1. Ураження кульшового суглобу, етіологія, симптоми, лікування.

Розтягнення - зустрічається як наслідок різких непередбачених рухів (спотикання, падіння), коли дія сили тяги (тракції) перевищує механічну стійкість тканин. Найчастіше уражуються зв'язки та капсула суглоба, а також навколишні м'язи. Клінічна картина при розтягненні нагадує ушиб, але ступінь симптоматики більш виражений. Встановлюється локалізований біль забитого місця і акцентований біль в суглобі при пасивних рухах - абдукції, припухлість, набряк тканин. У спокої тварина тримає кінцівку напівзігнутою. При огляді і пальпації суглоба в перші дні захворювання помітних відхилень від норми не виявляють. Під час проводки помітне кульгання змішаного типу; хвора кінцівка перебуває в стані абдукції і виноситься волоком. Осаджування тварини назад викликає болючість. При тривалому перебігу хвороби настає атрофія тазостегнової групи м'язів.

Лікування. Тварині надають спокій. Проводять охолодження зони ушкодження хлоретилом, спрямовуючи цівку препарату з ампули на ділянку суглоба. Дрібним тваринам показані притискувальні пов'язки для зменшення амплітуди рухів і наростання гематоми. Місцево, з третьої доби, застосовують теплові процедури – опромінення лампою солюкс, горілчано-водні компреси (1:1), ультразвукове вигрівання, парафінотерапію, діатермію тощо. За хронічного перебігу втирають гостроподразливі мазі, застосовують припікання, іонофорез та діатермо-іонофорез йоду.

Термін "дисплазія кульшового суглоба" (ДКС) був вперше запропонований в 1900 році для визначення переважно уродженого вивиху стегна, що характеризується недорозвиненням тканин кульшового суглоба. Викликається спадковими факторами, властивими певним породам, особливо великої ваги і могутньої статури (сенбернари, ньюфаундленди, бернські вівчарки, ротвейлери, німецькі вівчарки і боксери). Така патологія несе в собі багатофакторну, полігенну природу, у розвитку якої чималу роль відіграють: швидкий ріст у ювенальний період, а також "надмірна" годівля. Крім того, до вторинної ДКС ведуть ектопічні зміни в анатомічній структурі поперекових хребців (зрощення останнього поперекового хребця з крижовою кісткою, викликане зміною його поперечних відростків).

Неспецифічні симптоми ДКС: швидка втомлюваність; кульгання на одну або обидві задні кінцівки, скута або вихляюча хода; нестійкість задніх кінцівок на гладкій підлозі; слабкість опори задніх кінцівок при вставанні та стрибку; повна неспроможність опирання на задні кінцівки; атрофія м'язів стегна, асиметрія ділянки кульшових суглобів; ротація (поворот стегна всередину при посадці).

Специфічні симптоми хвороби - відносне обмеження рухливості в суглобі; лускання в ньому при пасивному повороті стегна всередину; зміщення головки стегнової кістки до суглобової западини при відведенні стегна вбік; візуальне вкорочення кінцівки; випинання великого вертлюга та його окресленість.

Залежно від розвитку патології і прояву клінічних ознак та на підставі вивчення даних рентгенологічних досліджень проводять консервативне (комплексні вітамінно-мінеральні препарати та вносять зміни до раціону годівлі, відповідно до породи та віку тварини. Консервативне лікування спрямовують у напрямах корекції деформацій та лікування супутніх ускладнень.) чи оперативне лікування (різні хірургічні корегувальні остеотомії тазового пояса).

Запалення кульшового суглоба спостерігається не так часто і перебігає переважно у хронічній формі (деформація суглоба). Етіологія - розтягнення, неповні вивихи, ушиби, переломи кісток, що його утворюють, поширення запалення з прилеглих тканин тощо.

Лікування. При гострому запаленні проводять таке ж лікування, як і при розтягненні суглоба. За хронічного перебігу в ділянку ураженого суглоба втирають мазь дийодиду ртуті (1:5), застосовують точкові проникні припікання, іонофорез йоду та діатермо-іонофорез. Найчастіше спостерігається у великої рогатої худоби, собак та котів. При неповному вивиху зберігається частковий зв'язок між головкою стегнової кістки та суглобовою западиною, при повному – головка зміщується дорсально.

У тварин, які мають глибоку суглобову западину, вивих кульшового суглоба супроводжується розривом його капсули, суглобових зв'язок, переломом суглобової западини та головки стегнової кістки, а також розривом м'язів із значними крововиливами. У коней, собак та котів найчастіше спостерігаються повні вивихи, у великої рогатої худоби - як повні, так і неповні.

Вивих кульшового суглоба спричинюють ковзкості при ожеледиці, падіння тварини, раптові круті повороти і поштовхи, порушення фіксації тазової кінцівки при повалі коня. У дрібних тварин причиною вивиху найчастіше бувають падіння з верхніх поверхів будинків та надмірні удари ділянок тазового пояса транспортом. Вивихи та підвивихи зумовлюють остеодистрофічні порушення, деформівний коксит, дисплазії та новоутворення головки стегнової кістки (у собак).

Повний вивих кульшового суглоба супроводжується розривом суглобової капсули, зв'язок, кровоносних судин, гемартрозом. Кінцівка здається вкороченою, стегнова кістка займає прямовисне положення і знаходиться в стані абдукції - зачіп копита повернутий назовні, а вершина заплеснового суглоба - всередину. Стегно хворої кінцівки опущене. Верхній вертлюг помітно виступає вперед і назовні. Під час пасивних рухів часто прослуховуються звуки тертя головки стегнової та клубової кісток. Під час руху тварина скаче на трьох кінцівках, виносячи хвору вперед волоком у розігнутому стані.

За двостороннього вивиху кульшових суглобів тварина лежить із розставленими кінцівками: при намаганні встати вона приймає позу сидячої собаки.

При вивиху головки стегнової кістки всередину, під поперечну гілку лобкової кістки, у спокійному стані хвора кінцівка вкорочена, над кульшовим суглобом утворюється заглиблення, шкіра на колінному суглобі збирається в складки. При пасивних рухах абдукція вільна, а аддукція обмежена. Під час руху тварина майже не опирається на хвору кінцівку, виносить її волоком, описуючи дугу, опуклістю назовні.

При зміщенні головки стегнової кістки в затульний отвір у спокої спостерігається помітне вкорочення кінцівки; при пасивних рухах абдукція та аддукція кінцівки вільні. Під час руху тварина хвору кінцівку волочить зачіпною частиною копита по землі. Ректальним дослідженням виявляють голівку стегнової кістки в затульному отворі.

При вивиху вгору та назовні (головка стегнової кістки міститься над суглобовою западиною) у спокої - кінцівка вкорочена і знаходиться в стані аддукції та розгинання, повернута дорсальною поверхнею назовні; заплесновий суглоб піднятий; кульшовий - деформований, контури вертлюга виразно окреслені. Під час руху хвора кінцівка виноситься вперед волоком, описуючи дугу назовні.

При неповному вивиху кульшового суглоба раптово з'являється змішана кульгавість, іноді деформація кульшового суглоба.

Лікування. Вправляють вивихнуту стегнову кістку із застосуванням наркозу або нейролептаналгезії в лежачому положенні на здоровому боці.

Після вправлення потрібна іммобілізація суглоба. Виражена запальна реакція змушує тварину оберігати хвору кінцівку. Декілька днів після вправлення вивиху з метою запобігання рецидиву тварині не дають лягати - її ставлять на розв'язки або тримають у підтримувальному апараті; навіть при додержанні всіх запобіжних заходів лікування може виявитися неефективним.

У дрібних тварин вивих стегнової кістки вправляють оперативним шляхом із застосуванням загального знеболювання. Фіксацію кульшового суглоба після його вправлення здійснюють за рахунок утворення штучної зв'язки.