- •§ 1. Теорія права і держави, її об'єкт, предмет, ознаки
- •§ 2. Функції теорії права і держави
- •§ 3. Методологія теорії права і держави
- •§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави
- •§ 5. Методи теорії права і держави
- •§ 8. Місце теорії права і держави в системі гуманітарних знань
- •§ 1. Основні теорії походження права
- •§ 2. Основні теорії походження держави
- •§ 3. Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві
- •§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві
- •§ 5. Ознаки держави, якими вона відрізняється від публічної влади первіснообщинного ладу
- •§ 6. Відмінності норм права від норм-звичаїв первісного суспільства
- •§ 7. Загальні закономірності походження права і держави
- •§ 8. Особливості походження держави у різних народів світу
- •§ 9. Особливості походження права у різних народів світу
- •§10. Взаємозв'язок права і держави
§ 7. Загальні закономірності походження права і держави
Закономірності походження права і держави - об'єктивно існуючі повторювані істотні зв'язки буття і свідомості, що визначають
хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об'єктивної і суб'єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні і організаційно-правові.
Основні закономірності загального формування права і держави:
1) сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей {родової общини), яка має певну внутрішню диферен- ціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрар- хічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об'єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;
2) відокремлення особи як учасника суспільних відносин з дома-
ганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов'язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб'єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним;
3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функ- цій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, виро- блених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);
4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об'єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями, що перетворюються на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соці-
альних суб'єктів, від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку (архаїчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім -ради старійшин, вождів (договірне право); вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуалізованих рішень (прообраз судового права);
-
переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення від населення (апарат управління і апарат примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь-правитель ("вождество") - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їх боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунків із сусідніми такими самими утвореннями (це період виникнення протодержави);
-
перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими повинна узгоджуватися поведінка людей та їх об'єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності - своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов'язаний з появою права і необхідністю його охорони і захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держава без права неможливе.
Вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) -до ІХ-ХІ ст.; станове (корпоративне) - до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у XVI-XVIII ст. й існує досі (поєднуючи традиції і новації національного, міжнародного та регіонального права).