Питання для самоконтролю

1. Як ви розумієте модель організації як відкритої системи і яке значення мають люди в цій моделі?

2. Як ви вважаєте, чи змінюється поведінка людей у процесі трудової діяльності або ж вона залишається постійною? Чому?

3. У яких формах проявляє себе організаційна поведінка?

4. Що являє собою організаційна поведінка?

5. Що являє собою організаційна поведінка як наука?

6. Якими є цілі організаційної поведінки?

7. На яких рівнях необхідно досліджувати організаційну поведінку? Чому?

8. Які фактори впливають на організаційну поведінку?

9. З якими проблемами організаційної поведінки стикаються менеджери?

10. Які завдання повинен вирішити менеджер для забезпечення конкурентної переваги?

11. Як менеджер може зрозуміти приховану природу організації?

12. Як управляти організаційною поведінкою, коли організація починає діяти в глобальному середовищі?

Література

/2/, /3/, /4/, /5/, /8/, /9/, /27/, /37/, /53/, /60/, /77/, /108/

Модуль І

Змістовий модуль І

Тема 2. Основи індивідуальної поведінки

Мета заняття: закріплення, поглиблення і систематизація знань про «особистість», «індивідуальність»; детермінанти особистості і методи її вивчення; риси та особливості характеру; сутність та зміст поняття «цінності»; сутність поняття «ставлення» і його компоненти; сутність та зміст поняття «сприйняття», його етапи, управління процесом; сутність поняття «здобуття знань», його стилі, теорії; прогнозування поведінки на основі рис характеру.

План вивчення теми

1. Сутність поняття «особистість», «індивідуальність». Детермінанти особистості. Методи вивчення особистості.

2. Риси та особливості характеру. Індивідуальні особливості характеру. Соціальні риси. Особисті концептуальні риси.

3. Сутність поняття «цінності». Типи цінностей. Установки.

4. Сутність поняття «ставлення» та його компоненти. Типи відношення до роботи.

5. Сутність поняття «сприйняття». Етапи процесу сприйняття. Фактори, які впливають на сприйняття. Управління процесом сприйняття.

6. Сутність поняття «здобуття знань». Типи стилів здобуття знань. Теорія інструментального обумовлення. Теорія соціального навчання.

7. Прогнозування поведінки на основі рис характеру. Управління поведінкою індивідів усередині організації.

Методичні рекомендації

Опрацювавши питання даної теми, студенти повинні оволодіти основними поняттями: «особистість», «індивідуальність», «детермінанти особистості», «цінності», «ставлення», «сприйняття», «здобуття знань».

При вивченні цієї теми слід звернути увагу на різницю в поняттях «особистість», «індивід» та «індивідуальність». Слід усвідомити, що особистість – це стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена організації. Поняття «особистість» необхідно відрізняти від поняття «індивід» (одиничний представник людського роду). Кожна людина несе в собі щось, що робить її унікальною, винятковою, особливою, тобто людиною, якій притаманна індивідуальність.

Індивідуальність – це сукупність рис, що відрізняють даного індивіда від усіх інших.

Детермінанти особистості – це групи факторів, що визначають формування й розвиток особистості. До них належать спадковість, оточення і ситуація.

При вивченні другого питання, індивідуальні особливості характеру, слід розглядати через вивчення проблеми темпераменту людини.

Оскільки індивідуальність – це важливий фактор, який впливає на те, як людина думає, що відчуває і як поводиться, то необхідно вміти розрізняти її різні типи. Дослідники витратили багато часу й зусиль, намагаючись ідентифікувати типи індивідуальності. Один із найбільш корисних варіантів, який було розроблено дослідниками для опису індивідуальності, – це подання її у вигляді набору характерних рис. Характерна риса – це конкретний компонент індивідуальності, що описує особливості того, як людина відчуває, думає, діє, чому вона проявляє боязкість або товариськість, критичність або поступливість, відчуває труднощі чи легкість при спілкуванні з іншими. Тому, коли мова йде про індивідуальність людини, фактично ми посилаємося на набір характерних рис, що описують звичайні почуття, думки й поведінку людини.

Особливості характеру людини – це унікальна комбінація психологічних властивостей, що використовуються для її опису.

Дослідники встановили багато характерних рис, які в сукупності утворюють індивідуальність. Більшість психологів погоджується, що характерні риси, які є складовими індивідуальності окремої людини, можна узагальнити.

Соціальні риси – це риси, що відбивають те, як людина виглядає в очах оточення, вступаючи з ним у взаємодію в різній соціальній обстановці. Стиль вирішення проблем, виходячи з робіт К. Юнга, відомого психолога, є одним із параметрів соціальних рис. Він відбиває спосіб, за допомогою якого людина збирає та оцінює інформацію під час вирішення проблеми й ухвалення рішення.

Стилі рішення проблеми найчастіше вимірюються за стобальною шкалою Майєрса - Бріггса.

Особисті концептуальні риси відображають те, що люди схильні думати про свій соціальний та фізичний стан, а також про основні установки й особисту орієнтацію з цілого ряду питань.

Дослідження останніх років свідчать, що поведінка людини на роботі визначається такими ключовими характеристиками: ступенем самоконтролю, авторитаризмом, догматизмом, макіавеллізмом, рівнем самооцінки, здатністю до самоадаптації, схильністю до ризику, орієнтацією на досягнення, а також стилем вирішення проблем.

При вивченні третього питання слід усвідомити, що цінності – це набір стандартів і критеріїв, яких людина дотримується у своєму житті. Індивід приймає рішення і діє шляхом відповідної оцінки людей, явищ та процесів, що відбуваються навколо нього. Цінності становлять серцевину особистості і є досить стійкими в часі. Цінності формуються в родині, навчальному закладі, у колі друзів. Засвоєні в дитинстві цінності відносно стійкі. Однак система цінностей розвивається і зазнає змін. Цінності визначають поведінку людини. Залежно від категорій суб'єкта (особистість, індивід, група, суспільство) цінності бувають особистісними, груповими, корпоративними й соціальними (загальнолюдськими).

Знаменитий психолог М. Рокич розробив широко відомий список цінностей, в якому виділяється дві групи. Термінальні цінності відбивають переваги людини у відношенні «кінцевих» цілей, які повинні бути досягнуті; саме цих цілей люди прагнуть досягти протягом свого життя. М. Рокич виділяє 18 термінальних і 18 інструментальних цінностей.

Інструментальні цінності відбивають «засоби» для досягнення бажаного кінцевого результату. Вони показують, яким чином ви можете досягти наміченої мети залежно від значимості, якою ви наділяєте інструментальні цінності.

Ще одна класифікація людських цінностей, що досить часто використовується, була розроблена психологом Г. Олпортом і його співробітниками. Вони розділяють усі цінності на шість основних груп:

• Теоретичні – зацікавленість у пошуках істини шляхом роздумів і систематичного мислення.

• Економічні – зацікавленість у корисності і практичності, у тому числі нагромадженні матеріальних цінностей.

• Естетичні – зацікавленість у красі, формі й художній гармонії.

• Соціальні – зацікавленість у людях і добрих стосунках з людьми.

• Політичні – зацікавленість у набутті влади й впливі на оточення.

• Релігійні – зацікавленість у єдності й розумінні цілісності Всесвіту.

Для опису й пояснення поведінки особистості часто використовують термін «установки», сукупність яких розглядають як невід'ємну складову внутрішньої суті особистості. Установки диктують людині орієнтири в навколишньому світі, сприяють спрямованості процесу пізнання світу для поліпшення адаптації до його умов, оптимальної організації поведінки і дій у ньому.

Установка – це постійна готовність особистості відчувати і поводитися певним чином відносно чого-небудь або кого-небудь.

Установки перебувають під впливом цінностей і мають ті ж джерела, що й цінності: друзі, учителі, батьки й рольові моделі. Установки фокусуються на певних людях або об'єктах, тоді як цінності мають більше значення і відрізняються більшою стабільністю.

Ставлення, як і цінності, впливають на поведінку людини. Однак цінності є більше широким поняттям, тоді як «ставлення» – більш специфічне.

Ставлення – це оціночний висновок (сприятливий або несприятливий) щодо об'єктів, людей або подій. Воно відображає, що відчуває людина відносно чого-небудь.

Кожна людина має якісь почуття до своєї роботи, до своїх обов'язків і до своєї організації. Специфічні думки й почуття, що відносяться безпосередньо до поточної роботи або організації, називаються ставленням до роботи. Ставлення до роботи – це сукупність почуттів, переконань і думок про те, як поводитися на роботі. Можна виділити три типи ставлення до роботи, які мають особливий вплив на організаційну поведінку, – задоволення роботою, залученість до роботи і відданість організації.

П’яте питання слід почати вивчати з усвідомлення, що таке сприйняття. Сприйняття – це процес прийому, відбору й систематизації інформації, отриманої за допомогою органів чуття, з метою усвідомлення подій і явищ навколишнього світу. Сприйняття – це процес отримання з навколишнього середовища інформації, її обробка та систематизація. Систематизована людиною інформація є основою для подальшої поведінки. Сприйняття реального світу завжди носить суб'єктивний характер. Люди дивляться на ті самі явища, але сприймають їх зовсім по-різному.

Сприйняття людиною оточення можна уявити як процес, що включає три етапи: 1) спостереження за допомогою органів чуття (зір, слух, дотик, нюх, смак); 2) відбір потрібної інформації; 3) систематизація інформації.

Важливо зрозуміти, що жодна людина не сприймає світ як об'єктивну реальність. Люди інтерпретують те, що бачать, називаючи це реальністю, і поводяться відповідно до свого сприйняття. Кожна людина індивідуально сприймає події, що відбуваються навколо неї. Люди не можуть засвоїти (увібрати) усе, що вони спостерігають, тому під час сприйняття використовують таку здатність, як вибірковість (селективність). Це означає, що вони вибирають певні елементи, фрагменти з величезної кількості подразників, що атакують їхні органи чуття. Ці фрагменти вибираються не випадково. Їх вибір залежить від інтересів, освіти, досвіду й ставлення спостерігача.

Шосте питання. Одним з основних результатів взаємодії людини й організації є зміна її поведінки з метою адаптації до організації. Людина, аналізуючи й оцінюючи результати своєї роботи, причини успіхів і невдач, досвід і поведінку колег, поради й рекомендації керівництва і своїх колег, здобуває нові знання, які позначаються на її поведінці.

Здобуття знань – це зміна поведінки й ділових якостей, що відбувається в результаті накопиченого досвіду. Здобуття знань – це індивідуальний спосіб адаптації до подій навколишнього світу. Воно тісно пов'язане зі сприйняттям, оскільки навчання залежить від уміння сприймати дані, одержані від органів чуття. Процес здобуття знань носить індивідуальний характер. Кожна людина по-різному будує свою поведінку в організації залежно від того, приймає вона або не приймає норми поведінки й цінності організації.

Виділяють три типи здобуття знань: 1) рефлекторна поведінка; 2) свідоме осмислення результатів попередньої поведінки; 3) спостереження за поведінкою інших людей. Перший тип здобуття знань пов'язаний з умовними й безумовними рефлексами. Якщо, наприклад, керівник постійно чимось незадоволений, роздратований, то його поява викликає острах у підлеглих, виробляє умовний рефлекс бажання уникнути цієї зустрічі.

Другий тип здобуття знань базується на тому, що людина робить негативні висновки з наслідків свого попереднього досвіду, усвідомлено коректує та змінює свою поведінку. Теоретичний опис даного типу здобуття знань базується на дослідженнях Б. Скіннера, сутність яких ми розглянемо нижче.

Третій тип здобуття знань, заснований на спостереженні за поведінкою, характеризується тим, що людина, постійно спостерігаючи за тим, як поводяться інші люди, починає автоматично корегувати власну поведінку. Вона переймає стиль оточення, його манери, навички виконання роботи. Це приводить до здобуття нових знань і корегування поведінки.

Теорія інструментального обумовлювання. Інструментальне обумовлювання – термін, який означає, що поведінка людини визначається очікуваними наслідками її вчинку. Обумовлена поведінка, на відміну від рефлекторної (мимовільної), – це свідома поведінка, або поведінка, якій людина навчилася. Б.Ф. Скіннер (1904-1990), американський психолог, один із визначних представників сучасного біхевіоризму, висунув концепцію інструментального обумовлювання. Теорія Скіннера заснована на тому, що поведінка людини визначається впливом ззовні і є реакцією у відповідь на ті чи інші умови. Дослідник стверджував, що наявність привабливих і бажаних наслідків, які виникають у результаті певної поведінки, сприяє тому, що індивідуум буде частіше намагатися дотримуватися саме таких дій.

Теорія соціального навчання. Теорія соціального навчання в певному розумінні являє собою розширення концепції інструментального обумовлювання, оскільки початково вона також ґрунтується на тому, що поведінка людини визначається очікуваними наслідками. Однак ця теорія визнає також можливість здобуття знань шляхом спостереження за оточенням та враховує важливість сприйняття в цьому процесі. Люди більше реагують на сприйняття ситуації, і визначають очікувані наслідки тих або інших дій, і не дуже реагують на реальні наслідки. З погляду теорії соціального навчання, у процесі здобуття знань основну роль відіграє вплив поведінкових моделей.

При вивченні сьомого питання щодо прогнозування поведінки на основі рис характеру та управління поведінкою індивідів усередині організації слід ознайомитись з основними принципами. Російський психолог К.К. Платонов сформулював принципи, якими варто керуватися під час прогнозування поведінки людей.

1. Принцип цілеспрямованості на виявлення позитивного, спираючись на який відбувається громадянське змужніння й професійне удосконалювання. (К.К. Платонов переконаний, що заохочення як регулятор поведінки дає кращий результат на відміну від покарання).

2. Принцип вивчення єдності особистості, свідомості та діяльності, у тому числі й трудової. Під час оцінки або прогнозування поведінки не можна розривати особистісні якості людини, її самооцінку й ситуаційні фактори, оскільки їхній вплив взаємозалежний.

3. Принцип системності вивчення особистості з урахуванням дії внутрішніх і зовнішніх факторів.

4. Принцип об'єктивності, обов'язкової перевірки та взаємоперевірки даних, отриманих різним шляхом.

5. Принцип динамічності: вивчення особистості повинно бути тривалим, а краще постійним, щоб відобразити, по можливості, всі сторони й динаміку розвитку особистості.

6. Принцип вивчення структури, сукупності стійких зв'язків між елементами, що розкривають суспільну сутність людини у всьому розмаїтті її проявів.

Вивчити дану тему більш докладніше можна за рекомендуємими літературними джерелами та Інтернет ресурсами.