§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві

У далеку давнину держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке пройшло в своєму розвитку три етапи:

• праобщини (первісне людське стадо - становлення первіс­ного суспільства),

• родової общини (зріле первісне суспільство),

• селянської общини (первісне суспільство на стадії розкладу, становлення державності).

Община була універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (чи проходять) усі народи світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розви­ток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з метою самозбе­реження і життєзабезпечення. Люди об'єднувалися в колективи, побу­довані на кровнородинних зв'язках, з владою ватажка. Це стало заса­дою соціальної організованості, що продовжувала розвиватися в пері-од родової общини завдяки колективізму у виробництві і споживанні.

Оскільки знаряддя праці були примітивними, а продуктивність праці низькою, родова община користувалася всім спільно - мала загальну власність і рівномірний поділ засобів до життя (поділ порівно).

Залежно від засобів господарювання у розвитку первісної общи­ни можна виділити два основні періоди: 1) невиробничої економіки (привласнювальної, збиральної) - отримання готових продуктів шляхом збиранням плодів, полюванням, рибальством. Тут провідну роль віді­гравала жінка: збирала плоди, піклувалася про дітей і господарювала. Це етап матріархату; 2) виробничої економіки - виробництво продук­тів у результаті розвитку землеробства, тваринництва, металооброблен-ня, залучення військовополонених як робочої сили з метою вилучення додаткового продукту, поява товарообміну і т. ін. Це етап патріархату.

Публічна влада в первісній общині здійснювалася через самовря­дування, що зазнало змін на різних етапах його розвитку.

На першому етапі публічна влада - общинне самоврядування - період зрілого первісного суспільства (базу­ється на спільності інтересів, виробництва і споживання членів роду) має такі ознаки:

1. існувала лише в межах роду, виражала його волю, визначала сферу діяльності і ґрунтувалася на кровнородинних зв'язках;

2. суб'єкт і об'єкт управління збігалися (загальноколективний інтерес набув значення владного інтересу, досягався спільно);

1. органами самоврядування були збори всіх членів роду (чолові-

ків і жінок) і старійшин, що обираються ними;

4) общинні справи вирішувалися волевиявленням дорослих чле-

нів роду на зборах; общинними справами вважалися такі: вирішення спорів між членами роду; викорінення порушень традицій, ритуалів, звичаїв; покарання злодіїв і убивць;

5. влада старійшин, що стояла на чолі роду, а також воєначаль­ників (обиралися тільки на період воєнних дій) ґрунтувалася на авторитеті, досвіді, повазі. Плем'ям управляла рада старій­шин, яка обирала вождя;

6. посада старійшини не давала ніяких матеріальних привілеїв. Він працював нарівні з усіма й одержував свою частку, як усі.

Отже, публічна влада збігалася безпосередньо з родовою общи­ною, не була відділена від неї. Єдність, взаємодопомога, співпраця всіх членів роду, відсутність протилежних інтересів давали змогу родовим зборам без конфліктів вирішувати всі питання.

На другому етапі публічна влада - общинне самоврядування -на стадії розкладу первісного суспільства (внаслідок появи надлишкового продукту, трансформації колективної власності в сімейну, поглиблення соціальної неоднорідності, виник­нення майнової нерівності, спочатку - міжродової, а потім внутріш-ньородової, класового розшарування) набула нових ознак:

1. замість зборів усіх дорослих членів роду проводяться лише збори чоловіків;

2. рада старійшин стає органом поточного управління;

3. посада старійшини і вождя одержує матеріальні привілеї;

4. відбувається поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну (шамани, жерці);

5. здійснюється диференціація управлінських функцій: у мирний

час - загальні збори і рада старійшин; у воєнний час - вій­ськовий вождь і рада військових вождів;

6) формується племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), котра здійснює керівництво суспільством уже не тільки в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових;

7) утворюються групи людей, що "спеціалізуються" на виконанні

загальносоціальних справ: адміністратори (формується ієрар­хічна система управління зі схожістю функцій на її різних рів­нях); контролери (контроль за торгівлею, обміном, продуктами виробництва); скарбники (хоронителі добутого під час військо­вих походів чи виробленого продукту, що є одиницею обміну);

8) затверджується єдиноначальність воєнного вождя ("вож- дество" від лат. chiefdom, chief - керівник + dom - панування, володіння), за якою група общинних поселень підкоряється найбільшому, де проживає вождь; в його руках зосереджуються релігійні, військові і судові функції; його військові накази і примус використовуються як управлінські засоби, хоч органи самоврядування ще зберігаються; общинна (суспільна) влада поступово набуває характеру політичної влади.

І ні никає потреба в такій організації суспільства, за якої б публічна ічіііда відокремилася від нього, з особливими загонами людей, що і.ііімаються тільки управлінням і мають можливість здійснювати п|н линований примус. Такою організацією і стає держава. Отже,

саме первісне суспільство в його історичній еволюції створює модель нормативного впорядкування соціальних зв'язків і засновує механізм публічної, надперсональної політичної властивості - державу.