2. Лікування проникаючих ран рогівки.

При поверхневих ранах промивають очну щілину дезінфекційними розчинами для видалення можливого стороннього тіла. Для профілактики нагноєння використовують антисептичні мазі. Глибокі свіжі рани після знеболювання 1%-ним розчином дикаїну, механічної та хірургічної обробки бажано зашити дрібними атравматичними голками і найтоншими синтетичними нитками. Після операції для попередження подразнення сльозою і профілактики ранової інфекції слід покрити рану очною синтетичною плівкою з антибіотиками.

Для стимуляції регенеративних процесів користуються ретробульбарною новокаїновою блокадою 1 раз у 3-4 дні і тканинною терапією.

Використання глюкокортикостероїдів як протизапальних препаратів (преднізолон, гідрокортизон) не рекомендується, оскільки вони пригнічують регенерацію і сприяють розвитку інфекції.

При проникних ранах для прискорення їх загоєння після знеболення ампутують випалу ділянку райдужки, саму рану зашивають і покривають очними плівками, а для попередження синехій розширюють зіницю, використовуючи місцево 1%-ний розчин атропіну сульфату з інтервалом 5 днів.

Варіант 28

1. Хвороби в ділянці ліктьового суглобу, етіологія, симптоми, лікування

Ушиб та розтяг ліктьового суглоба

Ушиб зустрічаються внаслідок ударів при падінні тварини і можуть ускладнитися крововиливом у його порожнину (гемартрозом).

Розтяги суглоба характеризуються короткочасним неповним зміщенням поверхонь кісток стосовно одна одної, що супроводжується частковим надривом або розривом капсули і зв'язок. При значних ротаційних рухах травмуються колатеральні зв'язки, а надмірне згинання або розгинання суглоба призводить до надривів капсули, що виникають при надмірному навантаженні на сухожилково-м'язовий апарат при взятті перепон, спотиканні, посковзуванні, защемленні кінцівки тощо.

Клінічні ознаки залежать від ступеня і характеру ушкодження. При ушибах швидко наростає болісне припухання суглоба, яке може збільшуватись протягом 48 год. Контури його згладжуються, синовіальні вивороти напружуються. За сильних розтягів суглоб збільшується в об'ємі внаслідок запального набряку. Він стає різко болючим, гарячим, у спокої розслабленим і помітно опущеним. Пасивні рухи в ньому викликають больову реакцію тварини, а під час руху, особливо по колу з доцентричним розташуванням, відмічається кульгавість кінцівки.

При хронічному перебігу спостерігаються періостити, періартрити із розростанням фіброзної тканин, що призводить до тугорухомості суглоба.

Лікування. Тварині надають спокій із застосуванням у перші дні холодних компресів, потім проводять коротку новокаїнову блокаду. При гемартрозах виконують аспірацію вмісту і промивання порожнини суглоба теплими антисептичними розчинами з подальшим введенням розчину новокаїну і кортикостероїдів. Пізніше - теплові процедури, масаж, протизапальні мазі, фізіотерапія (УВЧ, ультразвук тощо).

Вивих ліктьового суглоба буває повним або частковим і може ускладнюватись розривом капсули суглоба, зв'язок і прилеглих тканин. їх поділяють на закриті й відкриті (з порушенням цілісності шкіри). Етіологія - різні травми (удари, поштовхи, падіння з витягнутою вперед кінцівкою, круті раптові повороти, падіння з висоти тощо).

Клінічні ознаки. Характерним є раптове порушення функції кінцівки, її конфігурації, особливо при повному вивиху зі зміщенням. У стані спокою кінцівку тварина тримає напівзігнутою. При пальпації ураженого суглоба виявляють болючість, ненормальне (патологічне) розміщення епіфізів кісток; пасивні рухи в ньому утруднені, обмежені, пружинисті. При гемартрозі суглоб збільшений в об'ємі, а пізніше припухання суглоба виникає через запальний набряк в параартикулярних тканинах.

Лікування. Вивих вправляють після проведення місцевого або загального знеболювання тварини, після чого на ліктьовий суглоб накладають іммобілізуючу пов'язку на 2-А тижні.

Запалення ліктьового суглоба може бути асептичним і гнійним. При асептичному запаленні найчастіше уражується синовіальна оболонка.

Етіологія - ушиби, розтяги і рани суглоба, великі навантаження на молодих коней, особливо в гірській та болотистій місцевостях, сенсибілізація організму тощо. Гнійне запалення виникає як ускладнення відкритих механічних ушкоджень, внаслідок переходу з прилеглих тканин, а також гематогенним або лімфогенним шляхом.

Клінічні ознаки залежать від перебігу запального процесу. При гострому асептичному синовіті відмічається кульгавість опертої кінцівки легкого або середнього ступеня, болюче і гаряче на дотик опухання суглоба та незначний набряк пері- та параартикулярних тканин.

Синовіальні вивороти суглоба більш виражені на латеральній поверхні, виповнені, флуктуючі. При серозно-фібринозному або фібринозному синовіті прослуховуються крепітувальні звуки при згинанні чи розгинанні суглоба.

Хронічний серозний синовіт характеризується наявністю вираженого неболючого флуктуючого припухання суглоба або потовщенням капсули з обмеженною її еластичністю.

Гнійне запалення суглоба перебігає в гострій формі і проявляється загальним пригніченням тварини, підвищенням загальної температури, змішаним кульганням під час руху; у стані спокою тварина утримує кінцівку напівзігнутою, злегка опираючись нею на зачіп. При пальпації суглоб гарячий, болючий, синовіальні вивороти напружені, пасивні рухи в ньому болючі. Пізніше в ділянці суглоба виявляють параартикулярні абсцеси, нориці, через які виділяється густий гнійний ексудат з домішками пластівців фібрину. У коней гнійний артрит може супроводжуватись гнійно-резорбтивною лихоманкою або артрогенним сепсисом, переважно з метастазами.

Лікування гострих асептичних синовітів полягає у використанні засобів, спрямованих на зменшення ексудації і больової реакції. За наявності великої кількості ексудату проводять його аспірацію з наступним

введенням у порожнину 0,5-1 %-ного розчину новокаїну з гідрокортизоном.

При гнійному запаленні проводять місцеву й загальну антисептичну терапію. З цією метою застосовують парентерально антибіотики, сульфаніламідні препарати, а місцево - зігрівальні компреси. За потреби проводять пункцію суглоба з промиванням його порожнини теплими розчинами фурациліну (1:5000), етакридину лактату (1:1000) або введенням 0,5%-ного новокаїну з додаванням ферментів і подальшим накладанням компресу, 3-4 рази з інтервалом 48 год.

Доцільно застосовувати стимулювальну терапію (аутогемотерапія, опромінення УФ крові, лазеротерапія тощо).

Ліктьовий бурсит здебільшого зустрічається у собак і коней. За перебігом воно буває гострим і хронічним, асептичним та гнійним.

Етіологія - механічні ушкодження: ушиби, тривалий тиск при лежанні собак на твердій підлозі, а в коней - шипами і кінцями гілок підкови при їх лежанні, удар ліктя копитом під час швидкого алюру внаслідок сильного згинання кінцівки в зап'ястних суглобах (шипове жовно). Інфекційний бурсит спостерігається при бруцельозі, миті.

Патогенез і клінічні ознаки. Під дією механічних факторів у бурсі розвивається гостре асептичне запалення, яке супроводжується випотіванням ексудату (серозний, серозно-фібринозний, фібринозний). Клінічно гострий бурсит характеризується болючою, гарячою, обмеженою, флуктуючою або тістуватою, рухливою припухлістю. Після усунення причини і ефективного лік ексудат у більшості випадків розсмоктується і припухання зменшується або повністю зникає.

При тривалій дії подразника захворювання набуває хронічного перебігу, що призводить до накопичення значної кількості ексудату (гігрома) або проростання сполучної тканини (у собак великих порід).

Функція кінцівки при асептичних бурситах майже не змінюється.

При проникних ранах або поширенні мікроорганізмів з прилеглих тканин виникає гнійний бурсит, який характеризується болючим припуханням, спочатку щільним, а потім тістуватим і флуктуючим. З появою нориць із порожнини виділяється значна кількість слизово- гнійного ексудату.

Гнійний бурсит супроводжується підвищенням температури тіла тварини, загальним пригніченням.

Лік гострих асептичних бурситів спрямоване на зменшення ексудату, подальше його розсмоктування і зменшення больової реакції (протизапальні засоби). При хронічному і гнійному запаленні застосовують консервативно-оперативні способи, проводячи аспірацію вмісту і вводячи у порожнину припікальної дії препарати (розчини солей важких металів). Через 3-5 днів бурсу розрізають і видаляють некротизований бурзотелій; далі лікують як відкриту рану. Більш ефективною є екстирпація бурси, причому розріз роблять з латеральної сторони ліктьового горба.