2. Етіол та лік панофтальміту.

Гнійний панофтальміт - це гострогнійне запалення всіх оболонок ока. Причини – випадкові проникні рани, перехід процесу з сусідніх тканин, деякі інфекційні хвороби, ускладнення гнійних кератитів та іридоциклохоріоїдів.

Залежно від шляхів проникнення мікробів запалення починається або з рогівки, або з судинного тракту: останній просочується гнійним ексудатом, який потім примішується до рідини ока, порушуючи живлення рогівки, кришталика і сітчастої оболонки. При цьому спостерігають набряк кон'юнктиви та припухання повік, помутніння рогівки, накопичення в камерах ока жовтого чи зеленуватого гною (специфічна ознака хвороби). Внаслідок ферментолізу е м і с т ока (сітківка і судинна оболонка) розплавляється, воно зменшується, але стає більш щільним. З часом утворюється нориця біля лімба, через яку виділяється гній і нерозплавлені тканини. Інколи гній проникає по лімфатичних судинах у підоболонкові простори головного мозку і викликає сепсис, менінгіт тощо.

Лікування. Обов'язкова місцева і загальна протисептична терапія, евісцерація (розріз) ока з наступним видаленням його вмісту та дренуванням з антисептичними мазями чи його енуклеація.

Варіант 26

1. Хвороби в ділянці путового та вінцевого суглобів.

Екзема в ділянці першої фаланги

Етіологія. Мокреці на згинальній (волярпій) поверхні пута у коней і великої рогатої худоби спостерігаються порівняно часто, під дією екзогенних (механічні, термічні, хімічні, втирання подразливих мазей, а також інфікування шкіри при її мацерації і тріщинах) і ендогенних факторів (сенсибілізація організму, розлад шлунково- кишкового тракту, хвороби нирок, печінки, ендокринної та нервової систем; згодовування картопляної барди і конюшини).

Лікування починається з усунення причини. Потім, незалежно від характеру ураження, потрібно зробити механічне очищення ділянок шкіри, вистригти волосся, обмити водою або 2%-ним розчином натрію гідрокарбонату і висушити ватно-марлевими тампонами.

При гострій екземі застосовують антисептичні в'яжучі речовини: 3-5%-ний водний розчин пікринової кислоти, 2%-ний - нітрату срібла, 3-5%- ний - піоктаніну, 4%-ний брильянтової зелені, 1-3%-ний спиртовий розчин метиленового синього тощо.

При зменшенні ексудації використовують ртутно-цинкову мазь, цинк- саліцілову пасту

Мокнучу екзему лікують пов'язками з підсушувальним антисептичним адсорбівним порошком арґентуму нітрату: уражену поверхню припудрюють порошком і накладають на неї всмоктувальну пов'язку один раз на добу. Рекомендуються також йодоформ, ксероформ, вісмут з окисом цинку, що наносяться в підігрітому стані.

При підгострих і хронічних екземах застосовують пов'язки з мазями Вишневського, цинковою, амідохлоридом ртуті, йодоформцин- ковою (йодоформ - 10,0; цинкова мазь - 60,0), антибіотиків з новокаїном.

Для лікування тріщин шкіри і рубцевих розрощень застосовують мазі, що містять березовий дьоготь, саліцилову кислоту, риб'ячий жир або ланолін. Промені лазера, УФ, УВЧ, місцеву д'арсонвалізацію.

внутрішньовенно 40%-ний розчин гексаметилен- тетраміну (25-50 мл) з 10%-ним хлоридом кальцію (до 150 мл) і 250300 мл 0,25%-ного розчину новокаїну.

Дерматити в ділянці першої фаланги

Дерматит - запалення шкіри з ураженням всіх її шарів. Залежно від етіології, він буває: хімічний, травматичний, токсичний, термічний, верукозний і гнійний.

Хімічний дерматит розвивається внаслідок подразнення шкіри лікарськими препаратами подразливої дії (міді сульфат, формалін в суміші з дьогтем, йод, гострі мазі, луги, вапно, а також гноївка).

Травматичний - виникає внаслідок мацерації шкіри стернею, надмірного стискування пута під час фіксації тварини.

Токсичний дерматит нерідко є наслідком згодовування недоброякісної пивної дробини, картопляної барди, сирої пророслої картоплі, картопляного бадилля, що містить алкалоїди, свіжоскошеної люцерни тощо. У коней він може виникнути внаслідок фотосенсибілізації при поїданні в сонячну погоду звіробою, конюшини або гречки.

Термічний - виникає внаслідок впливу високої або низької температури.

Верукозний (бородавчастий) дерматит - це хронічне гіперпластичне аутоімунне запалення сосочкового шару шкіри внаслідок її сенсибілізації. Найчастіше розвивається на фоні хронічних дерматитів.

Гнійний дерматит розвивається внаслідок проникнення через тріщини, рани різних гноєтворних мікроорганізмів.

Лікування Ділянку ушкодження обмивають, голять. При асептичному запаленні спочатку застосовують холод і тиснучі пов'язки, а потім - зігрівальні компреси та інші види тепла. Потертості, садна і неглибокі рани обробляють спиртовим розчином йоду або аерозолями (куба- тол, септонекс, чемі-спрей тощо). При розвитку гнійного запалення застосовують розчин йоду, циркулярний новокаїновий блок у поєднанні з антибіотиками або внутрішньовенні вливання новокаїну. Змертвілу шкіру видаляють, а виразкову поверхню періодично покривають лікарськими емульсіями (риб'ячий жир з пеніциліном), мазями, припудують порошками (перманганат калію з борною кислотою порівну).

При термічному дерматиті другого і третього ступеня застосовують спиртові пов'язки, 15%-ну спиртову настойку евкаліпта, зрошування 2%-ним розчином гідрокарбонату амонію.

При токсичному дерматиті передусім усувають причину, потім надають лікувальну допомогу відповідно до симптомів захворювання. Уражені ділянки змазують дьогтярним і на-кладають пов'язку.

При верукозному дерматиті ретельно очищають уражену ділянку теплим розчином перманганату калію, припудрують порошком перманганату калію та стрептоциду аа і накладають легку марлеву пов'язку. Такі маніпуляції роблять щодня, поки не поменшає виді-лення ексудату, після чого пошкоджену ділянку змазують 10%-ним спиртовим розчином піактоніну, пікринової кислоти або брильянтового зеленого. Якщо таке лікування безуспішне, то здійснюють припікання термокаутером, електроскальпелем або бородавчасті розростання видаляють в межах здорових тканин хірургічним методом, а рану припудрюють саліциловою кислотою і накладають пов'язку на 5-7 днів.

2. Етіологія та лікування хвороб повік.

Рани повік та їх ускладнення

Зустрічаються часто у собак і котів, наносяться зубами, рогами, іншими гострими предметами і бувають найрізноманітнішими. Особливо небезпечні глибокі та проникні рани, які часто ускладнюються, спотворюючи форму повік, що, у свою чергу, призводить до їх виво-роту чи незмикання (заяче око). Серед інших ускладнень спостерігають флегмонозні процеси.

Лікування. Після знеболювання (0,5%-ним розчином новокаїну) обережно виконують механічну та хірургічну обробку рани і закривають її швом. У перші два дні краї її змазують гіперосмолярними мазями (левомеколь), а потім - 1%-ним брильянтовим зеленим; шви знімають через 5-10 днів, залежно від темпів регенерації.

За невеликих відривів краю повік шкіру зшивають з кон'юнктивою, а при значних втратах тканин проводять одну із пластичних операцій, запропонованих при вивороті повік.

Запалення повік

Розрізняють поверхневі (блефарит) і глибокі запалення, що проявляються флегмоною.

Лікування починається з усунення причини. Великих тварин коротко прив'язують, а дрібним надівають "комірець". Кірки спочатку розм'якшують (содовим розчином) і видаляють, а краї повік змазують 2 рази на день 1-2%-ною жовтортутною або 5%-ною ксероформною маззю чи 1%-ним розчином брильянтового зеленого, який добре проникає в протоки залоз і згубно діє на мікроби.

При виразковому блефариті після видалення кірочок виразки припікають 2-5%-ним розчином нітрату срібла 1 раз на день з наступним зрошенням 1%-ним розчином натрію хлориду (для попередження опіку рогівки).

При флегмонозних процесах - антибіотики з новокаїном у зоні демаркації, компрес із 3%-ним розчином борної кислоти для прискорення абсцедування. З появою флуктуації - розріз паралельно повікам, видалення гною і використання гіперосмолярних мазей для зменшення розмірів рубця та попередження вивороту чи завороту повіки.

При зрощенні країв повік після введення в кон'юнктивальний мішок 1%-ного дикаїну чи 3%-ного новокаїну їх розсікають за лінією зрощення, а рану припікають ляпісом (для попередження вторинного зрощення) і змазують 3-4 рази борним вазеліном.

Заворот повік

Зустрічається найчастіше у собак і рідше - у коней і рогатої худоби.

Етіологія і клінічні ознаки. Заворот розвивається переважно внаслідок рубцевого стягування кон'юнктиви, хронічних кон'юнктивітів, особливо фолікулярних, патологічних змін очного яблука, що супроводжуються його атрофією і енофтальмом.

У всіх цих випадках вільний край повік не має достатньої опори, внаслідок чого їхня поверхня, частково або вся, повертається всередину у напрямі очного яблука. При цьому вії, а інколи і волосся шкіри подразнюють рогівку, викликаючи її запалення та різні ускладнення.

Лікування - зазвичай оперативне після усунення причини. Після місцевого знеболювання при обмеженому завороті у потрібному місці вирізають круглий, а при повному - овальний кусочки шкіри. Його розмір визначають, відтягнувши пінцетом складку настільки, щоб край повік зайняв нормальне положення. Після висікання клаптика рану зашивають. Довжина шкірного клаптика при частковому завороті має бути на 3-5 мм більшою за вивернуту частку. У результаті загоювання рани і подальшого її рубцювання краї повік відтягуються назовні, вії набувають нормального вигляду, внаслідок чого подразнення рогівки припиняється.

Виворіт повік

Краї частково чи повністю вивертаються назовні і відходять від рогівки. Зустрічається переважно на нижній повіці.

Етіологія. Причинами вивороту можуть бути: а)значні пошкодження шкіри в ділянці ока (рани, дерматити); б) набряк чи новоутворення кон'юнктиви; в) параліч лицевого нерва і втрата тонусу кругового м'яза

Лікування проводять після усунення причини (паралітичний і спастичний вивороти), а за неможливості - пластична операція, особливо при рубцевих виворотах. Мета її - підтягнути край вивернутої повіки або шляхом утворення шкірної складки сформувати лінійний рубець, який би підтримував вивернутий край.

За способом Диффенбаха. рубець чи новоутворення вирізають за формою рівностороннього трикутника основою до краю повік. Шкіру в межах трикутника вирізають, а краї рани зшивають, після чого шви накладають і на рану впродовж краю повік. Цим способом користуються при порівняно невеликих виворотах; щодо великих, цю операцію удосконалив Грефф. Шкірний трикутник відповідних розмірів він вирізає біля зовнішнього кута ока, основою якого є продовження цього кута. Потім відрізає вузеньку смужку пошкодженої повіки разом з віями, яка за розмірами відповідає основі вирізаного трикутника. Таким чином, утворюється новий трикутник, на якому шкіру не відрізають, а лиш відпрепаровують і переміщують на місце вирізаного раніше трикутника. Вузловим швом з'єднують спочатку суміщені кути потім повністю пришивають відпрепарований шкірний трикутник, натягуючи таким чином нижню повіку.

Опускання верхньої повіки (птоз)

Птоз здебільшого буває симптомом інших хвороб або пороків розвитку і характеризується різного ступеня опусканням верхньої повіки, звуженням зорової щілини та порушенням зору.

Етіологія. Залежно від причини, птоз буває паралітичним, спастичним і несправжнім. Перший є результатом паралічу моторних нервів верхньої повіки, що розвивається на одному чи обох очах і досить часто супроводжується паралічем вуха. Тобто, такий параліч являє собою симптом ураження центральної нервової системи і спостерігається при ботулізмі, септицемії тощо.

Спастичний птоз обумовлений спазмом кругового замикального м'яза внаслідок подразнення кон'юнктиви, рогівки сторонніми тілами, запалення повік чи ураження внутрішніх середовищ ока.

Несправжній птоз виникає при різних хворобах повік (новоутворення, набряк, флегмона, крововиливи та ін.).

Лікування. При несправжньому птозі - боротьба з хворобою, що його викликала; при спастичному - масаж, зігрівальні компреси; при паралітичному - оперативне втручання як і при завороті повік, а також ліквідація основної хвороби.

Варіант 27