Хірургія 2 модуль

Третя фаза - перетворення розчинного фібриногену в нерозчинний фібрин. На першому її етапі в результаті ферментативного процесу утворюється проміжний продукт фібриноген - мономер, який на другому етапі полімеризується у фібрин. У цьому процесі, крім тром- біну і фібриногену, приймає участь кальцій (Ф-ІУ) і тромбоцитарний фактор. Фібрин випадає в осад, утворює сітчасту масу, в комірках якої знаходяться формені елементи крові. Утворений кров'яний згусток стискається і з нього відокремлюється сироватка. Цей процес називається ретракцією згустку. Завдяки цьому тромб стає міцнішим і краще закриває просвіт травмованої судини. Так утворюється тромб, який надійно закриває травмовану судину.

Фібрин, який утворився, адсорбує тромбін із крові, чим посилюється тромбоз у місцях пошкодження судин і попереджується тромбоз в інших частинах судин.

Тромб може розчинятися ферментом, який знаходиться в плазмі крові - фібринолізином. Останній - неактивний, його активує фібри- нокіназа. Розчинення тромбу в організмі називається фібринолізом.

Класифікація кровотеч

Розрізняють: кровотечу, крововилив і гематому.

Кровотечею (haemorhagia) називають витікання крові із пошкодженої судини в зовнішнє середовище, тканини або анатомічні порожнини (грудну, черевну, суглоб тощо).

Скупчення крові в кожній із порожнин має спеціальну назву (в черевній — /іаетсіїорегііопеит, в матці - ЬаетаЮтеіга, в суглобі — Иаетагігоьін тощо).

Крововиливом (ехґгауаяаіїо) називають дифузне просочення кров'ю ділянки тканини (підшкірної клітковини, основи шкіри копита, підошовного рога тощо).

Гематомою (Иаетаїота) називають скупчення крові в новоутвореній порожнині. У залежності від виду пошкодженої кровоносної судини, кровотеча може бути: артеріальною, венозною, капілярною та паренхіматоз- пою. Вони відрізняються клінічними проявами та особливостями за- стосування методів зупинки.

Артеріальна кровотеча характеризується витіканням яскраво- червоного, пульсуючого струменя крові, який б'є фонтаном навіть із невеликих судин. Це обумовлено високим кров'яним тиском в артеріях, великим вмістом кисню в самій крові. Велика кількість еластичних волокон у стінці судини обумовлює специфічний характер артеріальної кровотечі. Із великих артерій кров виходить з шумом, що пояснюється значною вібрацією кінця артерії і завихренням струменя крові, яке утворюється в результаті завертання в просвіт судини її внутрішніх шарів. Якщо стиснути центральний кінець судини (між серцем і раною), тоді пульсуючий струмінь крові припиняється і, навпаки, характер кровотечі мало змінюється, коли стиснути периферичний кінець судини (нижче рани). У результаті великої кількості ко- латералей, при артеріальній кровотечі часто спостерігається витікання крові як із центрального, так і з периферичного кінця, де вона зав-жди буває слабкішою.

Самостійна зупинка артеріальної кровотечі з незначною втратою крові можлива тільки при пошкодженні невеликих артерій. Таким тваринам слід надавати негайну хірургічну допомогу.

Венозна кровотеча розпізнається за витіканням слабкого струменя крові темно-червоного кольору. У випадках поранення великих вен, включаючи і шийні, при сильному зяянні рани можливе засмоктування атмосферного повітря і розвиток аероемболії (повітряної емболії).

У результаті негативного тиску у венах струмінь крові не пульсуючий, не б'є фонтаном, а тече рівномірно і безперервно, заливаючи всю поверхню рани. Пульсуючий характер венозна кровотеча має тоді, коли поранені великі вени, в результаті всмоктувальних дихальних рухів грудної клітки. Якщо венозна судина перерізана повністю, то кров витікає тільки із периферичного кінця судини. Із центрального - кров витікає тільки тоді, коли в судині немає клапанів і є умови, які заважають западанню стінок судини (наприклад, спайки з оточуючими фасціями). Якщо перетиснути периферичний кінець кровоточивої венозної судини, кровотеча припиняється; якщо ж перетиснути центральний кінець перерізаної судини, то кровотеча може посилюватися в результаті стискання колатеральних шляхів.

Кінець венозної кровотечі різний. При пошкодженнях глибоко- розташованих великих вен (наприклад, порожниста, стегнова, клубова, воротна вени тощо) кровотеча буває, як правило, смертельною в результаті швидкої і великої крововтрати; при пораненнях поверхневих великих вен смерть може настати в результаті великої крововтрати або від аероемболії. Тому в обох випадках тваринам слід надавати негайну хірургічну допомогу. В останніх випадках венозна кровотеча не становить серйозної небезпеки. Кровотеча припиняється самостійно або зупиняється застосуванням тиснучої пов'язки або тампонадою.

Капілярна кровотеча виникає при пошкодженні капілярів і є змішаною. Кров виділяється краплями рівномірно, з усієї поверхні рани. Ця кровотеча, як правило, зупиняється самостійно або після короткочасного притискання ранової поверхні тампоном. Інколи є необхідність у застосуванні тиснучої пов'язки. Значна капілярна кровотеча спостерігається при злоякісних пухлинах, склерозі тканин, актиномікомах тощо.

Паренхіматозна кровотеча виникає при пораненнях паренхіматозних органів (легені, печінка, селезінка, нирки), печеристої тканини, губчастої речовини кістки і є змішаною, але превалює венозна кровотеча, тому колір вона має венозної крові. Кров тече із найменших вен та артерій зі всієї поверхні рани, як вода з губкц. У цих органах кровоносні судини тісно зв'язані зі стромою, не занурюються в глибину оточуючих тканин і не стискаються ними, тому паренхіматозна кровотеча дуже сильна, важко піддається зупинці і часто небезпечна для життя тварини.

Залежно від локалізації, розрізняють кровотечі зовнішні (кров з рани виділяється назовні через дефект покривних тканин) і внутрішні (витікаюча кров накопичується в анатомічних порожнинах, тканинах, просвіті порожнистих органів). Виділяють ще комбіновану кровотечу, яка виникає в результаті виливання крові як назовні, так і в анатомічну порожнину (наприклад, при пошкодженні міжреберної артерії кров може витікати як назовні, так і в грудну порожнину).

Внутрішня кровотеча буває явною і прихованою. Під час явної кровотечі кров видно неозброєним оком при виділенні її назовні через природні отвори (легенева кровотеча, кровотеча із судин матки, сечового міхура тощо). При прихованій -наявність крові визначають тільки лабораторними дослідженнями у вмісті шлунка або кишечнику.

Залежно від часу виникнення, кровотечі бувають первинні, вторинні, ерозійні та паралітичні.

Первинна кровотеча починається безпосередньо після нанесення травми.

Вторинна - виникає через деякий час (години, дні) після операції або зупинки первинної кровотечі. Така кровотеча виникає, як правило, із артеріальних судин і великих вен. Причиною виникнення цієї кровотечі є не досить міцно накладена лігатура, підвищення кров'яного тиску після операції, збудження тварини в післяопераційний період, зміщення кісткових відламків та різноманітних сторонніх тіл, які призводять до руйнування свіжоутворених тромбів і стінок судин, а також використання методів зупинки кровотечі, які не забезпечують надійний гемостаз.

Слід пам'ятати, що до причин, які визивають вторинну кровотечу, можна віднести зниження кров'яного тиску при наркозі й малу кровоточивість дрібних судин під час операції. Тому тромбоз, який виникає в цей період, у зв'язку з покращенням загального стану тварини і підвищенням тиску крові може бути недостатнім. Розтин тканин, інфільтрованих анестезувальним розчином, в який добавлено адреналін, супроводжується незначною кровотечею, в результаті чого дрібні судини залишаються непоміченими, а тому не лігованими. Коли ж дія адреналіну закінчується, просвіт судин збільшується, що може призвести до кровотечі.

Хвилювання тварини в післяопераційний період також призводить до підвищення тиску крові. У цьому випадку виштовхуються свіжоутворені тромби, із судини злітають недостатньо міцно накладені лігатури, що також веде до кровотечі. У період збудження тварини можливий повторний травматизм оперованої або пошкодженої ділянки, що супроводжується кровотечею.

Грубе, швидке зняття пов'язок, видалення тампонів з рани веде до порушення тромбів.

Ерозійна - виникає в період від трьох діб до кількох тижнів після зупинки первинної кровотечі й пов'язана з розвитком ранової інфекції, що призводить до розплавлення тромбу, який закриває травмовану судину або стінки кровоносних судин. Стінки венозних судин більшою мірою підлягають руйнуванню, ніж стінки артерій. Наприклад, при гнійному тромбофлебіті яремної вени в коня розплавлення стінки судини може настати на З—4-й день, тоді як стінки артерій в оточуючих тканинах часто зберігають цілісність. Кровотеча також виникає гіри розпаданні злоякісних пухлин, грануляцій, які покривають виразки тощо. В основі її патогенезу лежать руйнування стінок судини і тромбу, крихкість судин, зниження зсідання крові, механічні пошкодження гранулюючих ран.

У тварин з тривалим перебігом гнійно-некротичних процесів завжди велика вірогідність виникнення цього виду кровотечі, що пояснюється багатьма причинами.

1. У гнійних осередках виникає розплавлення стінок судин та утворених тромбів.

2. У результаті дегенерації й паралічу вазоконстрикторів стінки судин втрачають еластичність і здатність до спазмування і ретракції.

3. Кров, яка вилилася із судини, попадає в середовище за відсутності умови для її зсідання (висока інтенсивність протеолітичних процесів, продукти розпаду тканин і життєдіяльності мікроорганізмів, відсутність тканинного тромбопластину).

4. Кров у тварин при розвиненій хірургічній інфекції погано зсідається, що обумовлено токсемією, зниженням функціональних можливостей печінки і, як наслідок, недостатнім синтезом прокоа- гулянтів.

5. Цілий ряд мікроорганізмів виділяють токсини і ферменти, які посилюють фібринолітичний процес.

Паралітична - буває у випадках, коли на тривалий час накладають джгут або його сильно затягують. Це призводить до пошкодження вазоконстрикторів і через певний час після його зняття виникає кровотеча. Іншим патологічним станом, при якому виникає важка кровотеча, є гемофілія.

Гемофілія - це геморагічний діатез, який передається за спадковістю, обумовлений вродженим дефіцитом у крові факторів, які приймають участь в утворенні тромбопластину. Найчастіше гемофілія зустрічається в кнурів, жеребців і псів.

Розрізняють гемофілії наступних типів: 1) А-гемофілія, обумовлена недостатністю антигемофільного глобуліну (Ф-УІІІ); 2) В-ге- мофілія, виникає при дефіциті в крові плазмового компонента тром- бопластина - фактора IX (фактора Кристмасса); 3) С-гемофілія, при якій в крові відсутній плазмовий попередник тромбопластина (Ф - IX); 4) Б-гемофілія, при якій відмічається дефіцит фактора XII (фактора Хагемана).

У тварин діагностують гемофілії переважно типів А і В.

Мимовільна зупинка кровотечі відбувається в результаті утворення судинного тромбу, зменшення просвіту кровоточивої судини, занурення її в глибину тканин після перерізування та утворення кров'яного згустку в тканинах за рахунок крові, яка вилилася. Мимовільна зупинка кровотечі настає тим скоріше, чим менший калібр судини і чим більше вона пошкоджується. Наприклад, перерізування судини гострим скальпелем завжди супроводжується більшою кровотечею, ніж ножицями. Попереднє витягування судини більше сприяє зупинці кровотечі, тому що інтима розривається швидше, ніж адвентиція, і завертається всередину, зменшуючи просвіт судини, і надійніше закривається тромбом.

На зупинку кровотечі також впливає емоційний стан. Під впливом страху в тварин підвищується зсідання крові, що залежить від гіперадреналінемії (підвищене виділення в кров адреналіну)!

Інколи кровотеча припиняється мимовільно навіть при пошкодженні великих судин, що є результатом зменшення кров'яного тиску, послабленням серцевої діяльності і підвищеним зсіданням крові, яка залишилася.

Способи зупинки кровотечі

Вони можуть бути мимовільними і штучними.

Мимовільна зупинка кровотечі можлива при пошкодженні капілярів, невеликих вен і артерій. У результаті складних ферментативних процесів проходить зсідання крові, яка вилилася, та утворення тромбу в пошкоджених судинах. Утворенню тромбу сприяють: зменшення діаметра кінця пошкодженої судини в результаті травми, завертання інтими в просвіт судини, нерівні краї рани судини тощо.

До штучних методів зупинки кровотечі відносяться всі оперативні прийоми, які направлені на зупинку кровотечі. їх можна розділити на три основні групи: профілактичні, провізорні (тимчасові) та остаточні методи зупинки кровотечі.

Профілактичні методи зупинки кровотечі ґрунтуються на введенні в організм тварини засобів, які підвищують зсідання крові і призводять до зменшення кровотечі під час операції і в післяопераційний період.

Провізорні, або тимчасові методи зупинки кровотечі направлені на тимчасове припинення або зменшення кровотечі під час оперативного втручання.

Остаточні методи зупинки кровотечі направлені на повну зупинку крові як під час операції, так і після неї.

Профілактика кровотечі

Кальцію хлорид - 10 %-ний розчин цього препарату особливо ефективний при зниженому зсіданні крові. Іони кальцію приймають безпосередню участь у перетворенні протромбіну в тромбін, полімеризації фібрину, зменшують проникність стінок судин. При загальній слабкості, тривалих гнійно-некротичних процесах за 3-4 дні до операції внутрішньовенно вводять 10 %-ний розчин кальцію хлориду в дозах: великим тваринам - 10,0-40,0 г, дрібним - 0,2-4,0 г. Найкраще чергувати ці введення (через день) із внутрішньовенним вливанням 40 %-ного розчину глюкози з аскорбіновою кислотою і вітамінами групи В.

1.1. Магда рекомендував внутрішньовенно ін'єктувати 10 %-ний розчин кальцію хлориду в дозі 50-100 мл великим і 2-4 мл - дрібним тваринам щодня протягом 3-4-х днів до операції. Масивні дози препарату (100-200 мл великим тваринам і 10 мл дрібним) в 10 %-ній концентрації слід застосовувати тваринам щодня протягом 3-4-х днів до операції з великими гнійно-некротичними процесами. Це підвищує імунітет організму і позитивно впливає на функціональний стан зсідаючої системи крові до моменту операції.

С. І. Канюка, В. Й. Скорохід і Д. Ф. Гуфрій (1993) рекомендували внутрішньовенно ін'єктувати вівцям 10-30, а свиням - 10-20 мл 10 %-ного розчину кальцію хлориду. Крім того, зазначеним тваринам вони рекомендують вводити внутрішньом'язово 5 %-ний розчин кальцію хлориду, який виготовлений на 1 %-ному розчині желатини.

При введенні розчину кальцію хлориду необхідно суворо дотримувати методики внутрішньовенних введень, оскільки потрапляння розчину у периваскулярну тканину спричинює запалення і некроз тканин!

Натрію хлорид - 10 %-ний розчин вливають внутрішньовенно коням - 100-150 мл, великій рогатій худобі - 150-250, собакам - 10- 16 мл за 30-45 хв до операції. Кровоспинний ефект зумовлений мобілізацією депо нової крові, активізацією тромбопластичних речовин і впливом на судиноруховий центр.

Адреналіну гідрохлорид. Препарат зумовлює звуження судин абдомінальних органів, шкіри та слизових оболонок; меншою мірою звужує судини скелетної мускулатури. Судини серця і легень під впливом адреналіну розширюються! Дія препарату пов'язана з впливом на а- і Р-адренорецептори і в основному співпадає з ефектами збудження симпатичних нервів.

ОД %-ний розчин адреналіну тідрохяориду інЧклують підшкірно в дозах: великим тваринам - 3-5 мл, собакам - 0,2-0,5 мл; внутрішньовенно коням і великій рогатій худобі - 1-3 мл, дрібній рогатій худобі і свиням - 0,2-0,6, собакам - 0,1-0,5 мл. Кровоспинна дія проявляється швидко.

Препарат протипоказаний при високому кров'яному тиску, органічних пороках серця, легеневих кровотечах! Після застосування адреналіну можливі випадки вторинних кровотеч, тому що під час операції судини не кровоточать, а після закінчення дії адреналіну настає їхня дилатація!

Ефедрин. У клінічній практиці застосовують ефедрину гідрохлорид. Це білий порошок, добре розчинний у воді (1:25) і в спирті (1:14). Розчин стійкий проти кип'ятіння і не розпадається на світлі. Діє слабше адреналіну, але триваліший час. Звужені ефедрином судини після закінчення дії препарату розширюються до попереднього стану.

5 %-ний розчин ефедрину гідрохлориду ін'єктують підшкірно в дозах: коням і великій рогатій худобі - 0,05-0,5 г, дрібній рогатій худобі - 0,02-0,1, свиням - 0,02-0,08, собакам - 0,01-0,05 г.

Негативної реакції після введення препарату не спостерігається!

Іхтіол. Для зупинки кровотечі застосовують водні розчини іхтіолу: 1 %-ні - внутрішньовенно, 3-5 %-ні - підшкірно і 5-10 %-ні - місцево. Розчин готують шляхом зважування необхідної кількості препарату в колбі, в яку додають певну кількість дистильованої води. Для того, щоб препарат повністю розчинився, його підігрівають до 50-60 °С. Кип'ятити розчини не рекомендується, оскільки при цьому руйнуються діючі складові іхтіолУ (тіофени)!

О. С. Кашин рекомендував мати заздалегідь приготовлений 10 %- ний розчин іхтіолу, який добре зберігається, і при необхідності з нього можна виготовити розчин необхідної концентрації. 1 %-ний розчин іхтіолу вводять внутрішньовенно з розрахунку 1 мл на 3 кг маси тварини за 10-15 хв до операції або під час кровотечі при випадкових травмах. Вагітним тваринам застосовують 1/2-2/3 необхідної дози. Кровоспинна дія проявляється швидко. іДе зумовлено активізацією факторів зсідання, а також звуженням пошкоджених судин.

Застосування 1 %-ного розчину іхтіолу забезпечує добре зсідання крові і швидку зупинку кровотечі протягом 2-2,5 год, тобто Внутрішньовенне введення іхтіолу 0 такій концентрації і дозі не впливає на смакові якості м'яса! 3-5 %-ні розчини іхтіолу можна застосовувати підшкірно в дозі відповідно 2,5 та 1,5 мл на 10 кг маси тварини.

Місцево застосовують 5-10 %-ні розчини іхтіолу, наносячи їх на ранову поверхню або змочують ними перев'язувальний матеріал.

Вітамін К одержав свою назву від першої букви слова "коагуляція". У природі існує вітамін Кь або філлоХІнон, який є в рослинах, та вітамін К2, або фарнохінон, який синтезується бактеріями. Вітамін вивчений академіком О. В. Палладіним та його учнями. У 1942 р. вони запропонували вітамін К - вікасол. Вітамін К бере участь при утворенні в печінці протромбіну, посилює зсідання крові, він необхідний для формування повноцінного згустку фібрину.

Через дефіцит вітаміну К в кормах, при порушенні його всмоктування із шлунково-кишкового тракту, а також при захворюванні печінки рівень протромбіну в крові стає дуже низьким. Внаслідок цього розвивається геморагічний діатез (крововиливи в тканини та органи), знижується зсідання крові, що може викликати гемофілію.

Із синтетичних препаратів вітаміну К у практиці застосовують вікасол - водорозчинний аналог вітаміну К- Його випускають у формі таблеток та у вигляді порошку і 0,3 %-ного розчину в ампулах. При застосуванні всередину й парентерально збільшується вміст протромбіну в крові, підвищується її зсідання, що сприяє ущільненню тромбу. Відмічено також, що він прискорює загоєння ран і виразок.

Вітамін К та його препарати застосовують для профілактики кровотечі і зупинки паренхіматозних кровотеч при операціях, випадкових ураженнях та пошкодженнях печінки; при носових, легеневих і маткових кровотечах.

Жиророзчинні вітаміни (К, і К2) надходять у лімфу, а водорозчинний (К3) - у кров. Вітамін К пришвидшує зсідання крові за рахунок підвищення синтезу протромбіну та інших факторів (Ф - VI, VII, IX, X) переважно в печінці. Він впливає на синтез фібриногену, бере участь в оксидному фосфоруванні. Ефект розвивається повільно - через 12-18 год після введення.

Всередину і внутрішньом'язово вікасол призначають у дозах: великій рогатій худобі - 0,1-0,3 г, собакам - 0,01-0,03, кішкам - 0,005- 0,01г 2-3 рази на день. Дрібній рогатій худобі і свиням ін'єктують підшкірно в дозі 0,4-1 мл.

Внутрішньовенні вливання розчинів гідрохлориду амінокапронової кислоти можна виконувати послідовно через ту саму голку, через яку ін'єктували наркотичний засіб.

При застосуванні препарату необхідно враховувати, що максимальна разова кровоспинна доза становить 0,1 г на 1 кг маси тіла тварини! Рогата худоба має підвищену чутливість до гідрохлориду амінокапронової кислоти, тому введення їй доз, більших, ніж 0,1 г на 1 кг маси, супроводжується ознаками токсикозу!

Етамзилат - знижує проникність стінки кровоносних судин, сприяє утворенню тромбопластину. Застосовують для профілактики й зупинки паренхіматозних кровотеч.

Протаміну сульфат - білковий препарат, отриманий із сперми лосося. Має здатність сполучатися з гепарином, інактивуючи його.

Призначають переважно для нейтралізації гепарину у випадках надмірного введення його як антикоагулянту. 1 %-ний розчин вводять внутрішньовенно. Може спостерігатися зниження артеріального тиску, брадикардія, алергічні реакції!

Препарат протипоказаний при: тромбоцитопенії, артеріальній гіпотензії, недостатності функції кори наднирників.

Сироватка крові, введена підшкірно або внутрішньовенно, посилює зупинку крові. Внутрішньовенне введення 80 мл сироватки крові прискорює в 4-6 разів її зсідання. Дія настає через 30 хв і досягає максимуму через 2 год. Кровоспинні властивості мають сироватки, які зберігаються не більше 5 діб! Якщо її зберігають 10-14 днів, то вона спричинює зворотну дію - подовжує зсідання крові!

Уведення сироватки при великих внутрішньотканинних кровотечах може викликати загибель тварини від анафілактичного шоку!

Коням ін'єктують 100-150 мл сироватки крові.

Сироватку можна замінити плазмою крові, гемостатична дія якої вища, ніж сироватки.

Переливання сумісної крові супроводжується вираженим гемостатичним ефектом. Застосовувати цей метод профілактики кровотечі рекомендується перед виконанням тривалих і загрожуючих крововтратами операцій. Необхідність у гемотрансфузії виникає також при великих втратах крові, колапсі, шоку та опіках.

Перш, ніж перелити кров, необхідно визначити сумісність крові донора та реципієнта. Для цього застосовують стандартні сироватки або реакції ізогемоаглютинації за методом Венсана.

З метою гемостазу переливають малі дози крові - 1-2 мл на 1 кг маси тварини.

Для стабілізації крові найчастіше використовують 5-10 %-ний розчин натрію лимоннокислого у співвідношенні із кров'ю 1:10. У таких самих концентраціях і співвідношеннях можна використовувати розчин кальцію хлориду та натрію саліциловокислого. Застосування їх для стабілізації крові має переваги перед натрієм лимоннокислим: стабілізована ними кров не має аглютинувальних властивостей, що особливо важливо в негайних випадках переливання.

Застосування лікарських рослин з гемостатичною метою

Водяний перець. Використовують надземну частину рослин - траву, яка містить сім видів флавонових глікозидів, органічні кислоти, значну кількість вітамінів К, Р, С та А. Застосовують при маткових, паренхіматозних, а також при шлунково-кишкових кровотечах, з капілярів внаслідок травм, хірургічних операцій, променевих уражень. Лікувальну дію при маткових кровотечах проявляє глікозид піолігопіперин, який стимулює скорочення матки; вітамін К, який підвищує зсідання крові; рутинон та інші флавоноїди, що зменшують крихкість та проникність капілярів. Застосовують 5-10 г трави всередину дрібним тваринам і 20-50 г - великим.

Рідкий екстракт водяного перцю застосовують усередину свиням у дозі 0,5-2 мл, собакам - 0,3-1 мл.

Кропива дводомна. З лікувальною метою використовують листя, зібране в період цвітіння і висушене в затінку. Воно містить вітамін К, аскорбінову і пантотенову кислоти (до 6 %), каротиноїди (до 50 мг/%), солі заліза, органічні кислоти та інші біологічно активні речовини.

Під впливом кропиви збільшується кількість тромбоцитів у крові, підвищується активність гепаринази, скорочується тривалість зсідання крові, ущільнюються стінки кровоносних судин - все це сприяє зупинці кровотечі.

Листя кропиви застосовують при кровотечах з матки, легень, нирок, кишкових та гемороїдальних. Призначають у вигляді настоїв та екстрактів. Настої готують у співвідношенні 1:20 із сухого листя та 1:5 із свіжої кропиви. Для дрібних тварин використовують 1,5—2,5 г сухого листя, а для великих - 15-25 г.

Родовик. Діючі речовини в основному знаходяться в корінцях. Із них готують відвари, рідкі та сухі екстракти.

Препарати із родовика характеризуються в'яжучою, протизапальною, болезаспокійливою, судинозвужуючою, гемостатичною та протимікробною дією. Родовик використовують для зупинки кровотеч із матки, легень, шлунка, кишечнику. Призначають всередину великим тваринам 25-50 г корінців, дрібним - 3-5 г.

Калина звичайна. З лікувальною метою використовують кору калини, яка в своєму складі має глікозид вибурнін, органічні кислоти, ефіроподібні, смолисті, дубильні та інші речовини. Відвар калини використовують як кровоспинний засіб в акушерсько-гінекологічній практиці, а також для стимулювання скорочення матки й при внутрішніх кровотечах. Кору застосовують усередину в дозі великим тваринам - 15-25 г, а дрібним - 1,5-2,5 г.

Грицики звичайні. Вміст діючих речовин цієї рослини вивчений недостатньо. Вважають, що в ньому є холін та ацетилхолін, які посилюють скорочення м'язів матки, аскорбінова кислота, органічні кислоти, інозит, глікозиди, фітонциди тощо. Застосовують траву грициків звичайних у формі настоїв усередину як тонізуючий мускулатуру матки і гемостатичний засіб при кровотечах із матки та паренхіматозних органів. Доза сухої трави дрібній рогатій худобі становить 6,0- 12 г, свиням - 3-10, коням 15-30, великій рогатій худобі - 20-160, собакам - 0,5-2 г.

Крім зазначених лікарських рослин, для зупинки кровотечі можна використовувати траву зайцегуба п'янкого, звіробій, подорожник, горобину, деревій звичайний, хвощ польовий, кінський щавель та інші.

Перераховані гемостатичні засоби загальної дії, включаючи і лікарські рослини, можуть бути використані для профілактики кровотечі під час операції, а також для зупинки її, якщо вона виникає з інших причин.

Тимчасова (провізорна) зупинка кровотечі

Кожний з існуючих методів тимчасового гемостазу має як позитивні, так і негативні сторони й використовується при певних показаннях як самостійний метод або ж у комбінації з іншими (наприклад, застосування тиснучої пов'язки та введення гемостатичних речовин загальної дії).

Стискування кровоточивої судини пальцями застосовують для тимчасової зупинки кровотечі як при операціях, так і при випадкових пораненнях. Стискування судини виконують, щоб запобігти забрудненню рани на її протязі, віддалік від місця пошкодження. Зупинка кровотечі цим методом можлива при умові чіткого уявлення про розташування кровоточивої судини.

Стискають судини доти, поки остаточно не зупиниться кровотеча з рани, чим запобігають значним крововтратам. При цьому методі великі кровоносні судини притискають пальцями (15 хв) до кістки або до інших тканин, що дає можливість зупинити кровотечу при ураженнях артерій та вен значних розмірів (рис. 87). Притискають судини в певних точках (рис. 88).

Перетискування оголеної судини. При кровотечі з гілок великої артерії її іноді оголюють і тимчасово перев'язують або на неї накладають гемостатичний пінцет (рис. 89; 4), наприклад, при ампутації кінцівки, операціях у носовій порожнині тощо. При цій операції судину перев'язують центрально від місця поранення. Оскільки судину оголюють завжди в певних вибраних місцях, найбільш зручних в анатомо-топографічному відношенні, то ця операція носить назву перев 'язуван- ня судини у вибраному місці.