Тема 7: фінансування санації підприємств

План

1. Форми фінансової санації.

2. Потреба в капіталі.

3. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві.

4. Правила фінансування.

1. Форми фінансової санації

Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікую­ться за джерелами надходження капіталу та за правовим стату­сом інвесторів. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів - власний та позичковий капітал.

Формування власного капіталу відбувається за рахунок внутрішніх джерел – чистий прибуток, амортизація, реструктуризація активів та внесків учасників і засновників які відносяться до зовнішніх джерел.

Позиковий капітал формується за рахунок виключно зовнішніх джерел - кредиторська заборгованість та кредитне фінансування.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та по­зичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових ви­падках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації.

Санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів:

• зменшення номінального капіталу підприємства;

• конверсія власності в борг;

• конверсія боргу у власність;

• пролонгація строків сплати заборгованості;

• добровільне зменшення заборгованості;

• самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу:

• альтернативна санація;

• зменшення номінального капіталу з подальшим його збіль­шенням (двоступінчаста санація);

• безповоротна фінансова допомога власників;

• безповоротна фінансова допомога персоналу;

• емісія облігацій конверсійної позики;

• залучення додаткових позик.

Розглядають також автоно­мну санацію (з використанням власних коштів під­приємства та капіталу його власників) і зовнішню санацію (за рахунок коштів кредиторів і держави). Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі або непрямо підтримувати підприємство (податкові піль­ги, створення особливих умов діяльності і т. ін). Можлива чиста санація, що полягає в санації балансу неспроможного підпри­ємства. Спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків, вона є необхідною пере­думовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів. Часто слідом за зменшенням статутного капіта­лу здійснюється його збільшення. Ця операція називається дво­ступінчастою санацією. Фінансова санація зусиллями власників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного боку, та безпово­ротною фінансовою допомогою підприємству - з іншого називається альтернативною санацією.

2. Потреба в капіталі

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ре­сурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити по­требу в капіталі.

Потреба в капіталі - це виражена в грошо­вому еквіваленті потреба підприємства у грошових та мате­ріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати під­приємства доцільно розмежувати на дві групи:

1) Капітальні витрати (на заснування (реорганіза­цію) підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів). Капітал має бути мобілізований на довгостроковий період і є інвестиційним.

2) поточні витрати (пов'язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці). Визначають як потребу в оборотному капі­талі.

Види потреб у капіталі можуть бути такими:

• потреба в капіталі, необхідному для придбання факторів виробництва;

• для обслуговування залученого капіталу (процентні платежі, дивіденди);

• для повернення залучених фінансових ресурсів (погашення кредитів, повернення внесків засновників (учасників);

• для сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Головною метою фінансового менеджменту у процесі санації підприємства є мобілізація фінансових ресурсів для виконання двох основних завдань:

1. відновлення (поліпшення) платоспроможності;

2. формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Потреба у грошових коштах визначається згідно з оперативною (Crash) програмою та платіжним календарем. Базою для визна­чення потреби в капіталі є дані аналізу фінансового стану під­приємства та розшифрування кредиторської заборгованості за окремими контрагентами, обсягами заборгованості та стро­ками погашення. Потреба в капіталі складається із сум заборгованості, щодо яких не вдалося досягти домовленості про їх списання чи реструктуриза­цію та строк сплати яких настав або настане найближчим часом, а також платіжні зобов'язання, які можуть виникнути в ході поточної операційної діяльності суб'єкта господарювання. Від правильності визначення обсягу капіталу, необхідного для відновлення платоспроможності та виконання поточних зобов'язань, залежить подальша життєдіяльність підприємства.

Потреба в капіталі для проведення виробничо-технічних санаційних заходів визначається за планом капіталовкладень, а також за організаційним та фінансовим планами проекту санації. Визначальним при цьому є обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі.

Потреба в інвестиційному капіталі визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито виробничу програму. Загалом на обсяги потреби в інвестиційному капіталі впливають такі фактори:

• виробнича програма;

• вартість машин та обладнання, які заплановано придбати;

• вартість модернізації існуючих основних фондів;

• розмір підприємства;

• правова форма організації бізнесу;

• вид діяльності (галузь);

• місце розташування підприємства;

• строк окупності інвестицій.

Потреба в оборотному капіталі, необхідному для забезпечення фінансово-господарської діяльності, визначається за окремими видами оборотних активів:

• готовою продукцією;

• запасами сировини, матеріалів та напівфабрикатів;

• незавершеним виробництвом;

• витратами майбутніх періодів.

У вітчизняній практиці потребу в оборотних коштах ви­значають на основі їх нормування. Сукупний норматив (загаль­ну потребу в оборотних коштах) обчислюють, підсумовуючи нормативи за окремими статтями. До основних факторів, які впливають на обсяг потреби в оборотних коштах відносять такі:

1. обсяг виробництва та реалізації продукції протягом періоду, на який визначається потреба в капіталі;

2. умови постачання підприємства товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставок, форми розрахунків тощо;

3. організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, розмір витрат, номенклатура продукції;

4. умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, форми розрахунків тощо.

Обсяг потреби в капіталі залежить також від ефективності управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

За наявності невиправданої (простроченої) чи безнадійної дебіторської заборгованості ви­никає порушення фінансової рівноваги, оскільки в підприємст­ва на відповідну суму зменшується обсяг ліквідних оборотних коштів. Одним із мето­дів покриття фінансового дефіциту є порушення строків виконан­ня власних платіжних зобов'язань, тобто використання неви­правданої кредиторської заборгованості як джерела поповнення оборотного капіталу. Така політика є ризиковою і може призвести до накладення на підприємство штрафів під час досудового врегулювання господарських спорів або у судовому порядку та до фінансової кризи.