95. Бюрократія та бюрократизм в механізмі держави.

Поняття „бюрократія” франц. походження та означає – „панування канцелярії”. Бюрократія – це прошарок людей, які професійно діють в державній та приватній сферах.

Розростання бюрократії поставило під загрозу еф-сть її діяльності. Тенденція до централізації призвела до посилення ієрархічної структури держави, підвищилася роль центральних органів, ініціатива на місцях становиться скутою. Держава зіткнулася з дилемою: відсутність ієрархії веде до втрати координації, дуже жорстка ієрархія означає втрату ефективності.

Бюрократизм – це колективний егоїзм, який проявляється у частини працівників управлінського апарату.

Основні риси бюрократизму:

1. зневага інтересами народу;

2. намагання вийти з-під сусп-го контролю;

3. діяльність під покровом таємниці;

4. створення умов кастової обмеженості.

Спроби покінчити з бюрократизмом приводять до ще більшого росту бюрократії та часто свідчать про нездатність влади вирішувати проблеми управління.

Осн. шляхи боротьби з бюрократизмом:

- значне скорочення управлінського апарату, чистка апарату від сановників та некомпетентних управлінців;

- забезпечення виборності, змінюваності, гласності, контролю знизу;

- підвищення рівня політичної культури населення для його реального впливу на існуючу державну владу.

Враховуючи процес розширення адміністративної діял-сті і все більше накопичення бюрократією владних повноважень, визначальним питанням стає контроль над діяльністю закладів. При цьому використовується як зовнішній, так і внутрішній контроль. Внутрішній контроль вбудовується в структуру самих закладів. В системі зовнішнього контролю першим є законодавець, який в законодавчих актах визначає заходи контролю та обмежень, межі зовнішнього контролю за кожним окремим закладом. В багатьох державах в системі зовнішнього контролю використовується концепція „омбудсмена”.

Омбудсмен не тільки парламентський представник по захисту прав людини, але й незалежний, неупереджений урядовець, який вислуховує скарги від службовців та представляє свої пропозиції рішення спірних питань.

96. Еліта в державі.

Сучасна держава забезпечує правління народу, в то й же час демократична орг-ція влади є справою еліт. Теза – еліти, а не маси керують суспільством, - усе ширше підтверджується практикою держ. діяльності. Демократичні інститути – вибори та партії – мають лише символічну цінність. Система зв’язку, яка діє між елітами та масами, будується як правило, зверху до низу.

Загальні риси еліти:

1. група, яка володіє особливими духовними та соціально-політичними якостями;

2. визнає себе як привілейований та домінуючий прошарок, та визнається таким більшістю суспільства;

3. при зміні сусп-них форм та типів панування зберігає певні відношення влади та форми її прояву, зміни торкаються тільки персоналій.

Пануюча еліта створюється в умовах демократії шляхом інтеграції окремих еліт, серед яких політична еліта, економічна, бюрократична, військова, а також комунікативна еліта. Серед особливостей реалізації влади кожної з еліт відкрита та закрита форма діяльності. Для екон. та бюрократичної (в т.ч. військової) еліт типово здійснювання влади за закритими каналами. Для політичної та комунікативної – за відкритими каналами.

Процес прийняття рішень правлячими елітами це система угод, поступок та компромісів по найбільш важливих питаннях державного життя. Глава держави займає центральне місце у взаємодії еліт, як символ національної єдності. Популярність глави держави часто визначається його взаємодією з різноманітними елітами, його спроможністю тонко відчувати інтереси правлячої еліти.

Державна політика як діяльність урядових закладів та чиновників відповідно до їх компетенції організується бюрократичною елітою. Бюрократична еліта володіє інф-цією, знаннями та досвідом значно більшим, ніж політична еліта.

Законодавча еліта формується з місцевих еліт і тим самим привносить регіональний вплив на процес прийняття держ. рішень.

Самим елітарним державним інститутом є суд. Судова еліта, яка діє на різних рівнях, є незмінною, професійно обмеженою, для проникнення представників інших професій, та не без підстав претендує на прийняття остаточних рішень.

Усі правлячі еліти віддалені від прямого впливу громадян і тому державна політика відображає не вимоги мас, а пануючі інтереси еліти.

Представники пануючої еліти, які здійснюють відбір претендентів потрапити до еліти, керуються наступними мотивами:

1. традиційними, тобто намаганням просувати осіб свого кола й тим самим сприяти однорідності та об'єднаності еліти;

2. емоційними – симпатіями та антипатіями до тої чи іншої особи або групи осіб;

3. оціночно-раціональними, застосовуючи по відношенню до кандидатів в склад еліти існуючих в ній уявлень про поведінку людини та її поглядів;

4. діловими, раціональними міркуваннями – об’єктивно доведеною здатністю кандидата виконувати покладені на нього функції.