31. Позиційні модифікації приголосних і голосних фонем

Позиційні зміни звуків виникають під впливом загальних умов вимови.

Особливо важливим фактором видозмін цього типу є наголос (степ - степи). Артикуляція звуків залежить також від їх положення на початку чи вкінці слова і речення, від характеру складу тощо.

Позиційні зміни голосних:

1)Голосні в ненаголошеній позиції зазнають кількісних і якісних змін – явище редукції звуків.

Кількісна редукція – зменшення тривалості і артикуляційної напруженості ненаголошених при збереженні характерного тембру: са́д – присадибний, садочок. Її зазнають ненаголошені голосні.

Якісна редукція – ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному чи більш-менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Більше того, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної редукції.

В українській мові наявні 2 ступені редукції: 1) коли зміни на слух майже непомітні, бо голосні не втрачають свого характерного тембру: [а], [у], [і], що виступають у будь-якому ненаголошеному складі; 2) коли зближаються або змішуються у вимові два сусідні алофони різних фонем: [е ͧ] /сте ͧжина/, [и ͤ] /ли ͤмон/, [е ͥ] /окраjе ͥц`/, [оʸ] /гоʸлівка/.

2) Характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму — гармонійна асиміляція (інакше — дистантна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного. В результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним.

З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою своєрідність, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З іншого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними змінами.

3)*(було в конспекті) На початку слова або в позиції після голосного перед приголосним ненаголошений [у] може послаблюватися у вимові до [ў] – [ўз’aў], [паўза]; ненаголошений [і] послаблюється до [ῐ] після голосного – Вийти заміж [заῐвана].

Позиційні зміни приголосних:

1)Зміни приголосних [в], [j] на [ў], [ῐ] на початку слова перед приголосним, всередині слова після голосного перед приголосним, вкінці слова після голосного – вокалізація приголосних.

(!)Важливо відрізняти позиційні зміни вокалізації від позиційних чергувань різних фонем: вокалізація – тільки в усній формі; чергування – позначені і на письмі.

2) У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень тощо. Усі розглянуті зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

32.Комбінаторні модифікації приголосних фонем 1) Акомодація(зміна, що відбувається між сусідніми звуками різних категорій) приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво, як акомодація голосних до приголосних. Найбільш характерні приклади: 1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п’], [б’], [ф’], [в’], [м’], передньоязикових шиплячих [ш’], [ж’], [ч’], [дж’], задньоязикових [ґ’], [к’], [х’], глоткового [г’] ([б’і]лий). Зазначені звуки, яквідомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем. 2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т°ом], [з°уб], [л'°ул'ка] тощо.

2) Асиміляція приголосних — фонетичне явище уподібнення звуків однієї категорії (гол+гол, приг+приг) дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною.В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція. Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування. До найголовніших можна віднести такі: 1. За глухістю - часткове оглушення дзвінких приголосних перед наступними глухими [бе ͧзᶜпечно], [п’ідᵗшити]; 2. За дзвінкістю – глухий уподібнюється до дзвінкого, у будь-якому місці слова чи на межі слів: молотьба — [молод'ба]. 3. За способом творення – у сполуках однакових за місцем творення, але різних за способом: [в’ідзсв’атк°увати]. Гомоорганні (приголосні, що вимовляються тим самим активним мовним органом) сполуки ротових зімкнених з носовими [пм], [бм], [тн], [т`н`], [дн], [д`н`] вимовляються одним артикуляційним рухом, внаслідок чого утворюються так звані фаукальні (глоткові) приголосні [п], [б], [т], [т`], [д], [д`]: непман, обман, спітнілий, холодний, одні, під нами; Гомоорганні сполуки передньоязикових зімкнених з передньоязиковими щілинними боковими [тл], [дл], [т`л`], [д`л`] вимовляються одним артикуляційним рухом, внаслідок чого попередній зімкнений приголосний втрачає свій звичайний вибух і розкривається боковою щілиною, зливаючись з артикуляцією наступних [л], [л`]. Такі приголосні – латеральні, виступають у словах і на межі слів: котли, мітла, сідло, петля, тут липа, піл ліжком. 4. За місцем і способом творення - артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція): безжурний — бе[ж:]урний, качці — ка[ц':]і, з жару — [ж:]ару; 5. За м’якістю - передньоязикові [с], [з], [ц], [ ͡дз], [м], [д], [н], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи: дня — [д'н'а], тління — [тлін':а], український — украі[н'с']кий, навесні — наве[с'н'і], 6. За твердістю – буває або закріпленою на письмі, або супроводжується іншою асиміляцією: день – [ден:иj] [н'н]→[нн]

3) Дисиміляція приголосних – розподібнення, відбувається між приголосними, які мають однакові або подібні характеристики, і внаслідок цього втрачають спільні фонетичні ознаки, за напрямом може бути прогресивна/регресивна, за відстанню – контактна/дистантна.

4) Спрощення (редукція) приголосних – фонетичне явище кількісного характеру, втрата одного із звуків у групах приголосних : проїзд – проїзний, честь – чесний тощо. (!)кістлявий, хвастливий, пестливий. У словах іншомовного походження спрощення не фіксується на письмі, лише усно.

5) Подовження приголосних – кількісна фонетична зміна – збільшення тривалості звучання приголосних, що є наслідком 1) історичних змін: судіа - суддя, 2)фонетичних живих асиміляцій: зжитися – [ж:итис`а], 3)збіг однакових приголосних при словозміні на межі морфем [в’ід:ати], 4)абревіації : юннат, фіззарядка, 5)засвоєння слів іншомовного походження: булла, манна, вілла.

6) Стягнення – протилежне явищу подовження, відбувається при словотворенні, коли приголосний подовжений, внаслідок збігу 2 однакових звуків, поєднуються з іншим приголосним з контрастним способом творення: Київ – Київський, Одеса - Одеський. Характерне для абсолютного кінця слова: знання – знань.

33. Ненаголошені голосні.В українській мові лише три голосні в ненаголошеній позиції вимовляються невиразно. Це [о], [е], [и].

[о]: 1. Ненаголошене [о] перед наголошеним складом з [у] звучить з наближенням до [у]: [коужу́х], [моуту́зка]

2. Не виявляє нахилу до [у] звук [о] в таких випадках:1) Коли є сполучним голосним у складних словах (однокурсник). 2)У словах іншомовного походження (абсолютний) 3) У префіксах до-, недо-, про-, об-, роз-, о- (добуток, недочути, прощення). 4) Перед складом з наголошеним [у], що належить до закінчення (дощу, йому, ношу)

[е]:1. Не втрачає своєї якості звук [е] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме: а) на початку слова після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха]; б) коли є закінченням слова: [мо́ре], [по́ле], [га́рне], [ви́ĭде], [вʻʻіз'ме]; в) у закінченнях іменників: [го́стевʻʻі], [това́риешевʻʻі], [кра́јевʻʻі], [ка́шеју], [те́слеју]; г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [бо̀лезаспок'і́ĭлиевиĭ].

2. В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]. Перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: веді́ть [ве ͧд'і́т' ], веди́ [ве ͧди́], веду́ [ве ͧду́], а перед складом з [о], [а], [е]— менше: вело́ [ве ͧло́],вела [ве ͧла́], веде́ [ве ͧде́].

3. Узаперечній частці-префіксі не-: [не ͧд'і́ĭсниĭ];

[и]:1. Чітко вимовляється у а) ненаголошеній позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ], [ви́лиĭ]', [приĭти́], [киĭки́]; б) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [до́брих], [би́тих].

2. З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]:живе́ [жи ͤве́], сидите́ [си ͤдеите́]. Перед наголошеним складом з [а] наближення [и] до [е] також значне, але не таке сильне, як перед [е] : [чи ͤтати].

3. Перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] звук [и] виступає з невеликим нахилом до [е]: [жи ͤла́], [жи ͤву], [жи ͤви́], [жи ͤвʻʻі́т'].

На вимову ненаголошених [е], [и] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним. Зближення, змішування і нерозрізнювання [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [ме^ине́] і мине́ [ми^ене], наведу́ [наве^иду́] і на виду́ [на ви^еду́] вимовляються майже однаково. Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мов

34. Гармонійна асиміляція голосних Характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму — гармонійна асиміляція (інакше — дистантна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного. В результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Зміни відбуваються в артикуляційному аспекті за ознаками підняття, ряду й лабіалізації. Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним. Повнота вияву гармонійної асиміляції залежить від багатьох факторів: передусім від стилю мовлення, а також місця ненаголошеного голосного у фонетичній структурі слова, впливу діалектного субстрату. Гармонійна асиміляція займає особливе положення в ряду інших типів змін голосних. З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою своєрідність, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З другого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними змінами. Гармонійна асиміляція – властивість усіх голосних, проте в суцільному мовному потоці на слух сприймаються тільки зміни, що загрожують змішуванню фонем як то : [е] до [и], [и] до [е], [о] до [у]. Тісно переплітається з редукцією голосних, накладаючись на неї, підсилюючи або послаблюючи.

35. Редукція голосних Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція (від лат. скорочую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості й тривалості артикуляції. Є два типи редукції звуків: кількісна і якісна. Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру. Наслідки експериментального дослідження тривалості голосних переконливо доводять, що в усіх позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2—3 рази коротші за наголошені, що є яскравим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних. Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних. Звичайно кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Більше того, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної редукції. В українській мові наявні 2 ступені редукції: А)редукція І ступеня: коли зміни на слух майже непомітні, бо голосні не втрачають свого характерного тембру: [а], [у], [і], що виступають у будь-якому ненаголошеному складі; Б)редукція ІІ ступеня: коли зближаються або змішуються у вимові два сусідні алофони різних фонем: [е ͧ] /сте ͧжина/, [и ͤ] /ли ͤмон/, [е ͥ] /окраjе ͥц`/, [оʸ] /гоʸлівка/.

36. Асимілятивні модифікації приголосних фонем Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція. Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування. Модифікації внасліок асиміляції:

• часткове оглушення дзвінких приголосних перед наступними глухими [беͧзпеͧречн˚о˜][]

• зміна способу творення приголосних[п],[б],[т],[т’],[д],[д‘] під впливом наступних носових[м],[н],[н’], в рез. утворюються фаукальні приголосні, наприклад, сполуки бм, дн, д’н’[обмʼін][дʹнʹі]

• зміна способу творення приголосних [т],[д]перед щілинними боковими[л],[л’] та, коли зімкненість замінюється боковою щілинністю, внаслідок чого утворюються латеральні приголосні, наприклад, сполуки т’л, д’л’

37. Акомодація приголосних Акомодація – це зміна, що відбув між звуками різних категорій: голосний пристосов до сусіднього приголосного або навпаки: приголосний пристосов до сусіднього голосного. (для української мови більш характерним є пристосування голосних до приголосних). Акомодація може мати як прогресивний, так і регресивний напрямки. За позицією вона контактна, за характером – якісна.

Вияви акомодації приголосних до голосних: 1)перед голосним [і] усі губні: [б], [п], [в], [м], [ф], передньояз шиплячі: [ж], [ч], [ш], [дж], задньоязиков [ґ], [к] [х] і глотковий [г] напівпом'якшуються. ж'інка, ч'ільний, ш'ість, к'іготь. Така акомодація відбув лише в регресивному напрямку.

2)усі приголосні лабіалізуються перед огубленими голосними [о], [у]. мºорква, пºуск. Акомодація приголосних огубленими голосними є регресивною.

38. Дисиміляція приголосних. Дисиміляція (розподібнення) – фонетичне явище, яке полягає у розподібненні артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втраті ними спільних фонетичних ознак. Ця зміна за характером є якісною. Д. робить сполучення голосних більш зручним для вимови. Дисиміляція поширена у просторічному мовленні. Д. в літературній мові має історичний характер і закріплена на письмі. Дисиміляція виявляється у: • Зміні [кът] на [хт]: къто – хто. • Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: мірошник (із мѣрочьникъ), рушник (із ручьникъ), а також рушниця, соняшник, сердешний. – регресивна контактна д. • При творенні вищого ступеня по­рівняння прикметн [сш], [зш] змінилися на [шч] і [жч]: [вишчий] (орфогр. вищий) від слова високий, [низший] – нижчий, від слова низький. - прогресивна контактна д • Дистантні дисиміляції: – регресивна: рицар → лицар, римар → лимар [р] повпливало на [р]; велблюд → верблюд [л] повпливало на [л] – прогресивна срібро→ срібло, рибарство → рибальство [р] повпливало на [р]

39. Чергування фонем. Поняття чергування, його визначення. Типи чергувань. Класифікація приголосних за наявністю та відсутністю палаталізації. Чергув. фонем – змына фонеми на іншу. Представники ЛФШ розрізняють живі та історичні чергування. Живі – зумовлюються чинними фонетичними закономірностями в сучасній мові. Історичні ж не можуть бути пояснені з погляду сучасної мови, адже здійснюються лише за традицією. Всі істор. чергування закріплюються орфографічно а живі чергув лише зрідка. Живі черг поширені лише в сис-мі приголосних фонем.

Історичні чергування фонем: І//о//е.  село – сіл    великому – великім. Е//о після фонем, що фонет вираж шипляч приголос. женити – жонатий, шести – шостий     О//а, е//і, е//и перед наступною фонемою а, що реалізується у наголошеному звукові: гонити – ганяти, пекти – випікати, могти – помагати. Чергування о, е з нулем звука:кінець – кінця,  ніжок – ніжка, вінець – вінця    К//ц', х//с', г//з'. - друга перехідна палаталізація задньоязикових приголосних: балка – балці,  Кременчук – кременчуцький, книга – книзі. . К//ч, х//ш, г//ж. - перша перехідна палаталізація задньоязикових: козак – козаче,  дихати – дише, друг – друже.      Д//дж, т//ч, з//ж, с//ш возити – вожу,  крутити – кручу.

Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи:

чергування за дзвінкістю – глухістю (з-с стоптати, скрутити; г-х ніхті, лехко: бородьба,  дьохтю),

чергування за твердістю –м'якістю (могутні [м о г ý т' н' і])

чергування способом творення(д-дз звідзи, т-ц корицце, т´-ц´ смієцця),

чергування за місцем і способом творення:

 С, З, Ц перед шиплячими завжди чергуються з шиплячими Ш, Ж, Ч:  принісши /принішши/ [п р и н' í ш: и], зжовкнути /жжовкнути/ [ж:ó в к н у т и]; 

- шиплячі Ш, Ж, Ч перед свистячими чергуються з С, З, Ц: на грушці [н а г р ý с' ц' і], книжці  [к н ú з' ц' і]; - Т в середині слів перед шиплячими Ш, Ч чергується з Ч:  коротший /корочший/; - Д перед Ч і ДЖ чергується з ДЖ: відчепися /віджчепися/, 

чергування приголосних з нулем звука.(проїзд – проїзний, тиждень – тижневий, тріск – тріснутий)

Позиційні чергування голосних У, І з приголосними В, Й: вчителька - учителька, була в театрі - був у театрі;

Класифікація приголосних за наявністю та відсутністю палаталізації. За наявністю або відсутністю пом’якшення (палаталізації) приголосні поділяються на м’які та тверді.

Тверді приголосні [б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] можуть бути напівпом’якшеними: [б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’] 

Тверді приголосні [д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л] утворюють пари за твердістю / м’якістю –[д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄] 

Найбільш м’яким є звук [й], і за ним завжди лишається назва м’який приголосний.