79. Державне управління і місцеве самоуправління.

Поняття місцевого самоуправління (муніципалітету) в одних державах відноситься тільки до особливого виду міського самоупр-я, в інших це самоупр-я населених пунктів, по-третє, це все місцеве самоуправління, включаючи і регіональне.

Система місцевого самоупр-я є не тільки більш демократичною, в порівнянні з держ. управлінням на місцях, але і дозволяє більш повно враховувати проблеми розвитку території, інтереси різних груп населення, ефективніше управляти освітою, підтримкою порядку, утриманням доріг і т.д. До того ж держ. бюджет звільняється від витрат на утримання місцевої адміністрації. Практика управлінської діяльності на місцях свідчить, що державі слід компонувати дві системи управління, тобто використовувати змішану систему упр-я, яка компонує пряме державне управління і місцеве самоуправління.

Вся система ф-цій муніципальних орг-цій зумовлена об’ємом їх повноважень. Загалом компетенція органів місцевого самоупр-я в законодавстві обмежується виключно місцевими справами.

В компетенцію органів місц. самоупр-я включаються повноваження в області комунального госп-ва і благоустрою, охорони навколишнього середовища, розвитку місцевого транспорту, дорожнього буд-ва, каналізації, очистки вулиць, водогазо- і електро забезпечення. В соц. сфері органи місцевого самоупр-я допомагають малозабезпеченим, здійснюють будівництво житла, муніципальних шкіл, лікарень, дитячих садків. Серед повноважень в області охоро-ни громад. порядку: встановлення правил поведінки в громадс-х місцях, санітарному нагляду. В ряду фінанс-х повноважень важливим є прийняття місцевого бюджету, який складається із особистих доходів (податки і збори з населення) і дотацій з держ. бюджету. Обсяг повноважень органів місцевого самоуправління залежить від того, яку адміністративно-територіальну одиницю представляє місцеве самоупр-я. Чим вона більша, тим більша компетенція органа місц-го самоупр-я і тим ширший обсяг його управлінських функцій.

Місц. самоупр-я включає 2 види органів:

1) Виборчі муніципальні збори (асамблея, рада)

2) Виконавчий орган (мер, бургомістр).

Основою роботи представницьких органів місцевого самоупр-я є сесії, які збираються від 1 разу в тиждень до 1 разу в місяць. При цьому режим роботи лише 1 день. Функції оперативного упр-я місцевими справами виконують органи місцевої адміністрації. В одних випадках керівник місцевої адм-ції вибирається із членів виборної асамблеї, в інших безпосередньо вибирається населенням. Інколи функції місцевої адміністрації лягають на представника уряду.

Незважаючи на різновиди місцевого самоупр-я склалися його важливі принципи: повна фінансова самостійність, організаційна незалежність, наявність власної компетенції і відповідальності.

За Конституцією України (ст.5) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування.

80. Держава в політичній системі сусп-ва.

Політична система сусп-ва — це система об'єднань (організацій) людей, що виражають інтереси соціальних спільнот та реалізовують політичну владу або борються за її здійснення та утримання, зокрема — за посередництвом держави.

Структура політичної системи:

1. інституційний блок — суб'єкти політики: громадя­ни, партії, громадські орг-ції та рухи, профспілки, держава;

2. нормативний блок — система політичних і правових норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами політич. системи. Вони містяться в законодавстві, у про­грамних і статутних документах партій, політичних декла­раціях і договорах;

3. функціональний блок — політичні відносини, політич-ний процес, політич діял-сть, що визначає ступінь участі суб'єктів політичної системи у формуванні та функціонуванні політичної влади;

4. ідеологічний блок — політична ідеологія, політична свідомість і політична культура, політичні погляди;

5) комунікативний блок — інтеграційні зв'язки між усіма елементами політичної системи сусп-ва, а також між партіями, сусп-вом і державою, між політичною та ін. системами — екон-ною, правовою.

Функція політичної системи — це дія, яка сприяє під­триманню досягнутого стану суспільства і подальшому його розвитку.

Основні функції політичної системи:

1. цілепокладальна. Полягає у визначенні цілей та за­вдань суспільства, виробленні програми його життєдіяль­ності;

2. організаторська. Полягає в мобілізації людських, матеріальних і духовних ресурсів для досягнення постав­леної мети;

3. інтеграційна. Означає об'єднання громадян та їх колективів навколо спільних соціально-політичних цілей і цінностей пануючої ідеології та культури, узгодження інтересів держави і соціальних спільнот;

4) регулятивна. Полягає у встановленні норм, на основі яких функціонує політична система та окремі її суб'єкти;

5. дистрибутивна. Передбачає розподіл матеріальних і духовних цінностей у сусп-ві відповідно до інтересів збереження існуючої системи власності та влади;

6. ідеологічна. Означає формування політичної свідо­мості, залучення членів сусп-ва до політичної участі та діял-сті.

При цьому основною функцією політич. системи ви­ступає владне опосередкування соціальних інтересів. Його необхідність пов'язана з розривом між безперервно зроста­ючими потребами різних соціальних спільнот і обмежени­ми ресурсами для їх повного або принаймні справедливого задоволення. Активна опосередкуюча діяльність політ. системи перш за все спрямована на те, щоб запобігати мож­ливим конфліктам, «знімати» їх гостроту і використовува­ти «різницю потенціалів» політично виражених потреб для забезпечення динамічного суспільного розвитку. З погляду системного підходу основна функція політичної системи має узагальнюючий, інтеграційний характер щодо функцій її складових компонентів, у тому числі — щодо функцій держави.