Хірургія 2 модуль

Імпровізовані шини виготовляють з підручного матеріалу. Вони можуть бути дерев'яні (гілки, тонкі вузькі планки, дранка), металеві (дріт, пластинки з алюмінію або заліза; рис. 167), картонні, фанерні, лубкові (кора липи).

Кращими засобами фіксації є накладання бинтових пов'язок (спіральна). Використовують марлеві, гумові, тканинні бинти. В екстрених випадках можна користуватися косинками, шарфами, поясами, мотузками, м'яким дротом.

Перед накладанням шинної пов'язки слід забезпечити належну фіксацію тварини. Великих тварин коротко прив'язують, обмежуючи їх рухи, дрібних - утримують у лежачому положенні.

Після фіксації проводять огляд і механічне очищення поверхні пошкодженого органа. Видаляють бруд, при необхідності потрібну ділянку миють і висушують.

Якщо на ділянці тіла, на яку накладають шинні пов'язки, є відкриті механічні пошкодження (рани), то проводять належну хірургічну обробку (зупинка кровотечі, видалення згустків крові, сторонніх предметів, антисептика). Ранову поверхню закривають марлевим компресом чи ватно-марлевими тампонами, які фіксують бинтовими пов'язками.

Наступний етап - проведення репозиції ушкодженого органа. Репозиція - це відновлення природного положення органа, тобто правильного співставлення кінців відламків кісток. Вона досягається шляхом згинання - розгинання, аддукції, абдукції, ротації чи витягування периферичної ділянки органа. При цьому, в разі необхідності, потрібно застосовувати знеболювання (інфільтраційна анестезія, нейролепт- аналгезія). Слід уникати додаткового пошкодження гострими кінцями кісток прилеглих м'яких тканин, нервових стовбурів і судин.

Далі ушкоджену ділянку покривають рівним шаром підкладкового матеріалу товщиною 1-3 см, причому на кісткові виступи і западини накладають додаткову кількість підкладки. У заданому положенні її фіксують повзучою бинтовою пов'язкою. Починають фіксуючу пов'язку накладати, відступивши 4-5 см від краю підкладкового матеріалу й закінчують на тій же самій відстані. Якщо в процесі накладання підкладкового матеріалу (особливо сірої ваги) він погано фіксується до тіла тварини, сповзає, то попередньо на поверхню шкіри можна накладати спіралеподібну чи спірачеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Шар підкладкового матеріалу повинен перекривати намічену ділянку для накладання шинної пов'язки як зверху, так і знизу на 3-5 см.

Після цього на підкладковий матеріал накладають шини. Стандартних шин (сітчасті шини, дротяні шини Крамера) застосовують як мінімум дві, а імпровізованих - 4 і більше. Шини не повинні мати гострих кінців, їм слід надавати форму поверхні тіла, на яку їх накладають. Якщо останнє неможливо, то всі щілини між шинами і тілом тварини заповнюються додатковою кількістю підкладкового матеріалу. Закріплюють шини накладанням спіралеподібної бинтової пов'язки. Її починають закріплювати в нижній частині шин циркулярними турами, фіксуючи попередньо загорнутий знизу доверху виступаючий вниз підкладковий матеріал. Завершують також циркулярними турами, але у верхній частині пов'язки. При цьому фіксують загорнутий зверху донизу виступаючий уверх підкладковий матеріал. Таким чином, верхні і нижні краї шинної пов'язки матимуть вигляд валика зі складеного удвоє підкладкового матеріалу, що попередить травмування шкіри кінцями шин (рис. 168).

При іммобілізації нижніх відділів кінцівки (п'ястка, плесна, фаланги пальців) шинну пов'язку потрібно накладати і на ділянки копит і копитець включно. У коней, наприклад, металеві пластинчасті чи дротяні шини можна закріплювати до гілок підкови.

Затвердіваючі пов'язки

Лікувальну іммобілізацію органів здійснюють виконанням операцій остеосинтезу (з'єднання відламків кісток оперативним шляхом за допомогою дроту, металевих пластин, шурупів, гвинтів, штифтів), або шляхом застосування затвердіваючих пов'язок. Для накладання затвердіваючих пов'язок використовують гіпс, рідке скло (силікатний клей), крохмальний клейстер та інші матеріали, які здатні швидко затвердівати, набувати достатньої міцності й зберігати ту форму, яка їм була надана.

Гіпсові пов'язки найбільш широко використовуються як затвердіваючі. Гіпс - досить поширений в природі мінерал. За своїм хімічним складом - це кальцію сульфат. Прожарений при температурі 130 °С, під час змішування з водою він швидко, протягом 5-10 хв, твердіє.

Гіпс зберігають у герметичній упаковці, тому що через значну гігроскопічність він швидко зволожується й стає непридатним для використання. Зволожений гіпс можна відразу прожарити, але при температурі не вище 140 °С, після чого він відновлює свої властивості.

Перед тим, як гіпсувати бинти для накладання гіпсової пов'язки, слід перевірити якість гіпсу. Спочатку його оцінюють органолептично. Якісний гіпс являє собою порошок білого, частіше злегка жовтуватого кольору, розсипчастий, без грудочок. При стискуванні в долоні не утворює, грудки, а легко "протікає" крізь пальці.

Для перевірки головної властивості гіпсу, яка використовується при накладанні гіпсових пов'язок, - здатності затвердівати в короткий проміжок часу і набувати достатньої міцності, можна використати один із двох простих методів.

Перший метод полягає в тому, що до невеликої кількості гіпсу додають однакову або трохи меншу кількість води, перемішують і отримують гіпсову кашку. Далі її тонким шаром наносять на гладеньку й чисту поверхню (тарілка, скло). Через 5-7 хв така плівка повинна затвердіти, а при знятті вона має відділятися у вигляді невеликих лусок, а не кришитись.

При другому методі з отриманої аналогічним чином гіпсової кашки скочують гіпсову кульку діаметром до 1 см. Якщо через 7-10 хв при падінні з висоти 1 м на тверду підлогу чути металевий звук і кулька не розпадається, такий гіпс вважається придатним для використання.

Наступний етап підготовки до накладання гіпсової пов'язки передбачає приготування нагіпсованих марлевих бинтів або лонгетів. Залежно від форми й величини ушкодженої ділянки, ширина бинтів може бути різна - від 4-х до 20 см, але довжина їх не повинна перевищувати 3-3,5 метрів. При недотриманні останньої умови в подальшому може порушуватись рівномірність просочування бинтів водою. Це призводить до змивання гіпсової кашки з верхніх шарів бинта або до передчасного затвердіння недостатньо зволожених внутрішніх його шарів.

Для гіпсування використовують бинти, виготовлені із середньо- петлястої марлі. При цьому найбільш поширеними є два наступні методи.

Ручний метод. Бинт розгортають на столі, вкритому клейонкою, посипають гіпсом і втирають порошок шпателем, добиваючись рівномірного його розподілу (рис. 169; 1). Порошку наносять стільки, щоб він тільки заповнював вічка бинта. Потім бинт пухко скручують. Таким же способом можна приготувати

Використання ма- шинки Боброва. Остання являє собою невеликий заповнений гіпсом де- рев'яний ящик, дві проти-лежні бокові СТІНКИ ЯКОГО не прилягають до дна. Через утворені щілини по дну ящика протягують розправлений бинт, таким чином нагіпсовуючи його (див. рис. 169; 2).

Нагіпсовані бинти і лонгети краще готувати незадовго до використання, в крайньому випадку їх можна зберігати в закритих ексикаторах або в щільно зав'язаних поліетиленових пакетах. Також можна придбати в аптеках готові нагіпсовані бинти різної ширини в герметичній целофановій упаковці. Вони досить зручні в користуванні й мають довгий термін зберігання.

При накладанні гіпсової пов'язки слід звернути особливу увагу на забезпечення надійної фіксації тварини, релаксації м'язів пошкодженої ділянки і знеболювання, старанне проведення репозиції при виви- хах суглобів і переломах кісток.

На час накладання пов'язки тварин коротко прив'язують у станку з підтримуючим апаратом, дрібних тварин фіксують у лежачому положенні. У деяких випадках (агресивні тварини, значна зона пошкодження) для знеболювання використовують поверхневий наркоз, вводять нейролептики, міорелаксанти. Перед повалом на ушкоджену ділянку обов'язково накладають шинну пов'язку.

Перш, ніж приступити до репозиції, застосовують інфільтраційну анестезію. Для цього в ділянку перелому вводять 15-50 мл 1-2,5 %- ного розчину новокаїну. Репозицію здійснюють після старанного обстеження ушкодженої ділянки, з урахуванням виду перелому, ступеня зміщення кісткових відламків, даних рентгенологічного дослідження. При цьому потрібно добитися правильного співставленім уламків переламаних кісток та їх діафізів.

Для того, щоб розпочати накладання гіпсових пов'язок, необхідно підготувати робоче місце. Готують підкладковий матеріал, марлеві нагіпсовані бинти й лонгети, шини, посудини для води і приготування гіпсової кашки, ножиці тощо.

Правила накладання зсітвердіваючих іммобілізуючих пов'язок:

а) пов'язку накладають на чисту й суху поверхню тіла тварини; б) ушкоджена ділянка фіксується в її природному, дещо зігнутою в суглобах, положенні; в) на кінцівках іммобілізують як мінімум два суглоби - вище і нижче місця пошкодження; г) пов'язка повинна за- безпечувати максимально можливу іммобілізацію органа; д) необхідно уникати надмірного стискування пов'язкою поверхні тіла тварини, що може призвести до порушення крово- і лімфообігу, виникнення некрозу (пролежнів); е) вінчик у копитних і м'якуш у м'ясоїдних тварин бажано залишати відкритими, що дасть змогу контролювати правильність накладання пов'язки; є) у коней при накладанні гіпсової пов'язки на ділянку пальця, в її склад включають і копито, але для контролю правильності накладання пов'язки в ділянці над вінчиком залишають віконце.

Слід пам'ятати, що іммобілізація кінцівки в стані повного розгинання, особливо на тривалий час, може призвести до розтягування зв'язок, підвищення внутрішньосуглобового тиску, появи болю і ригідності м'язів! Виявлення в ділянках нижче гіпсової пов'язки холодного набряку, синюшності м'яких тканин означає, що пов'язка накладена надто щільно і потребує негайної її заміни!

Застосовують безпідкладкові гіпсові пов'язки і гіпсові пов'язки з використанням підкладкового матеріалу.

При використанні підкладкового матеріалу ділянку тіла, яка підлягає іммобілізації, покривають рівним шаром сірої вати, щоб вона заходила на см за межі (нижня і верхня) затвердіваючої пов'язки. У місцях, де поверхнево проходять судини і нерви, або є великі кісткові виступи, необхідно додатково робити ватні подушки, щоб не було пролежнів. Підкладковий матеріал фіксують повзучою пов'язкою. Починають і закінчують повзучу пов'язку, відступивши З—4 см від краю підкладкового матеріалу.

Перед застосуванням безпідкладкової гіпсової пов'язки на потрібну ділянку тіла накладають спіралеподібну або спіралеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Тонкі шари сірої ваги (до 0,5 см) розта- шовують лише по краях пов'язки. Вата має виступати за її межі на З— 4 см. Це роблять для того, щоб не порушувати крово- і лімфообіг, щоб краї пов'язки не травмували шкіру.

Така пов'язка забезпечує щільне прилягання гіпсу до тіла, більш повну й надійну іммобілізацію пошкодженого органа. Але безпідклад- кова гіпсова пов'язка потребує бездоганної техніки накладання, тому що існує загроза надто щільного її прилягання і, як наслідок, здавлювання судин, утворення пролежнів. Тому такі пов'язки на поверхню тіла без різких кісткових виступів повинні накладати лише досвідчені лікарі.

Залежно від виду й місця ушкодження застосовують: циркулярну, шинно-гіпсову, лонгетно-циркулярну, а також глуху, вікончасту, мос- топодібну і стулчасту гіпсові пов'язки.

Накладання гіпсової пов'язки включає підготовку кінцівки тварини, змочування нагіпсованих бинтів, накладання їх на ділянку тіла тварини, надання пов'язці форми ділянки тіла (моделювання), укладання шин (у шинно-гіпсових пов'язках), полірування.

Підготовка кінцівки тварини. Після фіксації тварини і відновлення природного положення кінцівки (репозиції), на чисту й суху шкіру накладають шар сірої вати товщиною 0,5-1 см. Додаткову кількість вати кладуть у ділянках кісткових виступів, а також на верхньому і нижньому краях гіпсової пов'язки, виходячи за їх межі на 3^1 см. Фіксують вату повзучою бинтовою пов'язкою. Суглобам надають злегка зігнуте положення.

Змочування нагіпсованих бинтів. Нагіпсовані бинти змочують у теплій воді (температура 30-35 °С). Але коли виявиться, що гіпс твердіє повільно, даний процес можна прискорити, користуючись водою вищої температури, 1-2 %-ними розчинами галунів, 3 %-ним розчином натрію хлориду. У випадках, коли необхідно сповільнити швидкість затвердіння гіпсу, беруть концентрований (до 10 %) розчин натрію хлориду, холодну воду або додають до неї столярний клей, желатину, крохмаль, гліцерин. Воду або розчин, у яких намочують нагіпсовані бинти, потрібно часто міняти, тому що насичуючись гіпсом, вони поступово втрачають властивість швидко проникати всередину бинта.

Намочують по одному прогіпсованому бинту. Кожний наступний бинт змочують під час або після накладання попереднього бинта. Перед опусканням у воду кінець бинта (10-15 см) залишають вільним, щоб не витрачати часу на його пошуки після змочування. Утримуючи бинт руками з обох сторін, його повільно й повністю опускають у воду. Тримають бинт у воді до припинення виділення з нього бульбашок повітря, що вказує на закінчення просочування. Потім бинт витягують, пальцями або долонями обох рук злегка стискують з боків, щоб видалити зайву воду в окрему посудину (рис. 170). Частину залишеного кінця бинта, з якої змився гіпс, відрізають ножицями.

Накладання прогіпсованих бинтів. Бинт накладають з рівномірним, помірним натягуванням спіральними турами знизу доверху і в зворотному напрямі. Кожен наступний тур наполовину має перекривати попередній. Не допускають перекручування бинта, утворення складок. Для того, щоб гіпсова пов'язка рівномірно тиснула на поверхню і відповідала контурам кінцівки, проводять моделювання пов'язки. Починаючи з 2-3-го туру, долонями рук за ходом бинта постійно погладжують поверхню нижче і вище кісткових виступів, проміжки між ними, западини. Під час моделювання на поверхню кожного шару наносять гіпсову кашку, яку помічник готує, змішуючи рівні об'єми гіпсу і води безпосередньо перед використанням.

У дрібних тварин накладають всього 4-6, а у великих - 6-8 турів прогіпсованого бинта. Після накладання половини турів прогіпсова- ного бинта підкладковий матеріал знизу і зверху загинають на поверхню гіпсової пов'язки та покривають наступними турами. Таким чином, проксимально і дистально від пов'язки залишаються ватні валики, вільні від гіпсу на 0,5-1 см, що попереджує травмування шкіри краями гіпсової пов'язки (рис. 171).

Завершують накладання гіпсової пов'язки проведенням її полірування. Всі нерівності і шорсткості на поверхні пов'язки згладжуються втиранням у напрямі турів бинта додаткової кількості гіпсової кашки. Поверхню пов'язки вирівнюють і закругляють її краї. Потім на вологу ще гіпсову пов'язку наносять і втирають сухий тальк. Він сприяє більш швидкому висиханню гіпсової пов'язки, зміцнює і робить гладенькою її поверхню.

Таким чином накладають глуху гіпсову пов'язку (див. рис. 171; 4). Гіпсова пов'язка твердіє в перші 5-10 хв. Достатньої міцності вона набуває після підсихання, на що потрібно 1-2 години. Після цього на пов'язку простим олівцем наносять дату, а в деяких випадках діагноз або контури місця ураження.

Для того, щоб пов'язка не відволожувалася, її поверхню можна покривати розтопленим парафіном, воском, каніфоллю або лаком. Повне висихання всіх країв гіпсової пов'язки триває одну добу. Така пов'язка-називається глухою гіпсовою пов'язкою і характеризується відсутністю будь-якого доступу до тканин, що лежать під нею.

Шино-гіпсові пов'язки. У гіпсові пов'язки, які накладають великим тваринам, як правило, вмонтовують шини. Шини служать для надання міцності монолітній масі гіпсової пов'язки, точно відмоде- льованої за формою органа. їх бажано виготовляти з матеріалу, який може легко змінювати форму (металеві сітки, пластинки, дріт). Дрібним тваринам можна застосовувати картон. Імпровізованих шин потрібно як мінімум чотири, стандартних - дві. Кожній шині надають контурів тієї ділянки тіла, для накладання на яку вона призначена.

Після накладання перших 3—4-х турів нагіпсованих бинтів пов'язці дають затвердіти (10-15 хв), інакше шини можуть деформувати незатверділу ділянку гіпсу, що сприятиме виникненню некроти- зованих ділянок шкіри. Далі на пов'язку накладають шини. Гіпсовою кашкою старанно заповнюють всі щілини між шинами і пов'язкою! Поверх шин загортають краї підкладкового матеріалу і накладають ще 3-4 тури нагіпсованого бинта.

Лонгетні гіпсові пов'язки. При наявності великих за площею пошкоджень шкіри, набряку м'яких тканин в ділянці накладання пов'язки, при необхідності накладання пов'язки на плечовий пояс, стегно, круп можна застосовувати лонгетні гіпсові пов'язки. Замість бинтів використовують нагіпсовані марлеві лонгети (6-12 шарів).

Після змочування їх накладають на пошкоджене місце з двох боків (зовнішнього і внутрішнього), а в деяких випадках - переднього і заднього. Ширина лонгетів повинна бути такою, щоб між ними залишилися щілини до 2-3-х см. Даті їх старанно моделюють і після затвердіння гіпсу фіксують кількома турами сухого марлевого бинта.

Лонгетно-циркулярна гіпсова пов'язка. Після просочування водою гіпсовий лонгет трохи стискують, щоб видалити зайву воду, розгортають, розтягують за кінці і розгладжують. Потім його накладають на ушкоджену ділянку тіла, швидко моделюють і фіксують двома-трьома турами нагіпсованого бинта.

Вікончаста гіпсова пов'язка. У випадках наявності на поверхні тіла, на яку будуть накладати іммобілізуючу пов'язку, ран, нориць та інших патологічних процесів, що потребують постійного доступу для проведення лікування, застосовують вікончасті гіпсові пов'язки. їх можна виготовляти двома способами: а) до затвердіння звичайної глухої гіпсової пов'язки в ній вирізають вікно за розмірами рани, краї його покривають розтопленим парафіном; б) вікно в гіпсовій пов'язці можна залишати під час накладання пов'язки, уражене місце попередньо покривають шматком марлі, компресом чи тампоном, на які ставлять відповідного розміру скляну чи фарфорову посудину (стакан, флакон). У подальшому тури бинтів постійно обводять навколо цього предмета, внаслідок чого утворюється ділянка, яка не покрита гіпсом (див. рис. 171; 3).

Мостоподібна гіпсова пов'язка застосовується при відкритих враженнях у ділянці суглоба, коли для спостереження за перебігом запального процесу та його лікування потрібен більший доступ, ніж при вікончастих гіпсових пов'язках. Спочатку нижче і вище ураженого суглоба накладають окремо дві гіпсові пов'язки, які складаються з 4-6-х шарів. Далі їх з'єднують між собою металевими пластинками, вигнутими посередині відповідно до форми суглоба. Закріплюють такі пластинки, дотримуючись правил для фіксації шин. Поверх пластин накладають ще 4-6 турів нагіпсованого бинта. Останні тури можна накладати у вигляді глухої гіпсової пов'язки. У таких випадках до затвердіння пов'язки між металевими пластинками вирізують віконця потрібних розмірів. Також можна застосовувати накладання глухих турів бинта нижче суглоба. У ділянці суглоба нагіпсований бинт обводять кілька разів навколо металевої пластинки, а вище суглоба - знову глуха гіпсова пов'язка. Так за кожним туром нагіпсованим бинтом покриватиметься одна з металевих пластин (див. рис. 171; 2).

Стулчаста гіпсова пов'язка. Як і лонгетні, стулчасті гіпсові пов'язки забезпечують широкий доступ до ділянки тіла, на яку накладають гіпс. їх також накладають у випадках, коли існує загроза розвитку або вже виник набряк м'яких тканин в ушкоджених ділянках. Стулчасту пов'язку виготовляють шляхом розсікання каудальної поверхні по всій довжині і на всю товщину глухої гіпсової пов'язки до її затвердіння. З краніальної поверхні її розрізають лише на половину товщини пов'язки, причому розріз проводять у формі літери "V". Для фіксації такої пов'язки накладають звичайну спіралеподібну бинтову пов'язку (див. рис. 171; 1). Таким чином, отримують дві з'єднані між собою стулки, які можуть розкриватися і закриватися.

У разі, якщо є набряк тканин і він зменшився, гіпсова пов'язка перестає виконувати іммобілізуючу функцію. Тому на задній поверхні стулчастої пов'язки вирізають смужку за всією її довжиною на необхідну ширину, після чого пов'язку повертають на попередню ділянку тіла і фіксують її спіральною пов'язкою. Так діють до того часу, поки набряк повністю не розсмокчеться.

Зняття гіпсової пов'язки. Мінімальні терміни, на які накладають гіпсові пов'язки у дрібних тварин, становлять 4-5, а у великих - 6-8 тижнів. їх знімають за допомогою спеціальних інструментів. З цією метою застосовують гіпсові ножі, пилки Колена, ножиці Стілля (рис. 172). Перед зняттям пов'язки в ділянці розрізу гіпс бажано змочувати гіпертонічним гарячим розчином натрію хлориду (15-20 %) або міцним розчином оцтової кислоти. Коли даними розчинами змочують всю поверхню гіпсової пов'язки, то її розрізають звичайними ножицями або навіть розбинтовують.

Гіпсову пов'язку терміново знімають при виникненні набряку, болючості, посиніння прилеглих м'яких тканин. Причинами передчасного зняття пов'язки також можуть бути порушення її цілісності, різке погіршення загального стану тварини, рухливість кінцівки в межах гіпсової пов'язки. Крім ретельних клінічних спостережень, тварини з гіпсовими пов'язками потребують спеціального догляду. Особливу увагу звертають на дотримання належних параметрів температури і вологості в приміщеннях, де знаходяться тварини, часто прибирають станки. Великим тваринам слід застосовувати підтримувальні апарати.

Інші затвердіваючі пов'язки

При необхідності застосування лікувальних іммобілізуючих пов'язок у дрібних тварин (котенята, цуценята, невеликі птахи) можна накладати пов'язки з використанням як затвердіваючого матеріалу - клею (клеол, силікатний клей, колодій, казеїновий клей), крохмального клейстеру. їх накладають з мінімальною кількістю підкладкового матеріалу або без нього. Як правило, тонкий шар сірої вати розміщують лише по краях наміченої пов'язки. Марлевий бинт намочують в одному з указаних розчинів. Ширина бинта дорівнює довжині всієї затвердіваючої пов'язки. Циркулярними турами з помірним натягом бинтують підготовлену ділянку тіла тварини. Одночасно моделюють пов'язку. При потребі після 2-3-х турів вмонтовують шини, виготовлені з дерев'яної стружки, картону, паперу. Поверх шин накладають ще 2-3 тури змоченого клеєм бинта.

Терапевтичні пов'язки

Одним із суттєвих місцево застосовуваних методів при лікуванні ряду хірургічних захворювань є терапевтичні пов'язки. їх використовують в наступних випадках: а) для захисту від механічних пошко- джень; б) для попередження розвитку вторинної інфекції; в) для зупинки кровотечі; г) для всмоктування й видалення з рани крові та ексудату; д) для розсмоктування запальних інфільтратів. Дія пов'язки на патологічний процес значною мірою залежатиме від виду, форми, черговості застосування різних форм перев'язувального матеріалу, його хімічних і фізичних властивостей, займаної площі, способу фіксації. Терапевтичні пов'язки застосовуються при закритих і при відкритих патологічних процесах.

Пов'язки, які застосовують при закритих патологічних процесах

При закритих процесах, в ділянці розвитку яких збережена цілісність шкіри й слизових оболонок, застосовують холодні компреси, гарячі компреси, зігрівальні компреси і тепле укутування.

Холодний компрес. На початкових стадіях розвитку запальних процесів (асептичних, серозних) безпосередньо після нанесення закритих травм (інтерстиціальні кровотечі, випотівання транссудату) застосовують холодні процедури. При місцевому застосуванні вони звужують кровоносні судини, уповільнюють явища ексудації, діють протизапально. Найчастіше холод використовують у вигляді холод- них компресів. Для цього беруть компрес або салфетку із складеної в кілька шарів бавовняної тканини й змочують в холодній »оді, злег ка стискують і прикладають до поверхні тіла, фіксуючи однією із закрі- плювальних пов'язок. Кожні 10-15 хв змочування холодною водою повторюють. Залежно від гостроти прояву клінічних ознак, товщини шару м'яких тканин термін застосування холодних компресів може бути від 20 до 60 хв з інтервалом 0,5-2 год, протягом 12-36 год.

Як холодну процедуру також застосовують сухий холод, коли заповнені льодом, снігом, холодною водою гумові чи целофанові мішки закріплюють бинтом або шворкою до потрібної ділянки тіла.

Гарячий компрес. На більш пізніх стадіях запалення (кліткової інфільтрації, бар'єризації і початку утворення абсцесів) з появою ознак хронізації патологічного процесу ефективним буде застосування теплових процедур. Тепло активізує крово- і лімфообіг в ушкоджених ділянках, сприяє відновленню нервово-трофічних функцій, прискорює завершення патологічного процесу.

Найбільш активним тепловим фактором є гарячий компрес. Гігроскопічну вату або полотняний компрес намочують у гарячій воді (45- 50 °С ), злегка стискують, щоб видалити залишок води, а потім товс- тим шаром накладають на ушкоджену ділянку тіла тварини. Зверху такий шар покривають водонепроникним матеріалом і фіксують закріплювальною пов'язкою. Повторно компрес намочують через кожні 15-20 хв, але не більше 3^1-х разів. Після гарячого компресу виконують тепле укутування ділянки тіла або накладають зігрівальний компрес.

Зігрівальний компрес. Принцип лікувальної дії зігрівального компресу полягає у створенні своєрідної мікротеплиці в ділянці патологічного осередку, де забезпечуються умови для активного випаровування, утримання пари й тепла між водонепроникним шаром і шкірою. Цим забезпечується рівномірне і довготривале розширення кровоносних судин, прискорюється крово- і лімфообіг у тканинах. Як результат, зменшується інфільтрація в зоні запалення, прискорюється "дозрівання" запального процесу.

Зігрівальний компрес складається із чотирьох шарів. Кожен наступний шар повинен перекривати попередній на 2-3 см. Для побудови першого шару беруть полотняний компрес, змочують його водою кімнатної температури, 40-50° етиловим спиртом або 5 %-ним водним розчином двовуглекислої соди (від вибору розчину залежатиме активність дії компресу) і накладають на уражену ділянку. Другий шар складається із водонепроникного матеріалу (клейонка, целофан), яким надійно перекривають перший поверх. Потім накладають третій ізолюючий шар з матеріалу, який здатний утримувати тепло (сіра вата, сукно, байка, хутро), за ним четвертий шар - фіксуючий. Залежно від форми і величини ураженої ділянки тіла, для фіксації компресу накладають бинтову, пращоподібну або косинкову пов'язки.

Зігрівальний компрес знімають через 4-6 год, при потребі повторюють після двогодинних інтервалів. Під час таких інтервалів і після повного завершення використання компресу на дану ділянку тіла застосовують тепле укутування.

Тепле укутування. Така пов'язка обов'язково накладається відразу після гарячого або зігрівального компресів, а також як самостійна для утримування виділення тепла з певних ділянок тіла і, отже, їх зігрівання. Для застосування теплого укутування товстим шаром м'якого теплоутримуючого матеріалу (сіра вата, хутро, ковдра, сукно) покривають потрібну ділянку тіла з усіх боків. Як фіксуючу можна використовувати бинтову або пращоподібну пов'язки.

Пов'язки, які застосовуються для лікування ран

Тиснучі пов'язки Головною умовою застосування тиснучих пов'язок є наявність твердої кісткової основи. їх накладають для зупинки кровотечі із неглибоких ран в ділянці кінцівок, голови, хвоста. Показаннями до застосування тиснучих пов'язок можуть бути і ряд закритих патологічних процесів - гемартрози, гостре асептичне запалення суглобів, сухожильних піхв, слизових сумок, дисторсії сухожилків, зв'язок, капсул суглобів.