60. Класифікація, загальні принципи імунолабораторної діагностики аутоімунних хвороб.

Аутоіммунні захворювання

До аутоімунних відносяться нині усі захворювання, пов'язані з утворенням аутоантитіл, за винятком тих випадків, коли можна стверджувати, що імунологічні явища носять чітко виражений вторинний характер.

Аутоіммунні захворювання ділять на дві групи:

1) органоспеціфічні - важка міастенія, тиреоїдит Хашимото, хвороба Грейвса (тиреотоксикоз з дифузним зобом) та ін.;

2) системні - системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит та ін.

Основні аутоіммунні захворювання:

1. Колагенози (СКВ, ревматоїдний артрит, склеродермія, дерматоміозіт)

2. Захворювання шкіри (синдром Шегрена, псоріаз, вітиліго, дерматит герпетіформний, пухирчатка, бульозний пемфигоид)

3. Неврологічні захворювання (хвороба Бехтерева, розсіяний склероз, гострий постінфекційний поліневрит (синдром Гійена - Баре, міастенія)

4. Патологія ендокринної системи (тиреоїдит Хашимото, хвороба Грейвса (тиреотоксикоз з дифузним зобом), цукровий діабет інсулінозалежний (I типу), аутоімунне ураження надниркових залоз (хвороба Аддисона), аутоімунна поліендокринопатія)

5. Саркоїдоз

6. Ідіопатичний легеневий фіброз

7. Захворювання органів травлення (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крону, аутоімунний гастрит, первинний біліарний цироз, хронічний активний гепатит, аутоімунна энтеропатия, целиакія)

8. Захворювання нирок (гломерулонефрит, синдром Гудпасчера)

9. Захворювання статевої сфери (аутоімунний орхіт, аутоімунне безпліддя, первинний синдром антифосфоліпідних антитіл)

10. Захворювання очей (аутоімунний увеїт, аутоімунний кон'юнктивіт)

11. Захворювання кровоносних судин (вузликовий періартеріїт, гигантоклітинний гранулематозний артеріїт)

12. Захворювання крові (аутоімунна гемолітична анемія, аутоімунна тромбоцитопенія, аутоімунна нейтропенія та ін.)

Діагностика аутоімунних захворювань

Найбільш значемим є виявлення аутоантитіл до тканинних антигенів (ВКВ - до нативної ДНК, РНК, митоходріям; розсіяний склероз - до мієліну; артрит, васкуліт - до Iг; тиреодит - до тиреоглобуліну; гломерулонефрит, синдром Гудпасчера - до базальної мембрани ниркових клубочків; інсулінозалежний цукровий діабет - до інсуліну або рецепторів інсуліну і так далі).

Імуно-лабораторна діагностика:

1. Наявність специфічних аутоантитіл;

2. Наявність специфічної клітинної сенсибілізації (виявляється за допомогою реакції бласттрансформації і тесту інгібіції міграції лейкоцитів у присутності відповідного аутоантигена);

3. Підвищення рівня гама-глобуліну і IгG;

4. Зміна кількості Т-хелперів і Т-супресорів, що призводить до підвищення імунорегуляторного індексу;

5. Зниження рівня СЗ і С4 компонентів комплементу;

6. Відкладення імунних комплексів в уражених тканинах (IgG, IgM, СЗ, С4 і фібрин);

7. Лімфоїдно-клітинна інфільтрація уражених тканин;

8. Визначення HLA -фенотипу

Визначення кріоглобулінів - імуноглобуліни сироватки, які преципітують при температурі нижче 37⁰ С. Преципітат, що містить як моноклональні (наприклад, ревматоїдний чинник), так і поліклональні (наприклад, IгG) антитіла, називається змішаними криоглобулинами. Змішана кріоглобулінемія зазвичай проявляється васкулітами шкіри. При цьому найчастіше вражаються ділянки тіла, схильні до дії холоду. Змішана кріоглобулінемія характерна для аутоімунних захворювань. Вона спостерігається при СКВ, вузликовому періартериїті, синдромі Шегрена і хвороби Кавасакі. Гепатит A, гепатит B і гепатит C завжди супроводжуються кріоглобулінемією. Кріоглобуліни виявляються також при гемобластозах, хронічних інфекціях і саркоїдозі. Якщо кріопреципітати містять тільки моноклональні антитіла, виключають мієломну хворобу і макроглобулінемію Вальденстрема.

Дослідження синовиальной рідини: При підозрі на ревматоїдний артрит і СКВ визначають гемолітичну активність комплементу і ревматоїдний чинник в сіновіальній рідині. При ревматоїдному артриті і СКВ гемолітична активність комплементу в сіновіальної рідині ураженого суглоба зазвичай понижена і складає менше 30% від нормального рівня в сироватці. При більшості інших захворювань, що протікають з поразкою суглобів, гемолітична активність комплементу відповідає нормальному значенню в сироватці або перевищує його.

Ревматоїдний фактор. Будь-які частки, покриті IгG, можуть аглютинувати ревматоїдний чинник. Спочатку для виявлення ревматоїдного чинника використовувалися покриті антитілами еритроцити барана. Останнім часом застосовують метод визначення ревматоїдного чинника - нефелометрію (оцінюється підвищення каламутності сироватки після додавання до неї IгG). Ревматоїдний чинник виявляється при аутоімунних захворюваннях, що супроводжуються поразкою суглобів, інфекційному ендокардиті і деяких хронічних захворюваннях печінки. За допомогою реакції нефелометрії виявляються переважно IгM до IгG. Окрім них в сироватці можуть виявлятися також IгG і IгA до IгG. В деяких випадках ревматоїдний чинник визначається тільки в сіновіальної рідині, а в сироватці відсутній. Виявлення ревматоїдного чинника в сіновіальній рідині уражених суглобів дозволяє підтвердити діагноз серонегативного ревматоїдного артриту.