§ 5. Методи теорії права і держави

Терміни "методологія" і "метод" у теорії права і держави, як і в будь-якій науці, співвідносяться як загальне і часткове, де метод є

системою розумових і практичних операцій (процедур), що спрямо­вані на вирішення конкретних пізнавальних завдань з урахуванням визначеної пізнавальної мети.

Призначення методу - отримати за його допомогою нову інфор­мацію про навколишню реальність, заглибитися в сутність явищ і процесів, розкрити закони і закономірності розвитку, формуван­ня і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його обрання і застосування залежить істинність отри­маного знання.

Основні методи, використовувані в теорії права і держави.

Загальнонаукоеі методи (застосовуються до всіх наук):

• діалектичний - всебічне вивчення процесів виникнення, еволюції, ознак об'єкта, його значення у період функціо­нування, перспектив розвитку; встановлення зв'язку з чин­никами матеріальними (матеріалістична діалектика), духо­вними, культурно-моральними (ідеалістична діалектика). Для вивчення застосовують загальні категорії діалектики - сут­ність і явище, форми і зміст, можливість і дійсність. Цей метод використовує принципи і закони діалектичної логіки: закон переходу кількісних змін у якісні; закон єдності і боротьби протилежностей; закон заперечення заперечення (допома­гає виявити і ліквідувати суперечності в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-яких неточнос­тей і непослідовностей в отриманій інформації);

• логічний - використовується для формування нових понять, їх класифікації, типологізації досліджуваних явищ, тобто поділу на окремі типи, підтипи; усунення неточностей і суперечностей тощо. Цей метод передба­чає використання логічних законів і правил (їх називають ще методами-прийомами або логічними прийомами): схо­дження від абстрактного до конкретного, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.;

• історичний - пізнання генезису та розвитку подій, фактів, ідей (теорій) у контексті їх виникнення, формування і розви­тку, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономір­ностей та суперечностей. Завданням його є установити зна­чення досліджуваного об'єкта для періоду функціонування, перспектив розвитку, зв'язок із сучасністю;

• системного аналізу - основні правила і принципи елементарно-структурної внутрішньої методології систем­ного підходу, які дають змогу здійснити комплексне пізнання великих і складних об'єктів (систем) у цілісності, єдності різ­номанітних явищ, що набувають нових якостей, яких немає у разі існування їх у роз'єднаному стані. Системний ана­ліз полягає у вивченні всього розмаїття зв'язків правових і державних явищ один з одним і із зовнішнім середовищем; установленні того, що життя системи визначається проце­сом зміни і стабілізації, збереженням традицій і збагаченням новаціями, а тривале порушення балансу цих процесів обер­тається руйнацією системи;

• структурно-функціональний - полягає у виокремленні в дея­ких системах права і держави їх структурних частин за при­значенням, роллю, взаємозв'язком, конкретною дією (функці­онуванням).

Спеціально-наукові методи (застосовуються до конкретної науки, у нашому випадку - до теорії права і держави):

• формально-юридичний (догматичний, юридично-технічний) -традиційно вживаний у теорії права і держави для вивчення "догми" права, його внутрішньої й зовнішньої форми. Аналіз джерел права, формальної визначеності права, порядку сис­тематизації нормативного матеріалу, правил юридичної тех­ніки є проявом цього методу. Завдяки зв'язаності із правилами логіки й мови зазначений метод допомагає сформулювати визначення юридичних понять, зробити їхній опис, класифі­кацію й систематизацію. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечність викладу правових норм; наявність необ­хідних внутрішніх елементів при формулюванні понять, а також виведення з них логічних наслідків. Уже давні римляни вважали, що юридична форма є істотною формою (forma legalis - forma esseentialis);

• соціологічно-правовий (взаємодіє із загальним соціокультур-ним підходом) - виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціаль­них фактів, сформованих у суспільстві правил і передбачає використання таких засобів, як аналіз статистичних даних і різноманітних правових документів, соціально-правовий екс-

перимент, опитування населення, анкетування, інтерв'ювання з правових питань та ін. За допомогою цього методу можна визначити авторитет влади, якість діяльності законодавчої, виконавчої та судової галузей, ефективність правового регу­лювання, стан законності й правопорядку в суспільстві, пове-дінкову природу права;

герменевттно (тлумачно)-правовий (взаємодіє із філософським герменевтичним підходом)¹ - допомагає досягти ясності в прочи­танні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, уживанні термінів і узгодженні сфер їх використання, тлу­маченні вчинків учасників правовідносин. Будь-яке читання тек­сту (закону та інших правових документів) зумовлене потре­бою у відповіді на запитання "з якою метою" він був написаний. Використання герменевтично-правового методу спрямоване на подолання дистанції між читачем (тлумачем) і правовим текстом, прагнення поставити його на один культурно-правовий рівень із автором тексту, перебороти значеннєву роз'єднаність між ними і в такий спосіб включити зміст цього тексту в розуміння тлумача для того, щоб його реалізувати;

порівняльно-правовий - передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки. Порівняння застосовують у класифікації право-державних явищ, з'ясуванні їх історичної послідовності, гене­тичних зв'язків між ними, загальних і конкретних закономір­ностей розвитку, традицій і новацій. Розрізняють діахронне і синхронне порівняння: діахроиним є зіставлення галузі права чи інституту права в одній правовій системі в різні історичні періоди, встановлення наявності (відсутності) наступності у їх розвитку; синхронним - зіставлення галузі права чи інсти­туту права, що функціонують одночасно в різних правових системах, встановлення доцільності (недоцільності) запози­чення їх позитивного досвіду;

інструментально-правовий - дає змогу інструментально використати право в законотворчому процесі; визначати

правову форму як специфічну систему правових способів інструментів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, пока­рань), які поєднуються на окремих ділянках правового регу­лювання (залежно від мети, предмету, методу регулювання) у своєрідні режими, що забезпечують рішення суспільних завдань тощо;

• метод теоретико-правового моделювання - передбачає ство­рення теоретичних моделей, в яких втілюються уявлення про ідеальні форми права і держави, що виникають на певному етапі соціально-політичного розвитку (наприклад, модель правової держави);

• метод теоретико-правового прогнозування - полягає у вису­ненні та обґрунтуванні варіантів розвитку тих чи інших право-державних явищ.

З метою різнобічного пізнання права і держави доцільно викорис­товувати усі методи й підходи в сукупності. Варіанти вибірковості їх поєднання можуть бути різними: вони визначаються об'єктом, пред­метом, метою і завданнями пізнання проблем теорії права і держави.