48. Імунні зміни в онкологічних хворих. Імунодіагностика в онкології.

49. Сучасні підходи до імунотерапії хворих з онкологічними хворобами.

Принципи імунотерапії і імунопрофілактики пухлин

Розрізняють два види імунотерапії пухлин:

- специфічна - індукція розвитку специфічних протипухлинних реакцій

- неспецифічна - відновлення порушених кількісних і функціональних показників імунної системи і підвищення в результаті цього протипухлинної резистентності організму

Існують декілька наукових напрямів розробки препаратів для імунотерапії пухлин.

Цитокинотерапия - провідний метод імунотерапії пухлин. Препарати інтерферонів (α і β). Активують макрофаги, природні кілери і цитотоксичні Т-лімфоцити. Посилюють експресію молекул HLA I класу на поверхні пухлинних клітин. Лаферон (рекомбінантний ИФН - α 2 β); Велферон (ИФН-α 2); Реаферон і Реальдірон (ИФН - α 2 β); Роферон А (ИФН - α 2); Інтрон А (ИФН - α 2 β).

Препарати інтерлейкіну 2 (чинник зростання Т-лімфоцитів). Ронколейкін Показання: рак нирки, меланома. Застосовується як окремо, та і у поєднанні з лімфокінактивованими кілерами або з лімфоцитами, що інфільтруют пухлину.

Чинник некрозу пухлини α, викликає апоптоз пухлинних клітин шляхом взаємодії з мембранним рецептором р55. Також є потужним активатором макрофагів і природних кілерів. Показання: меланома.

Використання моноклональних антитіл. Деякі антигени клітинної поверхні пухлини (раково-ембріональний антиген при пухлинах товстої кишки, антигенні детермінанти імуноглобулінів при В-клітинних лімфомах) можуть служити специфічними мішенями для антитіл. Бевацизумаб (Авастин) - містить моноклональні антитіла до рецепторів ендотеліального чинника зростання, яке продукується пухлинними клітинами для здійснення ефективного неоангиогенезу (порушення кровопостачання пухлини). Рітуксімаб (Rituximab) і Трастузумаб (Trastuzumab) схвалені для клінічного застосування в США і Адреколомаб (Adrecolomab) - в Німеччині.

Активна специфічна імунотерапія (генна терапія) пухлин. Мета - подолання толерантності протипухлинних Т-лімфоцитів або підвищенню активності Т-клітин, що мають низьку спорідненість до антигенів, експресуємих пухлинними клітинами. Одним з приорітетних завдань в області протипухлинної вакцинації є забезпечення антигенпрезентуючих клітин пухлинно-специфічними антигенами.

Створюються протипухлинні вакцини за допомогою введення в геном пухлинної клітини нових генів: генів протипухлинних цитокінів або їх рецепторів; пухлинасоційованих антигенів; суіцідних генів; сторонніх антигенів або вірусів; гібридних білків (пухлинасоційованих антигенів і цитокінів).

Останніми роками велика увага приділяється використанню дендритних клітин. Використовують звичайні або генетичномофіковані (секретуючі різні цитокіни) дендритні клітини.

Вакцинація (імунопрофілактика) проти вірусу гепатиту В, вірусу папіломи людини, вірусу Епштейн-Бар.

50. Причини формування алергологічної патології. Стадії формуванняалергічної реакції.

51. Класифікація алергенів. Причини та механізми формування алергічних станів.

Алергія виникає як збій нормального функціонування імунної системи. Антиген сприймається таким що несе загрозу існуванню організму і розглядається як алерген.

Найбільш значущими (найбільш поширеними) алергенами є:

- побутові (кліщі домашнього пилу, бібліотечний пил, спори плісневих грибів);

- епідермальні (епідерміс кішки, собаки, вівці, перо подушки);

- харчові (цитрусові, какао, мед, крабові, харчові барвники, ароматизатори і смакові добавки);

- пилкові (пилок дерев, злакових і смітних трав);

- вакцини, сироватки і медикаменти (антибіотики, нитрофуранові препарати, антисептики та ін.).

Патогенез Спочатку (у 1968 році) Джел і Кумбс запропонували свою класифікацію реакцій гіперчутливості, як класифікацію типів алергічних реакцій. Нині найбільш суттєве значення в патогенезі алергічних реакцій займає 1 тип і частково 3 і 4 типи реакцій (хронічна кропив'янка, уртікарії). 3 тип реакцій може брати участь в патогенезі бронхіальної астми.

Виділяють три стадії алергічних реакцій (як одного з видів реакцій гіперчутливості): імунна, патохімічна, патофізіологічна.