Вiковi особливостi волi.

Для перiоду раннього дитинства характерна iнфантильно-гедонiстична мотивацiя: дитина не передбачає наслiдкiв свого вчинку, прагне до негайного задоволення потреби i отримання насолоди. За вiкового перiоду вiд 7 до 11 рокiв переважає егоцентрично-утилiтарна мотивацiя дiяльностi. При цьому з’являється здатнiсть вiдмовляти собi у задоволеннi дрiбних, миттєвих бажань заради задоволення егоїстичних потреб у майбутньому. У дiтей 12-15 років i старших переважає альтруїстичний рiвень мотивацiї. Щоправда, часто зустрiчається псевдоальтруїзм, при якому альтруїстичний змiст дiяльностi поєднується iз досягненням корисливих цiлей. При справжньому альтруїзмі людина отримує глибоке задоволення вiд своєї високоморальної поведiнки i не може діяти iнакше.

Воля як психiчна функцiя розвивається пiзно, остаточно формуючись приблизно до 20 рокiв, тому виявлення розладiв волi бiльшiстю пояснюється вiковим етапом формування психiки дитини.

Розвиток I формування волi

Формування вольових особливостей розпочинається з оволодiння дитиною вiльними рухами у манiпуляцiях iз iграшками i доступними речами. Власне вольова поведiнка виховується при виконаннi дитиною елементарних дiй, пов’язаних iз подоланням перешкод i таких, якi диктуються необхiднiстю (коли доводиться робити не те, чого бажається, а те, що треба). Велике значення мають систематичнi вимоги дорослих, якi умiло ставлять дитину перед необхiднiстю долати рiзнi посильнi перешкоди i труднощi: починаючи з простих навичок (акуратнiсть, самообслуговування та iн.), виконання найпростiших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе i для iнших, у колективних iграх, коли доводиться підкорятися колективовi, правилам гри, стримувати безпосереднi потяги.

Вольова дiяльнiсть школяра розвивається пiд впливом навчання, коли виробляються вмiння:

1) керувати своєю психiчною дiяльнiстю;

2) робити розумовi зусилля для оволодiння знаннями, запам’ято-вувати потрiбний, але часом тяжкий i малоцiкавий матерiал;

3) обов’язково закiнчувати роботу, доводячи її до кiнця;

4) керувати своєю поведiнкою: виконувати те, що вимагається, що не завжди спiвпадає з тим, чого хочеться.

Воля виховується у процесi подолання труднощiв, тому прагнення окремих батькiв прибрати усi труднощi з життєвого шляху дитини не сприяє розвитку волi, умiнню долати їх. Виховання вiдповiдальностi, обов’язку - важлива умова виховання волi. Розвиток волi може вiдiграти позитивну роль у компенсацiї рiзноманiтних дефектiв, патологiчних ускладнень розвитку. Iнодi завдяки величезнiй волi до життя хворий може подолати бiль, слабкiсть, страждання i надати вирiшальну допомогу медикам у лiкуваннi.

Розлади ефекторно- вольової сфери.

1. Розлади цiленаправленої діяльності- можуть виражатись у формi її послаблення, посилення чи збочення:

Гіпербулія- значне пiдвищення активностi, що проявляється у прожектерствi, рухомостi, незвичної для конкретної людини. Так, хворi з манiакальним синдромом багато рухаються, ходять без необхiдностi вiд одних знайомих до iнших, знайомляться на вулицi i розповiдають про свої проекти, винаходи, тощо, не доводячи справу до кiнця, беруться за iншу. Хворим на паранойю притаманна цiлеспрямованiсть гiпербулiї: вони заздалегiдь обмiрковують план, як знищити своїх ворогiв, i протягом довгого часу намагаються здiйснити його. Гiпербулiя супроводжується бурхливими проявами, жестикуляцiєю, мiмiкою.

Гіпобулія- зниження бажань та спонукань до дiяльностi: хворi завжди в’ялi, рухова активнiсть у них проявляється мало, увага послаблена. Гiпобулiя може бути одним iз перших симптомiв захворювання, виникає також внаслiдок виснаження нервової системи i при деяких соматичних розладах.

Абулія- вiдсутнiсть спонукань до дiяльностi, проявляється у нездатностi прийняти рiшення i виконати необхiдну дiю, хоч необхiднiсть її усвiдомлюється. Загальмованi й мовнi реакцiї. В деяких випадках немає захисних рефлексiв.

Ступор- повна нерухомiсть, зниження усiх видiв чутливостi, вiдсутнiсть мови. Розрiзняють декiлька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонiчний та iн.

Нав’язливі рухи(тiки, гiперкiнези, дiї, ритуали) - дiї i рухи, якi виникають мимовiльно i наперекiр бажанням, та критично оцiнюються хворими як непотрiбнi i несвоєчаснi, тобто хворобливi. Хворий намагається стримати їх, але це не завжди вдається.

Апраксія- втрата набутих рухових навичок, порушення ціле-спрямованої дiяльностi при збереженнi елементарних рухiв, що складають її. Хворий втрачає здатнiсть використовувати предмети за призначенням.

Імпульсивні дії- проявляються у нездоланому прагненнi реалiзувати певнi iмпульснi потяги. До них належать прагнення до бродяжництва (дромоманiя), крадiжки без корисних цiлей (клептоманiя), пiдпалiв (пiроманiя). Найчастiше зустрiчаються у осiб iз психопатичними рисами характеру.

2. Розлади потягів. Тут розглянемо порушення у сферi найнижчих потягів (iнстинктiв) - самозбереження, харчування, статевого. Клiнiчно вони виявляються у послабленнi, посиленнi та збоченнi спроб задоволення iнстинктивних потреб.

Посилення iнстинкту харчування - полiфагiя,полiдiпсiята iн., послаблення -анорексiя; збочення - прагнення поїдати неїстiвне.

Пiдвищення статевого потягу - гiперсексуальнiсть, зниження -гiпосексуальнiсть, збочення (перверзiї) -мазохiзм(бажання вiдчувати фiзичний бiль або моральне приниження вiд сексуального партнера),садизм (сексуальне задоволення досягається шляхом нанесення партнеру фiзичного болю),гомосексуалiзм(сексуальний потяг до осiб своєї статi),зоофiлiя (сексуальний потяг до тварин) та iн. Як вважав В.М. Бехтєрєв, цi порушення виникають рефлекторно, коли той чи iнший процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу.

Посилення iнстинкту самозбереження - агресивнiсть(активнозахисна форма), або це може бути «втеча в хворобу» iз розвитком iпохондричної особистостi (пасивно-захисна форма); зниження iнстинкту самозбереження проявляється у формi суїциду чи саморуйнiвної поведiнки.Суїцид- навмиснi дiї, що напрвленi на добровiльне позбавлення себе життя, якi призводять до смертi.

Збочення iнстинкту самозбереження - самопошкодження, самотортури.

Самодеструктивна поведiнка- рiзноманiтнi форми поведiнки людини, метою яких не є добровiльна смерть, але якi призводять до соцiальної, психологiчної i фiзичної дезадаптацiї, деградацiї особи. Результатом є навмисне чи ненавмисне нанесення шкоди своєму психiчному i фiзичному здоров’ю, включно до смертi. Його рiзновиди: алкоголiзм, наркоманiї, токсикоманiї, а також невиправданий ризик, асоцiальна поведiнка, заперечення факту своєї хвороби та вiдповiдна до цього поведiнка при наявностi життєво небезпечної соматичної патологiї тощо.