44. Чергування приголосних на основі дисиміляції.

Дисиміляція (розподібнення) – фонетичне явище якісного характеру, яке полягає у розподібненні артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втраті ними спільних фонетичних ознак. Це процес, протилежний асиміляції. Дисиміляція робить сполучення приголосних більш зручним для вимови (з двох проривних звуків, що стоять поруч, один стає щілинним, або ж із двох суміжних щілинних звуків один стає проривним), може бути регресивною і прогресивною, контактною і дистантною. Дисиміляція поширена у діалектному і просторічному мовленні і має живомовний характер і закріплена на письмі. Основні види дисиміляції:

1.Регресивна контактна дисиміляція.

Наприклад, хто – [кто], мірошник – [мірочник], хрест – [крест].

Внаслідок дисиміляції утворились деякі сучасні форми інфінітива на –сти: вести (від ведти), мести (від метти) – звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах веду, мету.

У більшості слів літературної мови дисиміляції процеси не відбуваються : лікті, точний, нічний., проте намітилася стилістична тенденція розрізняти вимову чн і шн. Так, у науковій термінології вживається тільки чи (сончна, молочний), у розмовному мовленні можлива вимова як чн, так шн (сонячний-соняшний, молочний-молошний).

Дисиміляція набула поширення у просторіччі: бонба, транвай (сусідні звуки розподібнюються за місцем творення), дохтор, трахтор (за способом творення).

2.Прогресивна контактна дисиміляція. У сучасній укр мові прогресивна контактна дисиміляція вібувається у сполученнях двох однакових або однорідних щілинних приголосних. Наприклад, кращий (выд красивий) – [крашчий] (с+ш=шч), ближчий (выд близький) – [ближчий] (з+ш=жч).

3.Регресивна дистантна дисиміляція.

Наприклад, рицар-лицар (р+р=л+р), велблюд – верблюд.

4.Прогресивна дистантна дисиміляція. Наприклад, срібро – срібло, рибарство – рибальство (р+р=р+л).

Унаслідок дисиміляції приголосних можуть виникати й інші різновиди комбінаторних звуків: епентеза (виникнення між двома звуками у слові додаткового приголосного чи голосного, не зумовленого етимологічно – [a^.р’іj^.а]); гаптологія (випадіння одного з двох сусідніх однакових або подібних складів: морфофонологія – морфонологія, трагікокомедія – трагікомедія); метатеза (взаємна перестановка звуків і складів у слові : мольберт від нам. molbrett.

45. Чергування приголосних на основі асиміляції за м’якістю/твердістю.

Асиміляція за м’якістю відбувається у сполуках приголосних «твердий+мякий», вона повна, контактна і регресивна за напрямком; може відбуватися як у середині слова, так і на межі слів і супроводжуватися асиміляцією за способом творення (ротові [д], [т] перед носовим [н‘] стають фаукальними) та асиміляцією за дзвінкістю, а також подовження.

Асиміляції за мякістю зазнають передньоязикові зубні приголосні [д], [т], [н], [з], [с], [дз], [ц], [л] – здебільшого перед мякими приголосним цієї ж групи, тобто перед [д’], [т’], [н’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [л’]. Наприклад, сьогодні, пенсія, сніг, вість, гілці. Якщо передній зубний належить до префікса, асиміляція може не відбуватися: зліт, узлісся. Проте якщо кінцевий приголосний префікса і початковий приголосний кореня однакові за місцем і способом творення, вони уподібнюються за мякістю: відділити, підняти, розсістися.

Розрізняють випалдки обовзкового мякшення, факультативного і його відсутності.

1.Обовязкове мякшення відбувається при поєднанні [д], [т], [н] із наступними [д’], [т’], [н’], внаслідок чого звуки [д], [т], [н] стають мякими: звідтіля, піднімати, відтінок.

2.Факультативне (необовязкове) мякшення здебільшого стосується вимови передньоязикових зубних свистячих приголосних [з], [с], [дз], [ц] перед приголосними: а) мякими (злітати, міцність); б) напівпомякшеними (звіт, змія, сміх). Якщо губний приголосний напівпомякшений голосним [і], що чергується з [о], асиміляція свистячих [з], [с], [дз], [ц] перед ним може не відбуватися (свій – свого, дзвін – до дзвона).

3.Відсутність мякшення (збереження твердості) характерна для сполучень приголосних: а) [д], [т], [л], [н] із наступним [р‘] і всіма напівпомякшеними (двірник, твір, тхір,потрійний); б) губних [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячих [ж], [ш], [дж], [ч] задньоязикових [к], [х], глоткового [г] та альвеолярного [р] із наступними мякими та напівпомякшеними (замріяний, колібрі, гуркіт, маркіза).

Асиміляція за твердістю з укр мові не дуже поширена – вона трапляється значно рідше, ніж асиміляція зі мякістю, і відбувається у сполуках приголосних «мякий+твердий». Асиміляція за твердістю завжди повна, контактна і регресивна, може супроводжуватися подовженням ; її виникнення і основному повязане з дією суфіксального -н- Наприклад, мід – мідний, віс – двовісний. Ще рідше асиміляція за твердістю може відбуватися на межі двох слів: лізь сам, пять десятків). Асиміляція за твердістю не відбувається, якщо перед твердим приголосним стоїть [л‘]. Наприклад, воля – вільний, стиль – стильний.