§ 3. Методологія теорії права і держави

Методологія теорії права і держави (від греч. methodos -метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоре­тичні основи їхнього пізнавального використання.

Струк­турні елементи методо­логії	Характеристики
Загаль­ний підхід	Його ядром є філософські підходи. Тому загальний підхід ще називають філософським. Він становить залучувані в теорію права і держави загальні засоби філософського і напівнаукового плану, а також інших наук (політології, соціології, кібернетики, інформатики й ін.), що позначають принципову загальну орієн­тацію наукового пізнання, його ракурс, аспект. Підхід не нор­мує саме пізнання, як це робить метод, проте, задає відповідну програму його методологічного забезпечення (антропологічний, аксіологічний, матеріальний, системний, соціокультурний, синер­гетичний, функціонально-інструментальний, інформаційний, комунікативний, феноменологічний, герменевтичний та ін.)
Принцип	Як і загальний підхід, є ширшим за метод. Це норма-ідея профе­сійного правового мислення, що практично апробована і вира­жається у безперечних вимогах до проведення пізнання саме за такими, а не за іншими законами, тобто за законами зв'язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів між собою (принцип єдності логічного й історичного, емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного та ін.). Своєю неза­перечністю принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження
Метод	Має відповідати об'єкту дослідження, рівню пізнання і бути тео­ретично обґрунтованим. Є комплексом конкретних засобів і спо­собів пізнання закономірностей виникнення, системного струк-турування, функціонування права і держави. Засоби виступають як інструмент, знаряддя дії - від системи і комбінації використо­вуваних засобів (емпіричних і теоретичних), а також способів їх сполучення залежить спрямованість і рівень пізнавальної діяль­ності. Способи являють собою систему логічних прийомів, що допомагають досягти визначених результатів (дедукція і індукція, аналіз і синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки тощо). Метод задають способи пізнання

§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави

Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальни­ми) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загаль-

ні підходи, які виражають зв'язок із суспільною практикою, з інши­ми науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждісціплінарній "методологічній" трансля­ції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методо­логічної трансляції між юридичними й іншими науками не є меха­нічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набува­ють статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держа­ви, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмис­лені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стра­тегію дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкрет­них проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті "методоло­гічної трансляції" між філософією і теорією держави і права. Зазви­чай значущими серед них є загальні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.

Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави, - філософські і суспільно-наукові. Філософські підходи:

• матеріалістичний - ґрунтується на категорії економічного базису, якою пояснюється розвиток держави і права як його надбудови (К. Маркс, Ф. Енгельс);

• метафізичний - полягає у вивченні право-державних явищ і процесів в статиці і "зсередини", в усуненні будь-якого впливу на них (Г. Кельзен);

синергетичний - передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах (право, громадянське суспільство, правова система тощо); поряд із закономірними причинно-наслідковими зв'язками враховує випадкові зв'язки, що виникають у процесі самоор­ганізації різних систем, їх взаємодії з "навколишнім середо­вищем";

системний - передбачає розгляд право-державного об'єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що склада­ється з елементів і зв'язків між ними, котрі утворюють його

незмінну структуру і забезпечують його цілісність (кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елемен­тів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру);

аксіологічний (ідеологічний) - спирається на ідеї, цін­ності і дає можливість з'ясувати якості і властивості право-державних явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї і спону­кання у вигляді норми та ідеалу; створює такі ідеї і цінності, які можуть наказати перейти до дій;

• феноменологічний - ґрунтується на первісному досвіді, досвіді пізнавальної свідомості; на чистих нормативних структурах, що підкоряють собі людську свідомість і діяль­ність, а не на пізнанні форм реальної поведінки людей; акцен­тує увагу на принципі суб'єктивності, прагне описати фено­мени свідомості і показати, як вони конструюються; визнає фундаментальними феноменами людського буття свідомість і самосвідомість; уявляє право (як і будь-яке явище) таким, що дається через свідомість, яка занурена у безліч життє­вих зв'язків і своїми зусиллями (незалежно від законодавця і судді) утворює певні форми; законодавець і суддя лише "роз­пізнають" уже готові, сформовані правові моделі, виявляють типові життєві ситуації, яким людина надає значущості;

• герменевтичний - ґрунтується на вченні про способи тлу­мачення правових текстів, первісний смисл яких є неясним через їх давність або багатозначність; контекстом інтерпре­тації правової норми й конкретної ситуації вважає "бажане право", з його допомогою відбувається входження в герме-невтичне коло, коли для розуміння цілого необхідно зрозу­міти його окремі частини, але для розуміння окремих час­тин уже потрібно мати уявлення про зміст цілого (знати попередні нормативні акти та юридичні ситуації). Розуміння (з'ясування смислу) правових норм визначається глибиною особистих переживань, що виникають у кожній конкретній ситуації правозастосування, мас творчий характер; антропологічний ~ має основою вивчення правового буття людей; виходить з того, що біологічна незахищеність людини

породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звича­єве право, що трансформується в позитивне право; розглядає відносини, що виникають між людьми у зв'язку з правом або його порушеннями, юридичними конфліктами;

• комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виража­ється через певні поняття і існує в системі форм права і дер­жави; суб'єктів сприйняття і інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб'єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов'язками (зобов'язана сторона).

Суспільно-наукові підходи є такими:

• функціонально-інструментальний - ґрунтується на харак­теристиці взаємовпливу права, держави та інших соціаль­них явищ (політики, економіки, релігії); передбачає, що здій­снення впливу з боку права відбувається за допомогою його інструментів - правових засобів і способів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, рекомендацій, покарань);

• діяльнісний (праксіологічний) - бере за основу катего­рію предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому), де діяльність - форма правової активності, що харак­теризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у право-державному бутті;

• інформаційний - ґрунтується на розумінні інформації як основи і змісту практично всіх право-державних явищ і про­цесів; виявляє нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. За цього підходу відправник і одержувач інформації перебува­ють на різних полюсах інформаційного каналу, але здатні під­тримувати діалог, перейти на рівень комунікації;

• соціокультурний - полягяє в розгляді права і держави як соці­альних і культурних феноменів, що є соціокультурним відтво­ренням (репродукцією).

Звичайно використовують різні підходи, якщо вони не виключа­ють один одного, що, як правило, відбувається у вигляді звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.

Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або мето­дологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеці­ально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають що дослідження проводили­ся за законами зв'язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.

Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилеж­ні погляди; заперечує одномірність і партикуляризм, тобто відосо­блення цінностей, фактів, ідей (форм) або насильницьке нав'язування будь-яких теоретичних схем як "абсолютних істин". Методологіч­ний плюралізм відображає природу права і держави як універсальних соціальних явищ (право і держава існують на різних рівнях соціаль­ного порядку), є зворотною стороною їх універсалізму.

Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об'єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є справж­ньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкрет­ним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґа­ми, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розви­тку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв'язок між різними елементами права і держави тощо. У цілому ж принцип єдності логічного й історичного методів розкри­вається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відповідно до першого принципу, нинішній (розвинутий) стан об'єкта неможливо добре вивчити і зрозу­міти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до прин­ципу ретроспекції (принципу зворотного аналізу), до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих, "що відбулися", станів об'єкта.