1970 по 1983 рр.

Вчені виявили складні взаємовідносини між задоволеністю працею (вербальна поведінка) і

плинністю кадрів (реальна поведінка), їх розбіжність і збіг.

Вивчалися проблеми трудових виробничих колективів, механізми і резерви соціального

управління в них (К.К. Грищенко, В.І. Патрушев, М.А. Сакада), соціального планування (В.Г.

Городяненко, Л.О. Олиневич).

В окремий напрямок досліджень виділилися проблеми трудової діяльності молоді:

трудова орієнтація, вибір і престиж професії (С.О. Войтович, В.Л. Оссовський), виробнича

адаптація і трудова мобільність (М.П. Лукашевич), життєві перспективи і професійне

самовизначення (Є.І. Головаха).

Досвід соціологічних досліджень проблем праці знайшов своє відображення в появі в

1990 році перших українських підручників з соціології праці (Сіроштан Н.А., Алдохін Н.П.,

Куліш С.А. та ін. Соціологія праці. – Харків: Основа, 1990; Дворецька Г.В., Махнарылов В.П.

Соціологія праці. – К.: Вища школа, 1990). Спираючись на рівень соціологічних знань у сфері

праці 80-х рр., ці підручники фактично завершують радянський етап розвитку соціології праці в

Україні.

Сучасний етап (з початку 90-х рр. XX ст.) розвитку вітчизняної соціології праці

пов’язаний зі становленням української незалежної держави, з процесами демократизації

українського суспільства і переходом до ринкових відносин у трудовій сфері. В

організаційному плані початок цього етапу пов’язаний зі створенням у 1991 році Інституту

соціології Національної академії наук України і виділенням спеціальних структурних

підрозділів для досліджень у сфері праці.

Дев’яності роки характеризуються розвитком методологічної бази соціології праці,

виокремленням нових, пов’язаних з ринком праці напрямків у дослідження, введенням у

науковий обіг нових соціологічних даних, розширенням методів соціологічних досліджень

трудових процесів. Актуалізуються дослідження соціальних проблем праці в контексті

соціологічного осмислення економічної реформи [226].

Одним з головних об’єктів дослідження стає підприємець, бізнесмен, менеджер.

З’являються наукові видання, в яких розглядається соціальний портрет українського

підприємця.

Вийшли в світ роботи, що досліджують соціальну регуляцію трудової поведінки в

ринкових умовах в Україні [182], а також аналізують досвід подібного регулювання за

кордоном [12].

Соціально-економічні проблеми праці займають центральне місце в соціологічному

моніторингу стану українського суспільства, що проводиться Інститутом соціології НАН

України та Інститутом соціальних досліджень.

За останні роки з’явилася також достатньо велика кількість підручників та навчальних

посібників з соціології праці [61; 135; 136; 164; 191].

Основна література

1. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

2. Здравомыслов А.Г. Человек и его работа в СССР и после, 2003.

49

3. Кравченко А.И. Социология труда и производства //http://www.auditorium.ru/books/85/

4. Лукашевич Н.П. Социология труда: Конспект лекций для менеджеров. – Киев:

МАУП, 2001.

5. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

6. Лукашевич М.П. Становлення і розвиток соціології праці в Україні: історико-

соціологічний нарис //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського нац. ун-ту ім.

В.Н. Каразіна, 2001. – 569 с.

7. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320 с.

8. Соколова Г.Н. Социология труда, 2002.

9. Социология труда: Учебник /Под ред. Д.И. Дряхлова, А.И. Кравченко, В.В.

Щербины. – М.: Изд-во МГУ, 1993.

10. Энциклопедический социологический словарь /Под общ. ред. Г.В. Осипова. – М,

1995.

Додаткова література

1. Бабосов Е.М., Соколова Г.Н. Культура труда. Социологический анализ. Социальные

аспекты современного экономического и научно-технического развития. – М.: ИСИ АН СССР,

1986.

2. Величко А.Н., Подмарков В.Г. Социолог на предприятии. – М.: Моск. рабочий, 1976.

3. Гастев А.К. Как надо работать. – М.: Экономика, 1972.

4. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. – М., 1986.

5. О предпосылках рациональной организации //Труды Всеукраинского ин-та труда.

Харьков, 1928. - Вып. 2.

6. Подмарков В.Г. Введение в промышленную социологию (Социальные проблемы

социалистического промышленного производства).- М.: «Мысль», 1973.

7. Подмарков В.Г. Проблема эффективного работника //Социология: теория, методы,

маркетинг еl. – 2001. - № 1.

8. Подмарков В.Г. Социальные проблемы организации труда. - М., 1969.

9. Подмарков В.Г. Человек в трудовом коллективе (Проблемы социологии труда). – М.,

1982.

10. Попова И.М. Стимулирование трудовой деятельности как способ управления:

Социологический анализ. – К.: Наук. думка, 1976.

11. Сознание и трудовая деятельность (ценностные аспекты сознания, вербальное и

фактическое поведение в сфере труда) /Под ред. И.М. Поповой. – Киев-Одесса, 1985.

12. Социальные аспекты экономической реформы /Под ред. Грищенко К.К., Ручки А.А. –

К.: Наукова думка, 1991.

13. Фёдорова О.К. Русский файолизм и традиция французской школы социологии труда

//Социологические исследования. – 2000. - № 7. - С. 125-128.

14. Чангли И.И. Труд. Социологические аспекты теории и методологии исследования. –

М.: «Наука», 1973.

15. Человек и его работа /Под ред. А.Г. Здравомыслова, В.П. Рожина, В.А. Ядова – М.:

Мысль, 1967.

Т__Тема 6. ТРУДОВА ПОВЕДІНКА: ЗМІСТ,

СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

Ключові поняття та терміни: соціальна поведінка, трудова поведінка, трудова

діяльність, структура трудової поведінки, функції трудової поведінки, види трудової поведінки,

девіантна трудова поведінка, механізм регуляції трудової поведінки, потреби, інтереси, ціннісні

орієнтації, мотиви, установки, стимули, трудова ситуація.

50

План

1. Трудова поведінка як різновид соціальної поведінки.

2. Зміст, структура та функції трудової поведінки.

3. Види трудової поведінки.

4. Механізм регуляції трудової поведінки.

5. Форми прояву трудової поведінки в ринкових умовах господарювання.

6. Трудова етика як інститут соціальної регуляції трудової поведінки.

7. Соціокультурна детермінація трудової поведінки.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення понять “трудова поведінка” і “трудова діяльність”. Чим вони

відрізняються?

2. Які елементи складають структуру трудової поведінки?

3. Яких видів буває трудова поведінка? За якими критеріями її можна диференціювати?

4. У чому полягає необхідність регулювання трудової поведінки?

5. Які чинники обумовлюють трудову поведінку?

6. Що являє собою девіантна трудова поведінка?

7. Розкрийте механізм регуляції трудової поведінки.

Методичні рекомендації

До провідних категорій соціології праці можна віднести соціальну поведінку та її

різновиди – трудову, функціональну, економічну, організаційну, інноваційну. В них

відображені властивості основних суб'єктів соціального життя – особи, групи, спільноти.

Соціальну поведінку можна розуміти як процес цілеспрямованої активності відповідно

до значущих інтересів і потреб людини. Вона становить, з одного боку, систему адаптації

особистості до різноманітних умов, спосіб функціонування в системі конкретного соціуму, з

другого боку – активну форму перетворення і зміни соціального середовища відповідно до

об'єктивних можливостей, які людина самостійно проектує і відкриває для себе відповідно до

своїх власних уявлень, цінностей і ідеалів.

Необхідно розмежовувати поняття трудова діяльність і трудова поведінка. Трудова

діяльність – це жорстко фіксована в часі і просторі доцільна низка операцій і функцій, що

здійснюються людьми, об'єднаними в трудові організації. Трудова діяльність забезпечує

вирішення наступних завдань:

– створення матеріальних благ як засобів життєзабезпечення;

– надання послуг різного призначення;

– розробка наукових ідей, цінностей і їх прикладних аналогів;

– накопичення, зберігання, передача інформації і її носіїв.

Трудова діяльність, незалежно від способу, засобів і результатів, характеризується

низкою загальних властивостей: 1) функціонально-технологічний набір трудових операцій, які

приписані робочим місцям функціональною програмою; 2) набір відповідних якостей суб'єктів

праці, зафіксованих в професійних, кваліфікаційних і посадових характеристиках; 3)

матеріально-технічні умови і просторово-часові рамки реалізації; 4) певний спосіб

організаційно-технологічного й економічного зв'язку суб'єктів праці із засобами й умовами їх

реалізації; 5) нормативно-алгоритмізований спосіб організації, за допомогою якого

формується поведінкова матриця індивідів, що включені у виробничий процес (організаційно-

управлінська структура).

Трудова поведінка – це свідомо регульований комплекс дій і вчинків працівника,

пов'язаних із спів падінням професійних можливостей і інтересів з діяльністю виробничої

організації, виробничим процесом.

Структуру трудової поведінки можна представити наступним чином:

– дії, що циклічно повторюються, однотипні за результатом, що повторюються,

відтворюючі стандартні статусно-рольові стани або ситуації;

51

– маргінальні дії і вчинки, що формуються в фазах перехідного стану від одного

статусу до іншого;

– поведінкові схеми і стереотипи, часто поведінки, що часто зустрічаються;

– дії, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в план стійких

переконань;

– дії, що здійснюються під диктатом тих або інших обставин;

– спонтанні дії і вчинки, спровоковані емоційним станом;

– усвідомлене чи неусвідомлене повторення стереотипів масової і групової поведінки;

– дії і вчинки як трансформація впливу інших суб'єктів, що застосовують різні форми

примусу й переконання.

Функції трудової поведінки:

1. Відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, є поведінковим

аналогом трудової діяльності;

2. Є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу та

соціального оточення;

3. Виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних

установок, які інтерналізовані індивідом в процесі соціалізації і конкретного життєвого досвіду;

4. Відображає характерологічні риси особистості працівника;

5. Є певним способом і засобом впливу людини на навколишнє виробниче та соціальне

середовище.

Виділяють різні класифікації трудової поведінки, залежно від того, що виступає

підставою класифікації. Відповідно до цього виділяють наступні види трудової поведінки

(таб. 1 ):

Таблиця 1.

№ п/п Підстави класифікації Види трудової поведінки

1. Суб'єкти поведінки Індивідуальна; колективна

2. Наявність (відсутність) взаємодії Така, що припускає взаємодію; така, що

не припускає взаємодії

3. Виробнича функція Виконавська; управлінська

4. Ступінь детермінованої Жорстко детермінована; ініціативна

5. Ступінь відповідності прийнятим

нормам

Нормативна; така, що відхиляється від

нормативів

6. Ступінь формалізації Встановлена в офіційних документах; не

встановлене

7. Характер мотивації Ціннісна; ситуативна

8. Виробничі результати і наслідки Позитивна; негативна

9. Сфера здійснення поведінки Власне трудовий процес; побудова

відносин на виробництві, створення

трудової атмосфери

10. Ступінь традиційності поведінки Види поведінки, що склалися; види, що

зароджуються, в тому числі в формі

реакції на різні зміни соціально-

економічних умов

11. Результати „Ux_ёUx___та наслідки Така, що відповідає бажаним зразкам

трудового життя; така, що не відповідає

12. Ступінь реалізації трудового потенціалу Такі, що не вимагають зміни

досягнутого ступеня реалізації

трудового потенціалу; такі, що

потребують значної мобілізації різних

компонентів трудового потенціалу (як

сукупності якостей працівника)

13. Характер відтворювання трудового Такі, що припускають просте

52

потенціалу відтворювання трудового потенціалу;

такі, що вимагають розширеного

відтворювання трудового потенціалу.

Трудова поведінка формується під вплив різних чинників: перш за все соціальних і

професійних характеристик працівників, умов праці, системи норм і цінностей, трудових

мотивацій. Вона спрямовується особистими та груповими інтересами людей і служить

задоволенню їхніх потреб.

Механізм регуляції трудової поведінки складається з наступних компонентів: потреби,

інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, установки, стимули, трудова ситуація.

Головною спонукальною силою людини, групи, суспільства виступає потреба. Потреба –

це об'єктивно обумовлена для людини необхідність в засобах для існування, і в діяльності з їх

придбання. Не володіючи фізичними і духовними благами люди не можуть існувати. Потреби

активізують людину. Якщо немає потреби, не може бути й активності. Проте спонукальною

силою володіють усвідомлені потреби. Потреби, усвідомлюючись людьми, відображають в їх

психіці невідповідність зовнішніх умов їхнім внутрішнім вимогам і зумовлюють їхню

діяльність з усунення такої невідповідності.

Інтереси – це реальні причини дій, що формуються в соціальних груп, індивідів у зв'язку

з їх відмінностями за станом і роллю в суспільному житті.

Мотив – це внутрішня реакція людини на трудову ситуацію, що сформувалася на основі

установок і ціннісних орієнтацій під впливом зовнішніх дій, стимулів. На відміну від установок,

які можуть бути неусвідомленими, мотив є усвідомленим суб'єктивним ставленням до своїх

вчинків. Мотиви передують діям людини. Мотивом може виступати почуття обов'язку,

задоволення від добре виконаної роботи, заробіток, престиж, боязнь критики та покарання,

просування по службі. Таким чином, існує цілий мотиваційний комплекс, який може різнитися

не тільки у різних людей, але й в різних ситуаціях.

Ціннісні орієнтації – це спрямованість особистості на ті чи інші цінності матеріальної

або духовної культури суспільства.

Установка – загальна орієнтація людини на певний соціальний об'єкт, що передує дії і

виражає схильність діяти певним чином щодо даного об'єкту.

Стимули - це об'єктивні, тобто зовнішні по відношенню до людини, дії, які повинні

спонукати її до певної трудової поведінки, викликати її трудову активність. Вони є основою

виникнення та існування мотивів трудової діяльності. Стимул виступає не як безпосередній

мотив, а лише як передумова до дії. В процесі своєї реалізації він повинен усвідомитися

працівником, пройти через його свідомість. Стимули - це осмислені побудники, тобто потреби,

викликані дією об'єктивних чинників. Осмислення потреб - необхідний момент їх реалізації.

Трудова ситуація – це комплекс умов, в яких протікає трудовий процес.

Основна література

1. Афонин А. С. Трудовое поведение: социолого-экономический анализ. – Киев, 1991. –

159 с.

2. Верховин В.И. Социальная регуляция трудового поведения в производственной

организации. - М.: Изд-во МГУ, 1991. – 78 с.

3. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

4. Лукашевич Н.П. Социология труда: Конспект лекций для менеджеров. – Киев:

МАУП, 2001.

5. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

6. Огаренко В.М., Малахова Ж.Д. Соціологія праці: Навч. посіб. – Запоріжжя, 2001. –

306 с.

7. Организация труда и трудовая этика: Древность. Сред. века. Современность. РАН.

Ин-т всеобщей истории. – М., 1993. – 283 с.

8. Пилипенко В.Е. Социальная регуляция трудового поведения (Социолог. анализ). –

Киев: Наук. думка, 1993. – 126 с.

53

9. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320 с.

10. Соколова Г.Н. Социология труда, 2002.

11. Сознание и трудовая деятельность (ценностные аспекты сознания, вербальное и

фактическое поведение в сфере труда) /Под ред. И.М. Поповой. – Киев-Одесса, 1985.

12. Сопронюк В.З. Производственная мораль. – Луцк, 1995.

13. Чернина А. Б. Трудовое поведение в новых условиях хозяйствования. – Новосибирск:

наука. Сиб. отд-ние, 1992. – 205 с.

Додаткова література

1. Бюшер М. Трудовая этика и трудовой этос: значение этических аргументов для

политики перехода к рынку. //Вопросы философии. – 1992. - № 1.

2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма //Избранные произведения. М.:

Прогресс, 1990. – С. 61-208.

3. Верховин В.И. Затратно-компенсационные модели трудового поведения.

//Социологические исследования. – 1993. - № 2.

4. Вильховченко Э.Д. Новое в культуре труда, производства компании //МЭ и МО. –

1995. - № 3.

5. Заславская Т.И., Шабанова М.А. Неправовые трудовые практики и социальные

трансформации в России //Социологические исследования. – 2002. - № 6.

6. Захаров Н.Л. Воровство и льготы в структуре трудового поведения

//Социологические исследования. – 2001. - № 6.

7. Клеман К. Неформальные практики российских рабочих //Социологические

исследования. – 2003. - № 5.

8. Коваль Т.Б. «Духовные христиане»: религиозное своеобразие и этика труда //Мир

России. – 1993. – Т. 11. - № 1.

9. Магун В.С. Трудовые ценности российского общества //ОНС. – 1996. - № 6.

10. Сознание и трудовая деятельность (ценностные аспекты сознания, вербальное и

фактическое поведение в сфере труда) /Под ред. И.М. Поповой. – Киев-Одесса, 1985.

11. Фурман Д.У. Капитализмы тоже бывают разные. Трудовая этика как проблема

отечественной культуры: современные аспекты (материалы «круглого стола») //Вопросы

философии. – 1992. - № 1.

12. Хайруллина Ю.Р. Ценности в сфере труда: особенности и факторы

//Социологические исследования. – 2003. - № 5.

13. Шаповалов В.Ф. Откуда придёт «дух капитализма»? //Социологические

исследования. - 1994. - № 2.

14. Шаталова Н.И. Деформация трудового поведения работника //Социологические

исследования. – 2000. - № 7. - С. 26-33.

15. Шпакова Р.П. Кризис трудовой этики? //Социологические исследования. – 1990. - №

1.