70. Міжнародні валютні відносини,їх суть,етапи розвитку.

Міжнародні валютиі відносини — сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку національних та світових валют, поступової інтернаціоналізації товарно-грошових відносин і зв'язків у межах світового господарства.

На якісно новому рівні ця система почала функціонувати на початку 20-х років XX ст. в окремих розвинутих країнах, а у 1936 р. Франція відмінила золотий стандарт, що скасувало співвідношення валют паритетів.

Під час Другої світової війни традиційна система світової торгівлі і валютних відносин зазнали істотних змін, що прискорило перехід до нового етапу еволюції світової валютної системи. Нові положення формування і функціонування валютної системи були юридично закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Майже три десятиліття ця система працювала ефективно, а долар США надійно виконував функцію міжнародного засобу платежу і резервної валюти. Конвертованість долара, штучно занижена ціна золота забезпечували і стимулювали США до його нагромадження. У 1949 р. 

Основою розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованого типу економічної власності.

Світові гроші як матеріальний носій інтернаціональної вартості виконують функцію інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюється купівельна спроможність національних грошових одиниць. Такі процеси, у свою чергу, детермінуються дією об'єктивних економічних законів у межах світового господарства. Міжнародні валютні відносини при цьому чинять активний зворотний вплив на розвиток елементів світової економічної системи, зокрема, на зовнішню торгівлю, формування й еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності тощо.

71. Вивіз капіталу і його форми.

Вивіз капіталу – це переміщення за кордон вартості в грошовій або товарній формах з метою отримання прибутку, або інших економічних та політичних вигод. Форми вивозу капіталу. Головною метою вивозу капіталу є: - отримання прибутку підприємством; - отримання процентів за надання капіталу в грошовій формі; - встановлення контролю за діяльністю імпортерів капіталу. Суб’єктами вивозу капіталу є: підприємці, ТНК, держава. Найпершими формами вивозу капіталу були – підприємницька та позичкова, які зародились ще в середині 19 – на поч. 20 ст. До сучасних форм вивозу капіталу відносяться: прямі і портфельні інвестиції та міжнародний кредит. 72. Міжнародна економічна інтеграція.Сучасні інтеграційні угрупування в світі.

Міжнародна економічна інтеграція-це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) прилеглих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угрупо­вань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європей­ський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (€АВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихо­океанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупо­вання західноєвропейських країн називалось Європейські співто­вариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Євро­пейський Союз.

Найпростіша форма економічної інтеграції – зона вільної торгівлі, у рамках якої відміняються торговельні обмеження між країнами-учасницями й насамперед мита.

Інша форма – митний союз – припускає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу й проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн.

В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, для того щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі й фінансових розрахунків.

Більше складною формою є загальний ринок, щозабезпечує його учасникам поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішнім тарифом волю пересування капіталів і робочої сили, а також узгодження економічної політики.