22. Визначення фонеми. Фонема і звук.

Творцем теорії фонем був один із засновників празької ФШ Микола Трубєцкой, який визначав фонему як сукупність фонологічно суттєвих ознак, властивих певному звуковому утворенню. Вперше відмінність фонеми від звука обґрунтував І.Бодуен де Куртене, зазначаючи, що звук – плинне фізично-акустичне явище, а фонема – психічний еквівалент звука. Творцем терміну «фонема» був Фердінанд де Соссюр.

О. Курило визначала фонему як психофонетичну одиницю, яка об’єднує всі звукові відтінки, М. Наконечний – як найменшу звукову одиницю, конкретним виявом якої є варіанти.

Фонема – це мінімальна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць – морфем і слів.

Фонема як загальна мовна одиниця, що є постійною величиною, протиставляється звукам як конкретним одиницям мовлення, які є змінними величинами. У мовленні фонема реалізується в звуках, одній фонемі можуть відповідати кілька реалізацій, які не можуть уживатися в одній позиції.

23. Фонема й алофони. Типи алофонів.

Фонема – це мінімальна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць – морфем і слів. Фонема як загальна мовна одиниця, що є постійною величиною, протиставляється звукам як конкретним одиницям мовлення, які є змінними величинами. У мовленні фонема реалізується в звуках, одній фонемі можуть відповідати кілька реалізацій, які не можуть уживатися в одній позиції.

Алофон, або відтінок фонеми – це конкретна реалізація фонеми в мовленні. Усі мовні звуки є конкретними реалізаціями фонем. Основний алофон – це найсамостійніший незалежний алофон, що немає ніяких додаткових відтінків звучання. Алофони, пов’язані з місцем у слові (початок, кінець), а також положенням щодо наголосу (для голосних), називаються позиційними. Алофони, зумовлені впливом сусідніх фонем, називаються комбінаторними. Факультативні алофони – індивідуальні, діалектні відмінності мови.

24. Щербівська та Московська фонологічні школи.

Засновником Петербурзької ФШ був Лев Щерба. Реально висловлюваний звук Щерба вважав відтінком фонеми, тим окремим, у якому реалізується загальне (фонема) як лінійна неподільна одиниця мови. На цих принципах базується Щербівська ФШ, послідовники якої досліджували фонему окремо від морфеми. Представники Щербівської ФШ визначають фонему як звуковий тип, який реалізуєься в окрмеих відтнках, серед яких виділяють типовий відтінок, тобто саму фонему, а також комбінаторні, позиційні та факультативні відтінки фонем. Усі фонеми окремої мови утворюють єдину систему протиставлень, у якій кожна фонема характеризується окремим набором протиставлень. ЩФШ визнає відносну автономність фонологічної системи, а саму фонему вважає словорозрізнювальним засобом.

Одним із засновників Московської ФШ був О. Реформатський. Представники цієї ФШ зробили вихідним для своєї концепції морфологічний критерій. На їхню думку, важливим є не звукове вираження фонеми, а її роль розрізнювача значущих одиниць мови – морфем і слів. Тому МФШ визначає фонему як єдність звукових варіантів, що формуються на основі єдності морфем. За МФШ, звуки об’єднуються не за подібністю звучання, а за єдністю функцій. Тобто усі позиційні зміни звука в межах однієї морфеми становлять одну фонему.

Отже, представники МФШ, спираючись на звязки фонем із морфемами, визначають фонему лише в сильних позиціях. Представники Щербівської ФШ спираються на реальне звучання.